Правила підготовки й організації уроку

Навчальна діяльність вчителя і учнів відбувається головним чином на уроці. Ось чому якість підготовки учнів з будь-якого навчального предмета визначається рівнем проведення уроку, його змістовною та методичною наповне­ністю, його психологічною атмосферою. Готуючись до уро­ку, необхідно намагатися зробити його своєрідним витво­ром педагогічного мистецтва.

Як же спроектувати такий урок? Як зробити так, щоб учні на уроці не тільки отримували знання і вміння, зна­чимість яких неможливо спростувати, але й були дійсно за­цікавлені тим, що відбувається на уроці, і творчо розвива­лись. Чим необхідно керуватися, щоб успішно спланувати й провести сучасний урок?

По-перше, слід урахувати особливості учнів класу, в якому буде проведено урок:

• успішність учнів;

• активність учнів;

• ставлення учнів до предмета;

• властивий учням темп роботи;

• сформованість навчальних умінь;

• загальну підготовленість учнів;

• ставлення до різних видів навчальної діяльності;

• ставлення до різних форм навчальної роботи, у тому числі нестандартних;

• загальну дисципліну учнів.

Важливо також визначити та врахувати індивіду­альні психологічні особливості школярів: тип сприйняття інформації (аудіали, візуали, кінестетики), темперамент, темп засвоєння навчальної інформації. Такі дослідження потребують допомоги шкільного психолога.

По-друге, необхідно пам'ятати про загальні вимоги до педагогічного процесу, що ґрунтуються на принципах сучасної дидактики:

1. Зміст навчальних матеріалів має відображати наукову істину і відповідати сучасному рівню розвитку на­уки, а методи навчання — рівню новітніх досягнень ди­дактики.

2. Необхідно систематично створювати проблемні си­туації, дотримуватися логіки пізнавального процесу і на­вчати чітко доводити судження і міркування, що сприяти­ме розвивальному характеру навчального процесу.

3. Обов'язково поєднувати навчання з вихованням.

4. Необхідно систематично збуджувати інтерес до на­вчального матеріалу, формувати пізнавальні потреби шко­лярів, підвищувати емоційність викладання.

5. При визначенні рівня складності навчального ма­теріалу і методів навчання враховувати індивідуальні й ві­кові особливості учнів.

6. Для забезпечення доступності навчання дотриму­ватися послідовності в навчанні з опорою на раніше отри­мані знання, уміння і навички.

7. Формувати вміння і навички учнів шляхом засто­сування їхніх знань на практиці, шляхом обов'язкового ви­конання ними практичних і лабораторних робіт.

8. Систематично проводити облік і контроль якості засвоєння знань та їх застосування, контроль темпу робо­ти класу й окремих учнів, систематично оцінювати роботу учнів і заохочувати їхні успіхи.

9. Дотримуватися правил шкільної гігієни і режиму дня учнів, не допускати перевантаження навчальними за­няттями.

Поряд із виконанням загальних вимог до педагогіч­ного процесу в цілому необхідно керуватися й конкретни­ми правилами організації уроку:

1) Визначити цілі уроку (навчання, розвитку й вихо­вання) на основі програми, методичних посібників, шкіль­ного підручника й додаткової літератури. Народження будь-якого уроку починається з усвідомлення й правильно­го, чіткого визначення його кінцевої мети — чого вчитель бажає домогтися; потім визначення засобів для досягнення мети, а вже потім визначення способу — як учитель буде діяти, щоб ціль було досягнуто.

2) Підготувати зміст навчального матеріалу з ура­хуванням освітнього рівня, вікових особливостей учнів і цілей уроку. При відборі змісту уроку враховуються тема уроку, вимоги навчальної програми з предмета і цілі уроку, звертається особлива увага на логічну послідовність і до­зування матеріалу для того, щоб не перевантажувати урок і разом із тим забезпечити засвоєння учнями необхідних знань і умінь та формування ключових компетентностей. Слід звернути увагу на зв'язок навчального матеріалу з жит­тям, особистим життєвим досвідом учнів, їхніми індивіду­альними уподобаннями. Зміст матеріалу має відображати міжпредметні зв'язки з метою формування цілісної карти­ни світу. Відібраний навчальний матеріал необхідно розді­лити на ряд закінчених частин, виділити опорні наукові по­няття й знання, які учень повинен зрозуміти й запам'ятати на уроці. Необхідно врахувати зв'язок змісту даного уроку з попередніми.

3) Вибрати найбільш ефективне сполучення мето­дів і прийомів навчання. Необхідно визначити методи й при­йоми для засвоєння нових знань, закріплення отриманих знань і придбаних умінь на уроці й дома, прийоми узагаль­нення й систематизації знань. Уся ця робота проводиться з урахуванням реалізації принципів навчання й міжпред-метних зв'язків. Плануючи методи контролю за діяльністю учнів, слід продумати, що контролювати, як контролювати і як використовувати результати контролю.

4) Визначити структуру уроку і його тип, сплану­вати й здійснити структурування процесів викладання й навчання відповідно до структури навчальної діяльнос­ті й мотиваційного забезпечення навчального процесу. Важливо чітко визначити характер пізнавальної діяль­ності учнів на кожному етапі уроку, співвідношення фрон­тальної, групової й індивідуальної роботи учнів на уроці, спланувати самостійну роботу учнів на уроці, продумати форми підбиття підсумків уроку та домашнє завдання. Го­ловне — знайти таку форму організації уроку, яка забез­печить підвищену активність учнів зі сприйняття нового матеріалу.

5) Відібрати й застосувати в комплексі прийоми атракції (притягнення уваги) і прийоми спонукання.

6) Підібрати й підготувати необхідний дидактич­ний матеріал, реактиви, обладнання, наочні й технічні засоби навчання (мультимедійні комп'ютерні програми, відеофрагменти, діафільми, ілюстрації, плакати, картки, схеми, допоміжну літературу й ін.). Слід скласти перелік необхідних наочних посібників, обладнання, реактивів. Особливу увагу вчителю хімії варто приділити перевірці обладнання й технічних засобів навчання. Готуючи ди­дактичний матеріал, необхідно підібрати завдання на впіз­нання нового матеріалу, відтворення, застосування знань в знайомій і незнайомій ситуаціях та завдання творчого ха­рактеру. Впорядкувати завдання краще за принципом «від простого до складного». Окремо можна підготувати три на­бори завдань: на відтворення, осмислення, закріплення ма­теріалу.

7) Спланувати записи на дошці вчителем і виконан­ня аналогічної роботи учнями на дошці й у зошитах. Но­вий матеріал необхідно розміщувати на дошці так, щоб він мав вигляд опорного конспекту. За наявності можливості застосування комп'ютерних засобів навчання варто ство­рити мультимедійну презентацію.

Як практично виконати наведені правила? Розгля­немо методику планування уроку на конкретному матеріалі підготовки заняття в 7 класі з теми «Закон збереження маси речовини. Закон як форма наукових знань».

1. Визначення цілей уроку відбувається, насампе­ред, на підставі державних вимог навчальної програми до рівня загальноосвітньої підготовки учнів і вимог сус­пільства, як замовника освітніх послуг, до розвитку й ви­хованості учнів. Розробка цілей проводиться з урахуван­ням реальних умов навчання. Отже, при постановці цілей необхідно врахувати, з одного боку, нормативні вимоги, освітні рівні й мотивації учнів, тип школи, профільність класу; з іншого — реальні можливості даного уроку: на­вчальні й розвиваючі можливості змісту, методів, форм і засобів навчання, а також його виховний потенціал. Тому постановка цілей уроку.— це не одномоментний акт, а процес, яким починається й закінчується планування.

Аналіз навчальної програми показує, що на уроці, який розглядається, учні повинні засвоїти сутність закону збереження маси речовин і вміти його пояснювати, а та­кож ознайомитися з категорією закону як форми наукових знань. Це дає підставу попередньо поставити таку мету на­вчання: сформулювати та пояснити закон збереження маси речовин у хімічних реакціях; розкрити сутність категорії закону як форми наукових знань.

Уточнення мети навчання й формулювання цілей розвитку й виховання можливі тільки після аналізу змісту навчального матеріалу (і, звичайно, умов реального проце­су навчання).

2. Підготовка змісту навчального матеріалу про­водиться на основі його всебічного аналізу й коректується згодом відповідно до поставлених цілей і методів навчання. Перейдемо до аналізу навчального матеріалу.

Поняттєвий аналіз необхідний, як відомо, для ви­окремлення основних понять і фактів для того, щоб пра­вильно визначити цілі уроку й вибрати методи навчання.

Поняттєвий аналіз навчального ^матеріалу даного уро­ку, представленого в підручнику з хімії для 7 класу загаль­ноосвітніх навчальних закладів (П. П. Попель, Л. С. Крик-ля), дає змогу візначити обсяг матеріалу, що є обов'язковим для вивчення на даному уроці. Цей матеріал містить новіпоняття, що вводяться вперше на цьому уроці: схема хіміч­ної реакції, закон, закон збереження маси речовин у хіміч­них реакціях. Крім того, матеріал едіге містить поняття, які вивчалися раніше і наразі повторюються: хімічні реак­ції, умови проведення реакції, словесна схема реакції.

Для засвоєння навчального матеріалу необхідно нові поняття пов'язати з раніше вивченими опорними понят­тями: атоми, молекули, хімічні елементи. Виділені опорні поняття підлягають актуалізації як на початку уроку, так і по його ходу (попутна актуалізація). Нові поняття, які ма­ють бути засвоєні учнями, підлягають формуванню на на­ступних етапах (вивчення нового матеріалу та закріплення знань). Кількість нових понять, які формуються на даному уроці, невелика, тому можна використати комбінований тип уроку. Значну частину часу уроку слід відвести на фор­мування нових понять та досягнення їх розуміння на осно­ві застосування.

Поняттєвий аналіз завершимо виділенням спосо­бів розкриття сутності нових знань: повідомлення фактів, звертання до життєвих спостережень, аналіз експеримен­тальних даних, використання формул.

Таким чином, поняттєвий аналіз допомагає відпові­сти на питання: Що необхідно повторити учням? Що вони повинні засвоїти? Якими способами навчальної діяльності оволодіти? І, у загальному виді, на питання: Як цього до­могтися?

Логічний аналіз навчального матеріалу необхідний для того, щоб намітити певну послідовність його вивчен­ня. У нашому випадку в першу чергу повторюються опо­рні знання, потім з'ясовується сутність хімічної реакції, далі — наводяться способи відображення хімічної реакції і, нарешті, формулюється і пояснюється закон збереження маси речовин у хімічних реакціях.

Логічний аналіз дозволяє визначити суперечливі сторони навчального матеріалу: історія відкриття закону збереження маси речовин у хімічних реакціях не є простою; деякі життєві факти, наприклад про зменшення маси вугіл­ля при горінні, на перший погляд суперечать закону збереження маси речовин у хімічних реакціях. Звідси випливає, що даний матеріал можна вивчати на проблемному уроці.

Також логічний аналіз орієнтує на необхідність на­ведення на уроці доказів закону збереження маси речовин у хімічних реакціях для його розуміння і пояснення.

Психологічний аналіз навчального матеріалу необ­хідний для визначення його доступності для учнів. З ура­хуванням можливого середнього освітнього рівня даний матеріал можна вивчати на основі створення проблемної ситуації і розв'язання навчальної проблеми. Проблемну ситуацію можна створити за допомогою питань, бесіди, під час обговорення дослідів Бойля, а розв'язати проблему можна на основі демонстраційного експерименту.

Психологічний аналіз допомагає звернути увагу вчи­теля на мотиваційну сторону навчання: пояснення явищ природи, опора на життєвий досвід, створення проблемних ситуацій, висловлювання припущень, перевірка гіпотез, застосування демонстраційного експерименту. Усе це має допомогти створити необхідні на уроці мотиваційні стани учнів (прояв уваги, зацікавленості, відповідального й сер­йозного ставлення до своїх дій, створення ситуації успіху тощо).

Проведений аналіз навчального матеріалу і його зі­ставлення з навчальними можливостями учнів і вимогами, що пропонуються до них проблемними методами навчання, дозволяють поставити таку розвивальну мету: продовжити розвиток творчого мислення (уміння виявляти протиріччя у фактах), удосконалювати пізнавальні вміння: порівнюва­ти, висловлювати припущення, виділяти істотне при спо­стереженні, виділяти головну думку й робити висновки.

Аналіз виховного значення змісту навчального ма­теріалу. У навчальних програмах з хімії не розкритий ви­ховний потенціал матеріалу. Але це не означає, що зміст навчального матеріалу, який ми розглядаємо, не має ви­ховних можливостей. По-перше, на прикладі історії відне забираючи багато часу, дозволяє розкрити наукову зна­чимість навчального матеріалу, сприяє вихованню в учнів допитливості та відповідальності.

По-друге, зміст матеріалу дозволяє здійснити зв'язок навчання з життям, розповісти про значення закону збере­ження маси речовин.

По-третє, послідовність вивчення матеріалу дає мож­ливість спонукати учнів до навчання такими пізнавальни­ми прийомами: висловлювання припущень, зв'язок із жит­тєвим досвідом, опора в міркуваннях на демонстраційний експеримент.

Тепер уже можна сформулювати й мету виховання: викликати в учнів прагнення брати активну участь у пошу­ку нового знання, збудити потребу в самостійній пошуковій діяльності, формувати допитливість та відповідальність.

Дидактичний аналіз. Наведений вище аналіз на­вчального матеріалу дозволяє:

• уточнити цілі навчання: тому що, крім зазначених у про­грамі понять, необхідно сформувати поняття про сутність хімічних реакцій і про схеми хімічних реакцій, тож ві­рніше буде доповнити формулювання цілей навчання: розкрити сутність хімічних реакцій, формувати вміння записувати схеми хімічних реакцій;

• уточнити обсяг навчального матеріалу, склад опорних знань і нових понять. Для нашого уроку всі виділені вище поняття мають бути в центрі діяльності вчителя. Разом із тим необхідно звернути увагу на відпрацьовування способів дій: висловлення гіпотез, постановка цілей екс­перименту, виділення істотного в явищах, що спостеріга­ються, формулювання висновків;

• намітити типи самостійних робіт на кожному з етапів уроку: на першому — репродуктивні (можливо частково-пошукові), на другому — пошукові фронтальні, на тре­тьому — сполучення фронтальної й диференційованої форм навчання;

• передбачити джерела інформації: бесіда з опорою на до­свід учнів, евристична бесіда з опорою на експеримент, повторний розгляд і аналіз явищ;

• продумати на уроці реалізацію принципів навчання: проблемності, мотивації, наочності, науковості й доступ­ності;

• встановити зв'язок даного уроку з минулими уроками, які присвячені формуванню поняття «хімічні явища»;

• дібрати необхідне обладнання.

Дидактичним аналізом завершується підготовка змісту навчального матеріалу до уроку.

3. Вибір найбільш ефективного сполучення методів ї прийомів навчання. Попередня робота показала, що на­вчальний матеріал має у своєму розпорядженні певні мож­ливості для використання проблемного навчання. З огляду на це й поставлені цілі уроку, можна говорити про еврис­тичний метод навчання. Але остаточно зупиняти свій вибір на ньому можна лише тоді, коли вчитель упевнений, що не­обхідні для даного уроку опорні знання й способи дій досить сформовані в учнів певного класу. При цьому дуже важли­во звернути увагу на освітні рівні й мотивації більшості учнів класу. Проблемний метод навчання на цьому уроці органічно поєднується з дослідницьким. Для закріплення знань слід використати практичний метод, а саме відповіді на питання і розв'язування задач на застосування знань.

Для ознайомлення учнів з філософською категорією закону можна використати самостійну роботу учнів за ме­тодом «позначок» з технології «Розвитку критичного мис­лення через читання та письмо».

4. Визначення структури уроку. Міркування, які наведені вище, дозволяють вибрати тип і вид уроку, на­мітити сполучення дидактичної структури із зовнішньою (методичною) і внутрішньою (логіко-психологічною) під-структурами.

Розглянутий урок — урок комбінований, проблемний. Тепер можна намітити послідовність дидактичних і методичних завдань та прийоми їх реалізації. На етапі актуалізації опорних знань:

• орієнтування учнів у майбутній діяльності, постановка цілей майбутньої діяльності й збудження інтелектуальної й пізнавальної потреб (сполучення розповіді з бесідою);

• актуалізація опорних знань, підтримка позитивних мо­тиваційних станів (фронтальне опитування, бесіда).

На етапі формування нових понять:

• повідомлення фактів (бесіда, висновки);

• створення проблемної ситуації, висловлювання гіпотез і розв'язання проблеми (евристична бесіда, демонстрацій­ний експеримент, обговорення фактів, що спостерігали­ся, висновки);

• повідомлення історичних відомостей щодо відкриття за­кону (розповідь);

• самостійна робота учнів над текстом та його обговорення.

На етані узагальнення та застосування знань:

• організується бесіда з учнями щодо визначення значення закону збереження маси;

• знання застосовуються в знайомих і змінених ситуаціях;

• підбиваються підсумки;

• дається домашнє завдання.

5. Застосування прийомів мотивації, притягнення уваги та спонукання покликані посилити виховний і розви­ваючий вплив уроку. їх треба шукати в додатковій інформа­ції (історія відкриття закону) і в самій організації навчаль­ної діяльності учнів, у якій формуються соціально значимі відносини між школярами та їх ключові компетентності.

6. Підготовка дидактичних матеріалів і облад­нання. Для проведення демонстраційного експерименту необхідні технохімічні терези з важками, двоколійна про­бірка та розчини речовин для проведення реакції з випа­данням осаду. Молодому вчителеві важливо перед уроком обов'язково перевірити хід експерименту.

7. Підготовка дошки або презентації. Після складан­ня поурочного плану треба виділити найбільш важливі час­тини навчального матеріалу, які слід відображати на дошці під час пояснення матеріалу (схеми хімічних реакцій, умо­ви завдань). Для створення комп'ютерних мультимедійних презентацій можна використовувати можливості інтернет-ресурсів та програмних педагогічних засобів. Найбільш перспективним є використання для проведення уроків ін­терактивної дошки та мультимедійного проектора.

Підготовча робота до планування уроку, яка наве­дена вище, здійснюється у формі міркувань у процесі ви­вчення навчального посібника, нормативних, методичних і інших матеріалів, у процесі обговорення уроку з колега­ми. Такий етап роботи випереджає створення поурочного плану й власне проведення уроку.

Молодому вчителеві слід прагнути до того, щоб ко­жен урок містив у собі якусь родзинку, яку учні будуть пам'ятати і тоді коли все забудуть, — щось таке, що викли­кає здивування, захоплення учнів. Це може бути цікавий факт, неочікуване відкриття, яскравий дослід.

Після проведення уроку важливо його проаналізува­ти насамперед самому вчителеві, щоб передбачити заходи щодо усунення виявлених недоліків і недоробок на майбут­ніх уроках.

Успіх уроку і його результати залежать не тільки від підготовки вчителя, але й від підготовки учнів. Ціле­спрямована підготовка учнів до наступного уроку (або уро­ків) створює в них позитивний психологічний настрьій, викликає підвищений пізнавальний інтерес. Підготовка учнів до майбутніх уроків передбачає ознайомлення їх із планом вивчення програмного матеріалу на майбутніх уроках, виконання підготовчих домашніх завдань, таких, як знайомство з окремими розділами підручника, доступ­ними розумінню учнів, читання науково-популярної літе­ратури із проблем майбутнього уроку, проведення спостере­жень і нескладних дослідів, які будуть сприяти вивченню нового матеріалу.

 

 

Типи уроків

Своєрідність уроків визначається їхніми цілями й змістом, методикою проведення й технічними можли­востями, особливостями колективу учнів і педагогічною майстерністю вчителя. Але уроки мають і деякі загальні особливості, виявлення яких дозволяє здійснити їхню кла­сифікацію. Сьогодні існують різні підходи до класифікації уроків залежно від того, що є основою для систематизації. Уроки класифікують виходячи з мети організації занять, змісту й способів проведення уроку, основних етапів на­вчального процесу, дидактичних завдань, які вирішуються на уроці, методів навчання, способів організації навчаль­ної діяльності учнів. За способами проведення виділяють­ся уроки-лекції, кіноуроки, уроки-бесіди, уроки-екскурсії, практичні заняття тощо. За характером пізнавальної ді­яльності учнів можна виділити уроки первинного сприй­няття навчального матеріалу, уроки формування понять, уроки самостійної роботи тощо. У педагогічній літературі немає єдиної класифікації типів уроків. І. М. Чередов виді­ляє дев'ять, В. А. Онищук — шість, М. І. Махмутов — чо­тири типи уроків.

Найчастіше використовується класифікація уро­ків за основними дидактичними цілями та місцем уроків у загальній системі, запропонована в деяких видозмінах В. А. Онищуком, Г. І. Щукіною та іншими дидактами. Від­повідно до даної класифікації виділяються такі типи уроків:

1) уроки оволодіння новими знаннями, на яких про­водиться нагромадження фактичного матеріалу, спостере­ження, вивчення процесів і явищ, їх осмислення й форму­вання понять;

2) уроки формування й засвоєння вмінь і навичок, метою яких є відпрацювання вмінь щодо застосування придбаних знань на практиці;

3) уроки комплексного застосування (або повторен­ня й закріплення) знань, умінь і навичок у нестандартних умовах;

4) уроки узагальнення і систематизації знань, які, як правило, завершують блок уроків і сприяють узагаль­ненню окремих знань у систему;

5) уроки контролю, оцінки й корекції знань (з усною й письмовою перевіркою знань, умінь і навичок);

6) комбіновані уроки, на яких одночасно розв'язуєть­ся декілька дидактичних завдань. М. І. Махмутов пропонує типологію уроків за метою організації занять, детермінованою загально-педагогічною метою, характером змісту навчального матеріалу й рівнем навченості учнів. На цій підставі всі уроки можна розділи­ти на такі типи:

1- й тип — вивчення нового матеріалу;

2- й тип — застосування й удосконалювання знань, умінь і навичок (сюди входять уроки формування вмінь і навичок, цільового застосування засвоєного й ін.);

3- й тип — узагальнення й систематизації знань;

4- йтип — контролюйкорекціїзнань.уміньінавичок;

5- й тип — комбінований урок.

Найчастіше на практиці використовується комбіно­ваний тип уроків. Інші типи уроків у чистому вигляді спо­стерігаються дуже рідко. Крім розглянутих типів уроків, часто виділяють уроки, які можна розглядати як різновид типів, які названі вище:

• вступний;

• тренувальний;

• урок самостійної роботи;

• урок практичної роботи;

• повторювально-узагальнюючий;

• урок повторення.

За принципом проблемності уроки діляться на про­блемні й непроблемні. Розрізняють уроки також і за їхньою формою: урок-бесіда, лабораторна робота, залік, кіноурок, комп'ютерне заняття й ін. їх відносять до видів уроку.

У деяких педагогічних технологіях виділяються специфічні типи уроків, що пов'язано з особливостями організації навчального процесу за даною педагогічною технологією. Наприклад, «Комбінована система навчання» Н. П. Гузика передбачає вивчення навчального матеріалу поетапно на заняттях таких типів:

1) загального сприйняття матеріалу;

2)фронтального опрацювання матеріалу;

3) індивідуального опрацювання матеріалу;

4) внутрішньопредметного узагальнення;

5) міжпредметного узагальнення;

6) тематичного заліку.

Блок уроків в інтегральній технології В. В. Гузеєва включає:

1) вступне повторення;

2) вивчення нового матеріалу (основний обсяг);

3) тренінг-мінімум;

4) вивчення нового матеріалу (додатковий обсяг);

5) розвиваюче диференційоване закріплення — се-мінар-практикум;

6) узагальнююче повторення;

7) контрольний урок;

8) урок корекції.

 

Основні типи й форми уроків

№	Тип уроку	Форма уроку	Мета уроку
	Урок вивчення нового матеріалу	Традиційний, лек­ція, екскурсія, до­слідницька робота, практикум	Вивчення й пер­винне закріплення нових знань
	Урок закріплен­ня звань	Практикум, екс­курсія, лабораторна робота, співбесіда, консультація	Вироблення вмінь із застосування знань
	Урок комплек­сного застосу­вання знань	Практикум, лабора­торна робота, семі­нар, тренінг тощо	Вироблення вмінь самостійно засто­совувати знання в комплексі, у но­вих умовах
	Урок узагаль­нення й систе­матизації знань	Семінар, конферен­ція, круглий стіл тощо	Узагальнення окремих знань у систему
	Урок контролю, оцінки й корек­ції знань	Контрольна робота, залік, колоквіум, огляд знань і т. п.	Визначення рівня оволодіння знан­нями, уміннями й навичками
	Комбінований урок	Традиційний, проблемний, урок-дослідження, практична робота, самостійна робота	Кілька дидактич­них завдань, на­приклад: вивчення й закріплення нових знань і вмінь

Нестандартні форми уроків

Учителями розроблено багато методичних прийомів, нововведень, новаторських підходів до проведення різних форм занять. За формою проведення можна виділити такі групи нестандартних уроків:

1. Уроки у формі змагань і ігор: конкурс, турнір, ес­тафета, дуель, КВК, ділова гра, рольова гра, кросворд, ві­кторина, хімічний бій.

2. Уроки, засновані на формах, жанрах і методах ро­боти, відомих у суспільній практиці: дослідження, вина­хідництво, аналіз першоджерел, коментар, «мозкова ата­ка», інтерв'ю, репортаж, рецензія, взаємонавчання.

3. Уроки, засновані на нетрадиційній організації навчального матеріалу: урок мудрості, урок відкритих ду­жок, міжпредметний інтегрований урок, урок творчості.

4. Уроки, що нагадують публічні форми спілкуван­ня: прес-конференція, аукціон, бенефіс, мітинг, регламен­тована дискусія, панорама, телепередача, телеміст, рапорт, діалог, усний журнал, «круглий стіл», диспут, брифінг.

5. Уроки-фантазії: урок казка, урок-сюрприз, урок XXI століття, урок-подорож, урок-спектакль, урок-гра.

6. Уроки, засновані на імітації діяльності установ і організацій: суд, слідство, трибунал, цирк, патентне бю­ро, вчена рада, редакційна рада.

Особливості нестандартних уроків полягають у праг­ненні вчителів урізноманітити життя школяра: викликати інтерес до пізнавального спілкування, до уроку, до школи; задовольнити потребу дитини в розвитку інтелектуальних, мотиваційних, емоційної сфер. Проведення таких уроків свідчить і про спроби вчителів вийти за межі шаблона в по­будові методичної структури заняття. І в цьому полягає їхня позитивна сторона. Але з таких уроків неможливо по­будувати весь процес навчання: за своєю суттю вони гарні як розрядка, як свято для учнів. Вони можуть знайти гідне місце в арсеналі кожного вчителя, тому що вони збагачують його досвід у різноманітній побудові методичної структури уроку. Але проводити такі уроки часто не рекомендується, оскільки пізнавальна користь таких уроків невелика, а зу­силля вчителя при їх підготовці значні. Негативною рисою таких уроків є й те, що найчастіше вони проходять за чітко відрепетованим сценарієм й втрачають новизну для учнів при їхньому проведенні.

Структура уроків

Залежно від місця уроку в темі, від цілей і типу уро­ку вчитель визначає його структуру, використовуючи той чи інший набір елементів. Під структурою уроку розумі­ється дидактично обумовлений внутрішній взаємозв'язок основних компонентів уроку, їхня цілеспрямована впоряд­кованість і взаємодія. Структура уроку — це сукупність його елементів, що забезпечують цілісність уроку й збере­ження основних проявів при різних варіантах.

Структура уроку багато в чому визначається його ти­пом і залежить від поставлених цілей, змісту навчального матеріалу, методів і прийомів навчання, що використову­ються на уроці, рівня підготовки й розвитку учнів, місця уроку в навчальному процесі. На структуру уроку впливає також творчий характер роботи вчителя й конкретні умови роботи в даному класі.

При традиційному підході до уроків уроку кожного типу відповідала певна структура. Наприклад, комбінова­ний урок будувався за такою схемою: організаційний мо­мент, перевірка виконання домашнього завдання учнями, опитування учнів за вивченим матеріалом, виклад учите­лем нового матеріалу, закріплення вивченого матеріалу, завдання додому. Саме жорсткість і обмеженість структури уроків є однією з негативних рис класно-урочної системи. Традиційне розуміння структури уроку не відповідає су­часним завданням навчання.

Структура сучасного уроку повинна не тільки відо­бражати зовнішні прояви організації спільної діяльності вчителя й учнів на уроці, але й виражати головним чином сутність внутрішніх процесів, із якими пов'язана активна пізнавальна діяльність учнів. Структура може змінюватися залежно від змісту навчального матеріалу, умов, підготов­леності учнів та ін. Урок засвоєння нових знань складаєть­ся, наприклад, із таких елементів, що мають загальний ха­рактер для уроків цього типу: сприйняття й усвідомлення навчального матеріалу, осмислення в ньому зв'язків і від­носин, узагальнення й систематизація знань. Але в струк­турі окремих уроків засвоєння нових знань може бути зо­всім відсутнім відтворення опорних знань, наприклад, під час вивчення зовсім незнайомого для учнів матеріалу.

В умовах розвиваючого й особистісно орієнтованого навчання пропонується розглядати структуру уроку на чо­тирьох рівнях: дидактичному, логіко-психологічному, мо­тиваційному й методичному. Основною при цьому є дидак­тична структура, що складається з постійних компонентів: актуалізації набутих знань і способів дій учнів, формуван­ня нових понять і способів дій і застосування — форму­вання вмінь і навичок (М. І. Махмутов). Залежно від ходу розв'язання поставлених дидактичних*завдань можуть роз­ширюватися або скорочуватися окремі етапи побудови уро­ку, змінюватися місце й функції різних методів і прийомів навчання. Тому структура сучасного уроку відрізняється більшою розмаїтістю, відбиваючи специфіку організації пізнавальної діяльності учнів.