Наукова доповідь (повідомлення) та тези наукової доповіді

Доповідь — документ, в якому викладаються певні питання, подаються висновки, пропозиції. Вона призначена для усного (публічного) читання та обговорення. Наукова доповідь — це публічне повідомлення, розгорнутий виклад вирішення певної наукового завдання (теми, питання). Структура тексту доповіді може складатися із вступу, основної й підсумкової частини. Існують два методи написання доповіді. Перший полягає в тому, що дослідник спочатку готує тези свого виступу, на основі тез пише доповідь на семінар або конференцію, редагує її й готує до опублікування в науковому збірнику у вигляді доповіді чи статті. Другий, навпаки, передбачає спочатку повне написання доповіді, а потім у скороченому вигляді ознайомлення з нею аудиторії. Вибір способу підготовки доповіді залежить від змісту матеріалу та індивідуальних особливостей науковця. Специфіка усного виступу накладає суттєвий відбиток на зміст і форму доповіді. При написанні доповіді слід зважати, що суттєва частина матеріалу опублікована в її тезах. Крім того, частина матеріалу подається на плакатах (слайдах, моніторі комп’ютера, схемах, діаграмах, таблицях та ін.). Тому доповідь повинна містити коментарі до ілюстративного матеріалу, а не його повторення. Можна зупинитися лише на одній (найсуттєвішій, дискусійній) тезі доповіді, зробивши посилання на інші, вже опубліковані. Це дозволить на 20-40% скоротити доповідь. Доповідач має реагувати на попередні виступи з теми своєї доповіді. Доцільним є полемічний її характер: це викликає інтерес слухачів. При написанні доповіді слід зважати на те, що за 10 хвилин людина може прочитати матеріал, що надруковано на чотирьох сторінках машинописного тексту (через два інтервали). Обсяг доповіді становить 8–12 сторінок (до 30 хвилин). Доповідь з чотирьох-шести сторінок називається повідомленням. Доповідь –одна з багатьох форм оприлюднення результатів наукової роботи, можливість за короткий термін «увійти» в наукове товариство за умови яскравого виступу. Якщо доповідь зроблено за змістом дисертації, дисертант забезпечує апробацію своєї роботи. Тези доповіді — це опубліковані до початку наукової конференції (з’їзду, конференції, симпозіуму) матеріали попереднього характеру, де викладено основні аспекти наукової доповіді. Вони фіксують науковий пріоритет автора й містять матеріали, відсутні в інших публікаціях. Можливий виклад однієї тези. Схематично структура тез наукової доповіді виглядає таким чином: теза — обґрунтування — доказ — аргумент — результат — перспективи. Більш детально процедуру аргументації тез буде розглянуто у темі 6. Основне призначення тез. 1. Познайомити учасників конференції зі змістом доповіді. 2. Донести в доступній формі інформацію про свої дослідження тим учасникам, які з різних причин не зможуть взяти участь у конференції. 3. Оприлюднити результати наукової роботи та зробити її надбанням фахівців, зацікавлених в отриманні відповідної інформації. 4. Встановити пріоритет автора у вирішенні певного наукового завдання. 5. Підтвердити факт апробації та впровадження результатів і висновків наукової праці. Враховуючи, що обсяг тез доповідей зазвичай обмежений 4000-4500 знаками, то структура тез зазвичай має такий вигляд: - вступ; - стислий виклад результатів дослідження; - висновки. У вступі необхідно відзначити актуальність проблеми та стан її розробки, наявність проблемної ситуації. Вступ має бути чітким, конкретним і невеликим за обсягом (1-2 абзаци тексту). В основній частині при викладенні результатів дослідження потрібно відобразити основну ідею, положення, результати дослідження, їх значення для розвитку теорії та практики. Зазвичай викладений матеріал повинен містити елементи наукової новизни. Формулювання кожної тези починається з нового рядка. Кожна теза містить самостійну думку, що висловлюється в одному або кількох реченнях. Виклад суті ідеї чи положення здійснюється без наведення конкретних прикладів. Твердження повинні бути короткими, але переконливими. Вони повинні бути обґрунтованими: або логікою, або емпірикою. Висновки відображають підсумок досліджень автора стосовно розв’язання поставленого завдання. Посилання на джерела, цитати в тезах доповіді використовуються рідко. Поширеною є практика, коли тези не містять переліку посилань (оскільки відображають лише нові авторські розробки, не опубліковані раніше). Так само зазвичай не рекомендується (а іноді і забороняється) включати в тези таблиці та малюнки. При оформленні тез головне правило – чітко дотримуватися вимог оргкомітету. Тези, оформлені за правилами, – це перший показник того, що початківець уміє правильно осмислювати інформацію. (Про які наукові пошуки можна говорити з людиною, яка виявилася не здатною правильно зрозуміти фразу «за зміст та граматику відповідає автор» або «обсяг не більше 2-3 сторінок»? Така робота має бути відхилена). Текст має бути написаний грамотно, без орфографічних, пунктуаційних і стилістичних помилок. Типові помилки, що зустрічаються в тезах: - невдалі назви, в яких не позначена проблема; - заміна тез рефератом; - невиправдана гіпертрофія преамбули за рахунок скорочення основного тезового викладу; - недостатня висвітленість теми тез, що створює враження поверховості; - змістовна невідповідність тез, порушення логіки, наприклад, спочатку йдеться про результати дослідження, а в кінці про його актуальність і мету; - неконкретність завершальної тези, відсутність чітких висновків; - порушення культури мови: випробуваний замість апробований, різні види повторів, зокрема тавтологія (в процесі роботи був розроблений метод обробки) тощо. Виступаючи на науковій конференції (з’їзді, симпозіумі), можна послатися на раніше опубліковані тези доповіді і зупинитися на одній з основних (дискусійних) тез. Тези засвідчують апробацію результатів наукового дослідження.

Наукова стаття

Наукова стаття — один з основних видів публікацій. Вона містить виклад проміжних або кінцевих результатів наукового дослідження, висвітлює конкретне окреме питання з теми дисертації, фіксує науковий пріоритет автора, робить матеріал надбанням фахівців. Наукові статті до дисертацій мають обов’язково бути опубліковані у виданнях, перелік яких затверджений Міністерством освіти і науки України. Наукова стаття направляється до редакції в завершеному вигляді відповідно до вимог, які публікуються в окремих номерах журналів або збірниках у вигляді пам’ятки авторам. Оптимальний обсяг наукової статті – 0,5 авторського аркуша (до 12 сторінок друкованого на комп’ютері тексту через 1,5 інтервали, шрифт 14). Рукопис статті, крім основного тексту, має містити повну назву роботи, прізвище та ініціали автора (-ів), анотацію (на окремій сторінці), список використаної літератури. Основне призначення статті. 1. Оприлюднити результати наукових досліджень та зробити їх надбанням фахівців, зацікавлених в отриманні відповідної інформації. 2. Встановити пріоритет автора у вирішенні певних наукових завдань. 3. Засвідчити особистий внесок як дослідника в розробку наукової проблеми. 4. Підтвердити достовірність основних результатів і висновки наукової роботи, її новизну і рівень (оскільки, після виходу у світ, публікація стає об'єктом вивчення й оцінки широкою науковою громадськістю). 5. Відобразити основний зміст наукової роботи та завершеність певного етапу дослідження. Жанр наукової статті на початку зазвичай потребує вказівки таких складових: - індексу УДК (останнім часом, враховуючи включення вітчизняних наукових журналів до зарубіжних наукометричних баз, для статей економічного профілю вказується JEL-індекс); - прізвища та ініціал автора; за необхідності вказуються відомості, що доповнюють дані про автора – науковий ступінь, вчене звання, посаду, місце роботи; - назву статті, яка стисло відбиває її головну ідею, думку (п’ять-сім слів); - анотацію, яка відображає стислий виклад основних результатів статті. Зазвичай анотації додаються до статей українською, російською та англійською мовами; - перелік ключових слів – найбільш значимих слів або словосполучень з тексту, за якими може вестися оцінка та пошук наукової статті. Зазвичай ключові слова також додаються до статей українською, російською та англійською мовами. Текст статті повинен містити такі структурні елементи: 1. Вступ — постановка наукової проблеми, її актуальність, зв’язок з найважливішими завданнями науки й народного господарства України, значення для розвитку певної галузі науки або практичної діяльності (перший абзац або 5–10 рядків). Метою вступу є доведення до читача основних завдань, які ставив перед собою автор статті. Як правило, вступ має включати у себе: • визначення наукової гіпотези; • докладно пояснювати причини, за якими було почато дослідження; • розкривати рівень актуальності даної теми. 2. Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми та на яке спирається автор; існуючі погляди на проблему; труднощі при розробці даного питання, виділення невирішених питань у межах загальної проблеми, котрим присвячена стаття. Недостатньо обмежитись лише переліком авторів, які досліджували зазначену проблему; потрібно навести критичний аналіз отриманих ними результатів. Роботи всіх згадуваних науковців повинні бути наведені в переліку посилань. 3. Формулювання мети статті (постановка завдання) передбачає виголошення головної ідеї даної публікації, яка суттєво відрізняється від існуючих, доповнює або поглиблює вже відомі підходи; уведення до наукового обігу нових фактів, висновків, рекомендацій, закономірностей або уточнення відомих раніше, але недостатньо вивчених. 4. Виклад змісту власного дослідження — основна частина статті. У ній висвітлюються основні положення й результати наукового дослідження, особисті ідеї, думки, отримані наукові факти, виявлені закономірності, зв’язки, тенденції, програма експерименту, методика отримання та аналіз фактичного матеріалу, особистий внесок автора в досягнення й реалізацію основних висновків тощо (п’ять-вісім сторінок). 5. Висновки, в яких формулюється основний умовивід автора, зміст висновків і рекомендацій, їхнє значення для теорії й практики, суспільна значущість, коротко накреслюються перспективи подальших досліджень з теми (третина сторінки). Тут необхідно зробити короткий висновок чи підтвердилась гіпотеза, що була висловлена у передмові, чи ні. У цьому ж розділі робляться альтернативні висновки, у випадку, коли результати дослідження дозволяють розуміти його подвійно. 6. Бібліографічний список цитованої літератури, в якому вміщені бібліографічні описи тих джерел і літератури, на які є посилання у тексті статті. При викладенні матеріалу статті слід дотримуватись таких рекомендацій. - слід уникати стилю наукового звіту чи науково-популярної статті; - недоцільно ставити риторичні запитання, мають переважати розповідні речення; - не слід постійно виділяти текст цифрами 1, 2 і т.д., ті чи інші думки, положення; слід починати перелік елементів, позицій з нового рядка, відокремлюючи їх один від одного крапкою з комою; - у тексті прийнятним є використання різних видів переліку: спочатку, на початку, спершу, потім, далі, нарешті; по-перше, по- друге, по- третє; на першому етапі, на другому етапі тощо; - цитати у статті мають містити точні бібліографічні посилання, джерело цитати обов'язково включає номер сторінки тієї наукової праці, звідки вона взята. Текст, процитований без лапок і посилань, є плагіатом; - стаття має завершуватися конкретними висновками і рекомендаціями.

Наукова монографія

Монографія — це наукова праця у вигляді книги, яка містить повне або поглиблене дослідження однієї проблеми або теми, що належить одному або кільком авторам. Розрізняють два види монографій — наукові й практичні. Наукова монографія — це науково-дослідна праця, предметом викладу якої є вичерпне узагальнення теоретичного матеріалу з наукової проблеми або теми з критичним його аналізом, визначенням вагомості, формулюванням нових наукових концепцій. Монографія фіксує науковий пріоритет, забезпечує первинною науковою інформацією суспільство, слугує висвітленню основного змісту і результатів дисертаційного дослідження. Слід розрізняти дисертації на здобуття наукового ступеня, виконані особисто у вигляді опублікованої індивідуальної наукової монографії, та наукові монографії як вид наукового видання. Перший тип монографії має містити висунуті автором для прилюдного захисту науково обґрунтовані теоретичні або експериментальні результати, наукові положення. їй притаманна єдність змісту, вона свідчить про особистий внесок здобувача в науку і розглядається як кваліфікаційна наукова праця. За цих умов здобувач не пише рукопису дисертації, його заміняє монографія. Другий тип наукової монографії — це наукова праця, яка є засобом висвітлення основного змісту дисертації та однією з основних публікацій з теми дослідження. Між дисертацією та монографією існують певні відмінності. По- перше, дисертація передбачає виклад наукових результатів і висновків, автором яких є особисто пошукач. Монографія — це виклад результатів, ідей, концепцій, які належать як здобувачу, так і іншим авторам. По-друге, дисертація містить нові наукові результати, висновки, факти, а монографія може викладати як нові результати, так і методичні, технологічні рішення, факти, які вже відомі. По-третє, дисертація має визначену структуру й правила оформлення, яких необхідно обов’язково дотримуватись. Монографія не має таких чітких вимог. Дисертація — це рукопис, який зберігається в обмеженій кількості примірників у певних бібліотечних установах. Монографія — це видання, яке передбачає відповідне редакційно-видавниче опрацювання, виготовлена друкарським або іншим способом, видана у фаховому видавництві України. Це видання призначене для поширення інформації, не повинне містити надмірних подробиць і має відповідати вимогам державних стандартів щодо його видавничого оформлення і поліграфічного виконання. На ці особливості необхідно зважати, щоб не збитися на монографію при написанні дисертації. Не існує стандарту щодо композиції наукової монографії. Кожен її автор може вибрати будь-яку структуру і порядок організації наукового матеріалу, зважаючи на логіку викладу і повноту висвітлення основного змісту дисертації. Традиційно склалася певна композиційна структура наукової монографії, основними елементами якої в порядку їх розміщення є такі: титульний аркуш, анотація, перелік умовних скорочень (за необхідності), вступ або передмова, основна частина, висновки або післямова, література, допоміжні покажчики, додатки, зміст. Наукову монографію призначено, перш за все, для вчених, фахівців певної галузі науки, вона має відповідати за змістом і формою даному жанру публікації. Особливо важливими є чіткість формулювань і викладу матеріалу, логіка висвітлення основних ідей, концепцій, висновків. її обсяг має становити не менше 6 друкованих аркушів, а у випадку монографій, що висвітлюють результати дисертаційних досліджень, відповідно більше. Титульний аркуш містить повну назву установи (закладу), де виконано роботу, прізвище, ім’я, по батькові автора, назву роботи, місто і рік. Назва монографії має бути інформативною (розкривати зміст книги, основні ідеї, новизну), чіткою (відбивати предмет і об’єкт дослідження, відмінність даної роботи від аналогічних), стислою (до семи-восьми слів). Саме за назвою монографії здійснюється її класифікація за УДК і ББК та відбиття в систематичному або предметному каталогах. На звороті титульного аркуша монографії вказують відомості щодо її рекомендації вченою радою до опублікування, а також зазначають прізвища, вчені ступені, звання і посади рецензентів Після бібліографічного опису обов’язково розміщують анотацію — стислу характеристику змісту видання, призначення, його форми та інші особливості, її обсяг становить приблизно 500 знаків (70 слів). Текст анотації має бути лаконічним, доступним і правильно сприйматися читачами. Умовні скорочення подаються перед вступом тоді, коли автор вживає маловідомі скорочення, що повторюються в тексті. У вступі або передмові розкривається значення проблеми, її актуальність, мета і завдання, які поставлені автором при написанні роботи, огляд основних публікацій з теми, перелік використаних джерел, організацій та осіб, що сприяли виконанню роботи, її читацька адреса тощо. Основна частина монографії залежить від змісту й структури наукової роботи. Вона складається з розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів. У логічній послідовності викладаються основні наукові дослідження, ідеї, концепції, експериментальні дані, наукові факти та висновки. Вимоги до посилань, ілюстрацій, таблиць у цілому збігаються з відповідними вимогами до дисертацій. У висновках або післямові узагальнюються найсуттєвіші положення наукового дослідження, підводяться основні підсумки, доводиться достовірність та обґрунтованість нових наукових положень, визначаються проблеми, які потребують подальшого дослідження. Література (список використаних джерел). Залежно від характеру роботи розрізняється й принцип розміщення літератури у списку. Він може бути алфавітним (прізвища авторів або назв робіт наводять за алфавітом); хронологічним (за роками публікацій, у межах кожного року за алфавітом); тематичним (за розділами, підрозділами роботи); у порядку згадування джерел у тексті. Список може включати всі джерела з теми; ті, що було використано автором; ті, на яких в роботі є посилання; найцінніші праці з теми та ін. Архівні документи у списку наводять після друкованих матеріалів. У наукових монографіях інколи подають допоміжні покажчики, які полегшують роботу з монографією: іменні, тематичні, предметні, географічні, хронологічні тощо. У додатках розміщують матеріали, які доповнюють та ілюструють основний текст: копії документів, таблиці, математичні розрахунки, формули, графіки, глосарій тощо. Зміст розміщують на початку або в кінці монографії. У ньому наводяться найменування розділів і підрозділів та номери їхніх початкових сторінок, що допомагає отримати повне уявлення про зміст і структуру видання. Для захисту дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук у вигляді опублікованої монографії остання має бути обсягом не менше 15 обліково-видавничих аркушів (в галузі гуманітарних і суспільних наук) і не менше 10 обліково-видавничих аркушів (в галузі природничих і технічних наук). Для захисту докторської дисертації (в галузі гуманітарних і суспільних наук) монографія повинна містити не менше 10 обліково- видавничих аркушів. До монографій висувається ряд вимог: 1. Наявність рекомендації вченої ради наукової установи, організації або вищого навчального закладу про опублікування монографії, про що має бути зазначено у вихідних даних. 2. Тираж не менше 300 примірників. 3. Наявність міжнародного реєстраційного номера ISBN. 4. Монографія повинна бути опублікована без співавторів. 5. Монографія має обов’язково містити результати наукових досліджень автора, опубліковані раніше у фахових виданнях України та інших країн. 6. Наявність рецензій не менше двох докторів наук, фахівців за спеціальністю дисертації, про що має бути зазначено у вихідних даних монографії. • Наукові видання (зокрема наукові монографії), в яких опубліковано основні результати дисертаційних робіт, обов’язково мають надсилатися в установи, перелік яких затверджений ВАК України. До них належать: Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського (03039, Київ, просп. 40-річчя Жовтня, 3) • Національна парламентська бібліотека України (01001, Київ, вул. М. Грушевського, 1) • Державна науково-технічна бібліотека України (01171, Київ, вул. Антоновича, 180) • Львівська державна наукова бібліотека ім. В. Стефаника (79001, Львів, вул. Стефаника, 2) • Одеська державна наукова бібліотека ім. М. Горького (65020, Одеса, вул. Пастера, 13) • Харківська державна наукова бібліотека ім. В.Г. Короленка (61003, Харків, пров. Короленка, 18) • Книжкова палата України (02094, Київ, просп. Гагаріна, 27) Постановою ВАК України наголошується на тому, що науковими виданнями (у тому числі й науковими монографіями), в яких може публікуватися основний зміст дисертацій, вважаються лише ті видання, які надійшли до перелічених установ.