Зміст дидактичної структури уроку

1. Актуалізація опорних (набутих) знань і спосо­бів дій (що означає не тільки відтворення раніше засвоє­них знань, але і їхнє застосування, часто в новій ситуації, і стимулювання пізнавальної активності учнів, і контроль учителя). Актуалізація — це не просто опитування за ра­ніше вивченим матеріалом. М. І. Махмутов говорить про те, що треба зробити знання актуальними, потрібними в даний момент, тобто «освіжити» набуті знання й способи діяль­ності в пам'яті. Більше того, актуалізація означає й психо­логічну підготовку учня: зосередження уваги, усвідомлен­ня значимості майбутньої діяльності, збудження інтересу до уроку. Таким чином, етап актуалізації тісно пов'язаний з мотиваційною структурою уроку. Практично цей етап здій­снюється у вигляді проведення тестування або перевірочно­го хімічного диктанту, у вигляді бесіди або сполучення різ­них способів опитування (усний, письмовий, фронтальний, індивідуальний та ін), у вигляді повторного роз'яснення вчителя або виконання творчого завдання на застосуван­ня знань у нестандартних ситуаціях. Усі ці моменти явля­ють собою вже методичну структуру. У той же час на цьо­му етапі активізується багато компонентів внутрішньої логіко-психологічної структури уроку: учні відтворюють відомі їм знання, усвідомлюють їх, узагальнюють факти, пов'язують старі знання з новими умовами, з новими дани­ми й т. д. У процесі актуалізації або в результаті її часто ство­рюється проблемна ситуація й формулюється навчальна проблема. Інакше кажучи, на етапі актуалізації застосову­ються такі засоби й прийоми, які здатні підготувати учня до здійснення самостійної навчальної діяльності.

2. Формування нових понять і способів дій. Найваж­ливіший елемент цього етапу — засвоєння нових знань і способів дій. Засвоєння нового починається зі сприйнят­тя, якщо нове не було пред'явлено на етапі актуалізації;

відбувається процес усвідомлення, осмислення значення нового знання або нових способів дій. Узагальнення й систе­матизація приводять до засвоєння. Саме на етапі засвоєння, використовуються основні прийоми розумової діяльності учнів і розвиваються пізнавальні вміння: вичленовування, порівняння, аналіз, синтез, виявлення протиріч, форму­лювання проблеми, висування гіпотез тощо. Тут учитель структурує свою діяльність, застосовуючи прийоми викла­дання, спонукання, спілкування й атракції відповідно до структури навчальної діяльності учня і її мотиваційного забезпечення. Таким чином, сполучення зовнішніх і вну­трішніх елементів структури уроку являє собою єдність ді­яльності вчителя й навчальної діяльності учня.

3. Застосування знань, формування вмінь і навичок. У результаті самостійної переробки інформації формують­ся вміння застосовувати засвоєні способи дій. На цьому етапі цілеспрямовано створюються умови для появи в учня способів діяльності, яких його не навчали, коли він само­стійно відкриває для себе нове. Це можливо в тих випад­ках, коли вчитель дає завдання на застосування знань у не­знайомій ситуації, коли він організовує евристичну бесіду, самостійну роботу творчого характеру. Головна відмінність сучасного уроку від традиційного — у тім, що він не тіль­ки сприяє засвоєнню учнем знань, але й створює умови для його загального розвитку.

Актуалізація, формування нових понять і способів дій і застосування засвоєного виступають як етапи проце­су навчання, які присутні на кожному уроці, незалежно від його типу й виду. Тому дидактична структура уроку є загальним приписанням, загальним алгоритмом органі­зації сучасного уроку.

Навчальна діяльність учня регулюється логіко-психологічною структурою уроку. Психологи стверджу­ють, що процес засвоєння завжди починається зі сприйнят­тя й усвідомлення факту, явища, події, правила та ін. Потім розумові операції вичленовування, звїрення, порівняння, аналогії, аналізу, синтезу приведуть до розуміння й осмис­лення сутності нового знання. Далі йде узагальнення окре­мих фактів, ознак, даних спостережень, що приводить до систематизації вивченого. Цим процес засвоєння ніби за­вершується: нове знання включається в систему раніше за­своєних знань. Цілком зрозуміло, що ці елементи на уроці неспостережувані; вони видні «логічному оку». Таку струк­туру уроку М. І. Махмутов назвав внутрішньою логіко-психологічною підструктурою уроку:

1. Відтворення й сприйняття відомого знання.

2. Усвідомлення й розуміння учнями знань у відомій ситуації.

3. Сприйняття нових знань і способів дій.

4. Усвідомлення й осмислення учнями елементів нового.

5. Узагальнення елементів знання й способів дій.

6. Застосування знань і нових способів дій у ситуаці­ях за зразком і в змінених умовах.

Функціональний взаємозв'язок цих елементів і їхня послідовність жорстко детерміновані загальною логікою засвоєння; вони безвідносні до видів розумової діяльності учнів — репродуктивної й творчої.

Оскільки показником проблемного характеру уроку є наявність у його структурі етапів пошукової діяльності, природно, що вони також являють собою частину внутріш­ньої підструктури проблемного уроку:

1. Створення проблемної ситуації й постановка про­блеми.

2. Висування припущень, гіпотез і їх обґрунтування.

3. Доведення гіпотез.

4. Перевірка правильності розв'язання проблеми.

5. Формулювання висновків.

6. Застосування знань у незнайомій (нестандартній) ситуації.

Ця підструктура уроку сприяє формуванню про­дуктивного мислення і розвитку інтелектуальної сфери школяра.

На сучасному уроці необхідно враховувати інтереси й потреби учнів, розвивати мотиваційну, емоційну, вольову сфери. Тому вчителеві необхідно структурувати свою діяль­ність відповідно до мотиваційної основи діяльності учнів.

Мотиваційна структура уроку включає:

1. Організація й управління увагою учнів.

2. Роз'яснення змісту діяльності.

3. Актуалізація мотиваційних станів.

4. Спільна з учнями постановка цілей заняття.

5. Забезпечення ситуацій успіху в досягненні мети.

6. Підтримка позитивних емоцій і стану впевненості учнів у своїх діях.

7. Оцінювання дій, процесу й результатів навчання.

Навчальна діяльність особистості викликається пев­ною пізнавальною потребою й стимулюється особистісно важливим мотивом. На основі потреби формулюється мета навчання, плануються й здійснюються навчальні дії. За­вершується цикл навчальної діяльності етапами самокон­тролю й самооцінки. Ефективною може бути тільки мотиво­вана навчальна діяльність. Мотиваційна структура уроку виступає як узагальнені ймовірні педагогічні завдання, які необхідно розв'язувати вчителю на кожному уроці. Ця структура є регулятором діяльності вчителя з управління навчальною діяльністю учня.

Навчальна діяльність = потреба + мотив + ціль + + навчальні дії + самоконтроль + самооцінка,

Зазначені вище структури уроку охоплюють усі зо­внішні й внутрішні його процеси, вони виконують регу­лятивні функції діяльності вчителі й (опосередковано) ді­яльності учнів. Виникає тільки одна, але дуже важлива проблема: як практично реалізувати всі ці структури вчи-телею?

На перший погляд, ця проблема виявляється важкорозв'язуваною через велику кількість закономір­ностей навчання й вимог до організації уроку. Учитель зобов'язаний знати всі закономірності навчання й розвитку учнів, але практично він ніколи не зустрінеться із ситуа­цією, коли всі закономірності необхідно реалізувати од­ночасно на одному уроці — для цього в нього просто бра­куватиме часу уроку. На кожному уроці розв'язуєтьсяобмежена кількість конкретних педагогічних завдань відповідно до цілком певних закономірностей навчан­ня. Усі практичні дії учитель здійснює у вигляді системи різноманітних прийомів, що в кожному конкретному ви­падку розкривається в методичній структурі уроку. Що вона собою являє? Якщо кількість компонентів вище-розглянутих структур стала, то кількість елементів ме­тодичної структури — величина змінна. По суті кожний конкретний урок, проведений учителем, має свою непо­вторну методичну структуру. Використовувані на уроці методи, прийоми й засоби навчання застосовуються в різ­ному сполученні, послідовності й взаємозв'язку. Тому не­можливо дати єдину схему методичної структури уро­ку — її можна представити тільки у вигляді прикладу. Наприклад, на етапі сприйняття й усвідомлення нового навчального матеріалу вчитель може використати пояснен­ня, проблемний виклад, евристичну бесіду, різні види само­стійної роботи учнів, технічні засоби навчання (В. А. Они-щук). Усі виділені дії і становлять методичну структуру в даному конкретному випадку.

Таким чином, усі вищезгадані структури уроку реа­лізуються в практичній діяльності вчителя за допомогою методичної структури. Саме вона й не має певного трафа­рету. Методична структура визначається вчителем, він відбирає засоби, прийоми й способи викладання. При цьо­му він ураховує всі структури уроку й прагне реалізувати їх за допомогою методичної структури.

Вибір раціональної структури уроку — одне з голо­вних умов ефективного планування й проведення уроку. Кожний етап уроку розв'язує певні дидактичні завдання, тільки йому властиві. При проектуванні кожного етапу необхідно спланувати завдання етапу, продумати умови до­сягнення позитивних результатів і передбачити показники реального результату розв'язання дидактичних завдань.

Перелік основних структурних елементів уроку:

1. Організація початку заняття.

2. Всебічна перевірка виконання домашнього заняття.

3. Підготовка до основного етапу заняття.

4. Засвоєння нових знань і вмінь.

5. Первинна перевірка розуміння матеріалу.

6. Закріплення знань і вмінь.

7. Узагальнення й систематизація знань.

8. Контроль і самоперевірка знань.

9. Підбивання підсумків заняття й рефлексія.

10. Інформація про домашнє завдання, інструктаж з його виконання.

Різне сполучення основних структурних елементів уроку при різноманітті методичних прийомів дозволяє змо-делювати уроки різних типів.

Розглянемо сполучення різних структурних еле­ментів уроку в уроках різних типів. При цьому важливо пам'ятати, що структури уроків, які наводяться, є орієн­товними й можуть змінюватися залежно від цілей уроку, змісту навчального матеріалу й від конкретних умов про­ведення уроку.

Як обов'язкові етапи до структури будь-якого уроку мають входити:

• Організація початку уроку.

• Підготовка до активного засвоєння нового навчаль­ного матеріалу.

• Інформація про домашнє завдання, інструктаж щодо його виконання.

Структура уроку вивчення нового матеріалу:

1 — постановка цілей вивчення матеріалу;

2 — первинне введення матеріалу з урахуванням за­кономірностей процесу пізнання при високій розумовій ак­тивності учнів;

3 — вказівка на те, що учні повинні запам'ятати;

4 — мотивація запам'ятовування й тривалого збері­гання в пам'яті;

5 — повідомлення або актуалізація техніки запам'я­товування (робота з опорними для пам’яті матеріалами);

6 — первинне закріплення матеріалу під керівни­цтвом учителя за допомогою прямого повторення, частко­вих висновків;

7 — контроль результатів первинного запам'ятову­вання;

8— регулярне повторення, через короткі, а потім більш тривалі проміжки часу в сполученні з різними вимо­гами до відтворення, у тому числі й з диференційованими завданнями;

9 — внутрішнє повторення й постійне застосування отриманих знань і навичок для придбання нових;

10 — включення опорного матеріалу в контроль знань, регулярна оцінка результатів запам'ятовування й застосування.

Структура уроку формування вмінь і навичок:

1 — повідомлення теми уроку, постановка мети уроку;

2 — повторення знань і сформованих умінь і нави­чок, що є опорою;

3 — виконання перевірочних вправ;

4 — ознайомлення з новими вміннями, демонстрація зразка для їх формування;

5 — вправи на їх освоєння;

6 — вправи на їх закріплення;

7 — тренувальні вправи за зразком, алгоритмом, ін­струкцією;

8 — вправи на перенесення в подібну ситуацію;

9 — вправи на застосування знань і вмінь у змінених умовах;

10 — вправи творчого характеру;

11 — підсумок уроку з оцінкою виконаної учнями роботи;

12 — завдання додому.

Структура уроку закріплення й розвитку знань, умінь і навичок:

1 — повідомлення учнями мети майбутньої роботи;

2 — відтворення учнями знань, умінь і навичок, які будуть потрібні для виконання запропонованих завдань;

3 — виконання учнями завдань, задач, вправ;

4 — перевірка виконаних робіт;

5 — обговорення допущених помилок і їх корекція;

6 — завдання додому (якщо це необхідно).

Структура уроку контролю й корекції знань, умінь і навичок:

1 — повідомлення теми, мети й завдань уроку;

2 — показ використання набутих знань, навичок, умінь у життєвих ситуаціях;

3 — перевірка знань фактичного матеріалу, фрон­тальна бесіда, індивідуальне опитування;

4 — перевірка знань основних понять, законів і вмінь пояснити їхню сутність, письмова робота;

5 — перевірка глибини осмислення знань і ступеня їхнього узагальнення, самостійне порівняння узагальне­них таблиць, письмове опитування;

6 — застосуванняучнямизнань.практичнізавдання;

7 — виконання комплексних творчих робіт;

8 —- підсумки уроку;

9 — домашнє завдання.

Структура уроку узагальнення й систематизації знань:

1 — повідомлення теми, мети й завдань уроку;

2 — повторення й узагальнення окремих фактів, по­дій, явищ;

3 — повторення й узагальнення понять і засвоєння відповідної системи знань;

4 — повторення й систематизація основних теоре­тичних положень і провідних ідей науки.

Структура уроку повторення:

1 — постановка освітніх, виховних, розвиваючих за­вдань;

2 — перевірка домашнього завдання, спрямованого на повторення основних понять, висновків, основних знань, умінь, способів діяльності (практичної й розумової);

3 — підбиття підсумків повторення, перевірка ре­зультатів навчальної роботи на уроці;

4 — завдання додому.

Структура повторювально-узагальнюючого уроку:

1 — вступне слово вчителя, у якому він підкреслює значення матеріалу вивченої теми або тем, повідомляє мету й план уроку;

2 — виконання учнями індивідуально й колективно різного роду усних і письмових завдань узагальнюючого й систематизуючого характеру, які формують узагальнені вміння та узагальнено-поняттєві знання, на основі узагаль­нення фактів, явищ;

3 — перевірка виконання робіт, коректування (за не­обхідності);

4 — формулювання висновків за вивченим мате­ріалом;

5 — оцінювання результатів уроку;

6 — підбивання підсумків;

7 — завдання додому (не завжди).

Структура уроку перевірки знань:

1 — організація початку уроку (необхідно створити спокійну, ділову обстановку; діти не повинні боятися пере­вірочних і контрольних робіт або надмірно хвилюватися);

2 — постановка завдань уроку (учитель повідо­мляє учням, який матеріал буде перевірятися або конт­ролюватися; просить, щоб діти згадали відповідні правила й користувалися ними в роботі);

3 — виклад змісту контрольної або перевірочної ро­боти (завдання, приклади, диктант, твір або відповіді на пи­тання й т. п.). Завдання за обсягом або ступенем складності мають відповідати програмі й бути посильними для кож­ного учня;

4 — підбиття підсумків уроку. Учитель вибирає гар­ні роботи учнів, аналізує допущені помилки в інших робо­тах і організує роботу над помилками (іноді на це йде на­ступний урок);

5 — визначення типових помилок і пробілів у знан­нях і вміннях, а також шляхів їх усунення. Удосконалю­вання знань і вмінь.

Структура комбінованого уроку, що, як правило, має дві або кілька дидактичних цілей:

1 — організація початку уроку;

2 — перевірка домашнього завдання, постановка мети уроку;

3 — підготовка учнів до сприйняття нового навчаль­ного матеріалу, тобто мотивація й актуалізація знань, практичних і розумових умінь;

4 — вивчення нового матеріалу, у тому числі й пояс­нення;

5 — закріплення вивченого матеріалу на даному уро­ці й раніше пройденого, пов'язаного з новим;

6 — узагальнення й систематизація знань і вмінь, зв'язок нових знань і вмінь з раніше отриманими й сфор­мованими;

7 — підбиття підсумків і результатів уроку;

8 — завдання додому;

9 — підготовка (попередня робота), необхідна учням для вивчення нової теми (не завжди).

Структура уроків у особистісно орієнтовних техноло­гіях навчання відбиває наявність в уроці внутрішніх під-структур — мотиваційної й логіко-психологічної. Прикла­дами таких технологій є інтерактивні технології навчання й технологія розвитку критичного мислення через читання й письмо.

У запропонованій таблиці проаналізовані особливос­ті реалізації кожного етапу уроку, умови досягнення пози­тивних результатів, дидактичні вимоги й можливі педаго­гічні помилки.