Лекція 2. Методологія і методи наукових досліджень

ПИТАННЯ ТЕМИ ТА ОСНОВНІ ТЕРМІНИ

· Загальна характеристика методології.

· Методи і засоби дослідження.

· Загальна характеристика методів дослідження.

· Методи теоретичного рівня дослідження.

· Методи емпіричного рівня дослідження.

· Вибір методів дослідження.

Загальна характеристика методології

Процес пізнання, як основа будь-якого наукового дослідження, є складним і вимагає концептуального підходу на основі певної методології, застосування певних методів. Характерною ознакою сучасної науки є зростання ролі методології при вирішенні проблем росту і розвитку спеціалізованого знання. Можна вказати на ряд істотних причин, які породили цю особливість науки: складність структури емпіричного і теоретичного знання, способи його обґрунтування та перевірки; тісне переплетення опису властивостей матеріальних об’єктів з абстракціями, що штучно вводяться, ідеальними моделями тощо. Саме розуміння методології та її функцій зазнало суттєвих змін: вузький формально-логічний підхід змінився змістовним збагаченням проблематики, що включає соціокультурний, гуманістичний вимір знання і пізнавальної діяльності. Методологічний аналіз, будучи формою самосвідомості науки, прояснює способи поєднання знання і діяльності, будову, організацію, способи одержання та обґрунтування знань. Виявляючи умови і передумови пізнавальної діяльності, у тому числі філософсько- світоглядні, методологічний аналіз перетворює їх в засоби усвідомленого вибору та наукового пошуку. Методологія орієнтована на дослідження пізнавальних аспектів наукової діяльності стосовно кожної науки. Її метою є з’ясування суті та об’єктивного змісту процесів, що відбуваються в суспільстві. Для досягнення цієї мети в рамках методології розробляються принципи, засоби і методи отримання, систематизації і тлумачення знань про суспільство, а також норми і правила, що регулюють діяльність з формуванню і розвитку цього знання. Основним завданням методології є встановлення певного підходу до дослідження конкретного фактичного матеріалу. Отже, методологія будь-якого наукового напряму задає загальні принципи наукового пізнання в рамках цього напряму. Вона також визначає характер і способи зв’язку даної галузі знання з іншими галузями. Існує багато підходів щодо трактування такого складного поняття, як методологія. Нерідко під нею розуміють сукупність деяких загальних методів дослідження. Проте методи, з одного боку, становлять швидше об’єкт дослідження методології, а з іншого, є однією з її складових. Крім того, при такому підході фактично зникають відмінності між універсальними теоретико-пізнавальними методами окремих наук. Інші погляди на методологію розглядають її як теоретичний фундамент деяких спеціальних, часткових прийомів і засобів наукового пізнання. В такому випадку по суті мова йде про методику пізнання відповідної проблемної галузі. Наведені підходи не можуть вважатися правильними, оскільки вони не виділяють особливий предмет цієї науки, а також не аналізують той понятійний та інструментальний апарат дослідження, який вона використовує. Головною метою методології є перш за все вивчення тих засобів, методів і прийомів наукового дослідження, за допомогою яких суб’єкт наукового пізнання набуває нових знань про реальну дійсність. Під методологією в загальному вигляді розуміють учіння про організацію діяльності. Діяльність визначається як специфічна людська форма відношення до оточуючого світу, зміст якої складає його доцільна зміна на користь людей; умова існування суспільства; включає в себе мету, засоби, результат і сам процес. Поняття організації діяльності можна розглядати в двох аспектах: як властивість – внутрішню впорядкованість, узгодженість взаємодії більш менш диференційованих і автономних частин цілого, обумовлених його будовою; і як процес – сукупність процесів або дій, що ведуть до утворення і вдосконалення взаємозв’язків між частинами цілого. Наукове пізнання, як різновид діяльності, націлене в першу чергу на отримання об’єктивного і дійсного знання про об’єкт дослідження і не допускає упередженого і тенденційного відношення до нього. Для наукового пізнання навколишній світ постає як реальність, дана людині в його чуттєвих і логічних образах. Основним завданням наукового пізнання є виявленні об’єктивних законів навколишньої дійсності — природних, соціальних, а також законів самого пізнання і мислення. Цим і обумовлюється орієнтація дослідника головним чином на загальні, істотні властивості предметів і явищ і вираження їх в системі абстракцій. Головною метою і вищою цінністю наукового пізнання є відкриття об’єктивної істини, яка досягається переважно за допомогою раціональних засобів і методів. Звідси характерною межею наукового пізнання за змістом є його об’єктивність, що припускає усунення по можливості всіх суб’єктивних аспектів. Разом з тим треба мати на увазі і те, що активність суб’єкта пізнання, його конструктивно-критичне відношення до дійсності — найважливіша умова і передумова наукового пізнання. Організація діяльності означає упорядкування її в цілісну систему з чітко визначеними характеристиками, логічною структурою і процесом її здійснення – часовою структурою. Таким чином, в загальному вигляді схема методології має наступний вигляд: 1) Характеристики діяльності: – особливості; – принципи; – умови; – норми діяльності. 2) Логічна структура діяльності: – суб’єкт; – об’єкт; – предмет; – форми; – засоби; – методи; – результат діяльності. 3) Часова структура діяльності: – фази; – стадії; – етапи діяльності. Дослідження в кожній предметній галузі є складовою частиною загального процесу наукового пізнання. Для їх проведення повинна бути розроблена власна методологія, яка включатиме сукупність способів, засобів, правил і методів вивчення відповідних процесів і явищ, інструменти збору, обробки і аналізу інформації. З іншого боку, вона використовує понятійний апарат та засоби загальнонаукової методології. Остання, як загальна теорія методу формувалася у зв’язку з необхідністю узагальнення і розробки тих методів, засобів і прийомів, які були відкриті у філософії, науці і інших формах діяльності людей. Тому поряд з професійно-орієнтованою частиною в методології виділяють загальнонаукову частину, в першу чергу теоретико- логічну та філософсько-гносеологічну її складові. Якщо перша складова орієнтована на дослідження проблем побудови і структуризації готового наукового знання, то філософія формує світоглядний базис методології. Сучасна методологія являє собою достатньо стійке середовище, в якому арсенал засобів, методів, принципів і орієнтацій є в наявності, готовий до застосування, а не розробляється для окремо кожного випадку. З іншого боку, вона повинна орієнтуватись на новітні тенденції щодо одержання та сприйняття наукового знання. Нерівноваженість та нестабільність оточуючого світу призводить до необхідності введення інноваційних понятійних утворень нових наукових напрямів, наприклад, синергетики або проведення ситуаційних досліджень, які з одного боку, спираються на методологію міждисциплінарних досліджень, а з іншого орієнтуються на вивчення індивідуальних суб’єктів, локальних групових світоглядів і ситуацій.

Методи і засоби дослідження

Однією з найважливіших складових методології наукових досліджень є засоби і методи їх проведення. Методологія вивчає можливості і межі застосування методів і засобів в процесі пізнання істини, і з цієї точки зору вона є складовою гносеології. Зазначені складові спрямовані в першу чергу на результат дослідження, а не на його процес, що зумовлює необхідність їх вивчення. Зауважимо, що трактування засобів, методів та інших пов’язаних з ними термінів і понять істотно відрізняється від тієї галузі, стосовно якої вони розглядаються. Надалі міркування будуть викладені стосовно дослідницької діяльності. Засоби дослідження виступають в ролі його знаряддя. Засіб є тим, що слугує якій-небудь меті, необхідне для досягнення, здійснення чого-небудь. Це поняття є досить широким і охоплює предмет, річ, інструмент, знаряддя, навики і уміння дослідника, метод, бажання, волю, одним словом, все, що використовується в системі діяльності; все те, що необхідне для реалізації мети. Засоби дослідження можна поділити на матеріальні, математичні, логічні та мовні. В ролі засобів виступають матеріальні системи, що заміщають об’єкт дослідження в моделюванні, різні прилади, що збільшують можливості чуттєвого сприйняття і мислення людини, знакові засоби. Фактично засоби виступають посередниками між суб’єктом і об’єктом дослідження. Математичні засоби використовуються для кодування отриманих даних, а також формалізації процесу їх отримання та опрацювання. В ролі логічних засобів виступають поняття, закони, принципи, підходи, а також правила і способи їх використання в процесі проведення дослідження. Вони допомагають формулювати об’єктивні висновки, визначати суперечності, відділяти істинні міркування від хибних. Мовні засоби відображають правила побудови дефініцій. Вони є засобом подання знань, передачі смислу результатів дослідження. Останнім часом, у зв’язку з інтенсивним впровадженням інформаційних та комунікаційних технологій у процес дослідження, також виділяють інформаційні засоби, які орієнтовані на використання зазначених технологій. Це дозволяє істотно збільшити обсяги даних, які використовуються в процесі дослідження, підвищити оперативність, точність, надійність процесів їх опрацювання, розширити функціональний арсенал процедур їх обробки. Під методом розуміють спосіб досягнення певної мети, вирішення конкретного завдання; сукупність прийомів або операцій практичного або теоретичного пізнання дійсності. Будучи складовою частиною системи засобів пізнавальної діяльності, він є певною системою взаємопов’язаних елементів – логічних операцій, процедур, нормативних пропозицій, правил пізнавальної діяльності. З функціональної точки зору він постає як діяльність дослідника з об’єктом дослідження, яка здійснюється за допомогою сукупності певних операцій, емпіричних і теоретичних процедур. Дослідницька діяльність визначається цілим рядом чинників. Кінцевий її результат залежить не тільки від суб’єкта та об’єкта дослідження, але і від того, як здійснюється даний процес, які способи, прийоми, засоби при цьому застосовуються. Вірним повинен бути не лише результат дослідження, але і шлях, що веде до нього. Тому в широкому сенсі метод вказує вірний шлях досягнення результату, відображаючи систему взаємопов’язаних елементів – логічних операцій, процедур, правил дослідницької діяльності. Основною функцією методу є внутрішня організація і регулювання процесу дослідження об’єкту. Тому він зводиться до системи інструкцій, принципів, вимог, які повинні орієнтувати на досягнення певного результату у вирішенні поставлених завдань. Однак ця система не є строго детермінованою. Метод за своє сутністю є динамічним і процесуальним. Підґрунтям будь-якого наукового методу є певна теорія. Ефективність, сила того або іншого методу зумовлена змістовністю, фундаментальністю теорії, яка «стискається в метод». У свою чергу «метод розширюється в систему», тобто, використовується для подальшого розвитку науки, поглиблення і розгортання теоретичного знання як системи, його матеріалізації, об’єктивізації в практиці. Будь-який метод є детермінованим не лише з іншими методами, що передують і співіснують одночасно з ним, і не лише тією теорією, на якій він заснований. Кожен метод обумовлений перш за все своїм предметом. Метод як спосіб дослідження діяльності не може залишатися незмінним, завжди відповідним самому собі в усіх відношеннях, а тому він змінюється в своєму змісті разом з предметом, на який він спрямований. Внутрішній динамізм методу проявляється в тому, що він не нав’язується предмету пізнання, а змінюється відповідно до його специфіки. Дослідження припускає ретельне знання фактів і інших даних, що відносяться до його предмету. Воно здійснюється як рух в певному матеріалі, вивчення його особливостей, зв’язків, відношень тощо. Істинність методу завжди детермінована змістом об’єкту, тобто, вона є невіддільною від питання про природу досліджуваного об’єкта. Метод, як спосіб руху, і полягає в тому, що дослідження повинне детально освоїтися з конкретним матеріалом, проаналізувати різні форми його розвитку, прослідкувати їх внутрішній зв’язок. Цим обґрунтовується об’єктивність методу дослідження. Суб’єктивність методу виражається в тому, що він є продуктом логічного мислення. В природі методів не існує. На основі об’єктивної сторони методу формулюються певні принципи, правила, регулятиви. Крім того, він використовується конкретним дослідником, для якого, власне кажучи, даний метод і призначений. Проте будь-який метод, навіть найважливіший з точки зору дослідника, не є способом, що однозначно визначає шляхи і форми діяльності, дозволяє апріорі вирішувати будь-які пізнавальні і практичні проблеми. Слід також зазначити, що метод є лише доповненням до креативних здібностей дослідника, але не може їх замінити. Він є лише одним з багатьох чинників творчої діяльності людини, яка включає і інші чинники, такі як силу і гнучкість розуму дослідника, дослідницьку культуру, наполегливість, критичність, глибину уяви, розвиненість фантазії, здібність до інтуїції. Отже, неприпустимо розглядати метод як певний механічний набір приписів, список правил, на основі яких можна вирішити будь-які завдання, що виникають в дослідженні. У нього відсутній детермінований алгоритм, за яким здійснюється пізнання або інші форми діяльності. Застосування ж того або іншого методу в різних сферах не є формальним зовнішнім накладенням системи його принципів на об’єкт дослідження, а необхідність використання принципів не привноситься ззовні. У цьому сенсі не існує методу, який можна було б вивчити і систематично застосовувати для досягнення мети. Від поняття методу слід відмежовувати поняття техніки, процедури інструментарію, методики, підходу і способу дослідження. Техніка – це сценарій, сукупність організаційних прийомів для ефективного застосування метода. Процедура – це послідовність, поетапність в реалізації системи дій дослідника. Можна сказати, що вона відображає сукупність методичних та технічних заходів, які застосовуються у даному дослідженні. Слід також розрізняти поняття процедури і операції. Остання являє собою певну елементарну дію. Процедура ж є деякою системою операцій. Інструментарій – це сукупність спеціально розроблених засобів методичного спрямування, за допомогою яких забезпечується дослідницька діяльність, зокрема реалізація методу. Методика – це система операцій, настанов, яка вказує на процедури та їх застосування в методах, що дає можливість забезпечити виконання дослідницької діяльності. Підхід є сукупністю прийомів у вивченні певного процесу або явища або дії на них. Під прийомом зазвичай розуміють якусь одиничну дію. Підхід визначає стратегічний напрям дослідження і не є безпосереднім знаряддям пізнання. Не будучи методами, підходи разом з тим відіграють в дослідженні важливу методологічну роль. Серед найбільш вживаних підходів виділяють системний, кібернетичний, структурний, функціональний та інші. Спосіб – дія або система дій, що застосовуються при виконанні певної діяльності. Це поняття, що є більш об’ємним у порівняні з методом і не наділено ознаками методичності. Спосіб не має науково обґрунтованої жорсткої системи прийомів і застосовується найчастіше не свідомо, а стихійно. Використання одного і того ж методу на різних етапах дослідження також має відмінності. На етапі виявлення проблеми метод відображає принцип, керівну ідею дослідження. На етапі безпосереднього проведення дослідження метод реалізується через пізнавальні процедури, техніки та методики. На завершальному етапі дослідження метод використовується для перевірки знань та узагальнення результатів. До характерних ознак методу відносять об’єктивність, відтворюваність, евристичність, необхідність, конкретність тощо.