Наукова комунікація як складник

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 3

НАУКОВА КОМУНІКАЦІЯ ЯК СКЛАДНИК

ФАХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Тема 1.3

УКРАЇНСЬКА ТЕРМІНОЛОГІЯ У ПРОФЕСІЙНОМУ СПІЛКУВАННІ

План

1. Термін та його ознаки. Термінологія як система.

2. 3агальнонаукова, міжгалузева й вузькоспеціальна термінологія.

3. Способи творення термінів.

4. Проблеми сучасного термінознавства.

ТЕОРЕТИЧНИЙ БЛОК

Термін та його ознаки. Термінологія як система

Термін (від лат. terminus – межа, кінець) – це слово або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знань чи діяльності людини.

Кожна галузь науки, техніки, виробництва, мистецтва має свою термінологію. Виокремлюють такі основні групи термінологічної лексики: математичну (ділене, дільник, косинус, логарифм, частка), фізичну (молекула, коливання, статика, індукція), мовознавчу (фонема, афікс, парадигма, синтаксис, метатеза), літературознавчу (лейтмотив, верлібр, хорей, сюжет, фабула, анапест), філософську (діалектика, гносеологія, абсолют, апріорі), фінансову (банк, кредит, лізинг, баланс), хімічну (кисень, іонізація, оксиди, хімічна реакція), біологічну (рецептор, гомеостаз, мезодерма), музичну (октава, квінтет, акорд, гармоніка), спортивну (гросмейстер, аут, тайм, сет, раунд) тощо.

Серед системи термінів кожної галузі вирізняють два складники – термінологію і терміносистему.

Термінологія – 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому значенні все частіше використовують слово термінознавство);2) сукупність термінів певної мови або певної галузі. Наприклад, можемо говорити про англійську, польську, російську, українську та іншу термінологію, а також про термінологію математичну, юридичну, хімічну, технічну тощо.

Галузеві термінології, тобто сукупність термінів конкретних галузей, називають терміносистемами, або термінологічними системами.

Системність термінології зумовлена двома типами зв’язків, які надають сукупності термінів системного характеру:

– логічними (якщо між поняттями певної галузі науки існують системні логічні зв’язки – а вони є в кожній науці, – то терміни, які
називають ці поняття, мають теж бути системно пов’язаними);

– мовними (хоча терміни позначають наукові поняття, вони залишаються одиницями природної людської мови, а відповідно
їм властиві всі ті зв’язки, які характерні для загальновживаних
слів – синонімічні, антонімічні, словотвірні, полісемічні, граматичні, родо-видові тощо).

Термінологія – це не хаотична сукупність слів, а організована на логічному й мовному рівні система спеціальних назв.

Науку, що вивчає термінологію, називають термінознавством. Біля витоків творення української термінології стояли науковці І. Верхратський, В. Левицький, О. Курило, О. Огоновський, І. Пулюй та інші. Вони доклали багато зусиль до вироблення фахової термінології з різних наукових і технічних ділянок, прагнули до того, щоб термінологія була всеукраїнська й поєднувала елементи власне національного та міжнародного.^.

Незважаючи на відмінності й багатогранність сучасних галузей наукового знання і властивих їм понять, існує низка спільних ознак, які визначають суть терміна як особливої мовної одиниці.

Основні ознаки терміна

– Системність: кожний термін входить до певної терміносистеми, у якій має термінологічне значення, а за межами своєї терміносистеми він може мати зовсім інше значення.

– Точність: термін повинен якнайповніше й найточніше передавати зміст поняття, яке він позначає, неточний термін може бути джерелом непорозумінь між фахівцями.

– Прагнення до однозначності в межах своєї терміносистеми: якщо більшість слів загальновживаної мови багатозначні, то більшість термінів –однозначні, це зумовлено їх призначенням, але повністю усунути багатозначність (найчастіше двозначність) не вдається.

– Наявність дефініції: кожний науковий термін має дефініцію(означення), яка чітко окреслює, обмежує його значення.

Деякі термінознавці називають і такі ознаки (або вимоги) до терміна: нейтральність, відсутність емоційно-експресивного забарвлення, відсутність синонімів, інтернаціональний характер, стислість, відкритістьі динамізм системи, що виявляється у процесах термінологізації ре- і детермінологізації, постійному поповненні системи новими термінами; прозорість внутрішньої форми терміна, що поліпшує його сприйняття і збереження в терміносистемі.

Термінологія виконує такі основні функції – позначає наукові поняття й задовольняє потреби спілкування фахівців – за умови, якщо вона є загальноприйнята, унормована, відповідає вимогам до термінів.

Кодифікація термінів – це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання.

Значення термінів зафіксовано у спеціальних словниках, довідниках. Розрізняють такі види: словники терміносистем, затверджені у вигляді стандартів; словники термінології (універсальні енциклопедії, галузеві енциклопедії, галузеві термінологічні словники).

Перекладні словники – найпоширеніший тип сучасних термінологічних словників. Серед двомовних термінологічних словників поряд з російсько-українськими найчастотнішими є англійсько-українські, латинсько-українські тощо, окрім того, ще укладають тримовні, значно рідше – чотири-семимовні.

Енциклопедично-довідкові словники фіксують терміни, подають пояснення наукових понять. Словникова стаття в лексикографічних працях такого типу складається з двох частин – назви поняття і його означення (дефініції).

Тлумачно-перекладні словники – це праці змішаного типу, які перекладають термін іноземною мовою (або кількома мовами) й подають його тлумачення. Цікавою лексикографічною працею, яку можна вважати певним символом нашого часу є «Тлумачно-термінологічний словник з ринкової економіки» (Харків, 1994), де, крім тлумачення, подано відповідники до українського терміна російською, англійською, німецькою, французького, іспанською мовами.

Кілька років тому електронні словники перевернули свідомість лінгвістів, перекладачів, самих лексикографів та пересічних громадян, що мають справу з іноземною мовою. Електронний словник — комп’ютерна база даних, що містить особливим чином закодовані словникові статті, які дозволяють добирати потрібні слова, часто з урахуванням морфологічних форм і особливостей поєднання слів.

Стандартизація термінології – цевироблення термінів-еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія обов’язкова для вживання в офіційних, наукових, ділових, виробничих текстах.

Основи стандартизації термінів було закладено в Німеччині в кінці XIX – на початку XX ст., коли виникла потреба впорядкувати нагромаджену термінологію, виявити межі галузевих термінологій, уточнити значення кожного терміна. Теоретичні основи стандартизації термінів розробив німецький учений В. Вюстер.

В українській історії першим нормувальним термінологічним центром можна вважати Наукове товариство імені Тараса Шевченка (кінець XIX – початок XX століття), навколо якого гуртувалися провідні термінологи того часу, до його ухвал прислухалися автори наукових праць і підручників. Згодом незаперечним авторитетом в українській термінології став Інститут української наукової мови (20-ті – початок 30-х років). Сьогодні в Україні стандартизація термінології стала державною справою. Від вирішення мовних питань, зокрема термінологічних, як відомо, залежать темпи державотворчих процесів, освіта, наука, виробництво потребує єдиної, зручної, логічної української термінології. З огляду на ці умови в Держстандарті України розроблено Концепцію державних систем стандартизації, метрології та сертифікації, схвалену урядом. У липні 1992 року спільним наказом Міносвіти та Держстандарту України створено Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології.

Термінологічний стандарт укладають за таким алгоритмом;

– систематизують поняття певної галузі науки чи техніки; поділяють їх з категоріями (предмети, процеси, якості, величини тощо);розмежовують родові та видові поняття;

– відбирають усі терміни галузі, узятої для стандартизації, зі словників різних років видання, статей, підручників, періодики, рукописів та інших джерел;

– розподіляють терміни за групами: а) вузькоспеціальні терміни; б) міжгалузеві; в) загальнонаукові (загальнотехнічні);визначають з групи термінів-синонімів нормативні;

– добирають еквіваленти англійською, німецького, французькою, російською мовами з відповідних міжнародних стандартів;

– формулюють українською мовою означення (дефініції) поняття;

– мовознавці рецензують стандарт.

Стаття стандарту має таку будову:

– назва поняття українською мовою

– скорочена форма терміна;

– недозволений (нерекомендований) синонім;

– родове поняття;

– видове поняття;

– еквіваленти англійською, німецькою, російською, французькою
мовами;

– дефініція (означення);

– формула або схема.

Способи творення термінів

Українська наукова мова має давні традиції термінотворення, її терміносистеми формувалися на власній мовній основі, засвоюючи те, що вже було напрацьовано. Співвідношення національного та міжнародного було й залишається каркасом у концептуальному підході до термінотворення.

Для термінологічної системи характерні такі способи творення:

1) морфологічний спосіб (за відповідними словотвірними моделями);

2) семантичний, що реалізується за допомогою розвитку спеціальних
значень у словах природної мови; 3) різні типи запозичень (слово
твірне та семантичне калькування).

Наукові терміни української мови утворюються такими основними способами:

1. Вторинна номінація – використання наявного в мові слова
для називання наукового поняття: споживчий кошик, водяний
знак, власний заголовок, ритмічна структура книги, сати новий друк, чиста конкуренція, відчуження, ринок праці. Це – найдавніший спосіб термінотворення.

2. Словотвірний – утворення термінів за допомогою префіксів (над виробництво, пере супозиція), суфіксів (маркув анн я, гумув анн я,
оборотн ість), складанням слів і основ (адрес-календар, гальванокліше, літературознавство, держава-монополія, матеріаломісткість), скороченням слів (СЕЗ – спеціальні економічні зони). Цей спосіб термінотворення найпродуктивніший.

3. Синтаксичний – використання словосполук для називання наукових понять: вихідні відомості, основний текст, академічне видання, спільний множник, зустрічний позов, державне замовлення, капіталодефіцитні країни.

4. Запозичення – називання наукового поняття іншомовним словом: контролінг, ліверидж, бюргшафт, дисиміляція.

Причини запозичення термінів різноманітні:

– запозичення терміна разом з новим поняттям: бонус «додаткова
винагорода», «додаткова цінова знижка», «комісійна винагорода»;

– паралельне використання власного й запозиченого терміна в різних сферах (наприклад, науковій і навчальній): рамбурсувати – повертати борг; імпорт – ввіз; асиміляція – уподібнення; лабіалізація – огублення;

– пошук досконалішого терміна, внаслідок чого паралельно функціонують запозичені та власні терміни: пролонгація – продовження терміну чинності угоди; інтерстелярний – міжзоряний; бартер – прямий безгрошовий обмін товарами;

– відсутність досконалого власного терміна, який би відповідав
сучасним вимогам: ліквідат – юридична особа-боржник, до якої
висунуто фінансові вимоги у зв’язку з її ліквідацією.

Науковці по-різному ставляться до термінологічних запозичень. Деякі термінознавці – так звані пуристи – заперечують потребу запозичати терміни з інших мов, натомість пропонують творити терміни з ресурсів власної мови (такі спроби були в німецькій, чеській, російській мовах, у 20-х роках XX століття – і в українській), проте насправді це не завжди вдається. Інші науковці розглядають запозичення як об’єктивну реальність мовного життя, але вважають, що іншомовні слова в термінології не повинні перевищувати 15 %, оскільки наявність більшої кількості запозичень призводить до втрати національного обличчя. Варто обмежити вживання запозичених слів за наявності власних термінів (винагорода – диспач; звуження – інфлювання (національної валюти) та паралельне вживання запозичень із тим самим значенням з кількох мов (акцептант (лат.) – трасант (нім.); жиро (італ.) – індосамет (нім.); ревалоризація (фр.) – ревальвація (лат.).

Терміни різноманітні за структурою, походженням і способами творення. За структурними моделями терміни поділяють на:

· однокомпонентні терміни, наприклад: паритет, резолюція,
субстрат, паралінгвістика.

· двокомпонентні терміни – найчастіше це словосполучення іменник + іменник, наприклад: ректифікація кордону, стратегія спілкування, дискурс культури, універсали культури; або прикметник + іменник, наприклад: унітарна держава, цивільна відповідальність;

· трикомпонентні конструкції, до складу яких можуть входити
прийменники:

а) прикметник + прикметник + іменник, наприклад: щілинні приголосні звуки, вільна економічна зона, центральна виборча комісія;

б) прикметник + іменник + іменник, наприклад: структурний тип
речення, адитивний синтез кольору, маскультурний код мови,
пасивний словник мовця;

в) іменник + прикметник + іменник, наприклад: форма релігійного
світогляду, речення з однорідними членами, ревізія міжнародного
договору, теорія лінгвістичної відносності;

г) іменник + іменник + іменник, наприклад: категорія числа іменника, позолота обрізів видання;

• багатокомпонентні аналітичні терміни, що мають чотири
й більше компонентів, наприклад: автоматичний стапельний
приймальний пристрій, визначення авторських і суміжних прав.

БЛОК НАВЧАЛЬНИХ ЗАВДАНЬ

Завдання 1. З фахової літератури (монографій, статей, періодичних, навчальних видань тощо) доберіть і запишіть текст (5-6 речень).

Взірцем якого стилю є дібраний текст? Відповідь обґрунтуйте.

З тексту випишіть три терміни і схарактеризуйте їх за планом: 1) дефініція (що означає термін); 2) ступінь спеціалізації (загальнонауковий, міжгалузевий, вузькоспеціальний); 3) походження (власний, запозичений); 4) спосіб творення (для власномовних термінів).

Завдання 2. Визначте, до якої групи термінологічної лексики належать слова. Порівняйте значення термінів гіпотеза, гедонізм, семіотика у філософії, психології, мовознавстві, літературознавстві.

Апріорі, амонія, аскеза, герменевтика, парадокс, аура, архетип, міф, нація, підсвідоме, рецептор, раціоналізація, медитація, рефлексія, феномен, структуралізм, філогенез, плюралізм, антиномія.

Завдання 3. Запишіть 20 іншомовних термінів вашого май­бутнього фаху, поясніть їх значення. Чи є українські відповідники до цих тер­мінів?

Завдання 4. Перекладіть українською мовою терміни.

Деление (действие), деление (на части, шкалы), извлекать корень, обильный, отклонение (результат), отклонение (действие), зеркальное отображение, отображение (воспроизведение), получать (о результате), получать (добывать), получать (о значении, форме), счет (действие), счет (вычисление), загуститель, конгломерат, емкость, заблуждение, лишение, обременение, юрисдикция.

Завдання 5. Запишіть терміни у формі родового відмінка однини.

Апорія, аналог, визначник, вектор, дециметр, модус, епюр, кодекс, кабель, полімер, стандарт, постулат, кюрі, ексикатор, акредитив.

Завдання 6. Відредагуйте словосполучення.

Штриховка геометричної фігури, друкувати текст врозрядку, штамповка деталей, включити світло, стержень економічної політики, по ліву сторону, залишитися в стороні, з усіх сторін, на всі чотири сторони, протирічить програмі, прийти до себе, згортання крові, перебувати в лікарні, скрипічний ключ, іншими словами, справа в тому, вирішувати задачу, в самий раз, органи самоуправління, втратити свідомість, розписатися у відомостях, користуватися льготами, відпала необхідність, в силу закону, в силу обста­вин, в строгому смислі слова, вступати в силу, залишаємо за собою право, немає смислу, попереджати хворобу, служити підставою, у протилежність, у цьому відношенні, це не має відношення до справи, це не рахується, явна помилка.

Завдання 7. Випишіть зі словника 10 термінів іншомовного походження (відповідно до фаху). З’ясуйте їх значення. Доберіть українські відповідники.

Завдання 8. З’ясуйте значення іншомовних термінів. Доберіть до них укра­їнські відповідники.

Варіабельний, інтеракція, інтенція, маркетинг, кастинг, про­вайдер, промоція (промоушн), спічрайтер, трейдер, дайджест.

Завдання 9. Перекладіть українською мовою загальновідомі комп’ютерні терміни.

Адрессная рассылка, бегущая строка, граница рабочего стола, двойной щелчок, загрузить, настройка, по возрастанию, по умолчанию, приложение, ссылка, отмена, удалить.

Завдання 10. Доберіть власне українські синоніми до іншомовних слів. Які з наведених слів є загальнонауковими термінами? Поясніть їх значення.

Ігнорувати, рентабельний, саміт, фіаско, імідж, ритуал, компенсація, асоціація, ажіотаж, ліміт, сурогат, еквівалентний.

Конденсувати, інфекційний, домінувати, сертифікат, форвард, структура, конфліктний, візит, спонсор, нюанс, вето, вестибюль, акомпанемент, спек­такль, спікер, екземпляр, корпорація, інцидент, персона.

Рекомендована література

1. Мацюк З. Українська мова професійного спілкування: навч. посіб. / З. Мацюк, Н. Станкевич. – К.: Каравела, 2008. – С. 131–143.

2. Шевчук С. В. Українське професійне мовлення: навч. посіб. / С. В. Шевчук. – К.: Алерта, 2011. – С. 197–201.

3. Шевчук С. В. Українська мова за професійним спрямуванням: підручник / С. В. Шевчук, І. В. Клименко. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Алерта, 2011. – С. 510–524.

4. Українсько-російський словник наукової термінології / За заг. ред. Л. О. Симоненко. – Київ-Ірпінь: ВФТ «Перун», 2004.

Тема 3.2

ТЕОРЕТИЧНИЙ БЛОК

Викладу думки

Науковий стиль української мови має свої особливості. Його основна функція – інформативна (повідомлення, пояснення, з’ясування, обґрунтування, класифікація понять, систематизація знань, аргументований доказ); завдання – передавання інформації. Загальні ознаки наукового стилю – поняттєвість, об’єктивність, точність, логічність, доказовість, аргументованість, переконливість, узагальнення, абстрагованість, висновки; мовні ознаки – усна і писемна форми, широке використання термінів та іншомовної лексики, номенклатурних назв, символів, таблиць, діаграм, схем, графіків, цитат, переважання складних речень; форма тексту – монологічна (опис, міркування).

Активно функціонуючи в різних формах вираження наукової думки (найчастіше – у письмовій, рідше – в усній), науковий стиль розгалужується, за традиційною класифікацією, на чотири основні різновиди: власне науковий, науково-навчальний, науково-популярний, науково-публіцистичний.

Науковий текст – спосіб репрезентації наукової інформації, результат наукового дослідження.

Особливості наукового тексту

– науковий текст обов’язково відображає ту чи ту проблему, висуває гіпотези, орієнтує на нове знання, характеризується доцільністю й раціональністю всіх положень, орієнтований на досягнення дослідницької мети та завдань;

– він має раціональний характер, складається із суджень, умовиводів, побудованих за правилами логіки науки й формальної логіки;

– широке використання понятійного, категоріального апарату науки;

– текст не ґрунтується на образі, не активізує почуттєвий світ його читача, а орієнтований на сферу раціонального мислення;

– його призначення не в тому, щоб змусити повірити, а в тому, щоб довести, обґрунтувати, аргументувати істину.

Структура наукового тексту:

1. Вступна частина, у якій окреслюють проблему, мету й завдання,
гіпотези та методи дослідження.

2. Дослідна частина тексту описує дослідження і його результати.

3. Висновкова частина тексту регламентує висновки й рекомендації
для проведення подальших наукових досліджень.

Мистецтво наукового тексту полягає у тому, щоб не тільки рельєфно відобразити окремі його складники, а й інтегрувати їх у цілісність.

Загальні вимоги до наукового тексту:

· Текст має бути чітко структурованим, поділятися на розділи й
параграфи. Потрібно прагнути того, щоб кожен розділ був самостійним науковим дослідженням з певного складника загальної проблеми, щоб кожен складник було викладено в тексті, а текст був цілісним, а не фрагментарним.

· Крім членування тексту на розділи й параграфи, він має деталізований розподіл на значеннєві частини, абзаци й речення. Варто пам’ятати, що надмірне дроблення тексту утруднює його сприйняття, тому абзаци мають бути обґрунтованими і зводитися до викладу однієї думки.

· Текст має вирізнятися композиційністю.

· Початок і кінець абзаців у науковому тексті – це найбільш інформативні місця; інші речення тільки розкривають, деталізують, обґрунтовують, конкретизують головну думку або є сполучними елементами.

· Під час викладу матеріалу необхідно уникати понять, які не можна тлумачити однозначно.

· У тексті не має бути повторів, зокрема, це стосується висновків, написання яких передбачає новий рівень систематизації й узагальнення.

· Науковий текст позбавлений авторського «Я». Перевагу варто надавати безособовим формам викладу.

· Він має вирізнятися стислістю і ясністю викладу, відповідати формулі «Думкам просторо, а словам тісно». Ця вимога передбачає запобігання повторам, багатослів’я, зайвим словам, канцеляризмам тощо.

План, тези, конспект як засіб організації розумової праці

Будь-яке наукове дослідження спирається на роботу з літературними джерелами, що вимагає володіння методами фіксації та збереження наукової інформації.

План – це короткий перелік проблем, досліджуваних у науковому тексті; порядок розміщення частин якого-небудь викладу, його композиція.

За допомогою плану узагальнюють і «згортають» інформацію наукового джерела, за ним розкривають, про що написано, яка основна думка, яким чином доведено її істинність, якого висновку доходить автор тексту.

Формулювання пунктів плану має лаконічну та чітку структуру, перший і останній пункти логічно розпочинають та завершують виклад основних питань тексту. Необхідно вміти виокремлювати в тексті основні думки, встановлювати співвідношення між ними й на цій підставі членувати текст, добирати заголовки до розділів.

Цінність плану полягає в тому, що він допомагає усвідомити прочитане і стисло відтворити в пам’яті зміст наукового джерела, зосереджуючи увагу на найсуттєвішій інформації.

За структурою план може були простим і складним.

Простий, якщо в ньому зазначені лише основні питання, у пунктах простого плану перелічують основні мікротеми тексту.

Складний, якщо поруч з основним є додаткові запитання, пункти складного плану розбивають на підпункти.

Питальний план складають за допомогою питальних речень, які розкривають проблематику тексту в логічній послідовності; кожному інформативному центру відповідає одне запитання, а кожне наступне пов’язане з попереднім,

У номінативному (називному) плані послуговуються називними реченнями, у яких головний член (підмет) виражений іменником або субстантивованою частиною мови (прикметником, дієприкметником) тільки у формі називного відмінка.

Тезовий план – сформульоване основне положення абзацу, його мікротема.

Взірець плану:

Питальний план

1. Що таке мовна норма?

2. До яких джерел слід звертатися, щоб перевірити правильність написання того чи того слова?

3. Який зв’язок між «Правописом» і словниками?

Номінативний план

1. Слово світське й сакральне в культурному процесі.

2. Релігія як символічна форма: раціональні та ірраціональні аспекти.

2.1. Слово в християнському культі.

2.2. Світське й сакральне осягнення слова Біблії.

2.3. Функціональність біблійної символіки в сучасному суспільстві.

3. Слово в мистецтві красного письменства.

3.1. Соціальний статус поета (письменника).

3.2. Освітній потенціал творів красного письменства.

Тезовий план

1. Конституція в сучасному світі є невід’ємним атрибутом держави, ознакою її суверенності.

2. Під конституцією в матеріальному значенні розуміють здебільшого сукупність юридичних норм, які закріплюють основні права і свободи людини та громадянина.

3. Конституцією у формальному значенні іменують єдиний акт
або ж кілька актів, що мають вищу юридичну силу стосовно
інших нормативних актів.

4. Як Основний Закон, Конституція України складає ядро національної правової системи, є юридичною базою для розвитку всього українського законодавства.

Теза – положення, висловлене в книжці, доповіді, статті тощо, правдивість якого треба довести. Положення, що коротко й чітко формулює основну ідею чого-небудь або провідне завдання, що стоїть перед кимсь. Коротко сформульовані основні положення доповіді, лекції, статті тощо. Теза в широкому розумінні – будь-яке твердження, яке стисло викладає ідею, у вузькому розумінні – деякий текст, що формулює сутність, обґрунтовує доказами.

Відповідно до мети тези бувають:

– вторинні;

– оригінальні.

Вторинні тези слугують для виділення основної інформації в тому чи тому джерелі (наприклад, підручнику, монографії, статті) під час читання, реферування, їх призначення – створити модель змісту тексту, яку можна було б осмислювати далі, а обсяг тез відповідає кількості інформаційних центрів тексту, зазвичай їх складають мовою автора.

Вимоги до складання тез:

– формулювання думок повинно бути чітким і стислим, але зі
збереженням самобутності форми;

– викладання основних авторських думок у вигляді послідовних
пунктів, записуючи тези, нумерують кожну, в кожній тезі варто
виокремлювати ключове слово;

– якщо текст великий за обсягом, то в кінці кожної тези вказують номер сторінки джерела.

Оригінальні тези створюють як первинний текст. Вони можуть бути:

– ключовими елементами майбутньої наукової розвідки (планом, начерком основних положень);

– стислою формою презентації результатів наукових досліджень під час виступу на науковій конференції.

Оригінальні тези – предметно-логічне ціле, об’єднане спільною думкою, що відображена в заголовку, призначення якого – зорієнтувати читача у змісті наукового тексту. На відміну від розгорнутого плану, який тільки називає питання, тези розкривають вирішення цих питань. Прагнення автора тез до стислості зумовлює відсутність прикладів, цитат. Загальну норму жанру тез – високу насиченість висловлювання предметно-логічним змістом – реалізовано в оптимальному поєднанні складності думки з ясністю і доступністю викладу.

Тези мають чітко регламентовану змістово-композиційну структуру, в якій виокремлюють такі складники:

· преамбула (1-2 тези);

· основний тезовий виклад (3-6 тез);

· висновкова теза/тези (1-2).

У преамбулі стисло формулюють проблему дослідження й обґрунтовують актуальність теми з погляду сучасного стану науки та практики. Основний тезовий виклад передбачає вирішення таких завдань:

– сформулювати мету дослідження, схарактеризувати об’єкт і матеріал дослідження;

– описати перебіг дослідження;

– визначити критерії оцінювання й технологію оброблення результатів,

Висновкова теза презентує результати й загальний висновок, перспективи подальшого дослідження. Друкують тези у спеціальних збірниках, матеріалах конференцій тощо.

Оформлення тез у вигляді публікації передбачає дотримання таких вимог:

1. У правому верхньому куті аркуша зазначають прізвище та ім’я
автора й необхідні відомості про нього.

2. Формулювання кожної тези починають з нового рядка, акцентують увагу на актуальності проблеми, стані її розроблення в науці, положеннях, висновках дослідження.

3. Обсяг тез становить 2–3 сторінки друкованого тексту через 1,5–2 інтервали.

Виписки – це цитати (дослівне відтворення думок автора книжки), або короткий, близький до дослівного, виклад змісту потрібного уривка тексту. Виписувати з книги теоретичні положення, статичні, хронологічні відомості можна як під час читання, так і після нього.

Цитату обов’язково брати в лапки, а на кожну виписку давати покликання на джерело. Для полегшення наступної систематизації виписок їх краще робити на окремих аркушах, каталожних картках.

У роботі з текстами досить часто вдаються до конспектування, яке акцентує увагу на короткому, але точному відображенні тексту.

Конспект (від лат.conspectus – огляд) – стислий писаний виклад змісту чого-небудь, складається з плану й тез, доповнених фактичним матеріалом, що в сукупності є коротким письмовим викладом змісту книжки, статті, лекції тощо.

Конспект – особливий вид тексту, який створений у результаті аналітико-синтетичної обробки інформації першоджерела, тобто скорочений запис певної інформації, що дозволяє його авторові одразу чи через деякий час із необхідною повнотою відновити інформацію. Обов’язково докладно фіксують найбільш суттєві думки автора із зазначенням сторінок у тексті-оригіналі. Конспект слугує для збереження основного змісту роботи. У ньому репрезентовано лише думки автора роботи, яку конспектують, мета його – глибоко осмислити інформацію й подати її адекватно, стисло та в зручній для подальшого використання письмовій формі. Складання конспекту мобілізує увагу, допомагає виділити основне в тексті. Коли людина має намір щось записати, вона читає більш уважно, тим паче, що чергування читання із записуванням підвищує працездатність і зменшує втому. Конспектування – це певною мірою контроль сприйняття матеріалу: не розуміючи прочитаного, почутого, важко виділити й записати основну думку. Записи полегшують запам’ятовування, оскільки записаний навчальний матеріал краще фіксується в пам’яті.

Під час прочитання та прослуховування тексту (промови, доповіді, виступу) для конспектування звертається увага на опорні (ключові) слова, ті інформаційні центри, що несуть найбільше смислове навантаження (так звані «вузлики на пам’ять»). Вибір ключових моментів залежить від мети та завдань конспектування, власних знань у цій галузі, особистих зацікавлень, можливостей пам’яті тощо. Зміст першоджерела передають:

· своїми словами;

· цитатами з першоджерела;

· своїми словами й цитатами.

До конспекту ставлять такі вимоги:

· залишають певну частину сторінки (це може бути половина аркуша або широкий берег) для запису власних думок, оцінки законспектованого;

· цитуючи, вказують відповідну сторінку першоджерела.

Текст конспекту оформлюють довільно, на відміну від тез, крім основних положень, конспект містить і фактичний матеріал.

Для конспектування, як і реферування, використовуються такі способи викладу матеріалу: опис, оповідь, міркування. За своїм обсягом конспект не перевищує 1/3 всього первинного тексту.

Способи фіксації відомостей можуть бути різними: мовними (виділення ключових слів, фраз, повний детальний запис), позамовними (план, схема, таблиця, виділення ключових понять підкресленням або іншим кольором).

Стислий конспект передає в узагальненому вигляді найсуттєвішу інформацію тексту, а докладний (розгорнутий) – містить також відомості, які конкретизують, мотивують, деталізують основні положення тексту у вигляді доведень, пояснень, аргументів, ілюстрацій тощо.

Не будь-який короткий запис є конспектом, бо конспект – це системне, логічне, зв’язне об’єднання плану, виписок, тез. Без змін зберігають авторські конструкції, цитати. Аналітичний запис прочитаного передбачає перероблення первісного тексту шляхом трансформації більших мовних одиниць у менші: зміст словосполучення передають словом, зміст речення – окремим словосполученням, складне речення замінюють на просте і т. ін. Використовують переказ, інші формулювання, думки слід викладати стисло, своїми словами, виписуючи лише найголовніше й найсуттєвіше, не допускати повторень. Для швидкості та зручності в конспекті можуть подаватися скорочені слова, абревіатури. Не слід зловживати скороченням слів, а якщо скорочувати їх, то за загальними правилами, наприклад: рр. – роки, р. – рік, с. – сторінка, і т. ін. – і таке інше тощо. Повторювані в конспекті терміни рекомендують позначати першою великою літерою слів, що входять до їх складу, наприклад: Р – речення, ДС – ділове спілкування, К – конспект тощо.

Особливо важливі думки в конспекті варто підкреслювати. Бажано залишати берег для додаткових записів.

Фахівці з питань культури наукового мовлення радять під час конспектування друкованого джерела наукової інформації дотримуватись таких алгоритмічних приписів (використовувати прийоми концентрації змісту й мовних засобів тексту):

– визначте й розмежуйте в обраний спосіб ту інформацію, яку передаватимете дослівними формулюваннями з тексту, й ту, що трансформуєте у скорочений варіант;

– об’єднуйте прості речення у складні;

– коректно спростіть складні (довгі) конструкції;

– вилучіть з речень дієприкметникові та дієприслівникові звороти, видаліть речення з надлишковою інформацією, а також побіжні висловлювання та міркування;

– передайте інформацію (де це доцільно й можливо) у вигляді таблиць, схем тощо.

Взірці анотацій