Види та джерела наукової інформації

Документи, що є джерелами інформації у науковому дослідженні,

поділяються на первинні і вторинні. Первинні чи фактографічні документи,

містять безпосередньо результати наукової, виробничої, творчої діяльності,

відображають факти, що їх отримано в процесі проведених досліджень.

Первинні документи створюють автори – науковці, письменники,

журналісти, педагоги, композитори, художники і т. д. Результати своєї

діяльності вони представляють у формі монографій, статей, підручників,

літературних, музичних та інших творів.

Первинні документи безпосередньо відбивають факти, події, явища

реальної дійсності або думки автора і не призначені для інформування про

наявність інших документів. У первинних документах розкриваються

безпосередні результати наукових досліджень і розробок, нові наукові

відомості, або нове осмислення відомих ідей і фактів.

Більшість документів, що функціонують у суспільстві – первинні.

Поряд з ними існують бібліографічні, реферативні, оглядово-аналітичні

документи, які називають вторинними або – інформаційними. Вторинний

документ – це результат аналітико-синтетичної та логічної обробки одного

чи кількох первинних документів з метою пристосування інформації до

інформаційних потреб споживача. Вторинні (інформаційні) документи

містять систематизовані відомості про первинні документи (опубліковані чи

неопубліковані) або результат аналізу і синтезу даних, що містяться у

першоджерелах. У вторинних документах інформацію, що мала місце в

одному чи кількох первинних документах, подають скорочено у відомостях

про них. Підготовка вторинних документів – сфера професійної діяльності

інформаційних посередників: бібліографів, каталогізаторів, референтів,

аналітиків та інших спеціалістів інформаційної галузі. Вторинні документи

призначені для інформування про інші документи, чим значно полегшують

дослідникам орієнтування у складі певного фонду чи у змісті тієї інформації,

що міститься в його виданнях. Завдяки цьому у дослідника може відпасти

потреба у зверненні до деяких первинних документів, що дозволить значно

зекономити час. Первинні документи часто називають вихідними тому, що

вони служать для створення документа похідного, тобто вторинного.

Носіями первинної інформації є книги (підручники, посібники,

монографії), періодичні друковані видання (журнали, наукові збірки,

бюлетені), оптичні компакт-диски (СD-RОМ), а також неопубліковані

матеріали: депоновані рукописи, дисертації, наукові звіти, матеріали нарад,

доповіді з різних напрямів наукових досліджень та ін.

Протягом усього періоду розвитку науки і культури триває процес

накопичення інформації та знань, які фіксуються в документах. Кількість

документів постійно збільшується. За всю історію людства накопичено

величезний обсяг первинних документів. У сфері інформації діють закони

прискорення розвитку науки, внаслідок чого постійно зростає потужність

первинного документо-інформаційного потоку, відбувається концентрація та

розпорошення публікацій у періодичних виданнях, наукових збірках,

методичних та навчальних виданнях тощо.

Усе це призводить до серйозних труднощів у роботі з документами й

інформацією, яку вони містять. Обсяг інформації різноманітного характеру в

наш час настільки великий, що в деяких випадках простіше і дешевше заново

провести дослідження, зробити винахід або навіть відкриття, ніж знайти

відомості про нього в документах.

Щоб подолати ці негативні явища у сфері документних комунікацій,

людство винайшло чимало засобів: створило книгосховища, бібліотеки,

архіви, органи інформації, автоматизовані інформаційні мережі й багато

іншого з метою накопичення, упорядкування, збереження та поширення

інформації, що виробляє суспільство. Але виявляється, що накопичити

інформацію замало, важливо надати її користувачу в оптимально потрібному

обсязі й у потрібний час.

Уже в давнину з появою порівняно великих документних зібрань

з’ясувалося, що неможливо швидко знайти потрібну інформацію шляхом

перегляду всіх наявних документів. Оперативно ознайомитися з великою

кількістю їх можна, якщо коротко навести основні відомості про кожний

документ у своєрідній довідці, тобто подати інформацію у стислому

«згорнутому» вигляді.

За таких умов для розшуку потрібного документа немає потреби

переглядати тексти багатьох документів, а досить ознайомитися лише з

короткими повідомленнями про них.

Якщо ж ці короткі повідомлення поділити на групи відповідно до

певних ознак документів, то можна переглядати відомості не про всі

документи, а лише про ті, що увійшли до певної групи.

Саме за таким принципом будуються різноманітні інформаційно-

пошукові системи (ІПС) – бібліотечні каталоги, картотеки, автоматизовані

банки бібліографічних даних, бібліографічні покажчики тощо. Це значно

прискорює і полегшує процес пошуку. Причому чим коротше

охарактеризовано документ, тим більшої економії часу та праці досягається в

процесі пошуку. Але, з іншого боку, чим лаконічніше подано ознаки

документа, тим більша ймовірність помилки при його ідентифікації.

Приміром, у відомостях про документ можуть бути випущені побічні,

другорядні теми, розглянуті в ньому, і, отже, при розшуку документів із

певної теми цю працю не буде виявлено, виникне прогалина, що призведе до

втрати інформації.

Стиснення, згортання інформації здійснюється в ході наукової обробки

документів. З первинного документа беруть потрібні користувачам відомості

про його зміст і формальні ознаки й на цій основі складають вторинні

документи, які публікуються в інформаційних виданнях, використовуються в

бібліотечних каталогах і картотеках, у банках та базах даних тощо,

забезпечуючи в такий спосіб інформування користувачів про відповідні

первинні документи.

Завдяки виконанню вторинними документами інформаційної функції,

тобто інформування користувача про наявність та зміст первинних

документів, вони отримали назву інформаційних документів. Інформаційний

документ (ІД) – це документ, що містить систематизовані або узагальнені

відомості про опубліковані чи неопубліковані дані з першоджерел та

виготовлений організаціями, які здійснюють науково-інформаційну

діяльність. Інформаційні документи містять систематизовані знання про

первинні документи у формі описів, анотацій, рефератів на окремі документи

або у формі оглядів групи документів певної тематики чи виду (статті, книги,

нормативно-технічна документація, звіти про наукові дослідження,

депоновані рукописи, дисертації, ресурси Інтернет тощо).

Основними характерними рисами інформаційних документів є:

– наявність чіткого цільового призначення документа – оперативне

ознайомлення споживачів із масивом документної інформації первинного

рівня;

– особливий характер інформації в інформаційному документі – це

інформація з первинних документів у згорнутому узагальненому вигляді;

– усі ці документи є результатом аналітико-синтетичної обробки та

переробки інформації, що міститься у вихідних документах.

Інформаційні документи розрізняються між собою глибиною згортання

інформації, методами її викладу, наявністю оцінного підходу, а також

цільовим призначенням, оскільки одні інформаційні документи призначені

лише для орієнтування у первинному документному потоці або масиві, а інші

– для ухвалення управлінських рішень.

Інформаційні документи надають відомості про стан, тенденції і

прогнози розвитку досліджуваної проблеми чи певної галузі знань, критичні

оцінки, висновки, пропозиції з посиланнями на першоджерела. Це дає

можливість користувачеві безперервно стежити за появою нової інформації,

здійснювати діагностику та прогнозувати розвиток предметних галузей,

визначати шляхи розв’язання проблемних ситуацій в усіх сферах діяльності

суспільства.

Таким чином, вторинні документи, що створюються спеціалістами

інформаційних установ, і які оперативно й лаконічно або розгорнуто

інформують користувачів про наявність та зміст опублікованих і

неопублікованих документів виконують роль путівника у неосяжному океані

інформації.

Серед великої кількості й розмаїтті вторинних документів найбільшу

популярність сьогодні серед науковців набули такі їх види, як

бібліографічний список, бібліографічний покажчик, реферат, анотація,

бібліографічний або аналітичний огляд, аналітична довідка, експрес-

інформація, сигнальна інформація, бази і банки даних та ін. Розподіл їх на

означені види пояснюється ступенем (глибиною) аналітико-синтетичної

переробки, або згортання первинної інформації. Приміром, бібліографічний

список являє собою лише сукупність бібліографічних даних, що

ідентифікують документ. Це конкретні відомості про назву, автора твору,

місце та рік видання, кількість сторінок та інші.

Користуючись бібліографічним описом, дослідник не має можливості

знати, наскільки представлений документ є релевантним, тобто таким, що

відповідає його інформаційному запиту, адже не завжди назва документа

повно відображає його зміст. На допомогу досліднику приходить анотація чи

реферат – вторинні документи, які, окрім бібліографічного опису документа

передають у стислому вигляді його зміст, наводять відомості про автора, час,

умови створення документу та ін.

Бібліографічний опис – це сукупність бібліографічних відомостей про

документ, його складову частину чи групу документів, які наведені за

певними правилами, необхідні та достатні. По суті, це записана за певними

правилами множина бібліографічних даних, що ідентифікують документ. Він

дає уявлення про зміст, вид, читацьке призначення, актуальність документа, а

також дає змогу його ідентифікувати – зіставити з іншими, відрізнити від

них.

Роль бібліографічного опису в різноманітних галузях наукової

діяльності винятково велика, адже вся інформація про документи

здійснюється саме за його допомогою. Він є основою для створення всіх

бібліотечних каталогів, бібліографічних й інформаційних видань,

автоматизованих банків даних про документи. Без нього неможливо

написати будь-яку дослідницьку роботу, рецензію, реферат, огляд літератури,

послатися на якийсь твір у науковому, навчальному виданні тощо. Завдяки

цьому бібліографічний опис широко використовується у бібліотечній,

бібліографічній і науково-інформаційній діяльності, у книговиданні,

книжковій торгівлі, архівістиці, журналістиці, в науковій роботі тощо.

Бібліографічним покажчиком називається упорядкована сукупність

бібліографічних описів видань, що присвячені окремій галузі знань,

окремому напряму чи темі.

На відміну від бібліографічного списку, покажчик має складну

структуру, тобто складається з декількох розділів, зміст яких присвячено

тому чи іншому аспекту теми.

Представлена у такому структурованому вигляді інформація щодо

досліджуваної теми одразу зорієнтує дослідника про стан наукової

розробленості проблеми. Згруповані у такий спосіб анотовані бібліографічні

описи джерел інформації (нормативно-законодавчих актів, монографій,

статей з наукових часописів, збірок, аналітичних довідок, записок, звітів з

наукових досліджень і т. ін.) допоможуть дослідникові виявити «білі плями»

(недостатньо або взагалі неопрацьовані питання теми) та визначити власне

місце в системі знання про об’єкт дослідження.

Анотація, на відміну від бібліографічного опису документа, стисло

розкриває його зміст. Отже, можна зазначити, що за ступенем аналітико-

синтетичної обробки інформації (мірою згортання) вона стоїть на другому

місці після списку.

Анотація – це стислий коментар чи пояснення щодо документа чи його

змісту, а іноді навіть його короткий опис, що додається, як правило, у вигляді

примітки після бібліографічного опису документа.

Отже, анотація – коротка характеристика документа з погляду його

змісту, призначення, форми та інших особливостей. Анотація містить

узагальнену характеристику первинного документа, вона не переказує його

зміст, на відміну від реферату, а розкриває тематику твору, його читацьку

адресу, інші ознаки, які можуть цікавити користувачів. Більшість анотацій

дають оцінку первинному документу, вказують на його значення, місце серед

інших.

Серед вторинних документів чільне місце посідає реферативна

інформація, яка є загальноприйнятою формою обміну науковими

досягненнями та спілкування вчених в усьому світі, допомагає зорієнтувати у

потоці наукової літератури, одержати найновіші відомості щодо наукових

досліджень із певних галузей знання.

Реферат – це вторинний документ, результат аналітично-синтетичного

опрацювання інформації, поданий у вигляді короткого викладу змісту

первинного документа (всього твору або його частини), включаючи основні

фактичні дані й висновки з метою ознайомлення з сутнісними акцентами

первинного документа.

Основними функціями реферату є інформаційна (оскільки реферат

подає інформацію про певний документ, позбавляє необхідності знайомитися

з повним текстом документа в тому разі, коли цей документ для читача має

другорядне значення) та пошукова (реферат використовується в

інформаційно-пошукових, зокрема й автоматизованих системах для пошуку

конкретних тематичних документів та інформації).

Різновидом реферату виступає автореферат – короткий виклад

наукової праці самим автором. Найчастіше зустрічаються автореферати

магістерської, кандидатської та докторської дисертацій. Автореферат

дисертації – це наукове видання у вигляді брошури авторського тексту щодо

проведеного дослідження, яке подається на здобуття наукового ступеня

разом із дисертацією. Знайомство дослідника з авторефератами дисертацій є

дуже важливим, оскільки вони в узагальненому та стислому вигляді подають

інформацію про основні наукові результати, що їх досягнуто автором

дисертації.

Реферативним оглядом називають узагальнену характеристику кількох

джерел (первинних документів) з однієї теми, проблеми, галузі знань. Вони

допомагають дослідникові сформувати уявлення про повноту та зміст

підходів до досліджуваного ним об’єкта.

Серед вторинних документів особливе місце посідають оглядові

документи. Оглядовий документ як інформаційний продукт має певні

специфічні риси: він є моделлю стану, тенденцій розвитку та шляхів

вирішення проблеми. Оглядом називають текст, що містить концентровану

інформацію, що її отримано в результаті добору, аналізу, систематизування,

узагальнення відомостей із великої кількості першоджерел з певної теми за

певний проміжок часу. Особлива цінність оглядових документів для

дослідника полягає в тому, що вони передбачають як критичну оцінку

наявної інформації, так і використання елементів наукового дослідження цієї

інформації для одержання вихідного знання про стан і тенденції розвитку

проблеми. Оглядова інформація – це систематизована та узагальнена

інформація про стан об’єкта (предмета, питання).

Найдосконалішим видом вторинних (інформаційних) документів, що

повно і всебічно висвітлюють не окремі першоджерела, а конкретну тему у

згорнутому й узагальненому вигляді, є аналітичні документи.

За глибиною аналізу змісту першоджерел їх поділяють на: огляди стану

питання, критичні, аналітичні, прогнозні огляди, аналітичні довідки,

аналітичні записки, аналітичні звіти, рейтинги, дайджести, прес-релізи та ін.

Аналітичні документи дають змогу уявити інформаційну модель проблеми,

всебічно висвітлити проблемну ситуацію, тобто зорієнтуватися не лише в

потоці первинних документів, а й у змісті проблеми в цілому.

Аналітична записка, аналітична довідка, аналітичний науковий звіт –

інформація про підсумок науково-дослідної роботи з обраної проблематики.

Однією із зазначених форм є науковий звіт із виконання дипломної чи

магістерської робіт. Залежно від особливостей наукової діяльності звіт

подається у вигляді тексту, ілюстрацій, таблиць або їх сполучень.

Сьогодні дослідникам надається можливість користуватися таким

новим інформаційним продуктом, як бази даних (БД). БД – впорядкований

набір логічно взаємопов’язаних даних, що зберігаються та використовується

спільно, та призначений для задоволення інформаційних потреб

користувачів.

Традиційно бази даних поділяються на документальні: (бібліографічні

та повнотекстові); фактографічні; інтегровані. Але в сучасному

інформаційному середовищі цей розподіл умовний і частіше БД являють

собою змішання різних типів.

Інтегровані БД вміщують взаємопов’язану документальну та

фактографічну інформацію або полівидову інформацію за даним профілем.

Такі БД надають можливість представити інформаційний масив на різних

рівнях інформаційного згортання (бібліографічні дані, реферати, фрагменти

текстів, повні тексти документів). Комплексні, складноструктуровані,

багатофункціональні інформаційні системи дозволяють вести пошук за всіма

ознаками об’єкта одночасно, в залежності від інформаційних потреб

користувачів. Сьогодні бази даних створюють та надають у користування

читачам усі головні бібліотеки України, обласні універсальні наукові

бібліотеки та переважна більшість міських центральних бібліотек

Користування цими продуктами дає можливість дослідникові отримати

найактуальнішу інформацію та значно підвищити рівень своєї наукової

роботи.