Виконання теоретичних і прикладних наукових досліджень

Більшість досліджень, що виконуються, наприклад, в галузі філософії, носять теоретичний характер, але кожне дослідження повинно мати певні форми використання в суспільній практиці. Для теоретичних досліджень це можуть бути: публікація результатів дослідження в монографіях, наукових статтях, підручниках; оприлюднення результатів дослідження у виступах на наукових конференціях, симпозіумах, з’їздах, а для практичних досліджень у галузі соціальних наук, крім означеного, ще й участь у розробці державних і регіональних програм соціального розвитку або конкретне запровадження результатів у роботу певної установи, підприємства, організації. Як для теоретичних, так і для прикладних досліджень головною ознакою є творчість як нові відкриття, як створення за певним задумом нових цінностей, встановлення невідомих раніше науці фактів, надання нової, цінної для людини інформації. Без теоретичного творчого мислення неможливо заперечити існуючі чи створити нові наукові гіпотези, дати глибоке пояснення процесів та явищ, які раніше були незрозумілими або мало вивченими, пов’язати в єдине ціле різні явища, тобто знайти стрижень дослідження. Творчий процес потребує вдосконалення відомого рішення. Удосконалення є процесом переконструювання об’єкта мислення в оптимальному напрямі й до певних меж, і тоді процес оптимізації призупиняється, створюється продукт розумової праці. За певних умов означений процес приводить до оригінального теоретичного рішення. Оригінальність виявляється у своєрідному, неповторному погляді на процес чи явище. Творчий характер мислення при розробці теоретичних аспектів наукового дослідження полягає у створенні уявлень, тобто нових комбінацій з відомих елементів, і базується на таких прийомах, як збирання й узагальнення інформації; постійне зіставлення, порівняння, критичне осмислення; чітке формулювання своїх думок та їх письмовий виклад; удосконалення власних пропозицій. Часто може бути так, що творче рішення не вкладається в межі раніше наміченого плану, воно може виникнути «раптово». Творчі думки, оригінальні рішення з’являються тим частіше, чим більше сил, праці, часу витрачається на постійне обдумування об’єкта дослідження. Ефективність творчого задуму залежить від того, якою мірою науковець володіє методами дедукції та індукції, аналізу, синтезу тощо. Важливою частиною прикладних наукових досліджень є експеримент, що являє собою науково поставлений дослід чи споглядання явища в чітко врахованих умовах, що дозволяє стежити за його ходом, керувати ним, відтворювати щоразу при повторенні цих умов. Основна мета експерименту полягає в перевірці теоретичних положень, а також у більш широкому і глибокому вивченні теми наукового дослідження. Експерименти бувають природними та штучними. Природні експерименти характерні при дослідженні певних соціальних явищ (соціальний експеримент) в умовах, наприклад, певного соціального колективу, а штучні експерименти широко застосовуються в багатьох природничонаукових дослідженнях. Експерименти бувають лабораторними (проводяться у спеціальних модельованих умовах) і виробничими (в реальних умовах існування). Наприклад, при виробничих експериментах застосовують метод анкетування, збирання статистичної інформації тощо. Експерименти виконуються за певними планами, послідовність етапів якого може включати такі складові: розробка плану експерименту; вибір засобів для його проведення; проведення експерименту; обробка й аналіз експериментальних даних. Особливе місце належить останньому етапу експерименту, оскільки він дозволяє зробити висновок про те, чи підтвердилася робоча гіпотеза наукового дослідження, чи ні.

 

Лекція 4. Інформаційне забезпечення науково-дослідної діяльності

 Поняття про інформаційне забезпечення наукових досліджень

 Види та джерела наукової інформації

 Бібліографічний опис документів

 

Поняття про інформаційне забезпечення наукових

Досліджень

Будь-яка сфера людської діяльності потребує інформаційного

забезпечення, оскільки жодне виважене рішення чи то в політиці, економіці

чи комерційній діяльності, не можна приймати без знання щодо стану

об’єкта, відносно якого приймається це рішення, тобто без належного

інформаційного супроводу. Особливо це стосується науки, адже йдеться про

високий ступінь точності та об’єктивності наукового результату.

Наукове дослідження не може відбуватися без ознайомлення з

джерелами інформації, що так чи інакше характеризують його об’єктну

галузь, висвітлюють об’єкт та предмет. Тому досліднику надто необхідно

мати повне уявлення про систему інформаційного забезпечення

дослідницької діяльності в цілому та коло джерел, що розкривають тему його

власного дослідження зокрема.

Пошук та добір джерел інформації в процесі наукового дослідження

має бути цілеспрямованим, послідовним та системним. Лише у цьому

випадку дослідник може розраховувати на можливість об’єктивної оцінки

ступеня наукової розробленості проблеми, що постала в якості об’єкта його

дослідження.

Досліднику необхідно враховувати той факт, що наукова інформація

володіє властивістю розпорошення (розсіювання). Особливо яскраво

проявляється ця властивість у періоди значного збільшення потоків

інформації. У різних обсягах та формах публікацій вона (інформація) може

бути представлена великою кількістю джерел: статтями у часописах та

наукових збірках, матеріалами та тезами конференцій, монографіями,

підручниками та навчальними посібниками, методичними матеріалами,

нормативно-законодавчими актами, електронними документами і т. ін., які, у

свою чергу, мають найрізноманітніші місця знаходження: бібліотеки, центри

інформації, книжкові крамниці, видавництва, органи реєстрації друкованих

видань, науково-дослідні інститути тощо.

Для того, щоб виявити якомога більше джерел, що є носіями знання

про об’єкт дослідження, дослідник повинен мати достатній рівень

інформаційної культури, тобто володіти знаннями щодо сутності інформації,

її ролі у суспільстві та наукових дослідженнях, формах та закономірностях її

існування, водночас уміти здійснювати пошук інформації, її оцінку та добір,

аналітико-синтетичну обробку, накопичення, систематизування, а також мати

навички грамотного її використання тощо. Невід’ємною складовою його

інформаційної культури є також уявлення про систему інформаційного

супроводу наукової діяльності.

Щоб забезпечити конкретне наукове дослідження інформацією,

досліднику необхідно, передусім, на змістовно-теоретичному рівні чітко

визначити необхідний обсяг і структуру інформації, встановити її джерела,

знайти доступ до наявних інформаційних ресурсів.

Інформаційні ресурси – це сукупність інформаційних матеріалів –

документів і масивів інформації у формі публікацій, наукових звітів,

електронних записів, баз даних тощо, а також різноманітні пошукові

системи, що забезпечують доступ до них. Структурною одиницею

інформаційного ресурсу є науковий документ, тобто матеріальний об’єкт,

який містить науково-технічну інформацію і призначений для її збереження і

використання. Сукупність інформаційних ресурсів, пов’язаних між собою

темою становить систему інформаційного забезпечення наукового

дослідження у будь-якій галузі.

Така система включає три основні компоненти:

– інформацію як сукупність відомостей, їх види та джерела, форми

представлення;

– органи інформаційного забезпечення, які відповідають за збереження

та поширення інформації;

– інструменти, що забезпечують доступ до інформації

Лише чітко усвідомивши роль кожної з означених складових у

дослідницькому процесі в цілому та розв’язанні конкретної наукової

проблеми, зокрема дослідник може розраховувати на повноту та

об’єктивність висвітлення об’єкта свого дослідження.