Мова і стиль дисертаційної роботи 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Мова і стиль дисертаційної роботи



Дисертації на здобуття наукових ступенів доктора і кан-дидата наук як кваліфікаційні роботи мають характеризу-ватися не лише високим рівнем змісту, відповідною струк-турою, а й оформленням. Тому одночасно з написанням тек-сту дисертаційного дослідження здійснюється процес її оформ-лення. Пошук оптимальної форми наукової праці відбу-вається на кожному етапі дослідження, а не лише на останньому.

Згідно з вимогами ВАК України оформлення дисертації має відповідати вимогам до робіт, які подаються до друку. Крім того, в дисертації необхідно стисло, логічно і аргумен-товано викладати зміст і результати досліджень. Оскільки ці вимоги досить високі, є сенс докладніше зупинитись на стилі викладу, оформленні дисертації в цілому і окремих її елементів.

Особливі вимоги висуваються до мови і стилю викладу матеріалу. Культура мови — один з найважливіших показ-ників культури здобувача наукового ступеня. Тому мові і стилю дисертації слід приділяти особливу увагу.

Науковий стиль викладу матеріалу має свої особливості. Коротко зупинимося на основних із них.

Характерною особливістю наукової мови є формально-логічний спосіб викладення матеріалу, наявність міркувань, що сприяють доказу істини, обґрунтуванню основних висновків дисертації. He менше значення має смислова завершеність, цілісність і зв'язність думок. Для вираження логічних залежностей в мові є спеціальні функціонально-лексичні за-соби зв'язку, що вказують на послідовність розвитку думки (спочатку, насамперед, потім, по-перше, по-друге, отже, таким чином та ін.), заперечення (проте, тим часом, але, тоді як, тим не менше, аж ніяк), причинно-наслідкові відношення (таким чином, тому, завдяки цьому, внаслідок цього, крім того, до того ж), перехід від однієї думки до іншої (раніше ніж перейти до..., звернімося до..., розгляньмо..., зупинимо-ся на..., розглянувши, перейдемо до..., необхідно зупинитися

на..., необхідно розглянути...), підсумок, висновок (отже, та-ким чином, на закінчення зазначимо, все сказане дає змогу зробити висновок..., підсумовуючи, слід сказати...)- Засоба-ми логічного зв'язку можуть виступати займенники, прик-метники і дієприкметники (даний, той, такий, названий, вка-заний та ін.).

Для наукового тексту характерними є цілеспрямованість і прагматизм. Емоційні мовні елементи тут практично ви-ключаються. Ціну мають лише точні, отримані в результаті тривалих спостережень і наукових експериментів відомості та факти. Це обумовлює точність їх словесного вияву і, отже, використання спеціальної термінології.

Володіння мовою спеціальності, основу якої становить впорядкована і стандартизована термінологія, — один з ос-новних показників наукового рівня здобувача. Через термін не тільки пізнається наукове поняття і логіка наукового мислення, а й логіка самої науки. Завдяки спеціальним тер-мінам стає можливим у короткій та економній формі давати розгорнуті визначення і характеристики наукових фактів, понять, процесів, явищ.

Зазначимо, що науковий термін — це не просто слово, a втілення сутності даного явища. Тому не можна довільно змішувати в одному тексті різну термінологію, пам'ятаючи, що кожна галузь науки має свою, притаманну тільки їй, тер-мінологічну систему і прагне до встановлення точних од-нозначних термінів, що відповідають її сучасному стану. He використовуються в науковому тексті професіоналізми, жар-гонні й побутові вирази.

Вельми специфічною є також фразеологія наукової про-зи. її функція, — з одного боку, визначити логічні зв'язки між частинами висловлювань (можна навести результати..., як показав аналіз..., на підставі отриманих даних..., підсумо-вуючи сказане..., звідси випливає, що... та ін.), з іншого боку, в поширеній формі позначати певні поняття, виконуючи, по суті, роль термінів (інформатизація суспільства, документно-комунікаційна система та ін.).

Є також деякі особливості наукової мови, котрі суттєво впливають на мовностилістичне оформлення дисертаційного дослідження. Насамперед слід зазначити наявність великої кількості іменників із абстрактним значенням, а також відцієслівних іменників (дослідження, розгляд, вивчення та ін.). У науковій прозі широко послуговуються відносними прик-метниками, оскільки саме вони на відміну від якісних дають змогу з граничною точністю вказувати лостатні і Hpnfivinwi

ознаки понять. Як відомо, не можна утворювати форми сту-пенів порівняння відносних прикметників. У дисертаційному тексті, використовуючи якісні прикметники, перевагу відда-ють аналітичним формам вищого та найвищого ступенів. Для утворення найвищого ступеня часто використовують слова "найбільш", "найменш".

Особливістю мови наукової прози є також прагнення уник-нути експресії. Звідси домінуюча форма оцінки — конста-тація ознак, притаманних слову, яке визначають. Тому біль-шість прикметників є тут частинами термінологічних виразів. Так, правильно замінити прикметник "наступні" займенни-ком "такі", який всюди підкреслює послідовність перераху-вання особливостей і прикмет.

Дієслово і дієслівні форми несуть у тексті особливе інфор-маційне навантаження. Автори дисертаційних праць звичайно пишуть "проблема, яка розглядається", а не "проблема, яка розглянута". Ці дієслівні форми служать для окреслення постійної ознаки предмета (у наукових законах, закономірно-стях, встановлених раніше або в процесі даного досліджен-ня), вони використовуються також при описі ходу дослі-дження, доведення.

Широко вживаються також дієслівні форми недоконано-го виду минулого часу дійсного способу, бо вони не фіксують ставлення до дії, яка описується, на момент висловлювання. Рідше використовують дієслова умовного і майже ніколи — наказового способу. Часто послуговуються зворотними дієсло-вами, пасивними конструкціями, що обумовлено необхідні-стю підкреслити об'єкт дії, предмет дослідження (наприклад, "У даній статті розглядаються...", "Передбачено виділити додаткові чинники...").

У науковій мові дуже поширені вказівні займенники "цей", "той", "такий". Вони не тільки конкретизують предмет, а й визначають логічні зв'язки між частинами висловлювання (наприклад, "ці дані служать достатньою підставою для ви-сновку..."). Займенники "щось", "дещо", "що-небудь" через неконкретність їх значення в тексті дисертацій, як правило, не використовуються.

Певні особливості має синтаксис наукової мови. Оскіль-ки вона характеризується логічною послідовністю, тут окремі речення і частини складного синтаксичного цілого, всі ком-поненти (прості та складні), як правило, дуже тісно пов'язані один з одним, кожен наступний вишшває з попереднього або є наступною ланкою в розповіді чи міркуваннях. Тому для тексту дисертації, який потребує складної аргументації і ви-

явлення причинно-наслідкових залежностей, властиві складні речення різних видів з чіткими синтаксичними зв'язками. Звідси розмаїття складених сполучників підрядності "завдя-ки тому, що", "тоді як", "тому що", "замість того щоб", "з огля-ду на те, що", "зважаючи на те, що", "внаслідок того, що", "після того, що", "в той час як" та ін. Особливо часто використову-ються похідні прийменники "протягом", "відповідно до...", "згідно з...", "у результаті", "на відміну від...", "поряд з...", "у зв'язку з..." та ін.

У науковому тексті частіше зустрічаються складнопідрядні, ніж складносурядні речення. Це пояснюється тим, що підпо-рядковуючі конструкції відбивають причинні, часові, на-слідкові, умовні і тому подібні відношення, а також тим, що окремі частини у складнопідрядному реченні тісно пов'язані між собою. Складносурядні ж речення використовуються для констатації; їх частини немовби нанизуються одна на одну, утворюючи своєрідний ланцюг, окремі ланки якого відносно незалежні і легко піддаються перегрупуванню. А це не влас-тиво для наукового тексту.

Безособові, неозначено-особові речення в тексті дисертацій-них робіт вживаються при описі фактів, явищ та процесів. Називні речення використовуються в назвах розділів, під-розділів і пунктів, у підписах під рисунками, діаграмами, ілю-страціями.

Писемна наукова мова має й суто стилістичні особли-вості. Об'єктивність викладу — основна її стилістична риса. Звідси наявність у тексті наукових праць вставних слів і словосполучень на позначення ступеня достовірності по-відомлення. Завдяки таким словам інший чи той факт можна подати як достовірний (дійсно, насправді, зрозуміло), припус-тимий (треба гадати, очевидно), можливий (можливо, ймо-вірно).

Обов'язковою вимогою об'єктивності викладу матеріалу є також вказівка на джерело повідомлення, автора висловле-ної думки чи якогось виразу. У тексті цю умову можна реа-лізувати за допомогою спеціальних вставних слів і словоспо-лучень ("за повідомленням", "за відомостями", "як свідчить", "на думку", "за даними", "на нашу думку" та ін.).

Діловий і конкретний характер опису явищ, які вивчаються, фактів, процесів майже повністю виключає емоційно забарвлені слова та вигуки. У науковій мові вже досить чітко сформува-лися певні стандарти викладення матеріалу. Так, експеримен-ти описуються звичайно за допомогою особових дієслівних форм на -но і -то (одержано, вирішено, проаналізовано та ін.).

Використання подібних синтаксичних конструкцій дає змо-гу сконцентрувати увагу читача тільки на самій дії. Суб'єкт дії при цьому залишається невизначеним, оскільки вказівка на нього в такого роду наукових текстах необов'язкова.

Стиль писемної наукової мови — це безособовий монолог. Тому виклад звичайно ведеться від третьої особи, бо увага зо-середжена на змісті та логічній послідовності повідомлення, a не на суб'єкті. Порівняно рідко використовуються форми пер-шої і зовсім не використовуються — другої особи займен-ників однини. Авторське "я" ніби відступає на другий план.

Нині стало неписаним правилом у дисертації замість "я" використовувати "ми" з огляду на те, що вираз суб'єкта ав-торства як формального колективу надає викладу більшої об'єктивності. Справді, вираз авторства через "ми" дає змогу відобразити власну думку як думку певної групи людей, на-укової школи чи наукового напрямку. I це цілком зрозумі-ло, оскільки сучасну науку характеризують такі тенденції, як інтеграція, колективність творчості, комплексний підхід до вирішення проблем. Займенник "ми" та його похідні як-найкраще передають й відтінюють ці тенденції.

Ставши фактом наукової мови, займенник "ми" зумовив цілу низку нових похідних словосполучень, наприклад, "на нашу думку". Проте нагромадження в тексті займенника "ми" справляє малоприємне враження. Тому автори дисертацій-них праць використовують й інші звороти без цього займен-ника, зокрема конструкції з неозначено-особовими речення-ми ("Спочатку проводять відбір об'єктів для аналізу, а потім встановлюють їх відповідність за розмірами еталонів..."). Аналогічну функцію виконує речення з безособовими дієприс-лівними формами на -но і -то ("Розроблено комплексний підхід до вивчення..."), в якому відпадає потреба у фіксації суб'єкта дії, що тим самим дає змогу уникати в тексті дисер-тації особових займенників.

Якостями, котрі визначають культуру наукової мови, є точність, ясність і стислість. Смислова точність — одна з головних умов забезпечення наукової та практичної значу-щості інформації, вміщеної в тексті дисертаційної праці. Недоречно вжите слово може суттєво викривити смисл на-писаного, призвести до подвійного тлумачення тієї чи іншої фрази, надати всьому тексту небажаної тональності.

На жаль, автори дисертацій не завжди досягають правиль-ного слововживання: недбало добираючи слова, спотворюють висловлену думку; припускаючись лексичних помилок, по-збавляють наукову мову точності та ясності.

Ще одна необхідна якість наукової мови — її ясність. Ясність — це вміння писати доступно і дохідливо. Практи-ка показує, що особливо багато неясностей виникає там, де автори замість точних кількісних значень використовують слова і словосполучення з невизначеним або занадто уза-гальненим значенням. Дуже часто автори дисертацій пишуть "та ін.", не знаючи, як продовжити перелік, або вводять до тексту словосполучення "цілком очевидно", коли не можуть викласти інших аргументів. Звороти "відомим чином" або "спеціальним методом" нерідко засвідчують, що автор у пер-шому випадку не знає яким чином, а в другому — який саме метод.

Здебільшого порушення ясності викладу викликане на-маганнями окремих авторів надати своїй праці уявної нау-ковості. Звідси і зовсім непотрібна наукоподібність, коли простим усім добре відомим предметам дають ускладнені назви. Причиною неясності висловлювання може стати не-правильне розташування слів у реченні.

Нерідко доступність і дохідливість називають простотою. Простота викладу сприяє тому, що текст дисертації читаєть-ся легко, думки автора сприймаються без ускладнень. Проте не можна ототожнювати простоту і примітивність. He слід також плутати простоту із загальнодоступністю наукової мови. Популяризація тут виправдана лише в тих випадках, коли наукова праця призначена для масового читача. Голов-не у мовностилістичному оформленні тексту дисертації по-лягає в тому, щоб її зміст за формою викладу був доступний для того кола вчених, на яких ця праця розрахована.

Стислість — третя необхідна й обов'язкова якість нау-кової мови. Реалізація цієї якості означає вміння уникнути непотрібних повторів, надмірної деталізації і словесного мот-лоху. Кожне слово і вираз служать тут тій меті, яку можна сформулювати так: не тільки якомога точніше, а й якомога стисліше донести сутність справи. Тому слова і словосполу-чення, які не несуть смислового навантаження, мають бути повністю виключені з тексту дисертації.

Багатослів'я, або мовна надмірність, найчастіше вияв-ляється у вживанні зайвих слів. Щоб уникнути багатослі-в'я, необхідно передусім боротися із плеоназмаьш, коли до тексту вповзають непотрібні слова. Вони свідчать не тільки про мовну недбалість її автора, а й часто вказують на не-чіткість його уявлення про предмет дослідження або на те, що він просто не розуміє точного сенсу слів, узятих із чу-жої мови.

До мовної надмірності слід віднести вживання без потре-би чужомовних слів, які дублюють українські і тим самим невиправдано ускладнюють вислів.

Інший різновид багатослів'я — тавтологія, тобто повто-рення одного й того ж іншими словами. Багато дисертацій переповнено повтореннями однакових або близьких за зна-ченням слів.

Окрім лексичних форм багатослів'я в дисертаціях трап-ляються і стилістичні вади, серед яких переважають канцеля-ризми, що засмічують мову, надаючи їй казенного відтінку. Особливо часто канцеляризми потрапляють у наукову мову через недоречне використання так званих прийменникових сполук, позбавляючи її емоційності і стислості (у справі, по лінії, за рахунок, в частині).

Буває, що в дисертаціях виникає необхідність перелічити у певній послідовності технологічні операції, трудові прийо-ми тощо. У таких випадках звичайно використовують складні безсполучникові речення, в першій частині яких містяться слова із узагальнюючим значенням, а в наступних — такі, що за пунктами конкретизують зміст першої частини. При цьому рубрики переліку будуються однаково, подібно до од-норідних членів з узагальнюючими словами. Порушення однаковості рубрик у переліку — доволі поширений недолік мови багатьох дисертацій.

При написанні дисертації необхідно додержуватись єдності термінів і визначень понять. Для цього інколи на початку дисертації подається перелік термінів і їх позначень, а та-кож абревіатур.

Вченим радам надається право повертати роботи, неохай-но оформлені, з граматичними помилками і грубими стилі-стичними огріхами.

9.2. Загальні вимоги до оформлення дисертації

Оформлення дисертаційного дослідження — важливий процес, нехтувати яким не можна.

Згідно з вимогами ВАК України дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата і доктора наук необхідно оформ-лювати відповідно до Державного стандарту. 3 огляду на високі нинішні вимоги рукописи дисертаційних досліджень слід писати державною мовою. Це сприятиме процесу актив-ного функціонування державної мови у науковій сфері, ак-тивізації процесу становлення української наукової термі-нології в усіх галузях науки.

При друкуванні дисертації слід пам'ятати, що для зруч-ності сприйняття на одній сторінці має бути 3—4 абзаци. Текст дисертації треба старанно вичитати та перевірити на грамотність.

Дисертацію друкують машинописним способом або за допомогою комп'ютера на одній стороні аркуша білого папе-ру формату А4 (210 х 297 мм), до тридцяти рядків на сторінці, що містять 1600—1700 друкованих знаків. Один авторський аркуш налічує 40 000 знаків і містить приблизно 24 сторінки дисертації. Сучасні комп'ютерні текстові редактори само-стійно регулюють кількість знаків у рядку.

Слід зазначити, що обсяг дисертації на здобуття науково-го ступеня доктора чи кандидата наук розрахований на ви-користання при їх оформленні звичайних (не портативних) друкарських машинок при друкуванні через 2 інтервали або комп'ютерів з використанням шрифтів (рекомендується Times New Roman Cyr) текстового редактора Word розміру 14 пунктів (1,8 мм) з полуторним міжрядковим інтервалом. Можна також використати папір форматів у межах від 203 х 288 до 210 х 297 MM i подати таблиці та ілюстрації на аркушах формату A3.

Усі примірники дисертації повинні бути ідентичними. За умов використання здобувачем копіювальної техніки іден-тичність усіх примірників дисертації засвідчує спеціалізова-на вчена рада.

Як відомо, обсяг основного тексту докторської дисертації має становити 11—13 авторських аркушів, що відповідає 250— 300 сторінкам без рисунків. Дисертації із суспільних і гума-нітарних наук мають більший обсяг — 15—17 авторських аркушів, що відповідає 350—400 сторінкам.

Обсяг основного тексту кандидатської дисертації становить 4,5—7 авторських аркушів, що відповідає 100—150 сторінкам, а для суспільних і гуманітарних наук — 6,5—9 авторських аркушів, що відповідає 140—180 сторінкам. Зазначимо, що до загального обсягу дисертації не входять додатки, список ви-користаних джерел, таблиці й рисунки, які повністю займа-ють всю площу сторінки. Але всі сторінки зазначених еле-ментів дисертації підлягають нумерації на загальних засадах.

Текст дисертації друкують, залишаючи поля таких розмі-рів: лівий — не менше 20 мм, правий — не менше 10 мм, верхній — не менше 20 мм, нижній — не менше 20 мм.

Шрифт друку має бути чітким, стрічка — чорного кольо-ру середньої жирності. Щільність тексту дисертації має бути однаковою.

Вписувати в текст дисертації окремі іноземні слова, фор-мули, умовні знаки можна чорнилом, тушшю, пастою тільки чорного кольору, при цьому щільність вписаного тексту має бути наближеною до щільності основного тексту.

Друкарські помилки, описки і графічні неточності, які виявлено в процесі написання дисертації, можна виправити підчищенням або зафарбуванням білою фарбою і нанесен-ням на те саме місце або між рядками виправленого тексту (фрагмента малюнка) машинописним способом.

Надруковані за допомогою ПЕОМ програмні документи повинні відповідати формату А4 (мають бути розрізаними), їх включають до загальної нумерації сторінок дисертації і розміщують, як правило, в додатках.

Текст основної частини дисертації поділяють на розділи, підрозділи, пункти та підпункти.

Заголовки структурних частин дисертації "ЗМІСТ", "ПЕ-РЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ", "ВСТУП", "РОЗДІЛ", "ВИ-СНОВКИ", "СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ", "ДОДАТ-КИ" друкують великими літерами симетрично до тексту. Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заго-ловка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в розряді підбір до тексту. В кінці заго-ловка, надрукованого в підбір до тексту, ставиться крапка.

Відстань між заголовком (за винятком заголовка пунк-ту) та текстом має дорівнювати 3—4 інтервалам.

Кожну структурну частину дисертації треба починати з нової сторінки.

Всі примірники дисертації мають бути підписані автором на титульному аркуші.

9.3. Нумерація

До загального обсягу дисертації не входять додатки, спи-сок використаних джерел, таблиці та рисунки, але всі сто-рінки зазначених елементів дисертації підлягають нумерації на загальних засадах.

Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, під-пунктів, малюнків, таблиць, формул подають арабськими циф-рами без знака №.

Першою сторінкою дисертації є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок дисертації. На

титульному аркуші номер сторінки не ставлять, на наступ-них сторінках номер проставляється у правому верхньому куті сторінки без крапки вкінці.

Зміст, перелік умовних позначень, вступ, висновки, список використаних джерел не нумерують. Номер розділу ставлять після слова "РОЗДІЛ", після номера крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують заголовок розділу.

Шдрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з розділу і порядкового номера підроз-ділу, між якими ставлять крапку. В кінці підрозділу повинна стояти крапка, наприклад: "2.3." (третій підрозділ другого розділу). Потім у тому ж рядку має бути заголовок підрозділу.

Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозді-лу, пункту, між якими ставлять крапку. В кінці номера має стояти крапка, наприклад "1.3.2." (другий пункт третього підрозділу першого розділу). Потім у тому ж рядку — заго-ловок пункту. Пункт може не мати заголовка.

Підпункти нумерують у межах кожного пункту за таки-ми ж правилами, як пункти.

Ілюстрації (фотографії, креслення, схеми, графіки, карти) і таблиці необхідно подавати в дисертації безпосередньо після тексту, де вони згадуються вперше, або на наступній сторінці. Ілюстрації і таблиці, які розміщені на окремих сторінках дисертації, включають до загальної нумерації сторінок. Таб-лицю, малюнок або креслення, розміри якого більше формату А4, враховують як одну сторінку і розміщують у відповідних місцях після згадування в тексті або у додатках.

Ілюстрації позначають словом "Рис." і нумерують по-слідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках.

Номер ілюстрації повинен складатися з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крап-ка. Наприклад: Рис. 1.2 (другий рисунок першого розділу). Номер ілюстрації, її назва і пояснювальні підписи розміщу-ють послідовно під ілюстрацією. Якщо в дисертації подано одну ілюстрацію, то її нумерують за загальними правилами.

Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, по-даних у додатках) у межах розділу. У правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис "Таблиця" із зазначенням її номера. Номер таблиці скла-дається з номера розділу і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: "Таблиця 1.2" (друга таблиця першого розділу).

Якщо в дисертації одна таблиця, її нумерують за загаль-ними правилами.

При перенесенні частин таблиці на інший аркупі (сторінку) слово "Таблиця" і номер її вказують один раз справа над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова "Продовження табл." і вказують номер таблиці, напри-клад: "Продовження табл. 1.2".

Формули в дисертації (якщо їх більше одної) нумерують у межах розділу. Номер формули складається з номера роз-ділу і порядкового номера формули в розділі, між якими став-лять крапку. Номери формул пишуть біля правого поля ар-куша на рівні відповідної формули в круглих дужках, на-приклад: (3.1) (перша формула третього розділу).

Примітки до тексту і таблиць, в яких указують довідкові і пояснювальні дані, нумерують послідовно в межах однієї сторінки. Якщо приміток на одному аркуші кілька, то після слова "Примітки" ставлять двокрапку.

9.4. Подання текстового матеріалу

Текстовий матеріал наукового твору вельми різноманіт-ний. До нього (крім розглянутих вище елементів) належать складні числівники, літерні позначення, цитати, посилання, переліки та ін., тобто те, що при оформленні дисертації по-требує знання особливих техніко-орфографічних правил.

У дисертаційних працях гуманітарного та соціального на-прямків використовується, як правило, цифрова та словесно-цифрова форма залису інформації, зокрема кількісні числівники,

Прості кількісні числівники, якщо при них немає одиниць виміру, пишуться словами. Наприклад: п'яти таблиць (не: 5 таблиць), на трьох зразках (не: на 3 зразках).

Складні кількісні числівники пишуться цифрами, за ви-нятком тих, якими починається абзац (такі числівники'пи-шуться словами). Числа зі скороченим позначенням оди-ниць виміру пишуться цифрами, наприклад, 7л, 24 кг. Після скорочення "л", "кг" та ін. крапка не ставиться.

Якщо кілька чисел стоять у тексті один за одним, скоро-чена назва одиниці виміру ставиться тільки після останньої цифри. Наприклад, 3,14 та 25 кг.

Кількісні числівники узгоджуються з іменниками в усіх відмінкових формах, крім називного та знахідного відмінків. Наприклад: від п'ятдесяти гривень (род. відм.), шістдеся-ти бібліотекам (дав. відм.) та ін. У формах називного та знахідного відмінків числівники керують іменниками.

Наприклад: є гіятдесят (наз. відм.) публікацій (род. відм.), одержати п'ятдесят (знах. відм.) публікацій (род. відм.).

Кількісні числівники при запису їх арабськими цифрами подаються без нарощення (відмінкових закінчень), якщо вони супроводжуються іменниками. Наприклад: на 20 сторінках (не: на 20-ти сторінках).

При написанні порядкових числівників треба додержува-тися таких правил. Прості та складні порядкові числівники пишуться словами. Наприклад: трепгій, тридцять четвер-тий, двісті шостий. Винятком е випадки, коли написання порядкового номера обумовлено традицією.наприклад: 4-й Український фронт.

Числівники, що входять до складних слів, у наукових тек-стах пишуться цифрами. Наприклад: 15-томне видання, 30-відсотковий обсяг. Останніми роками все частіше вико-ристовуються форми без нарощування відмінкового закін-чення, якщо контекст не припускає ніяких подвійних тлума-чень, наприклад: у 3 % обсязі.

Порядкові числівники, позначені арабськими цифрами, мають відмінкові закінчення. При запису після риски пи-шуть: а) одну останню літеру, якщо вони закінчуються на голосний (крім "о" та "у") або на приголосний звук; б) дві останні літери, якщо закінчуються на приголосний та голос-ний "о" чи "у". Наприклад: третя декада — 3 я декада (не: 3-тя), п'ятнадцятий день — 15-й день (не: 15-ий), тридця-тих років — 30-хроків (не: 30-их), десятого класу — 10-го класу (не: Ю-о або 10-ого), у сьомому рядку — у 7-му рядку (не: 7-у або 7-ому).

При переліку кількох порядкових числівників відмінко-ве закінчення ставиться тільки один раз. Наприклад: това-ри 1 та 2-го сорту.

Після порядкових числівників, позначених арабськими цифрами, якщо вони стоять після іменника, до якого відно-сяться, відмінкові закінчення не ставляться. Наприклад: у розділі 3, на рис. 2.

Так само, без відмінкових закінчень, записуються поряд-кові числівники римськими цифрами для позначення поряд-кових номерів століть, кварталів, томів видань. Наприклад: XXI століття (не: ХХІ-ше століття).

У дисертаційних працях часто зустрічаються скорочення. Це частина слова або усічене ціле слово. Такий скорочений запис слів і словосполучень використовується для зменшення обсягу тексту з метою дати максимум інформації. Скорочен-ня слів здійснюється відповідно до чинних стандартів: ДСТУ

3582—97 "Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові в бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила", ГОСТ 7.12—93 "Библиографическая запись. Со-кращение слов в русском язьіке. Общие требования и правила".

Для утворення скорочених слів використовуються три основних способи: 1) залишається тільки перша (початкова) літера слова (рік — p.); 2) залишається частина слова, відки-дається закінчення та суфікс (рисунок — рис.); 3) пропус-кається кілька літер у середині слова, замість яких ставить-ся дефіс (університет — ун-т).

Треба мати на увазі, що скорочене слово повинне закінчу-ватися на приголосний, окрім "й".

У науковому тексті трапляються такі види скорочень: 1)літерні абревіатури; 2) складноскорочені слова; 3) умовні графічні скорочення за початковими літерами слів; 4) умовні графічні скорочення за частинами слів та початковими літе-рами.

Літерні абревіатури складаються з перших (початко-вих) літер повних найменувань і розподіляються на: а) такі, що читаються за назвами літер (США, ФРН); в) такі, що чи-таються за звуками, позначеними відповідними літерами (ВАК — Вища атестаційна комісія).

Крім загальноприйнятих літерних абревіатур використо-вуються запроваджені авторами літерні абревіатури, які ско-рочено позначають якісь поняття із відповідної галузі знань. При першому згадуванні ці абревіатури вказуються у круг-лих дужках після повного найменування, надалі вживають-ся в тексті без розшифровки.

Іншим видом скорочень є складноскорочені слова, які складаються із поєднання: а) усічених та повних слів (проф-спілка — професійна спілка); б) тільки усічених слів (кол-госп — колективне господарство). У наукових текстах крім загальноприйнятих складноскорочених слів використовують-ся також складноскорочені слова, розраховані на вузьке коло спеціалістів.

Ще один вид скорочень — умовні графічні скорочення за початковими літерами (к.к.д. — коефіцієнт корисної дії) застосовуються переважно в технічних текстах. Від літер-них абревіатур вони відрізняються тим, що читаються пов-ністю, скорочуються тільки на письмі і пишуться з крапка-ми на місці скорочення.

I нарешті, в текстах дисертаційних робіт зустрічаються умовні графічні скорочення за частинами і початковими літе-рами слів. Вони поділяються на: а) загальноприйняті умовні

скорочення: б) умовні скорочення, прийняті у спеціальній літературі, зокрема в бібліографії.

Наведемо кілька загальноприйнятих умовних скорочень, що використовуються: а) після перерахування (та ін. — та інше, і т. д. — і так далі, і т. п. — і тому подібне); б) при посиланнях (див. — дивись, пор. — порівняй); в) при по-значенні цифрами століть і років (ст. — століття, ст. ст. — століття, р. — рік, pp. — роки). Є також такі загальноприй-няті скорочення: т. — том, н. ст. — новий стиль, ст. ст. — старий стиль, н. е. — наша ера, м. — місто, обл. — область, гр. — громадянин, с. — сторінка, акад. — академік, доц. — доцент, проф. — професор).

Слова "та ініпі", "і таке інше" всередині речення не скоро-чуються. He рекомендується скорочувати слова "так званий", "наприклад", "формула", "рівняння", "діаметр".

У наукових текстах і формулах дуже поширені літерні позначення. Такі позначення мають відповідати затвердже-ним стандартам та іншим нормативним документам. В іде-альному випадку в кожній дисертації повинна бути створе-на така система, в якій кожній літері відповідає одна величи-на, і навпаки, кожна величина репрезентується однією літе-рою. Іншими словами, ідеальна система не повинна містити багатозначних і синонімічних літерних позначень.

Наукові тексти відзначаються великою кількістю переліків, які складаються як із закінчених, так і незакінчених фраз. Незакінчені фрази пишуться з маленьких літер і познача-ються арабськими цифрами або маленькими літерами із на-півкруглою дужкою, що закривається. Можливі два варіан-ти таких фраз.

Перший варіант: переліки складаються з окремих слів (або невеликих фраз без розділових знаків усередині), які пишуть у підбір з іншим текстом і відокремлюють один від одного комою. Наприклад:

Рекламні видання поділяються на чотири види: 1) про-спекти; 2) путівники; 3) каталоги; 4) афіші.

Другий варіант: переліки складаються із розгорнутих фраз з власними розділовими знаками. Тут частини переліку най-частіше пишуться з нового рядка і відокремлюються один від іншого крапкою з комою. Наприклад:

Стандартний набір функції оптового книгорозповсюджен-ня включає:

а) закупівлю книг у видавців;

б) випуск і розповсюдження серед книжкових магазинів і бібліотек каталогів про наявні книги і книги, що друкуються;

в) збір замовлень на книги у покупців.

Коли елементи переліку складаються із закінчених фраз, вони пишуться із абзацними відступами, починаються з ве-ликих літер і відокремлюються один від одного крапкою. Наприклад:

Відповідно до визначених функцій головними складовими для формування книжкового ринку є такі.

1. Створення національної системи збирання, зберігання, актуа-лізації й розповсюдження інформації про видання, які є в наяв-ності і що друкуються.

2. Наявність книготорговельних організацій, які мають складські приміщення з відповідним обладнанням і транспортну систему.

Текст усіх елементів переліку граматично підпорядковуєть-ся головній увідній фразі. Основну ввідну фразу не рекомен-дується переривати на прийменнику або сполучнику (на, із, від, те, що, як та ін.).

9.5. Ілюстрації

Ілюструвати дисертацію необхідно виходячи із загально-го задуму. Слід виключати ілюстрації випадкові, що поясню-ють другорядні деталі тексту. Кожна ілюстрація має відпові-дати текстові, а текст — ілюстрації.

Ілюстрація має бути чітко відтворена (електрографічне копіювання, мікрофільмування). Ілюстрації слід виконувати чорнилом, тушшю або пастою чорного кольору на білому не-прозорому папері.

В дисертації слід застосовувати липіе штрихові ілюстрації і оригінали фотознімків. Основними видами ілюстрацій у дисертації є: креслення, технічний малюнок, схема, діаграма і графік.

Фотознімки розміром меншим від формату А4 наклею-ють на стандартні аркуші білого паперу формату А4.

Ілюстраціям дають назву, яку розміщують після номера ілюстрації. За необхідності ілюстрації доповнюють поясню-вальними даними (підрисунковий текст).

У тексті до ілюстрацій роблять посилання, що містять порядкові номери, під якими ілюстрації розміщені в ди-сертації.

9.6. Таблиці

Цифровий матеріал, як правило, слід оформляти у вигляді таблиць (рис. 9.1).

Таблиці є способом подання інформації, при якому цифро-вий чи текстовий матеріал групується в колонки, відокрем-лені одна від одної вертикальними і горизонтальними лініями.

Розрізняють аналітичні та неаналітичні таблиці. Перші таблиці є результатом обробки та аналізу цифрових показ-ників.

Після таких таблиць, як правило, роблять узагальнення як нове (одержане з аналізу) знання. Воно уводиться в текст словами: "Таблиця дає змогу зробити висновок, що...", "з таб-лиці видно, що..." та ін. Такі таблиці дають змогу виявити і сформулювати певні закономірності. В неаналітичних таб-лицях розміщують, як правило, необроблені статистичні дані, необхідні лише для інформації або констатації.

Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують над таблицею і друкують симетрично до тексту. Назву і слово "Таблиця" починають з великої літери. Назву не підкреслюють.

Заголовки граф повинні починатися з великих літер, підза-головки — з маленьких, якщо вони становлять одне речення із заголовком, і з великих, якщо вони є самостійними. Висота рядків мають бути не меншою 8 мм. Графу з порядковими номерами рядків до таблиці включати не треба.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-20; просмотров: 226; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.90.33.254 (0.153 с.)