Організація I проведення сощологічних досліджень

У проведенні наукових досліджень суттєву роль відіграє соціологія. Соціологія — наука про закони і форми соціаль-ного (громадського) життя людей у його конкретних про-явах у різних соціальних системах, спільнотах, інститутах, процесах. В ї'ї структурі особливе місце посідає прикладна соціологія — наука про закони становлення, розвитку і функ-ціонування конкретних соціальних систем, процесів, струк-тур, організацій та їхніх елементів (соціологія культури, соціо-логія вільного часу, соціологія читання та ін.).

Частиною прикладної соціології є конкретні соціологічні дослідження.

Соціологічне дослідження — це особливий вид соціаль-ного дослідження, коли соціальний об'єкт вивчається комп-лексно, багатопланово, в усій сукупності зв'язків та залежно-стей за допомогою послідовних логічних, методологічних та організаційно-технічних процедур.

Для науковця першочергового значення набуває засвоєн-ня теоретичних основ, методики і практичних навичок про-ведення соціологічних досліджень у відповідній сфері, знан-ня їхніх типів і видів.

Соціологічні дослідження за глибиною розробки голов-них елементів дослідження — програми та вибірки — поді-ляють на два типи: опитування громадської думки і власне соціологічні дослідження.

Опитування громадської думки — це збирання інфор-мації про спільну думку певного контингенту населення з актуального питання. Воно в останній час широко викорис-товується в соціокультурній сфері. Ці дослідження прово-дять за неповною програмою чи взагалі без неї.

Результати опитування громадської думки викладаються у вигляді простих таблиць (одновимірних розподілів) відпо-відей респондентів; назвами таблиць слугують запитання анкети чи інтерв'ю у тому ж вигляді, як 'їх пропонували рес-пондентам. Зазначають обсяги генеральної та вибіркової су-купностей, як і в інших видах досліджень.

Власне, соціологічне дослідження є вивченням суті пред-мета дослідження та його зв'язків з іншими елемента-ми соціального світу. У цих дослідженнях найважливі-шим етапом роботи є підготовка програми.

Залежно від глибини аналізу предмета вивчення і склад-ності завдань, що розв'язуються, розрізняють три основні види дослідження: розвідувальне, описове й аналітичне.

Розвідувальне (зондувальне) — найпростіший вид кон-кретного соціологічного дослідження, яке використовуєть-ся, коли предмет дослідження недостатньо чи взагалі не вив-чався, коли необхідно виявити ступінь задоволення корис-тувачів роботою закладу в цілому та його окремих під-розділів, оціночну реакцію користувачів на заходи, події, що відбулися чи відбуватимуться в певному закладі тощо. У цих дослідженнях використовується лише один із найдо-ступніших методів збирання інформації, зокрема анкетне опитування чи інтерв'ю. Різновидом розвідувального до-слідження є експрес-опитування, мета якого — оператив-не одержання окремих відомостей, особливо необхідних у цей час чи за даних умов. Ці дослідження, як і опитування громадської думки, організовують за неповною програмою чи взагалі без неї.

Описове дослідження проводять для одержання більіп пов-ної, різнобічної емпіричної інформації про об'єкт, що ви-вчається, його структуру, виявлення зв'язків між його еле-ментами. Дослідження такого типу проводяться за повною програмою і на базі апробованого інструментарію. Методи збирання інформації в цих дослідженнях визначаються їхніми завданнями та напрямами. Крім письмових та ус-них опитувань використовується ще аналіз документів (звітів, планів тощо).

Аналітичне дослідження — найбільш поглиблений вид вивчення, метою якого є не тільки описування структурних складових об'єкта, що розглядається, а й з'ясування причин, які лежать в його основі й зумовлюють характер, поширеність та інші притаманні йому властивості.

4.1. Етапи соціологічного дослідження

Розрізняють кілька етапів дослідження: підготовчо-органі-заційний, збирання, обробка, аналіз інформації і підготовка висновків, впровадження одержаних результатів у практику (рис. 4.1).

Puc. 4.1. Етапи соціологічного дослідження

Підготовчий етап дослідження є теоретичною основою всіх інших дослідницьких процедур. Помилки та прорахун-ки, допущені на цьому етапі, дуже важко або неможливо ви-правити. Витрати часу на нього, як правило, значніші, ніж на всі інші етапи.

1. Підготповчий чи підготовчо-організаційний етап:

• передпрограмне вивчення проблеми;

• складання та затвердження робочого плану дослідження;

• розробка та затвердження програми дослідження;

• підготовка інструментарію (розробка анкет, бланків, інтерв'ю, карток аналізу документів, інструкцій інтерв'юе-рам, опитувачам та розмноження цих документів);

• випробування, перевірка інструментарію (пілотне дослі-дження);

• складання програми обробки даних.

2. Збирання та обробка інформації:

• збирання інформації;

• підготовка зібраних даних до обробки (відбракування, кодування, узагальнення відкритих відповідей, уведення в ЕОМ);

• опрацювання одержаної інформації.

3. Аналіз та інтерпретація інформації:

• аналіз результатів математичної обробки одержаної інформації;

• розробка висновків та пропозицій (рекомендацій) за результатами соціологічного дослідження;

• складання підсумкового документа соціологічного дослі-дження (інформації, інформаційної або аналітичної записки, звіту та додатків до нього).

4. Впровадження одержаних результатів у практику:

• складання доповідної записки;

• підготовка проекту документа стосовно заходів чи про-позицій за результатами дослідження.

Перший етап є досить складним, тому розглянемо його до-кладніше. Починати роботу бажано з вивчення літератури, присвяченої цій проблемі, ознайомлення з матеріалами дослі-джень з аналогічної тематики, відповідними статистичними даними.

На цьому етапі розробляються програма та робочий план дослідження, складається методика, встановлюється система збирання первинних даних, готується програма їх опрацю-вання, вибираються об'єкти дослідження тощо.

Робочий план соціологічного дослідження має оператив-ний характер. У ньому визначається послідовність проведення робіт та намічених процедур. Він містить перелік основних етапів дослідження, методів збирання, обробки та аналізу інформації, видів звітності, очікуваних результатів, матеріальні і трудові витрати, терміни виконання цих робіт.

4.2. Розробка програми дослідження

Проведення соціологічного дослідження започатковуєть-ся розробкою програми. Програма визначає проблему, мету, завдання дослідження, методи їх вирііпення, а також основні шляхи і форми впровадження в практику очікуваних резуль-

татів.

Створення програми розпочинають з розробки концепції дослідження, що визначає його загальний задум, основну ідею. Концептуальні положення фіксують у методологічному роз-ділі програми.

Методологічний розділ включає:

• вибір теми соціологічного дослідження;

• проблемну ситуацію, яка зумовлює необхідність про-ведення дослідження (чому проводиться?);

• визначення об'єкта дослідження (де, серед кого про-водиться?) і предмета дослідження (що вивчається, які соці-альні зв'язки, відносини, аспекти?);

• структурний (логічний) аналіз об'єкта;

• визначення мети дослідження (чим і для кого буде корисним?) і основних завдань, виконання яких необхідне для її досягнення;

• обґрунтування робочих гіпотез (припущень щодо ок-ремих зв'язків між елементами об'єкта, а також внутрішніх і зовнішніх чинників, що впливають на його стан і розви-ток). Гіпотези не є обов'язковим елементом структури про-грами.

Методико-процедурний розділ включає:

• методику дослідження (методи збирання, обробки та

аналізу даних);

• формуванпя вибіркової сукупності (тип вибірки, структура вибіркової сукупності, обсяг вибірки);

• інструментарій для збору інформації (анкети, карт-ки аналізу документів, тести, інструкції інтерв'юерам, опиту-вачам тощо).

Логіка викладу розділів програми подібна до логіки ви-кладу будь-якої науково-дослідної роботи. Тому слід спини-тися лиіпе на певних особливостях її створення.

Створення програми розпочинаеться з вибору теми до-слідження і виявлення проблемної ситуації. Проблемна си-туація — це суперечність між нашим уявленням про не-обхідність практичних дій та незнанням шляхів їх вирішен-ня. Проведення більшості досліджень викликане невідповід-ністю стану явища або процесу (діяльності) сучасним вимо-

гам, необхідністю пошуку нових та вдосконалення засто-совуваних досі форм, методів, засобів роботи та ін. Визначен-ня проблемної ситуації допомагае сформулювати проблему, обґрунтувати необхідність вивчення тієї чи іншої сфери діяль-ності, розробити теоретичні основи і практичні дії, спрямо-вані на виявлення сукупності протиріч, причин і обставин та їх усунення. В прикладному дослідженні можна замість фор-мулювання проблеми скласти список конкретних запитань, на які необхідно одержати відповіді.

На основі аналізу проблеми визначають об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження є те, на що спрямова-ний процес пізнання. Об'єктом може бути установа, колек-тив, процес чи явище, що вивчаються окремо або у складі певних груп установ, колективів з урахуванням позитивних і негативних чинників, які впливають на його функціону-вання і викликають проблемну ситуацію. Предметом до-слідження е найбільш значущі властивості, сторони об'єкта, які підлягають вивченню, тобто те, що найвиразніше відобра-жає дане протиріччя. Предмет дослідження відповідає на за-питання: "Що вивчається?". Наприклад, об'єктом досліджен-ня є читачі обласних бібліотек, а предметом вивчення — організація їх обслуговування та ступінь задоволення їхніх запитів; об'єкт дослідження — дозвільна діяльність молоді, предмет — аматорська дозвільна діяльність молоді.

Наступним структурним елементом програми є визна-чення мети та завдань дослідження. Мета дослідження — це очікуваний кінцевий результат, який зумовлює загальну спрямованість і логіку дослідження (теоретичного або при-кладного). Мета визначається відповіддю на запитання: "Для чого проводиться дослідження?" Чітке формулювання кон-кретної мети — одна з найважливіших методологічних вимог до програми прикладного дослідження. У завданні дослідження формулюються запитання, на які слід дати від-повідь для реалізації мети дослідження. Вони розкривають зміст предмета дослідження і узгоджуються з гіпотезами (виявити..., з'ясувати..., проаналізувати..., визначити..., одер-жати...).

Важливим елементом програми дослідження виступає гіпотеза — науково обґрунтоване припущення про струк-туру об'єктів, що вивчаються, соціальних явищ, характер і суттєві зв'язки й чинники, що зумовлюють ці зв'язки. Це — своєрідний прогноз очікуваного рішення дослідницького зав-дання. Він базується на наявних теоретичних знаннях про досліджуваний об'єкт.

У соціологічних дослідженнях використовуються різні види гіпотез. Назвемо деякі з них.

• Основні гіпотези вказують на найсуттєвіші зв'язки об'єкта.

• Гіпотези-наслідки виводяться з основних і служать засобом їх доказу.

• Робочі гіпотези висуваються на початкових етапах ана-лізу і є вихідними даними щодо характеру і властивостей досліджуваних зв'язків об'єкта.

• Описові гіпотези — передбачення про фактичний стан об'єкта, його структуру, функції.

• Пояснювальні гіпотези орієнтовані на визначення при-чинно-наслідкових зв'язків, виявлення причин, фактів, уста-новлених завдяки підтвердженням описових гіпотез.

Науковий рівень програми, її цілісний суттевий зміст ви-значаються компетентним використанням базових понять. Без точного визначення вихідних понять неможливі науко-ве групування фактів, їх теоретична й емпірична інтерпрета-ція, єдине обґрунтування для зіставлення різних точок зору. Вибір, формулювання й інтерпретація основних понять у про-грамі дослідження являють собою процедуру роз'яснення й уточнення їх змісту.

При розробці методико-процедурного розділу програми важливо знати, що гарантією цілісного наукового пізнання об'єкта є ретельна розробка методології, методики і тех-ніки дослідження як взаємопов'язаних компонентів. Мето-дологія посідає провідне місце в них, оскільки дає змогу пере-дусім теоретично обґрунтувати вибір методів дослідження, застосування відповідних методик збирання, обробки, ана-лізу емпіричних даних і вирішення поставленої проблеми. Якщо вихідні методологічні позиції дослідження помилкові, найнадійніші методики не дадуть очікуваного результату. Методика повинна відповідати меті і завданням досліджен-ня, відбивати специфіку об'єкта, що вивчається, сприяти роз-криттю кількісних і якісних змін у досліджуваних процесах чи явищах. У процедурному розділі програми даються пе-релік та характеристика комплексу методів дослідження. Основні з них: анкетне опитування, інтерв'ю, спостере-ження, аналіз документів. Визначаються також шляхи до-слідження, аналіз та узагальнення матеріалів (способи гру-пування, таблиці, графіки тощо).

В цьому розділі програми визначаються обсяг вибірки, тобто число опитуваних, та методи формування вибірки. Крім опису вибіркової сукупності, визначення типів вибірки, в другому

розділі програми накреслюють загальний план та етапи дослідження, дають характеристику методів, які передба-чають застосовувати для відбору інформації та її аналізу, визначають інструментарій (опитування, спостереження) і характер очікуваних результатів, роблять узагальнення і дають загальну оцінку результатів, готують підсумкові до-кументи за результатами дослідження.

4.3. Характеристика окремих видів досліджень

Серед методів дослідження особливого поширення набу-ли спостереження, опитування, експеримент, тому зупи-нимося на них детальніше.

4.3.1. Спостереження

Спостереження використовується, як правило, для збору та узагальнення первинної інформації, посідає провідне місце при дослідженні соціальних спільнот, соціальної поведінки індивідів. Воно охоплює видимі ознаки подій та змін у сфері відповідної діяльності і відбиває конкретні події в конкрет-них ситуаціях. За підсумками спостереження можна зроби-ти вагомі висновки і про конкретне соціокультурне середо-вище, умови та зміст діяльності. Воно використовується як джерело побудови гіпотез і слугує методом перевірки резуль-татів інших досліджень.

Спостереження — один із складних і трудомістких ме-тодів. Це зумовлено специфікою відносин суб'єкта та об'єкта спостереження, в якому людина виступає і суб'єктом, і об'єк-том, що, безумовно, впливає на процес дослідження. Тому ви-користання цього методу пов'язане з певною формалізацією процедур, розробкою інструментарію, який забезпечує надій-ність вихідних даних.

За рівнем стандартизації процедури спостереження поді-ляються на запрограмовані — з реєстрацією строго виділе-них ознак спостереження, із застосуванням спеціальних кар-ток; частково стандартизовані — з використанням про-токолів, щоденників спостереження; що не контролюють-ся — з щоденниковими записами.

Розробка програми наукового спостереження передбачає п'ять етапів:

/. Визначення мети і завдань. Мета зумовлює спрямо-ваність спостереження. Завдання можуть включати попереднє орієнтування в об'єкті спостереження, висування і перевірку

гіпотез, уточнення і перевірку результатів, отриманих за допо-могою ініпих методів. Одними із провідних завдань у програмі спостереження можуть бути побудова і класифікація умов, ознак, які утворюють ситуацію, що підлягає спостереженню.

//. Вибір об'єкта, предмета і ситуацїі спостереження. Об'єктом спостереження можуть бути соціальні епільноти, групи, окремі особи в різноманітних ситуаціях. Ситуація спостереження — це комплекс умов, за наявності яких об'єкт підлягає спостереженню. Згідно з програмою дослідження спо-стереження ситуації можуть бути природними та експеримен-тальними, керованими і некерованими, спонтанними та органі-зованими та ін. Предметом спостереження можуть виступати ознаки, властивості, умови, форми поведінки індивідів, груп у певній соціокультурній ситуації, середовищі.

///. Вибір засобу (виду) і визначення категорій та ознак, за якими буде відстежуватися та оцінюватися ситуа-ція спостереження. Категорії •— це групи емпіричних ознак об'єкта спостереження, що реєструються під час спостережен-ня і в стандартизованих спостереженнях виявляються в пев-них показниках. Критерії спостереження можуть бути опи-совими або оціночними. Ознаки відбивають найбільш зна-чущі сторони об'єкта. Це, наприклад, доступні спостережен-ню акти дій об'єкта, реакція аудиторії на проведені культур-но-дозвільні програми, читацькі конференції, комплекс умов, за яких об'ект підлягає спостереженню та ін.

IV. Вибір засобів реєстрації об'єкта спостереження ви-значається цілями і завданнями дослідження, об'єктом, пред-метом і видом спостереження. Реєструвати результати спо-стереження можна в блокнотах, картах реєстрації, протоко-лах, щоденниках.

V. Обробка та Інтерпретація інформацїї. У підсумко-вому документі, звіті відбиваються дані про час, місце, ситуа-цію і способи спостереження, наводиться характеристика спостережуваних ситуацій, підкреслюються елементи новиз-ни отриманих даних і подаються висновки.

Типові помилки при проведенні спостерсження

1. Спостереження розпочинається без спеціально розроб-леної програми, здійснюється випадково.

2. Ознаки спостереження не пов'язані з проблемною си-туацією і гіпотезою дослідження.

3. В числі ознак спостереження в картках не відмічені часто повторювані і достатньо значущі властивості ситуацій спостереження.

4. He введено обмежень на умови спостереження, і спосте-рігачі зіткнулися під час роботи з принципово різними ситу-аціями.

5. He підготовлені і не апробовані методичні документи; з цієї причини під час збору даних виникають труднощі, по-в'язані з чіткою реєстрацією ознак.

Настрій спостерігача може негативно впливати на харак-тер сприйняття подій, на оцінку результатів спостереження.

Спостереження має як позитивні, так і негативні власти-вості. Недоліки полягають у неможливості гарантування реп-резентативності даних через велику кількість явищ, елементів суб'єктивізму в інтерпретації ситуацій, спостережень, подій. Крім того, як правило, спостерігаються лише ті події, які відбу-ваються в період проведення дослідження.

4.3.2. Опитування

Метод опитування як виявлення позиції людей викорис-товується практично на всіх етапах збору інформації.

Цей метод використовується приблизно при 90 % дослі-джень.

Основні види опитування, його переваги і недоліки пода-но в табл. 4.1 і 4.2.

Основними документами, які дають змогу зібрати первин-ну інформацію, є опитувальний лист та анкета. Основні рекомендації щодо поліпшення якості опитувальних листів як джерела інформації наведено в табл. 4.3.

Таблиця 4.1. Види опитування

Таблиця 4.2. Переваги та недоліки опитування

Переваги опитування	Недоліки опитування
1. Можливий індивідуальний підхід до кожної з опиту-ваних осіб, що забезпечує атмосферу довіри 2. Можливе отримання додат-кової інформації	1. Важко проконтролювати відповіді 2. Важко порівнювати ре-зультати 3. Трудність в опрацюванні 4. Високі витрати

Таблиця 4.3. Основні рекомендації щодо поліпшення якості опитувальних листів (анкет)

Вимоги до формулювання запитань	Основні принципи побудови опитувальних листів	Способи підви-щення відсотка повернення опи-тувальних листів	Рекомендації для інтерв'ю-ера
Запитання ма-	Порядок запитань:	Заохочення	Докладні
ють бути про-	від простих до	(слід враховува-	вказівки
стими і зрозу-	складних, від за-	ти витрати, a	щодо викона-
мілими;	гальних до спеці-	також можливі	ння роботи;
запитання	альних;	відповіді з почу-	необхідний
мають бути од-	не застосовувати	ття подяки);	контроль;
нозначними;	дуже багато різних	супровідний	використан-
запитання	інструментів	лист (пробу-	ня технічних
мають бути не	(наприклад, спочат-	дження інтересу	засобів оброб-
йтральними	ку чотири-, потім	гарантії анонім-	ки даних;
(не спрямову-	семиступенева	ності);	пошуки спо-
вати відповіді	шкала); спочатку за-	високий рівень	собів знижен-
в певну сторо-	питання для вста-	оформлення лис-	ня витрат
ну)	новлення довіри, a	тів
	потім — по суті
	можливі контрольні
	запитання.в кінці —
	запитання про осо-
	бистість

При розробці запитань слід виходити з потреби отриман-ня інформації з кожного аспекту і можливості опитуваних дати правильну відповідь. Якщо дослідника цікавить лише згідний чи не згідний опитуваний, то достатньо відповіді типу "так — ні". Якщо ж необхідно зробити висновки щодо ду-мок опитуваних, то необхідно використати запитання за шкалою.

Опитувальні листи (анкети) можуть включати, крім запи-тань по суті справи, запитання, що допомагають встановити

контакт із опитуваним, і запитання, які контролюють пра-вильність і достовірність відповідей. Використовується як усне опитування, так й інтерв'ю. Якщо опитування прохо-дить за заданою формою, то це — стандартизоване інтерв'ю.

4.3.3. Експеримснт

Рівень достовірності основних результатів і висновків нау-кового дослідження значно підвищується, якщо вони базу-ються на експериментальних даних.

Наукова значущість експериментальних досліджень зале-жить від їхньої спрямованості, змісту, рівня використання різного роду характерних ознак і отримання конкретних результатів. Характерними ознаками можна вважати: спосіб формування умов (природні і штучні); мету дослідження (пе-ретворювальна, констатуюча, контролююча, пошукова); фор-му проведення (лабораторна, польова); структуру об'єктів і явищ, що вивчаються (проста, складна); кількість варіантних факторів (однофакторні і багатофакторні).

Проведення експерименту базується на знаннях про об'єкт, які дають змогу структурно визначити ті чи інші фактори, передбачають висунення і доведення гіпотез дослідження, контроль за ходом процедур, забезпечення його чистоти і можливості повторень. Все це є реально можливим при ро-зумінні суті методу, його особливостей, додержання необхід-них умов і вимог до отримання достовірної інформації про досліджувані процеси та явища.

У практиці соціологічних досліджень використовується понад 20 видів експериментів: природний, перетворювальний, натурний, інформаційний, соціометричний, пошуковий, педа-гогічний, методичний та ін. Експерименти повинні служити обґрунтуванню та уточненню теоретичних положень. Вони мають суттєве значення для підтвердження достовірності наукових положень дослідника.

При організації експерименту будь-якого виду слід до-тримуватися єдиних вимог, проводити його на основі тпе-орїі. I це стосується всіх його складових: постановки мети, завдань та інтерпретації результатів від фіксації стану об'єкта до експерименту, визначення експериментальних умов, вияв-лення можливостей впливу експериментальних змінних, оцін-ки стану об'єкта до і після експерименту.

Результативність дослідження залежить від рівня умов екс-периментальної ситуації. Результати експериментального втру-чання мають бути подані у формі, доступній спостереженню.

Puc. 4.2. Структура експерименту

Важливим є знання методики підготовки і проведення експерименту, коли описується весь процес проведення екс-перименту: послідовність (черговість) вимірів і спостережень, докладність опису кожної операції з огляду на вибрані засо-

би для проведення експерименту, вибір методів контролю за якістю операцій, що в сукупності забезпечує надійність і точність. Необхідно бути впевненим у тому, що вибрана ме-тодика відповідає сучасному рівню науки та умовам, в яких виконується дослідження, і в тому, що вона практично може застосовуватися.

На підготовчому етапі розробляеться програма експери-менту, створюються умови, за яких можливе експерименту-вання, визначаються експериментальні залежні і незалежні змінні фактори, можливості змін, визначаються види експе-риментальних об'єктів дослідження й об'єктів, що контро-люються, складається план експериментальних робіт, готу-ються засоби контролю, регулювання, реєстрації змінних фак-торів, засоби обробки та аналізу інформації.

Експеримент може проводитися за схемою: "до — після" і з обов'язковим забезпеченням зв'язку за схемою: "якщо "A"..., TO "B". При такому підході до вироблення гіпотези експеримент набуває чіткого змісту. He менш важливою є неодмінна розробка плану створення експериментальної си-туації.

Експериментальна ситуація — це сукупність умов, за яких проводиться експеримент. Це може бути дослідження, яке закладено теоретично. В період розробки такого плану вибираються експериментальні об'єкти, на яких будуть реалі-зовувати розроблені методичні схеми, і визначається по-слідовність експериментальних процедур.

План створення експериментальної ситуації завжди по-в'язаний не лише із завданнями, методикою, а й з конкрет-ним об'єктом, на якому потрібно вирішувати поставлені зав-дання і реалізовувати саму методику. Створення експери-ментальної ситуацїі — це оперування об'єктом відповід-но до попередньо визначеної гіпотези і програми досліджен-ня. Наприклад, для вирішення експериментального завдання "Виявлення рівня впливу методичних рекомендацій на вдос-коналення культурно-дозвільної діяльності" необхідно зафік-сувати:

а) погляди методиста на діяльність установи культури;

б) думку працівника установи культури щодо запропоно-ваних методичних рекомендацій;

в) відгуки відвідувачів про діяльність установи культури. Для створення експериментальної ситуації необхідно ви-

брати кількох керівників клубних закладів культури з при-близно однаковим рівнем сприйняття, запропонувати їм ознайомитися з методичним матеріалом і визначити за по-

передньо розробленою шкалою його значущість. Заслухав-ши думку кожного працівника закладу культури про зна-чущість матеріалу, що вивчається, надають слово експертам цієї галузі знань, після чого зазначений матеріал оцінюють працівники закладів культури ще раз.

Експериментальним фактором у соціології виступає пе-редбачена умова або система умов. Фактор уводиться як при-чина, управляється і контролюється експериментатором. Він є незалежною змінною, де якісні і кількісні характеристики розкриваються в межах програм експерименту.

Змінні в експерименті — контрольовані і неконтрольо-вані фактори, що безпосередньо або опосередковано вплива-ють на стан об'єкта, що вивчається. Певним набором змінних задається й описується експериментальна ситуація. Основні змінні бувають незалежними і залежними. Змінні являють собою категорії аналізу в експерименті і, як і категорії аналізу, наводяться у вигляді емпіричних показників.

Незалежний фактор уводиться, змінюється, управляється і контролюється дослідником. Він має бути відносно самостійним, постійним, суттєвим і відчутно впливати на стан об'єкта.

Залежний фактор змінюється під впливом незалежної змінної.

Вибір тих чи інших факторів необхідний для встановлен-ня основних і другорядних серед них; він відіграє важливу роль у забезпеченні ефективності експерименту, оскільки останній зводиться до знаходження залежностей між цими факторами.

Основним параметром встановлення рівня важливості того чи ініного фактора є його роль у досліджуваному процесі. Для визначення цієї ролі процес вивчається в залежності від будь-якої однієї змінної при решті постійних. Такий прин-цип проведення експерименту виправдовує себе лише тоді, коли подібних характеристик мало (від 1 до 3). Якщо ж їх багато, доцільнішим є багатофакторний аналіз.

Під час експерименту здійснюється основний обсяг робіт: інструктаж учасників експерименту, їх ознайомлення з ме-тою, завданнями та умовами експерименту; заміри змінних у процесі експерименту; введення експериментального факто-ра (незалежної змінної) і наступне управління його дією відпо-відно до програми; спостереження за розвитком явища, що вивчається; точне описування фактів у протоколах, картках, анкетах, тестах за експериментальними об'єктами.

Одним із головних завдань експерименту є послідовна зміна тих чи інших сторін ситуації, фіксування зв'язку між

цими змінами і змінами об'єкта. Експеримент використо-вується для перевірки гіпотези і виділення причинно-на-слідкових залежностей між факторами, що впливають на об'єкт, який вивчається. В експерименті вивчають лише ха-рактерні сторони процесів та явищ. Головною процедурою є контроль на всіх етапах проведення експерименту. Контроль в експерименті включає в себе чітке спостереження за об'єк-том, точну реєстрацію змінних і їх стану, а також регулюван-ня процесу з метою підтримання заданих параметрів стану об'єкта. Основна функція контролю — забезпечення чис-тоти експерименту.

Завершується експеримент переходом від емпіричного ви-вчення до обробки отриманих даних, логічних узагальнень, ана-лізу і теоретичної інтерпретації отриманого фактичного ма-теріалу. Щоб достовірність отриманого фактичного матеріалу не викликала сумнівів, необхідно виділити ту їх частину, яка зумовлена лише факторами, які можна вивчити на досліді.

Експеримент, як правило, дає результат реальний і пізна-вальний. Перший виявляється в розумінні характеру і сту-пеня впливу експериментальних факторів на вдосконалення діяльності об'єкта, що вивчається, другий — у виявленні співвідношення реального результату з поставленим пізна-вальним завданням. Умовно результати поділяють на основні й побічні. До основних результатів можна віднести вирішен-ня тих пізнавальних завдань, задля яких проводився експе-римент. Усі інші результати можна назвати побічними. Підсумкові матеріали бажано записати в уніфікованій фор-мі — скласти протоколи, таблиці, схеми, графіки, що дасть змогу наочно порівняти і проаналізувати отримане. Всі змінні слід оцінювати єдиною системою одиниць.

Типові помилки в проведенні експерименту

1. Сформульовані гіпотези не відбивають проблемну'си-туацію, суттєві залежності у даного об'єкта.

2. Як незалежну змінну виділено фактор, який не може бути причиною, сталою детермінантою процесів, що прохо-дять у даному об'єкті.

3. Зв'язки між залежною і незалежною змінною мають випадковий характер.

4. Допущено помилки в попередньому описі об'єкта, що призвело до неправильної емпіричної інтерпретації змінних і вибору неадекватних показників.

5. Допущено помилки при формулюванні дослідних і кон-трольних вихідних результатів експерименту, виявляється

значна їх різниця, що викликає сумніви в можливості по-рівняти ці групи за складом змінних.

6. Важко підібрати контрольний об'ект за однорідними або схожими з експериментальними параметрами.

7. При аналізі результатів експерименту переоцінюється вплив незалежної змінної на залежну, без урахування впливу випадко-вих факторів на зміни в експериментальній ситуації.

4.4. Формування вибіркової сукупності

У прикладному соціологічному дослідженні передусім важливо визначити обсяг вибірки, тобто число опитуваних. Це число залежить від загальної кількості соціальних об'ектів, що вивчаються, які утворюють генеральну сукупність. Якщо досліджується громадська думка жителів регіону, то гене-ральною сукупністю є всі жителі регіону. Якщо у межах ло-кального дослідження вивчаються потреби, пропозиції кори-стувачів конкретної бібліотеки (музею, архіву, дозвільної установи), генеральною сукупністю є сукупність усіх корис-тувачів, відвідувачів ціеї установи. Вибірка має бути опти-мальною, або репрезентативною, яка б у мініатюрі відоб-ражала всі характерні особливості генеральної сукупності. Розрахунок обсягу вибірки часто залежить від методу дослі-дження. Так, при експертному опитуванні обсяг вибірки рідко перевищує 30 %, а при пробному (пілотажному) дослі-дженні він може досягати 100 %.

У більшості випадків великий розмір або мінливість гене-ральної сукупності не дають змоги здійснювати суцільне опитування. Тому застосовують вибірковий метод.

У вибіркових дослідженнях неможливо досягти 100 % точ-ності результатів, завжди залишається ризик помилки. Дос-татньо репрезентативним вважається вибірковий параметр, для якого гранична помилка не перевищує 5 %. Збільшення обся-гу вибірки підвищує точність дослідження через зменшення випадкових помилок, а зменшення обсягу вибірки економить час, кошти, людські ресурси, однак зменшує ймовірність отри-мання точних результатів. Необхідно вибирати "золоту сере-дину". Для цього користуються формулами і таблицями, за допомогою яких можна визначити мінімальний обсяг вибір-кової сукупності, виходячи з обсягу генеральної сукупності та прийнятого рівня значущості залежно від типу вибірки.

Конкретним прикладом розрахунку кількості вибіркової сукупності може послужити реальна і потенційна аудито-рія відвідувачів дозвільних установ. Припустимо, що насе-

лення міста становить 10 тис. жителів. Опитати усіх міських жителів дуже важко. Тому можна опитати кожного десятого жителя, тобто 1 тис. осіб, що і буде потенційною аудиторією міського дозвільного центру.

Щоб вибірка була достовірною, важливо визначити озна-ки, за якими вона буде здійснюватися. Серед таких ознак можуть бути:

У табл. 4.4 подано соціально-демографічне групування вибіркової сукупності. Дані таблиці показують, скільки осіб із кожної соціально-демографічної групи слід опитати. Можна дещо змінити пропорції, наприклад, збільшити групу учнів-респондентів за рахунок зменшення кількості опитуваних пенсіонерів. Такий метод формування вибірки дасть змогу отримати цілісну картину соціально-демографічного складу населення, а отже, забезпечити достовірність інформації про генеральну сукупність.

Є й інші типи вибірки: стихійна, квотна, проста, випадко-ва (повторна, безповторна), систематична, гніздова (серійна).

Стихійна вибірка — це вибір "першого стрічного". Цим методом користуються, коли генеральна і вибіркова сукуп-ності за своїми обсягами достатньо великі. Так, для середньо-го міста обсяг вибірки може становити 800—1000 осіб, для малого — 400—500 осіб. Прикладом методу стихійної ви-бірки може бути опитування громадської думки на вули-цях за допомогою засобів масової інформаці'ї (преси, радіо, телебачення), поштове опитування читачів. Найбільш при-датним та ефективним є метод формування вибірки на базі трудових колективів (підприємств, установ, організацій) міста. Однак поки що немає надійних способів перевірки репрезентативності стихійної вибірки, а отже, достовірності її результатів.

Квотна вибірка використовується, якщо прагнуть досяг-ти структурної відповідності вибіркової та генеральної су-купностей. її застосовують найчастіше, якщо методом опи-тування є інтерв'ю. При цьому необхідно визначити ознаки, за якими здійснюється відбір респондентів (наприклад, роз-поділ за статтю, віком, освітою, соціально-професійною належ-ністю). Така