Типи, жанри і структура уроків

Для свідомого застосування цих методів у процесі навчання необхідна певна їх класифікація. - за джерелом здобуття знань, згідно з якою всі методи поділяються на словесні, наочні, практичні. М.М.Скатним та І. Я. Лернером була запропонована класифікація методів навчання за характером пізнавальної діяльності школярів: пояснювально-ілюстративний (або інформаційно-рецептивний4), репродуктивний (відтворюючий), проблемного викладу, і частково-пошуковий (або евристичний), дослідницький.

У дидактиці існують різноманітні класифікації уроків (Ю. Бабанський, Г. Кирилова, І. Лернер, М. Махмутов, В. Онищук та ін.), проте єдиної та універсальної класифікаційної схеми створити неможливо з огляду на багатоманітність цілей, завдань, методів тощо. Утвердилися такі основні типи уроків, які належать і до уроків мистецтва: урок уведення в тему, урок розширення і поглиблення теми, урок узагальнення теми. Більш деталізований варіант типології передбачає урок вивчення нового матеріалу, урок повторення і закріплення матеріалу, урок комплексного застосування отриманих знань і вмінь учнів, урок систематизації та узагальнення знань і вмінь учнів, урок перевірки і контролю освітніх результатів, а також комбінований урок, який одночасно вирішує декілька перелічених вище завдань.

В процесі викладання мистецтва поширені в останні роки жанри уроків: урок-гра, урок-екскурсія, урок-подорож, урок-казка, урок-дослід, урок-турнір, урок-вистава, урок-естафета, урок-панорама, урок-діалог, урок-концерт, урок-вернісаж тощо. Варто також синтезувати елементи різних жанрів на одному уроці, коли це дидактично доцільно.

Структура уроку 1

І. Організаційна частина

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

ІІІ. Активізація опорних знань учнів (або актуалізація).

ІV. Вивчення нової теми

V. Самостійна робота учнів (або практична).

VІ. Підведення підсумку (або завершення уроку).

VІІ. Рефлексія.

Структура уроку 2

І. Мотивація навчальної діяльності (оголошення теми, мети і завдань уроку).

ІІ. Активізація опорних знань учнів (запитання, пригадування матеріалу. раніше вивченого, який необхідний для даної теми).

ІІІ. Вивчення нової теми.

ІV. Самостійна робота учнів. Виконання учнями практичної роботи.

V. Підведення підсумку уроку.

1. Узагальнення здобутих знань учнів.

2. Колективний аналіз учнівських робіт.

3. Лаконічне оцінювання (мотивація оцінок).

VІ. Рефлексія.

Запитання за темою уроку:

Що вам найбільш сподобалося на сьогоднішньому уроці?

Що нового ви дізналися?

Які труднощі були у роботі....?

Що б ви змінили у своїй роботі, якби розпочали створювати нову?

Структура та методика інтерактавного уроку

Структура інтерактивного уроку відрізняється від загальновідомої структури комбінованого уроку. Його етапи:

. Мотивація.

. Оголошення, представлення теми та очікуваних навчальних результатів.

. Надання необхідної інформації.

. Інтерактивна вправа (центральна частина заняття).

. Підбиття підсумків (рефлексія), оцінювання результатів уроку.

Розглянемо детально кожен з них.

І. МОТИВАЦІЯ

Мета етапу - сфокусувати увагу учнів на проблемі й викликати інтерес до обговорюваної теми. Без виникнення мотивів учіння й мотивації навчальної діяльності не може бути ефективного пізнання. Тому на цьому етапі можуть бути використані такі прийоми:

- коротка розповідь;

- бесіда;

- демонстрування наочності;

- нескладні інтерактивні технології («Мозковий штурм», «Мікрофон», «Криголам» тощо).

Як правило, матеріал, озвучений учнями під час мотивації, наприкінці підсумовується і стає «місточком» для представлення теми уроку. Цей елемент уроку має займати не більше ніж 5 % часу заняття.

На етапі мотивації навчальної діяльності можливо використовувати й таку технологію, як «Мозковий штурм».

ІІ. ОГОЛОШЕННЯ, ПРЕДСТАВЛЕННЯ ТЕМИ

Другий етап інтерактивного уроку — оголошення, представлення теми та очікуваних навчальних результатів. Мета вчителя — забезпечити розуміння учнями змісту їхньої діяльності, тобто того, що вони повинні досягти на уроці і чого від них чекає вчитель.

Формулювання очікуваних результатів уроку — це принциповий момент інтерактивного навчання, бо, не усвідомивши цього, учень може сприйняти навчальний процес як ігрову форму діяльності, не пов'язану з навчальним предметом.

Формулювання результатів має відповідати таким вимогам:

- висвітлювати результати діяльності на уроці учнів, а не вчителя («після цього уроку я зможу...»);

- чітко відображати рівень навчальних досягнень, який очікується після уроку;

- чітко вказувати на способи «вимірювання» результатів;

- учитель має говорити коротко, ясно й абсолютно зрозуміло для учнів.

Правильно сформульовані, а потім досягнуті результати — це гарантія успіху. Оптимальною є ситуація, коли учень розуміє не тільки те, чого він досяг, а й те, чого він має досягти на наступному уроці, чого він взагалі хоче від цього предмета для свого життя. Тому в цій частині інтерактивного уроку вчитель має:

- назвати тему уроку або попросити когось із учнів назвати її;

- якщо назва теми містить нові слова або проблемні питання, слід звернути на це увагу учнів;

- попросити когось із учнів оголосити очікувані результати;

- нагадати, що в кінці уроку він перевірятиме, чи досягли вони цих результатів.

Цей етап уроку займає не більше ніж 5 % часу.

ІІІ. НАДАННЯ НЕОБХІДНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Мета етапу — дати учням достатньо інформації для того, щоб на її основі виконувати практичні завдання, але за мінімально короткий час. Це може бути міні-лекція, читання роздаткового матеріалу, виконання домашнього завдання, опанування інформації за допомогою технічних засобів навчання або наочності. Для економії часу на уроці і для досягнення максимального ефекту уроку можна давати інформацію для попереднього домашнього вивчення. На самому уроці вчитель може ще раз звернути на неї увагу, особливо на практичні поради, якщо необхідно, прокоментувати терміни або організувати невеличке опитування. Ця частина уроку займає близько 10—15 % часу. Розглянемо проведення її на прикладах.

ІV. ІНТЕРАКТИВНА ВПРАВА

Вправа «Мікрофон».

Завдання: згадати й прочитати напам'ять одну з малих фольклорних форм.

Передаючи символічний «мікрофон», охочі висловлюються швидко, чітко, не обговорюючи інших повідомлень і не перебиваючи один одного.

Технологія «Робота в парах».

Підбиття підсумків (рефлексія), оцінювання результатів уроку.

 

Уроки сприймання мистецтва

Сприймання – це відображення у свідомості людини предметів і явищ за їх безпосереднього впливу на органи чуття. Тому при підготовці до сприймання нового мистецького жанру, особливо художнього твору, необхідно враховувати психологічні особливості дітей певного віку.

Через художні образи діти збагачують свої почуття, емоції, пізнають різноманітність навколишнього світу. Одночасно відбувається їх загальний емоційно-естетичний розвиток. Правильне опрацювання художнього твору сприяє єдності морального, розумового, естетичного виховання учнів загалом і кожної особистості зокрема. А тому так важливо вчити дітей сприймати мистецько-художні твори через активну естетичну діяльність.

Відповідно до методичних принципів, мети і завдань предмета програма з образотворчого мистецтва складається з двох головних розділів:

1. Сприймання;

2. Практична (творча) художня діяльність.

Розділ "СПРИЙМАННЯ" включає в себе два взаємопов'язаних види діяльності.

1. Естетичне сприймання дійсності. Передбачає її художнє освоєння: формування вміння бачити, емоційно відгукнутись та усвідомити красу, естетичні якості різноманітних явищ і об'єктів діяльності: природи і тваринного світу, міст і сіл, будинків і квартир, зовнішнього вигляду людини (віддзеркалених в одязі, прикрасах, зовнішніх рисах і пластиці тіла).

2. Сприймання мистецтва. Передбачає формування навичок сприймання й оцінки художнього образу у творах образотворчого мистецтва (за можливості -- і в інших видах). Як розділ роботи сприймання здійснюється на матеріалі шедеврів світового образотворчого мистецтва, творів сучасних авторів, як українських, так і зарубіжних, і вирішує три основні завдання:

1. формування уявлення про особливості образної мови різних видів образотворчого мистецтва, розуміння ролі виражальних засобів у створенні художнього образу (певного стану, настрою, характеру ін..) твору мистецтва;

2. розвиток уміння виразити своє ставлення та емоційне переживання щодо твору, який аналізується:

а) у формі словесного відгуку на рівні емоційно-естетичної оцінки, художнього аналізу (порівняння, виявлення загальних рис тощо), розгорнутої художньої оповіді, що передає естетичні погляди, смаки, ідеали учнів;

б) у формі "графічної мови", тобто передавання враження про твір за допомогою зображення (миттєво виконані начерки і замальовки з пам'яті);

в) можливо -- в інших формах художньої творчості (музика, театр, художня фотографія, анімація тощо);

3. формування знань та уявлень про мистецтво і художників, специфіку їхньої праці. Засвоєння спеціальних художніх термінів.

Формами реалізації завдань є першу чергу є урок, а також позаурочні заходи (тематичні вечори, відвідування виставок…).

Сприймання й обговорення художнього твору є основою сучасних уроків художнього циклу в аспекті формування ціннісно-естетичної сфери учня. Організувати такий урок – досить складна справа для будь-якого педагога. Це зумовлено тим, що в кожному класі протягом навчального року діти ознайомлюються з мистецькими творами, різними за жанром, тематикою і складністю. Це, своєю чергою, потребує від учителя творчого підходу до кожного уроку образотворчого мистецтва. Адже від того, наскільки адекватно вчитель оцінить особливості сприймання учнями певного віку жанру, змісту твору, наскільки йому вдасться активізувати емоції, мислення дітей, значною мірою залежить результат його опрацювання та позитивний вплив на розвиток дитини.

Враховуючи зазначені вище чинники, вчитель має вибрати ті види роботи над художнім твором, які допоможуть дітям зрозуміти побачене, уявити, запам’ятати предмети, явища картини в тій послідовності й повноті, як прагнув того автор, мислити його думками і переживати разом з ним. Тобто дитині треба дати змогу виявити власний емоційно-естетичний відгук на зображене і намагатися не розладнати авторської образно-емоційної структури.

Етап підготовки до сприймання нового художнього твору на уроках художнього-естетичного циклу повинен характеризуватися різноманітністю методів і прийомів. У процесі підготовки учнів до сприймання твору використовують розповідь вчителя, бесіду, прослуховування музичних творів, демонстрування фрагментів кінофільмів, діафільмів, інсценізацію, вікторини, обговорення екскурсій, словесне малювання, вільне висловлення, лінгвістичні й дидактичні ігри, спостереження та ін.

Таким чином, сприймання художнього твору на уроках художнього-естетичного циклу є передумовою його об'єктивного аналізу і розуміння.

Основною метою сприймання та оцінювання мистецького твору є формування у школярів навичок пізнання твору образотворчого мистецтва як цілісності, від чуття його образної природи у єдності форми та змісту, орієнтування щодо його естетичної цінності: "сприймання твору мистецтва повинне створювати цілісне, емоційне уявлення про нього як єдиний організм, у якому виражальні засоби тісно пов’язані між собою та підпорядковані змісту"

Для повнішої реалізації естетико-виховних можливостей творів образотворчого мистецтва необхідні певні педагогічні умови:

Це, зокрема, визначення обсягу та змісту інформації відносно презентованих учням творів образотворчого мистецтва: (Художественное восприятие: Сб. статей / Под ред. Б.С.Мейлаха. ~ Л., 1971.- С.289); систематизація та узагальнення; раціональне використовування наочно-методичних посібників та технічних засобів навчання для здійснення повноцінного сприймання й оцінювання мистецьких творів (адже високоякісне демонстрування поліграфічних, діапозитивних репродукцій чи оригіналів дає змогу школярам зосередити увагу, послідовно, докладно розглянути твір); впровадження конкретної методики формування навиків сприймання та оцінної діяльності школярів (із обов'язковим урахуванням їхніх вікових особливостей).

Різний вік дітей потребує різних підходів до організації їхнього сприймання та оцінної діяльності. Наприклад, написання письмових відгуків, творів, рецензій за картинами в початкових класах є малоефективним, бо учні ще недосконало володіють письмовою мовою, у них ще досить обмежений запас лексики, особливо з галузі образотворчого мистецтва.

Для молодших школярів мистецький твір - найперше джерело пізнання світу.

У творах образотворчого мистецтва їхню увагу привертають жанрові сцени, зображення подій повсякденного життя, об’єктів природи, взаємин та настрою людей. Навпаки, для учнів середнього шкільного віку письмова форма вираження ставлення до твору не лише посильна, а й досить результативна, бо відповідає такий особливостям підлітків, як прагнення до самоствердження в думках та вчинках, до самостійності. Учні середніх класів захоплюються історичною тематикою художніх творів. Вони кмітливі, безпосередні у сприйманні дійсності та мистецтва, прагнуть до самоствердження в судженнях і вчинках, володіють неабияким творчим потенціалом та уявою.

Тому, добираючи твори для ознайомлення, сприймання та оцінювання, треба враховувати специфічні вікові особливості дітей. Не можна забувати й про посильність пропонованих учням завдань, акцентуючи їхню увагу на естетичних якостях зображуваного. Саме за умов досконалого педагогічного керівництва судження учнів зводитимуться до виявлення їхньої естетичної ерудиції, розуміння художнього образу в творі, особистого ставлення до нього.

Серед сучасних методів та прийомів забезпечення естетичного сприймання художніх творів найбільш плідним з-посеред інших вважається порівняльний аналіз. Він дає змогу навчити дітей самостійно визначати види, жанри, техніки образотворчого мистецтва, розрізняти репродукції та оригінали, підробку і шедеври, він виявляється доречним і тоді, коли дитині ще важко висловлювати свою власну оцінку твору. Адже деякі твори викликають певні асоціації, спогади, емоційні реакції, що інколи утруднює їх сприймання та оцінювання.

Порівняльний аналіз здійснюється:

а) зіставленням життєвих вражень, асоціативних образів, особистого естетичного досвіду з тими, що виникли під час розгляду творів;

б) вибором серед кількох творів співзвучного прочитаному віршу, прослуханому музичному твору, пісні;

в) добором віршів, мелодій, сполучень кольорів або квітів відповідно до розглянутого.

Чималого значення набуває і своєчасне інформування учнів про використання художніх методів, різноманітних виражальних засобів і прийомів, передумов для задуму створення твору, його художньо-естетичної цінності. За допомогою саморобної книжки-словника відповідно до віку школярів ("Веселкова абетка", "Словник Олівця-малювця", "Про прекрасне", "Мова навколишньої краси", "Мистецькі обрії", зошити-щоденники тощо) треба пояснювати їм мистецтвознавчі терміни і поняття.

Це допомагатиме школярам сміливіше висловлювати оцінні судження та особисті враження від побаченого, впливатиме на якість та естетичну спрямованість їхньої оцінної діяльності.

Учням середніх класів треба уміти розрізняти (з обґрунтуванням суджень або оцінок) твори образотворчого мистецтва за ознаками певних видів та жанрів; оцінювати мистецький твір за його художньо-естетичними якостями (з аналізом, мотивацією оцінок і особистого ставлення); брати активну участь у порівняльному аналізі, колективному обговоренні, дискусії та уміти складати письмовий відгук або рецензію на художній твір; за певними естетичними критеріями адекватно сприймати й оцінювати художні образи у творах мистецтва.

Для удосконалення процесів сприймання та оцінювання творів образотворчого мистецтва учням можна запропонувати змістовий склад суто естетичної оцінки, яка має структуруватися з таких компонентів:

І) власна інтерпретація сюжету;

2) опис місця дії;

З) визначення головного героя (явища, події, предмета), його емоційного стану або інших якостей;

4) визначення другорядних персонажів (подій, предметів), їхньої ролі у творі;

5) опис представлених явищ або подій;

6) аналіз композиційного рішення (доцільність виділення пла­нів, розміщення та підпорядкованість деталей тощо);

7) відповідність реальності;

8) оцінка колірного вирішення;

9) визначення та аналіз художньої техніки виконання;

10) констатація образності твору (виявлення художнього обра­зу);

1I)аналіз загального настрою твору;

12) висловлення особистого враження від твору;

ІЗ) використання в оцінці асоціативних аналогій, зіставлень, порівнянь, метафор, епітетів тощо.

Методика формування композиційних умінь в учнів 5-7-х класів шляхом аналізу живописних творів перед­бачає такі етапи роботи:

· емоційне сприймання репродукцій творів живопису;

· композиційний аналіз (діалог), який супровод­жується педагогічним малюнком композиційних схем чи елементів аналізу на дошці або на планшеті;

· виконання композиційних схем чи елементів аналізу за варіантами завдань (репродукції, ксерокопії);

· перевірка та аналіз відповідей з поясненням учня­ми своїх рішень;

· виконання малюнків за жанром сприймання творів (натюрморт, пейзаж, портрет, тематична композиція).

Композиційний аналіз картини Рембрандта ван Рейна "Поклоніння волхвів" (1632) складається з на­ступного:

І - композиційна схема;

II - контраст;

III - тонове рішення;

IV - кольорове рішення;

V - рух погляду глядача.

Варто зазначити, що композиційному аналізу карти­ни має передувати емоційне сприймання твору, в про­цесі аналізу також простежується методичний зв'язок: картина ® емоційне сприймання ® композиційне рішення.

Елементи аналізу

Розглянемо елементи аналізу.

Композиційна схема

Формат картини (вертикальний) створює урочистий стан. Виконуємо ксерокопію чи малюнок крізь скло з ре­продукції твору.

Проводимо вертикальну та горизонтальну осі карти­ни, оскільки будь-яке зображення постійно перебуває під контролем прямого кута, лінії виявляють приховану структуру поля (прямокутник).

Проводимо діагоналі й знаходимо запальну прихо­вану, але постійно діючу структуру поля. Г.Данієль при­ходить до висновку, що будь-яке зображення виявляє приховану структуру поля, одночасно знаходиться з ним у стані злагоди та конфлікту - існує в полі постійного напруження сил.

Знаходимо напрямок головних композиційних ліній. Рембрандт - використовує округлі лінії, що додає композиції картини динамічності (мал.1).

Визначаємо геометричну фігуру правильної чи не­правильної форми (симетрична чи асиметрична), в яку можна вписати групу людей. Як бачимо, картина має два композиційних центра: головний компо­зиційний центр розташований праворуч від вертикаль­ної осі й знаходиться в межах золотого перетину, дру­гий композиційний центр розташований ліворуч від вертикальної осі й також знаходиться в межах золото­го перетину. Слід додати, що головний композиційний рух розвивається по діагоналі, що обумовлює вибір ху­дожником вертикального формату.

Контраст

Знаходимо найбільш світлі плями в картині, їх ото­чення заливаємо темною фарбою. Як бачимо, контрас­том виділені головні фігури композиції. Кольоровий контраст відсутній.

Тонове рішення

Знаходимо в картині кількісне співвідношення трьох компонентів (світлий, середній, темний), які утворюють загальний тон. Ф.Ковальов вважає, що "при будь-якому освітленні, у будь-якому мотиві будуть проявлятися три компоненти: світлий, середній, темний".

Учні мають усвідомлювати, що світлотний тон охоп­лює всю картину і пов'язаний із загальним кольоровим тоном.

Кольорове рішення

Картина написана в теплій гамі: об'єкти холодної зафарбованості відсутні, декілька разів повторюється зо­лото, відбитки коричневого, охри. Вся картина наповне­на теплим, незвичайним світлом і викликає в глядача відчуття спокою та злагоди.

Рух погляду глядача

Рух погляду глядача починається з найсвітлішої плями, від нахиленого над немовлям волхва, потім він переходить на Богородицю, Ісуса, волхва, що стоїть, і далі - на групу прибувших на поклоніння волхвів.

Вимоги до знаходження руху погляду глядача:

• рух погляду глядача завжди починається з найбільш контрастного місця картини (композиційний центр);

• рух погляду глядача не повинен виходити за раму картини;

• під час аналізу твору має переважати напрям зліва - направо (подібний до напряму при читанні книжки);

• рух погляду глядача має завжди повертатися на місце свого початку.

Учні повинні усвідомлювати, що художник живопис­ними засобами, композиційними прийомами спрямовує рух погляду глядача відповідно до свого задуму, конст­руктивної ідеї.