Робота з підручником і книгою

Робота з підручником і книгою — найважливіший метод навчання. У початкових класах робота з книгою здійснюється головним чином на уроках під керівництвом учителя. Надалі школярі все більше вчаться працювати з книгою самостійно. Існує прийомів самостійної роботи з друкованими джерелами. Основні з них:

• Конспектування — виклад, короткий запис змісту прочитаного. Конспектування ведеться від першої (від себе) або від третьої особи. Конспектування від першої особи кра­ще розвиває самостійність мислення.

• Складання плану тексту. План може бути простий і складний. Для складання плану необхідно після прочи­тання тексту розбити його на частини й озаглавити їх.

• Тезування — стислий виклад основних думок про­читаного.

• Цитування — дослівний витяг із тексту. Обов'яз­ково вказуються вихідні дані (автор, назва роботи, місце видання, видавництво, рік видання, сторінка).

• Анотування — стислий згорнутий виклад змісту прочитаного без втрати істотного змісту.

• Рецензування — написання стислого відгуку з оцінкою свого ставлення до прочитаного.

• Складання довідки — відомостей про що-небудь, отриманих після пошуків. Довідки бувають статичні, біо­графічні, термінологічні, географічні тощо.

» Складання формально-логічної моделі — словесно-схематичного зображення прочитаного, «карти пам'яті» або опорної схеми.

• Складання тематичного тезауруса — упорядко­ваного комплексу базових понять з розділу, теми.

• Складання матриці ідей — порівняльних характе­ристик однорідних предметів, явищу працях різнихавторів.

Наочні методи

Наочні методи навчання умовно можна об'єднати у дві великі групи: метод ілюстрацій і метод демонстрацій. Наочні методи використовуються у взаємозв'язку зі словес­ними й практичними методами навчання.

Метод ілюстрацій

Передбачає показ учням ілюстративних посібників: плакатів, таблиць, картин, карт, замальовок на дошці та ін.

Метод демонстрацій

Зазвичай пов'язаний із демонстрацією приладів, до­слідів, кінофільмів, діафільмів, відеофрагметів, моделей (у тому числі комп'ютерних і інтерактивних) та ін.

Такий поділ засобів наочності на ілюстративні і демонстраційні є умовним. Він не виключає можливос­ті віднесення окремих засобів наочності як до групи ілю­стративних, так і демонстраційних. (Наприклад, показ ілюстрацій через мультимедійний проектор із використан­ням інтерактивної дошки.) Впровадження нових технічних і комп'ютерних засобів у навчальний процес розширює можливості наочних методів навчання.

При використанні наочних методів навчання необ­хідно дотримувати низку умов:

а) застосовувана наочність має відповідати віку

учнів;

б) наочність слід використовувати в міру й показува­ти її треба поступово й тільки у відповідний момент уроку;

в) спостереження має бути організоване таким чином, щоб усі учні могли добребачити предмет, що демонструється;

г) необхідно чітко виділяти головне, істотне при по­казі ілюстрацій;

д) детально продумувати пояснення, які надаються під час демонстрації явищ;

е) наочність, що демонструється, має точно відпові­дати змісту матеріалу;

ж) залучати самих учнів до знаходження бажаної ін­формації в наочному приладді або демонстраційному при­строї.

Практичні методи

Практичні методи навчання засновані на практич­ній діяльності учнів. Цими методами формують практичні вміння й навички. До практичних методів належать впра­ви, лабораторні й практичні роботи.

Вправи

Під вправами розуміють повторне (багаторазове) ви­конання розумової або практичної дії з метою оволодіння нею або підвищення її якості. Виконуючи вправи, учень за­стосовує на практиці отримані теоретичні знання.

Вправи застосовуються при вивченні всіх предметів і на різних етапах навчального процесу. Характер і мето­дика вправ залежать від особливостей навчального предме­та, конкретного матеріалу, питання, що вивчається, й віку учнів. Вправи за своїм характером поділяють на усні, пись­мові, графічні й трудові. При виконанні кожної з них учні виконують розумову й практичну роботу. Письмові вправи можуть поєднуватися з усними й графічними.

За ступенем самостійності учнів при виконанні вправ виділяють:

а) вправи з відтворення відомого з метою закріплен­ня — відтворюючі вправи;

б) вправи із застосування знань у нових умовах — тренувальні вправи;

в) вправи із застосування знань у нестандартних умовах — творчі вправи.

Якщо при виконанні дій учень про себе або вголос проговорює, коментує майбутні операції, такі вправи на­зивають коментованими. Коментування дій допомагає вчи­телеві виявляти типові помилки, вносити корективи в дії учнів.

Вправи є ефективними тільки при дотриманні низки вимог до них: свідомий підхід учнів до їх виконання; до­тримання дидактичної послідовності у виконанні вправ: спочатку вправи на завчання й запам'ятовування навчаль­ного матеріалу, потім — на відтворення й застосування ра­ніше засвоєного, на самостійне перенесення вивченого в не­стандартні ситуації, на творче застосування, за допомогою якого забезпечується включення нового матеріалу в систе­му вже засвоєних знань, умінь і навичок.

Украй необхідні й проблемно-пошукові вправи, які формують в учнів здатність до здогаду, використання ін­туїції.

 

 

Лабораторні роботи

Це проведення учнями за завданням учителя дослі­дів із використанням лабораторного обладнання, приладів та інших технічних пристосувань, тобто це вивчення учня­ми яких-небудь явищ за допомогою спеціального обладнан­ня. Проводяться лабораторні роботи в ілюстративному або дослідницькому плані. Різновидом дослідницьких лабора­торних робіт можуть бути тривалі спостереження учнів за окремими явищами, як-от: за ростом кристалів, корозією металів і т. п. Кожного разу вчитель дає інструкцію, а учні записують результати роботи у вигляді звітів, числових показників, графіків, схем, таблиць. Лабораторна робота може бути частиною уроку, займати урок і більше. Лабора­торні досліди допомагають засвоєнню теоретичної частини нової теми.

Практичні роботи

Проводяться після вивчення великих розділів, тому й мають узагальнюючий характер.

Такою є стисла характеристика методів навчання, що класифікуються за джерелами знань. Головним її недо­ліком уважається те, що дана класифікація не виявляє ха­рактер пізнавальної діяльності учнів у навчанні, є ступінь їхньої самостійності в навчальній роботі.

Характер пізнавальної діяльності учнів і її взаємо­зв'язок з діяльністю вчителя враховує система методів на­вчання І. Я. Лернера — М. Н. Скаткіна.

Прийоми, що відповідають пояснювально-ілюстративному методу навчання

• Інтонаційне виділення вчителем логічно важливих мо­ментів викладу;

• повторне, більш коротке подання учням готового знання;

• докладне резюмування вчителем кожного окремого за­кінченого етапу викладу;

• супровід узагальнених висновків учителя наведенням конкретних прикладів;

• демонстрація учням натуральних об'єктів, дослідів, схем, графіків із метою ілюстрування окремих висновків;

• подання учням готового плану в ході викладу;

• подання учням переформульованих питань, текстів за­вдань, що полегшують розуміння їх змісту;

• інструктаж учнів (щодо складання таблиць, схем, роботи з текстом підручника й т. п.);

• натяк-підказка, що містить готову інформацію.

Прийоми, що відповідають репродуктивному методу навчання

• Завдання учням на індивідуальне мовне проказування відомих правил, визначень за необхідності використання їх під час розв'язування завдань;

• завдання учням на проказування «про себе» використову­ваних правил, визначень під час розв'язування завдань;

• завдання на складання коротких пояснень під час розв'язування завдань;

• завдання учням на відтворення напам'ять (правила, за­кону тощо);

• завдання учням на заповнення схем, таблиць слідом за вчителем;

• завдання учням на розкодування алгоритму;

• організація засвоєння учнями стандартних способів дії за допомогою ситуації вибору;

• завдання учням на опис якого-небудь об'єкта за зразком;

• завдання учням на наведення власних прикладів, що оче­видно підтверджують правило, властивість і т.д.;

• навідні запитання учням, що спонукують до актуалізації знань і способів дії.

Прийоми, що відповідають методу проблемного викладу матеріалу

• Контрдокази вчителя передбачуваному опонентові в про­цесі викладу матеріалу;

• подання учням навмисно порушеної логіки викладу мате­ріалу, доведення й аналіз учителем отриманих при цьому результатів;

• розкриття вчителем причин і характеру невдач, що зу­стрічалися на шляху розв'язання проблем;

• обговорення вчителем можливих наслідків, зроблених з неправильних припущень;

• членування матеріалу, викладеного вчителем, на значен­нєві моменти, що розглядаються;

• фіксування уваги учнів на послідовності протиріч, що ви­никають під час розв'язання завдань;

• інтригуючий опис учителем об'єкта, з наступною поста­новкою питання;

• установка вчителя па уявне розв'язання учнями логічно­го завдання, висунутого в ході викладу матеріалу;

• риторичні питання вчителя в ході викладу матеріалу;

• пред'явлення учням конфліктного прикладу.

Прийоми, що відповідають частково-пошуковому методу навчання

• Включення учнів в аргументацію висунутої вчителем гі­потези;

• завдання учням яа пошук прихованих вузлових ланок міркування, запропонованого вчителем;

• завдання учням на розв'язання кількох підзавдань, виді­лених із важкого вихідного, після чого учні повертаються до вихідного завдання;

• навідні запитання учням, які допомагають вибору пра­вильних шляхів розв'язання завдання, що одночасно вка­зують на різні підходи до неї;

• завдання учням на пошук помилок у міркуваннях, що ви­магає висловлювання оригінальної думки;

• організація конкретних спостережень учня, що спонуку­ють до формулювання проблеми;

• завдання учням на узагальнення фактів, викладених учителем у спеціальній послідовності:

• показ способу дії із частковим розкриттям її внутрішніх зв'язків з учнем;

• завдання учням на висування чергового кроку міркуван­ня в логіці, заданій учителем;

• демонстрація об'єкта, явища, що спонукує до вичленову вання сутності;

• виділення кольорами частини креслення, схеми, запису, що орієнтує учнів на висування проблеми.

Прийоми, адекватні дослідницькому методу навчання (за СІ. Висоцькою)

• Завдання на самостійне складання нестандартних завдань;

• завдання з несформульованим питанням;

• завдання з надлишковими даними;

• завдання на самостійні узагальнення на основі власних практичних спостережень;

• завдання на сутнісний опис якого-небудь об'єкта без ви­користання інструкцій;

• завдання на відшукання меж застосовності отриманих результатів;

• завдання на визначення ступеня вірогідності отриманих результатів;

• завдання на обчислення механізму перебігу явища;

• завдання «на миттєвий здогад», «на міркування».

При цілісному підході до розгляду навчальної діяль­ності Ю. К. Бабанський виділяє три великі групи методів навчання: стимулювання й мотивації навчання, організа­ції й здійснення навчально-пізнавальної діяльності, мето­ди контролю й самоконтролю. У кожній із трьох груп мето­дів відбивається взаємодія педагогів і учнів.

Методи навчання (цілісно-діяльнісний підхід)

Кожна з основних груп методів, у свою чергу, може бути поділена на підгрупи й методи, які входять до них.

Оскільки організація й сам процес здійснення навчально-пізнавальної діяльності припускають передаван­ня, сприйняття, осмислення, запам'ятовування навчальної інформації й практичне застосування знань і вмінь, які при цьому отримуються, то до першої групи методів на­вчання входять перцептивні методи — методи передавання й сприйняття навчальної інформації за допомогою почуттів (словесні, наочні й практичні). Виділення словесних, на­очних і практичних методів важливе не тільки з погляду джерел інформації, але й з урахуванням форм мислення.

Процес навчального пізнання обов'язково передбачає організацію осмислення навчальної інформації й логічного її засвоєння. Тому необхідно виділити методи організації

індуктивної і дедуктивної, репродуктивної і проблемно-иошукової діяльності учнів. Репродуктивні та проблемно-пошукові методи навчання виокремлюються насамперед на основі оцінювання ступеня творчої активності школя­рів у пізнанні нових понять, явищ і законів. Репродуктив­ний характер мислення припускає активне сприйняття й запам'ятовування повідомлюваної вчителем або іншим джерелом навчальної інформації. Проблемно-пошукові ме­тоди застосовуються переважно з метою розвитку навичок творчої навчально-пізнавальної діяльності, вони сприяють більш осмисленому й самостійному оволодінню знаннями.

Методи самостійної роботи й роботи під керівництвом учителя виділяються на основі оцінювання міри самостій­ності учнів у виконанні навчальної діяльності, а також сту­пеня керування цією діяльністю з боку викладача.

Класифікація методів навчання Ю. К. Бабанського є відносно цілісна тому, що вона враховує всі основні струк­турні елементи діяльності (її організацію, стимулювання й контроль). У ній цілісно представлені такі аспекти піз­навальної діяльності, як сприйняття, осмислення й прак­тичне застосування. Пропонований підхід до класифікації методів не виключає можливості доповнення його новими власними методами, що виникають у ході вдосконалюван­ня процесу навчання.

Методи організації й здійснення навчально-пізнавальної діяльності	Методи стимулювання й мотивації навчання	Методи контролю і самоконтролю
Словесні, наочні, практичні, репродук­тивні й проблемні, ін­дуктивні й дедуктив­ні, самостійної роботи й роботи під керівни­цтвом викладача	Методи формування інтересу (пізнавальні ігри, аналіз життєвих ситуацій,створення ситуацій успіху); методи формування обов'язку й відповідальності в навчанні (роз'яснення суспільної й особистісної значимос­ті навчання,висування педагогічних вимог)	Усний і письмовий контроль, фронтальний контроль, диферен­ційований контроль, поточний і підсумковий контроль, лабораторні й практичні роботи, програмований контр­оль, самоконтроль, взаємоконтроль