Загальна методологія наукової творчості

Глава 3

МЕТОДОЛОГІЯ ТА МЕТОДИ

НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Для дослідників-початківців дуже важливо мати уявлен-ня про методологію та методи наукової творчості, оскільки саме на перших кроках до оволодіння навичками наукової роботи найбільше виникає питань саме методологічного ха-рактеру. Передусім бракує досвіду у використанні методів наукового пізнання, застосуванні логічних законів і правил, нових засобів і технологій. Тому є сенс розглянути ці питан-ня докладніше.

He можна ігнорувати факти тільки тому, що їх важко по-яснити або знайти їм практичне використання. Зміст HOBO-TO в науці не завжди бачить сам дослідник. Нові наукові факти і навіть відкриття, значення яких погано розкрите, можуть тривалий час лишатися в резерві науки і не викори-стовуватися на практиці.

При науковому дослідженні важливо все. Концентруючи увагу на основних або ключових питаннях теми, не можна не зважати на побічні факти, які на перший погляд здаються малозначущими. Проте саме такі факти можуть приховува-ти в собі початок важливих відкриттів.

Для дослідника недостатньо встановити новий факт, важ-ливо дати йому пояснення з позицій сучасної науки, розкри-ти його загальнопізнавальне, теоретичне або практичне зна-чення.

Виклад наукових фактів має здійснюватися в контексті загального історичного процесу, історії розвитку певної га-лузі, бути багатоаспектним, з урахуванням як загальних, так і специфічних особливостей.

Накопичення наукових фактів у процесі дослідження — це творчий процес, в основі якого завжди лежить задум уче-ного, його ідея.

У філософському визначенні ідея — це продукт людського мислення, форма відображення дійсності. Ідея відрізняється від інших форм мислення тим, що в ній не тільки відобра-жається об'єкт вивчення, а й міститься усвідомлення мети, перспективи пізнання і практичного перетворення дійсності. Тому важливе значення має історичне вивчення не лише об'єк-та дослідження, а й становлення та розвитку знань про нього.

Ідеї народжуються з практики, спостережень навколиш-нього світу і потреб життя. В основі ідей лежать реальні факти і події. Життя висуває конкретні завдання, однак час-то не відразу знаходяться продуктивні ідеї для їх вирішен-ня. У такому разі на допомогу приходить здатність дослід-ника проаналізувати ідеї, погляди попередників, запропону-вати новий, зовсім незвичний аспект розгляду завдання, яке протягом тривалого часу не могли вирішити при загально-му підході до справи.

Вивчення історичного досвіду, визначення етапів станов-лення, розвитку об'єкта дослідження та ідеї від часу виник-нення до стадії вирішення завдання значно збагачує наукове дослідження, свідчить про достовірність його результатів і висновків, підтверджує наукову об'єктивність і компетентність дослідника.

Нова ідея — не просто зміна уявлень про об'єкт дослі-дження — це якісний стрибок думки за межі сприйнятих почуттями даних і, здавалося б, перевірених рішень. Нові ідеї можуть виникати під впливом парадоксальних ситуацій, коли виявляється незначний, неочікуваний результат, який надто розходиться із загальноприйнятими положеннями науки — парадигмами. Отримання нових знань відбувається за схе-мою: парадигма — парадокс — нова парадигма. Розвиток науки — це зміна парадигм, методів, стереотипів мислення. Перехід від однієї парадигми до іншої не піддається логіч-ному опису, бо кожна з них відкидає попередню і несе прин-ципово новий результат дослідження, який не можна логіч-но вивести з відомих теорій. Особливу роль тут відіграють інтуїтивні механізми наукового пршуку, які не ґрунтуються на формальній логіці.

3.1. Методологія дослідження

Складність, багатогранність і міждисциплінарний статус будь-якої наукової проблеми приводять до необхідності її вивчення у системі координат, що задається різними рівня-ми методології науки.

Методологія (гр. methodos — спосіб, метод і logos — на-ука, знання) —• вчення про правила мислення при створенні теорії науки.

Питання методології досить складне, оскільки саме це поняття тлумачиться по-різному. Багато зарубіжних науко-вих шкіл не розмежовують методологію і методи досліджен-ня. У вітчизняній науковій традиції методологію розгля-дають як учення про науковий метод пізнання або як систе-му наукових принципів, на основі яких базується досліджен-ня і здійснюється вибір сукупності пізнавальних засобів, мето-дів, прийомів дослідлсення. Найчастіше методологію тлумачать як теорію методів дослідження, створення концепцій, як си-стему знань про теорію науки або систему методів дослі-дження. Методику розуміють як сукупність прийомів дослі-дження, включаючи техніку і різноманітні операції з фак-тичним матеріалом.

Методологія виконус такі функції:

• визначає способи здобуття наукових знань, які відобра-жають динамічні процеси та явища;

• направляє, передбачає особливий шлях, на якому дрся-гається певна науково-дослідницька мета;

• забезпечує всебічність отримання інформації щодо про-цесу чи явища, що вцвчається;

• допомагає введєнню нової інформації до фонду теорії науки;

• забезпечує уточнення, збагачення, систематизацію тер-мінів і понять у науці;

^ • створює систему наукової інформації, яка базується на об'єктивних фактах, і логіко-аналітичний інструмент науково-го пізнання.

Ці ознаки поняття "методологія", що визначають її функції в науці, дають змогу зробити такий висновок: методоло-гія —- це концептуальний виклад мети, змісту, методів дослідження, які забезпечують отримання максималь-но об'єктивної, /почної, систематизованої інформацїі про процеси та явища.

Методологічна основа дослідження, як правило, не є само-стійним розділом дисертації або іншої наукової праці, однак

від її чіткого визначення значною мірою залежить досягнен-ня мети і завдань наукового дослідження. Крім того, в розді-лах основної частини дисертації подають виклад загальної методики і основних методів дослідження, а це потребує ви-значення методологічних основ кваліфікаційної роботи.

Під методологічною основою дослідження слід розуміти основне, вихідне положення, на якому базується наукове до-слідження. Методологічні основи даної науки завжди існу-ють поза ціею наукою, за її межами і не виводяться із самого дослідження.

Методологія — вчення про систему наукових принципів, форм і способів дослідницької діяльності — має чотирирів-неву структуру. Нині розрізняють фундаментальні, загаль-нонаукові принципи, що становлять власне методологію, кон-кретнонаукові принципи, що лежать в основі теорії тієї чи іншої дисципліни або наукової галузі, і систему конкрет-них методів і технік, що застосовуються для вирішення спеціальних дослідницьких завдань.

3.2, Фундаментальна, або філософська, методологія

Філософська, або фундаментальна, методологія є ви-

щим рівнем методології науки, що визначає загальну стра-тегію принципів пізнання особливостей явищ, процесів, сфер діяльності.

Розвиток методології — одна зі сторін розвитку пізнання в цілому. Спочатку методологія ґрунтувалася на знаннях, які диктувала геометрія як наука, де містилися нормативні вка-зівки для вивчення реального світу. Потім методологія висту-пала як комплекс правил для вивчення всесвіту і перейшла у сферу філософії. Платон і Арістотель розглядали методологію як логічну універсальну систему, засіб істинного пізнання.

Тривалий час проблеми методології не посідали належно-го місця в науці через механістичність або релігійність тих чи інших поглядів на світ. Зразком пізнання були принци-пи механіки, розроблені Г. Галілеєм і Ф. Декартом. Емпі-ризм протягом багатьох століть виступав вихідною пози-цією при розгляді всіх проблем.

Ідеалісти I. Кант і Г.В.Ф. Гегель дали новий поштовх роз-виткові методології, спробували розглянути закономірності в самому мисленні: сходження від конкретного до абстракт-ного, суперечності розвитку буття і мислення та ін.

Усі досягнення минулого були опрацьовані у вигляді діа-лектичного методу пізнання реальної дійсності, в основу

якого було покладено зв'язок теорії і практики, принципи пізнанності реального світу, детермінованості явищ, взаємодії зовнішнього і внутрішнього, об'єктивного і суб'єктивного.

Діалектична логіка пізнання стала універсальним інстру-ментом для всіх наук, при вивченні будь-яких проблем пізнання і практики.

Діалектика як метод пізнання природи, суспільства і мис-лення, розглянута в єдності з логікою і теорією пізнання, є фундаментальним науковим принципом дослідження бага-топланової і суперечної дійсності в усіх її проявах. Діалек-тичний підхід дає змогу обґрунтувати причинно-наслідкові зв'язки, процеси диференціації та інтеграції, постійну супе-речність між сутністю і явищем, змістом і формою, об'єктив-ність в оцінюванні дійсності. Досвід і факти є джерелом, ос-новою пізнання дійсності, а практика — критерієм істин-ності теорії. Діалектика як фундаментальний принцип і ме-тод пізнання має величезну пояснювальну силу. Однак вона не підмінює конкретнонаукові методи, пов'язані зі специфі-кою досліджуваної сфери. Діалектика виявляється в них і реалізується через них відповідно до вимог спадкоємності і непротиріччя в методології.

Філософська методологія виконує два типи функцій. По-перше, вона виявляє смисл наукової діяльності та її взаємо-зв'язки з іншими сферами діяльності, тобто розглядає науку стосовно практики, суспільства, культури людини. Це — філо-софська проблематика. Методологія не є особливим розділом філософії: методологічні функції щодо спеціальних наук ви-конує філософія в цілому. По-друге, методологія вирішує зав-дання вдосконалення, оптимізації наукової діяльності, вихо-дячи за межі філософії, хоча й спирається на розроблені нею світоглядні й загальнометодологічні орієнтири та постулати.

Отже, фундаментальні принципи базуються на узагальню-ючих, філософських положеннях, що відбивають найсуттєвіші властивості об'єктивної дійсності і свідомості з урахуванням досвіду, набутого в процесі пізнавальної діяльності людини. До них належать принципи діалектики, що відбивають взає-мозумовлений і суперечливий розвиток явищ дійсності, де-термінізму — об'єктивної причинної зумовленості явищ, ізоморфізму — відношень об'єктів, що відбивають то-тожність їх побудови та ін. Безумовно, змістова інтерпрета-ція цих принципів варіюється відповідно до специфіки до-сліджуваного матеріалу (порівняємо, наприклад, розуміння ізоморфізму в математиці, геохімії і мовознавстві, природни-чих науках). Від тлумачення філософських принципів зале-

жить обґрунтування методологічного підходу в дослідженні тієї чи іншої галузі.

Філософські вчення, провідними ідеями яких є філософські концепції наукового пізнання, діалектичний метод і теорія наукової творчості, визначають загальний підхід до вивчен-ня проблеми, спрямовані на вирішення стратегічних, а не тактичних завдань дослідження і пов'язані з ним опосеред-ковано.

3.3. Загальнонаукова методологія

Загальнонаукова методологія використовується в усіх або в переважній більшості наук, оскільки будь-яке наукове відкриття має не лише предметний, але й методологічний зміст, спричиняє критичний перегляд прийнятого досі понятійного апарату, чинників, передумов і підходів до інтерпретації матеріалу, що вивчається.

До загальнонаукових принципів дослідження належать: історичний, термінологічний, функціональний, системний, когнітивний (пізнавальний), моделювання та ін.

Сучасне науково-теоретичне мислення прагне проникну-ти у сутність явищ і процесів, що вивчаються. Це можливо за умови цілісного підходу до об'єкта вивчення, розгляду його у виникненні та розвитку, тобто застосування історичного підходу до його вивчення.

Перш ніж вивчати сучасний стан, необхідно вивчити генезис та розвиток певної науки або сфери практичної діяльності.

Відомо, що нові наукові і накопичені знання перебувають в діалектичній взаємодії. Найкраще і прогресивне зі старого переходить у нове і надає йому сили й дієвості. Інколи забуте старе знову відроджується на новій науковій основі і живе друге життя в іншому, досконалішому вигляді.

У цьому зв'язку особливого значення набувають вивчен-ня історичного досвіду, аналіз та оціцювання історичних подій, фактів, подередніх террій у контексті їх виникнення, станов-лення та розвитку. Отже, історичний метод дає змогу дослі-дити виникнення, формування і розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх та зовнішніх зв'язків, закономірностей та суперечностей.

Будь-яке теоретичне дослідження потребує описування, аналіз,у та уточнення понятійного апарату конкретної га-лузі науки, тобто термінів і понять, що їх позначають.

Термінологічний принцип передбачає вивчення історії термінів і позначуваних ними понять, розробку або уточнен-

ня змісту та обсягу понять, встановлення взаємозв'язку і субординації понять, їх місця в понятійному апараті теорії, на базі якої базується дослідження. Вирішити це завдання допомагає метод термінологічного аналізу і метод опера-ціоналізації понятпь.

Визначення понять слід формулювати, базуючись на тлу-мачних та професійних словниках. Визначення обсягу і змісту поняття дають через родову ознаку і найближчу видову відмінність. Як правило, спочатку називають родове поняття, до якого поняття, що визначається, входить як складова. По-тім указують на ту ознаку поняття, яка відрізняє його від усіх подібних, причому ця ознака має бути найважливішою і найсуттєвішою.

Є певні правила визначення понять. Правило розмірності вимагає, щоб обсяг поняття, що визначається, відповідав об-сягу поняття, яке визначає, тобто ці поняття мають бути то-тожними. Друге: нове поняття не повинне бути тавтологіч-ним. Третє: поняття має бути чітким і однозначним. Якщо при визначенні поняття важко зазначити одну ознаку, нази-вають декілька ознак, достатніх для розкриття специфіки його обсягу і змісту. Дійсно наукове визначення складних явищ і фактів не може обмежуватися формально-логічними вимогами. Воно має містити оцінку фактів, об'єктів, явищ, що визначаються, органічно увійти в чинну терміносистему науки.

До загальнонаукової методології слід віднести систпем-ний підхід, застосування якого потребує кожний об'єкт нау-кового дослідження. Сутність його полягає у комплексному досліджені великих і складних об'ектів (систем), дослідженні їх як єдиного цілого з узгодженим функціонуванням усіх елементів і частин.

Кожну конкретну науку, діяльність, об'єкт можна розгля-дати як певну систему, що має множину взаємопов'язаних елементів, компонентів, підсистем, визначені функції, цілі, склад, структуру. До загальних характеристик системи відно-сять цілісність, структурність, взаємозв'язок із зов-нішнім середовищем, ієрархічність, цілеспрямованість, самоорганізацію. 3 позицій системного підходу можна роз-глядати будь-яку сферу. Орієнтація на системний підхід у дослідженні (структура, взаємозв'язки елементів та явищ, їх супідрядність, ієрархія, функціонування, цілісність розвитку, динаміка системи, сутність та особливості, чинники та умо-ви) виправдана тоді, коли ставиться завдання дослідити сутність явища, процесу.

ПІдсистеми Елементи

Зовнішнє середовище

Рис. 3.1. Схематичне зображення системи

У системному дослідженні об'єкт, що аналізуеться, роз-глядається як певна множина елементів, взаємозв'язок яких зумовлює цілісні властивості цієї множини. Основний акцент робиться на виявлення різноманітності зв'язків і відношень, що мають місце як усередині доеліджуваного об'єкта, так і у його взаємодії із зовнішнім середовищем. Властивості об'єкта як цілісної системи визначаються не тільки і не стільки су-марними властивостями його окремих елементів чи підсистем, скільки специфікою його структури, особливими системотвор-чими, інтегративними зв'язками досліджуваного об'єкта.

Системний принцип дає змогу визначити стратегію науко-вого дослідження. В його межах розрізняють структурно-функціональний, системно-діяльнісний, системно-генетичний та інші підходи.

Сутність структурно-функціонального підходу полягає у виділенні в системних об'єктах структурних елементів'(ком-понентів, підсистем) і визначенні їхньої ролі (функцій) у си-стемі. Елементи і зв'язки між ними створюють структуру системи. Кожний елемент виконує свої специфічні функції, які "працюють" на загальносистемні функції. Структура ха-рактеризує систему в статиці, функції — у динаміці. Між ними є певна залежність.

Загальнонауковою методологією вивчення об'єкта досліджен-ня є системно-діяльнісний підхід, який набув значного поши-рення в сучасних наукових розробках. Зазначений підхід ука-зує на певний компонентний склад людської діяльності. Серед найсуттєвіших її компонентів: потреба — суб'єкт — об'єкт

— процеси — умови — результат. Це створює можливість комплексно дослідити будь-яку сферу людської діяльності.

Зміст системно-генетпичного підходу полягає в розкритті умов зародження, розвитку і перетворення системи.

Пізнавальний, або когнітпивний, принцип пов'язаний із загальнофілософською теорією пізнання і є методологічною базою для багатьох наук; особливо ефективний у вивченні динамікй науки та її співвідношення з суспільством, в обґрун-туванні провідного значенйя знання в поведінці індивіда. Слід мати на увазі, що для аналізу формування знання необхідне вивчення практичної і теоретичної діяльності людини у співвідношенні з її соціальним аспектом. У центрі досліджу-ваних проблем знаходиться людина як член соціуму, пред-ставник етносу, психологічний суб'єкт, мовна особа, комунікант.

Шзнавальний принцип у методології не має чітко окресле-них меж, можливості його використання визначаються спе-цифікою галузі. Особливе місце посідають дослідження рівня когнітивних структур соціальних груп і їхня мотивованість при визначенні інформаційно-пізнавальних потреб.

Для вивчення внутрішніх і зовнішніх зв'язків об'єкта дослідження суттєве значення має моделювання. За його допомогою вивчаються ті процеси і явища, що не піддаються безпосередньому вивченню. Метод моделювання зарекомен-дував себе як ефективний засіб виявлення суттєвих ознак явищ та процесів за допомогою моделі (концептуальної, вер-бальної, математичної, графічної, фізичної тощо).

Під моделлю розуміють уявну або матеріальну систему, яка, відображаючи або відтворюючи об'єкт дослідження, може замінити його так, що її вивчення дає нову інформацію про цей об'єкт.

Метод моделювання має таку структуру:

а) постановка завдання;

б) створення або вибір моделі;

в) дослідження моделі;

г) переведення знань з моделі на оригінал.

Активно використовуються в наукових дослідженнях кількісно-якісні методи, які сьогодні поширені в різних га-лузях науки. До них належать наукометрія, бібліометрія, інформетрія.

Наукометрія є системою вивчення наукового, конструк-тивного знання за допомогою кількісних методів. Тобто в наукометрії вимірюються тільки ті об'єктивні кількісні за-кономірності, які справді визначають досягнутий наукою рівень її розвитку.

Вібліометрія — метод кількісного дослідження друко-ваних документів у вигляді матеріальних об'єктів або бібліо-графічних одиниць, а також замінників тих чи інших.

Бібліометрія дає змогу простежити динаміку окремих об'єктів науки: публікації авторів, їх розподіл за країнами, рубриками наукових журналів, рівень цитування та ін.

Інформетрія вивчає математичні, статистичні методи і моделі та їхнє використаннй для кількісного аналізу струк-тури і особливостей наукової інформації, закономірностей про-цесів наукової комунікації, включаючи виявлення самих цих закономірностей. Характерною особливістю інформетрії є те, що її основна мета — здобуття наукового знання безпосе-редньо з інформації.

Такими є основні загальнонаукові принципи пізнавальної діяльності людини.

3.4. Конкретнонаукова методологія

Конкретнонаукова (або частковонаукова) методологія —

це сукупність ідбй або специфічних методів певної науки, які є базою для розв'язання конкретної дослідницької проблеми; це наукові концепції, на які спирається даний дослідник.

Рівень конкретнонаукової методології потребує звернен-ня до загальновизнаних концепцій провідних учених у певній галузі науки, а також тих дослідників, досягнення яких є загальновизнаними.

Пошуки методологічних основ дослідження здійснюють-ся за такими напрямами:

• вивчення наукових праць відомих учених, які застосо-вували загальнонаукову методологію для вивчення конкрет-ної галузі науки;

• аналіз наукових праць провідних учених, які одночас-но із загальними проблемами своєї галузі досліджували питання даної галузі;

• узагальнення ідей науковців, які безпосередньо вивча-ли дану проблему;

• проведення досліджень специфічних підходів для ви-рішення цієї проблеми професіоналами-практиками, які не лише розробили, а й реалізували на практиці свої ідеї;

• аналіз концепцій у даній сфері наукової і практичної діяльності українських учених і практиків;

• вивчення наукових праць зарубіжних учених і практиків. Отже, виходячи з методологічних основ наукового дослі-

дження, необхідно чітко відповісти на запитання про: перед-

бачувану провідну наукову ідею, сутність явища (об'єкта, пред-мета дослідження), суперечності, що виникають у процесі чи явищі, стадії, етапи розвитку (або тенденції). Це і становить наукову концепцію дослідження.

Концепція — це система поглядів, система опису певного предмета або явища, щодо його побудови, функціонування, що сприяє його розумінню, тлумаченню, вивченню головних ідей. Концепція має надзвичайне значення, оскільки є єди-ним, визначальним задумом, головною ідеею наукового дослі-дження.

3.5. Методи і техніка дослідження

Стратегічні методологічні положення і принципи знахо-дять своє тактичне втілення в методах дослідження.

Метод (гр. methodos) — спосіб пізнання, дослідження явищ природи і суспільного життя. Це також сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєн-ня дійсності, підпорядкованих вирішенню конкретного зав-дання. Різниця між методом та теорією має функціональний характер: формуючись як теоретичний результат поперед-нього дослідження, метод виступає як вихідний пункт та умова майбутніх досліджень.

У найбільш загальному розумінні метод — це шлях, спосіб досягнення поставленої мети і завдань дослідження. Він відповідає на запитання: як пізнавати.

Методика (гр. methodike) — сукупність методів, прийомів проведення будь-якої роботи. Методика дослідження — це система правил використання методів, прийомів та операцій.

У науковому дослідженні часто застосовують метод кри-тичного аналізу наукової і методичної літератури, практич-ного досвіду, як того потребує рівень методики і техніки до-слідження. У подальшій роботі широко використовуються такі методи: спостереження, бесіда, анкетування, рейтинг, мо-делювання, контент-аналіз, експеримент та ін.

Вибір конкретних методів дослідження диктується ха-рактером фактичного матеріалу, умовами і метою конкрет-ного дослідження. Методи є упорядкованою системою, в якій визначається їх місце відповідно до конкретного етапу дослі-дження, використання технічних прийомів і проведення опе-рацій з теоретичним і фактичним матеріалом у заданій по-слідовності.

В одній і тій же науковій галузі може бути кілька мето-дик (комплексів методів), які постійно вдосконалюються під

час наукової роботи. Найскладнішою є методика експеримен-тальних досліджень, як лабораторних, так і польових. У різних наукових галузях використовуються методи, що збігаються за назвою, наприклад, анкетування, тестування, шкалювання, однак цілі і методика їх реалізації різні.

Класифікація методів розроблена слабо.

Досить поширеним є поділ основних типів методів за дво-ма ознаками: мети і способу реалізації.

За першою ознакою виділяються так звані первинні ме-тоди, що використовуються з метою збору інформації, ви-вчення джерел, спостереження, опитування та ін. Вторинні методи використовуються з метою обробки та аналізу отри-маних даних — кількісний та якісний аналіз даних, їх си-стематизація, шкалювання та ін. Третій тип представлений верифікаційними методами і прийомами, що дають змогу перевірити отримані результати. Вони зводяться також до кількісного та якісного аналізу даних на основі виміру спів-віднесення постійних і змінних чинників.

За ознакою способу реалізації розрізняють логіко аиалі-тичні, візуальні та експериментально-ігрові методи. До перших належать традиційні методи дедукції та індукції, що різняться вихідним етапом аналізу. Вони доповнюють один одного і можуть використовуватися з метою верифі-кації — перевірки істинності гіпотез і висновків.

Візуальні, або графічні, метподи — графи, схеми, діагра-ми, картограми та ін. дають змогу отримати синтезоване уяв-лення про досліджуваний об'єкт і водночас наочно показати його складові, їхню питому вагу, причинно-наслідкові зв'яз-ки, інтенсивність розподілу компонентів у заданому об'ємі. Ці методи тісно пов'язані з комп'ютерними технологіями.

Експериментпально-ігрові метподи безпосередньо стосують-ся реальних об'єктів, які функціонують у конкретній ситуації, і призначаються для прогнозування результатів, 3 ними по-в'язаний цілий розділ математики — "теорія ігор"; з їх допо-могою вивчаються ситуації в політичних, економічних, воєн-них питаннях. Вони використовуються у психології ("трансак-ційний аналіз"), соціології ("управління враженнями", "соці-альна інженерія"), в методиці нетрадиційного навчання.

У прикладних аспектах гуманітарних наук доцільно ви-користовувати математпичні мепгоди. Математичний апа-рат теорії ймовірностей дає можливість вивчати масові яви-ща в соціології, лінгвістиці. Математичні методи відігра-ють важливу роль при обробці статистичних даних, моделю-ванні. Однак при цьому слід зважати на різницю в природі

об'єктів і категорій гуманітарних, природничих і математич-них наук. Проблема полягає у визначенні конкретної гума-нітарної сфери, в якій застосування математичних методів дає результати.

Інколи методи поділяють на групи відповідно до їх функ-ціональних можливостей: етапні, тобто пов'язані з певними етапами дослідження, й універсальні, які використозують на всіх етапах. До періпої групи відносять спостереження, екс-перимент, а до другої — абстрагування, узагальнення, дедук-цію та індукцію та ін.

Розрізняють методи теоретичних та емпіричних дослі-джень. Такий розподіл методів завжди умовний, оскільки з розвитком пізнання один науковий метод може переходити з однієї категорії в іншу.

3.6. Використовування методів наукового пізнання

Успіх наукового дослідження значною мірою залежить від уміння науковця вибрати найрезультативніші методи дослі-дження, оскільки саме вони дають можливість досягти по-ставленої в дисертації мети.

Методи наукового пізнання поділяють на загальні й спеці-альні.

Більшість соціальних проблем конкретних наук і навіть окремі етапи їх дослідження потребують застосування спеці-альних методів вирішення. Вони мають специфічний характер і вивчаються, розробляються та вдосконалюються в конкрет-них, спеціальних науках. Вони ніколи не бувають довільними, оскільки визначаються характером досліджуваного об'єкта.

Загальні методи наукового пізнання, на відміну від спеці-альних, використовуються в дослідницькому процесі в різно-манітних науках.

Загальні методи наукового пізнання умовно поділяють на три великі групи:

• методи емпіричного дослідження (спостереження, по-рівняння, вимірювання, експеримент);

• методи, що використовуються як на емпіричному, так і на теоретичному рівнях дослідження (абстрагування, аналіз і синтез, індукція і дедукція, моделювання та ін.);

• методи або методологія, що.використовуються на теоре-тичному рівні дослідження (сходження від абстрактного до конкретного, системний, структурно-діяльнісний підхід).

Методи емпіричного дослідження будуть подані у відповід-ному розділі.

Спостереження — систематичне цілеспрямоване вивчення об'єкта. Це найелементарніший метод, який є, як правило, складовою інших емпіричних методів.

Щоб стати основою наступних теоретичних і практичних дій, спостереження мусить відповідати таким вимогам:

• задуманості заздалегідь (спостереження проводиться для певного, чітко поставленого завдання);

• планомірності (виконується за планом, складеним відпо-відно до завдання спостереження);

• цілеспрямованості (спостерігаються лише певні сторо-ни явища, котрі викликають інтерес при дослідженні);

• активності (спостерігач активно шукає потрібні об'єкти, риси явища);

• систематичності (спостереження ведеться безперервно або за певною системою).

Спостереження, як метод пізнання, дає змогу отримати пер-винну інформацію про об'єкт дослідження у вигляді сукуп-ності емпіричних тверджень.

Порівняння — один із найпоширеніших методів пізнан-ня. Це процес встановлення подібності або відмінності пред-метів та явищ дійсності, а також знаходження загального, притаманного двом або кільком об'єктам.

Метод порівняння дасть результат, якщо відповідатиме таким основним вимогам:

• можна порівнювати лише ті явища, між якими є певна об'єктивна спільність;

• порівняння необхідно здійснювати за найсуттєвішими, найважливішими (в межах конкретного пізнавального зав-дання)рисами.

Інформацію про об'єкт можна отримати двома шляхами:

• безпосередній результат порівняння (первинна інфор-мація);

• результат обробки первинних даних (вторинна або по-хідна інформація).

Найпоширенішим і найважливішим способом такої об-робки е умовивід за аналогією. Об'єкти чи явища можуть порівнюватися безпосередньо або опосередковано через їх порівняння з будь-яким іншим об'єктом (еталоном). У пер-шому випадку отримують якісні результати (більше-менше, вище-нижче). Порівняння ж об'єктів з еталоном надає мож-ливість отримати кількісні характеристики. Такі порівнян-ня називають вимірюванням.

Вимірювання — це процедура визначення числового зна-чення певної величини за допомогою одиниці виміру. Цін-

ність цієї процедури полягає в тому, що вона дає точні, кількісно визначені відомості про об'єкт. При вимірюванні необхідні такі основні елементи: об'єкт вимірювання, етало-ни, вимірювальні прилади, методи вимірювання.

Експеримент — це такий метод вивчення об'єкта, який пов'язаний з активним і цілеспрямованим втручанням до-слідника в природні умови існування предметів і явищ або створенням штучних умов, необхідних для виявлення його відповідної властивості.

Експериментальне вивчення об'єктів порівняно зі спосте-реженням має такі переваги:

• у процесі експерименту можна вивчати явища у "чис-тому вигляді", звільнившись від побічних факторів, які заті-нюють основний процес;

• в експериментальних умовах можна дослідити власти-вості об'єктів;

• експеримент можна повторювати, тобто є можливість проводити дослід стільки разів, скільки це необхідно.

Дослідження об'екта проводиться поетапно: на кожному етапі застосовуються найдоцільніші методи відповідно до конкретного завдання. На етапі збору фактичного матеріалу і його первинної систематизації використовують методи опи-тування (анкетування, інтерв'ювання) і експертних оцінок, a також лабораторні експерименти (спостереження за документними джерелами інформації, тестування) і польові експерименти, такі як відсторонене і приховане спостере-ження, а також "включене" спостереження — співучасть у дослідженні.

Опитування дає змогу отримати як фактичну інформа-цію, так і оцінні дані, провйдиться в усній або письмовій формі. При створенні анкети або плану інтерв'ю важливо сформу-лювати запитання так, щоб вони відповідали поставленій меті. Анкета може включати декілька блоків питань, пов'язаних не лише з рівнем періодичності використання тих чи інших засобів, а й оцінкою об'єкта дослідження.

Різновидом вибіркового опитування є тестування, яке проводиться з метою виявлення суттєвих ознак об'єкта, за-собів його функціонування, використовується в лабораторних експериментах, коли масове опитування через анкетування неможливе. Тестування інколи проводять двічі — на почат-ковому етапі дослідження, де воно виконує діагностичну функ-цію, і при завершенні дослідження, де воно виконує верифіка-ційну функцію. Тести складають так, щоб однозначно вияви-ти ті чи ініпі властивості опитуваних.

Розрізняють формальні і неформальні ситуації тесту-вання, у ході перших передбачають отримати відповіді на стереотипні запитання, другі проводять у формі бесіди на тему. Головною умовою при цьому є створення атмосфери психологічного комфорту й довіри. Тестування, на відміну від інших методів, дає змогу виявити індивідуальні характе-ристики об'єкта дослідження.

Необхідно дотримуватися принципу репрезентатив-ності — достатності фактичного матеріалу. Так, якщо ви-вчаються характерні риси молоді, то вибірка має включати всі групи молоді — учнів і неучнів, міську і сільську молодь, яка проживає в різних регіонах країни. При недотриманні цих умов репрезентативність вибірки і мета дослідження не будуть досягнуті. Необхідно мати уявлення про генеральну і вибіркову сукупність.

Метод експертних оцінок використовується для отри-мання змінних емпіричних даних. Проводиться опитування спеціальної групи експертів (5—7 осіб) з метою визначення певних змінних величин, які необхідні для оцінки досліджу-ваного питання. Експерти підбираються за ознакою їх фор-мального професійного статусу — посади, наукового ступе-ня, стажу роботи та ін.

На другому етапі дослідження, методи, що використовують, мають інше цільове призначення — обробку отриманих да-них, встановлення залежності кількісних та якісних показ-ників аналізу, інтерпретацію їхнього змісту. Вибір і послідов-ність методів визначаються послідовністю обробки даних.

На даному етапі широко використовуються методи стати-стичного аналізу: кореляційний, факторний аналіз, метод імплікаційних шкал, контент-аналіз та ін.

Кореляційний аналіз — це процедура для вивчення співвідношення між незалежними змінними. Зв'язок між цими величинами виявляється у взаємній погодженості спо-стережуваних змін. Обчислюється коефіцієнт кореляції. Чим вищим є коефіцієнт кореляції між двома змінними, тим точ-ніше можна прогнозувати значення однієї з них за значен-ням інших.

Факторний аналіз дає можливість встановити багатомірні зв'язки змінних величин за кількома ознаками. На основі парних кореляцій, отриманих у результаті кореляційного аналізу, одержують набір нових, укрупнених ознак — фак-торів. У результаті послідовної процедури отримують фак-тори другого, третього та інших рівнів. Факторний аналіз дає змогу подати отримані результати в узагальненому вигляді.

Метод імплікаційних шкал — це наочна форма виміру та оцінки отриманих даних, які градуюються за кількістю або інтенсивністю ознак. Шкали класифікуються за типами або рівнем виміру. Прості шкали дають однозначну оцінку тієї чи іншої ознаки. Серію шкал (так звану батарею) можна перетворити в єдину шкалу значень окремих ознак. Ця про-цедура називається шкалюванням.

Контент-аналіз посідає особливе місце в системі методів другого етапу дослідження, оскільки він допомагає дати інтер-претацію змісту інформації через кількісні показники. Остан-нім часом контент-аналіз розуміють як якісно-кількісний аналіз змісту сукупності текстового масиву. Контент-аналіз на доповнення до традиційних методів логіко-аналітичного аналізу застосовують переважно до текстових масивів (опуб-лікованих і неопублікованих), а не конкретних текстів.