Визначення мети, завдань, об’єкта й предмета дослідження

Будь-яке дослідження проводиться для того, щоб подолати певні труднощі в процесі підготовки управлінського рішення або перевірити ефективність вже прийнятих рішень. Ці труднощі в найбільш виразній формі проявляють себе в так званих проблемних ситуаціях, коли існуючої інформації виявляється недостатньою для вирішення нових завдань. В її ролі в даному випадку може виступати деяка суперечність, яка вимагає певної дії для її вирішення або альтернатив стратегічного розвитку. Досліднику необхідно визначити в цій ситуації проблему – нестандартне завдання, для якого на даний час відсутній інструментарій його вирішення. Вона відображає протиріччя між бажаним станом системи (метою) і дійсним її станом (ситуацією), і завжди виникає тоді, коли старе знання вже виявило свою неспроможність, а нове знання ще не придбало розвиненої форми. Для цього потрібно: 1) встановити реальну наявність даної проблеми: – чи існує показник, що кількісно або якісно її характеризує; – чи є статистична або інша фактографія, що дозволяє визначити значення і динаміку цього показника, – наскільки достовірна наявна фактура за цим показником; 2) виявити такі істотні елементи проблеми, дослідження яких входить в компетенцію і предметну галузь; 3) вичленувати вже відомі з попереднього досвіду сегменти проблемної ситуації, які мають прецеденти успішного вирішення і не вимагають спеціального аналізу. Ці сегменти можуть розглядатися як інформаційна база для вивчення проблеми; 4) виділити в проблемній ситуації головні і другорядні компоненти, щоб визначити основний напрям дослідження; 5) проаналізувати вже наявні вирішення аналогічних проблем, залучивши за необхідності експертів. Отже, проблема – це суперечлива ситуація, що вимагає свого своєчасного вирішення. Управлінське рішення як заключний етап досліджень являє собою знаходження шляхів вирішення проблеми і організаційну роботу з практичної їх реалізації у досліджуваній системі. Можна виділити дві сторони проблеми: гносеологічну і предметну. У гносеологічному сенсі проблема – це невідповідність або суперечність між знанням про потреби споживачів і незнанням шляхів, засобів, методів, способів, прийомів реалізації необхідних дій для задоволення цих потреб. З точки зору управлінського рішення вона відображає своєрідний перелік параметрів керованої системи, значення яких повинні бути змінені прийняттям рішення. Предметна сторона проблеми дослідження відображає ринкові явища і процеси, що підлягають дослідженню, протиріччя, яке з них випливає і вимагає цілеспрямованих дій для його вирішення. Предметна і гносеологічна сторони проблеми щільно взаємозв’язані і доповнюють одна одну. Логічна структура проблеми містить три елементи: предмет, зміст і обсяг проблеми. Предмет визначається напрямком дослідження. Під змістом проблеми розуміють її парадоксальне міркування разом з фіксованою антиномією суперечливих висновків щодо предмету дослідження. Іншими словами, зміст проблеми складають з одного боку аргументи на користь прийняття рішення, а з іншого – тези і логічні форми отримання суперечливого висновку. Множина можливих альтернативних управлінських рішень становить обсяг проблеми. Формулювання проблеми і обґрунтування її актуальності зумовлюють вибір мети і завдань дослідження, що є одним з центральних моментів його організації. Мета відображає загальну спрямованість дослідження, визначає його тактику і домінуючу орієнтацію на вирішення проблеми, характеризує той інформаційний вакуум, який повинен бути ліквідований для цього. Вона є ідеальною моделлю очікуваного кінцевого результату вирішення проблеми, який може бути досягнутий лише за допомогою проведення дослідження. Правильно і точно сформульована мета дослідження є запорукою його успішного проведення. При цьому повинна існувати можливість її вимірювання і оцінки рівня її досягнення. Помилки ж, допущені на цьому етапі, можуть привести не тільки до невиправданих витрат на проведення досліджень, але і до загострення дійсних проблем підприємства, втратою ринкових позицій, послабленням конкурентоспроможності тощо. П. Друкером визначено п’ять критеріїв, що отримали назву SMART за першими літерами їх англомовної назви, яким повинна відповідати постановка мети: ˗ конкретності (Specific) – мета повинна бути чітко сформульованою, інакше зрештою може бути досягнутий результат, що відрізняється від запланованого; ˗ вимірюваності (Measurable) – повинен бути чітко визначений показник, або їх система, якій відобразить її результативність та ступінь досягнення. ˗ досяжності (Achievable) – мета повинна відповідати наявним зовнішнім і внутрішнім ресурсам, необхідним для її досягнення; ˗ реалістичності (Realistic) – мета повинна відповідати зусиллям, потрібним для її досягнення, оцінюватись за кінцевим результатом, а не проведеною роботою; крім того, повинні бути визначені способи за контролем її досягнення; ˗ визначеності в часі (Time-bound) – досягнення мети повинно мати чітко визначений часовий проміжок, протягом якого вирішення проблеми не втрачає свої актуальності. З мети органічно випливають завдання дослідження. Вони являють собою сукупність конкретних змістовних, методичних і організаційних установок, в яких формулюються основні і додаткові вимоги щодо аналізу і вирішення проблеми. По відношенню до мети завдання є необхідним засобом її реалізації, вони носять інструментальний характер, тобто указують на потенційні можливості досягнення мети за допомогою процедур дослідження, орієнтують його на отримання нового знання. Завдання дослідження диференціюють головну мету на множину локальних, досягнення яких і реалізує її в повному обсязі. У перелік завдань обов’язково повинні увійти наступні їх типи: – теоретичні, в рамках яких обґрунтовується дослідницький підхід, принципи і критерії вибору інструментального апарату; – аналітичні, метою яких є аналіз реального стану предметної області; – методичні, в яких повинні бути обґрунтовані всі вимоги до конкретного методичного апарату; – конструктивні, в яких повинні бути розкриті можливості практичного використання отриманих змістовних матеріалів. Не слід захоплюватися кількістю завдань, які слід вирішити, дуже важливо виділити основні, причому потрібно ставити як прикладні, так і теоретичні завдання (уведення та розкриття сутності нових понять, розробка критеріїв і показників, оцінки ефективності, умов і шляхів, експериментальна перевірка, підготовка методичних рекомендацій тощо). Їх рекомендується виділити порівняно небагато, не більше 4-5. Однак обов’язково мають бути виділені три групи задач. Перша група завдань – історико-діагностична – пов’язана із вивченням історії і сучасного стану проблеми, визначенням або уточненням понять, загальнонаукових, соціально-економічних та теоретико-методичних основ дослідження. Друга група завдань – теоретико-моделююча – орієнтована на розкриття структури, сутності об’єкту та предмету дослідження. Третя група завдань – практично-перетворювальна – орієнтована на розробку практичних рекомендацій. Мета і завдання дослідження утворюють логічний ланцюг, в якому кожна ланка виступає засобом утримання інших ланок. Кожне наукове дослідження після обрання теми починається з досконалого вивчення наукової інформації. Спрямовуючою ідеєю всього аналізу інформації має стати обґрунтування актуальності й перспективності передбачуваної мети наукового дослідження. Кожне джерело аналізують з позиції історичного наукового внеску в розвиток даної теми. За результатами опрацювання інформації роблять методологічні висновки, в яких підводять підсумок критичного аналізу. У висновках має бути висвітлено такі питання: актуальність і новизна теми; останні досягнення в галузі теоретичних і прикладних досліджень з теми; наукова доцільність виконання нового дослідження. На основі зазначених висновків формулюють у загальному вигляді мету й конкретні завдання наукового дослідження, а також визначають об’єкт і предмет дослідження. Об’єкт дослідження – це процес або явище, що породжують проблемну ситуацію й обрані для дослідження. Предмет дослідження – найбільш значущі з теоретичної або практичної точки зору властивості об’єкта дослідження. Конкретизація об’єкту та предмету дослідження залежить від його спрямування та цілей. Виявлення головних сторін предмету дослідження здійснюється шляхом інтерпретації та операціоналізації таких характеристик, які найточніше і повно виражають його сутність. Інтерпретація дозволяє встановити, за якими напрямами аналізу повинен здійснюватися збір первинної інформації. Операціоналізація визначає, про що саме слід збирати інформацію. Логічним завершенням цих процесів є побудова більш впорядкованої системи характеристик, властивостей об’єкту дослідження так, щоб не розширювати і не звужувати об’єм поняття, яке інтерпретується, за межі, де відповідні емпіричні прообрази втратять свою функцію бути співвіднесеними з його загальним сенсом. На їх основі здійснюється вибір прямих показників кожній з виділених характеристик, тобто перехід до операційних уточнень: якими конкретними методами і технічними прийомами можна зафіксувати виділені властивості. Додатково здійснюється побудова так званих індексів або основних показників, що формуються шляхом певної комбінації часткових показників, які були виявлені в ході попередньої операції. З’ясування, як і в якій формі треба підійти до збору зазначених характеристик, допомагає виявлення індикаторів. Під індикаторами в даному випадку будемо розуміти події, ознаки явищ і процесів, поведінкові акти, вчинки, оцінки, мотиви і думки споживачів, тобто – всі факти, які використовуються для вимірювання. Вони дозволяють правильно сформулювати інструментарій дослідження, визначити його структуру. Здійснений в процесі логічного аналізу основних понять вибір індикаторів і побудова на їх основі шкал дозволяють почати розробку інструментарію для безпосереднього вимірювання сторін і властивостей явища, що вивчається. Формулювання гіпотези — заключна частина теоретичної підготовки наукового дослідження. Як правило, будь-яке дослідження будується на попередніх, явно або неявно виражених припущеннях про характер і причини виникнення проблеми, що вивчається. Якщо дослідник цілеспрямовано намагається їх передбачити, він формулює свої припущення у вигляді гіпотез. Останні сприяють збільшенню оперативності дослідження, підказують правильний вибір об’єкту дослідження і методів збору даних. Важливо, щоб гіпотези, що висуваються, не стримували думку дослідника, і заздалегідь не зумовлювали підсумкові результати його роботи. Гіпотеза являє собою припущення про закономірний (причинний) зв’язок явищ. Воно стосується пояснення фактів, явищ, процесів, які необхідно підтвердити або спростувати в процесі дослідження. Гіпотеза є головним методологічним інструментом, який організовує весь процес дослідження і підпорядковує його строгій логіці. Кажучи про гіпотезу, слід чітко відрізняти її від звичайного, рядового припущення, тому що всяка гіпотеза, звичайно ж, є припущення, але не всяке припущення можна назвати гіпотезою. Основними відмінними рисами гіпотези є: – відповідність фактами, на основі яких і для обґрунтування яких вона створена; – принципова можливість перевірки; – можливість застосування до широкого кола проблем; – відносна простота. Гіпотеза є частково обґрунтованим припущенням щодо причин, рушійних сил, сутності (основних властивостях, закономірностях розвитку) досліджуваного явища чи процесу, яке тимчасово береться за істинне. Припущення і здогадка можуть певною мірою носити суб’єктивний характер, спиратися на інтуїтивне чуття, індивідуальне провидіння. Гіпотеза є більшою мірою обґрунтованим припущенням, яке використовує накопичене знання про досліджувані явища чи процеси і їх закономірності. Для уникнення можливих помилок при формулюванні гіпотез слід дотримуватися наступних підходів: 1) Гіпотеза повинна відповідати предмету дослідження. 2) Гіпотеза повинна бути або обґрунтована знаннями, отриманими в результаті попередніх досліджень випливати з них або, у разі повної самостійності, хоч би не суперечити їм. 3) Гіпотеза повинна бути сформульована таким чином, щоб істинність, висунутого в ній припущення не була очевидною. Отже, гіпотеза є відправним моментом для дослідження, від неї у прямій залежності знаходяться подальші етапи його емпіричної частини. Формулювання гіпотези передує як вирішенню проблеми в цілому, так і кожному завданню окремо. Воно організує розробку логічних вузлових моментів для збору й аналізу емпіричних даних, здійснює істотний вплив на вибір конкретного інструментарію дослідження. Відсутність чітко сформульованої гіпотези дослідження різко знижує його науковий рівень, а його результати й узагальнення будуть мати форму опису процентних показників тих чи інших індикаторів і до досить простих рекомендацій. Гіпотеза в процесі дослідження може уточнюватись, доповнюватись, а за необхідності і змінюватись.