Принцип зв’язку навчання з практикою передбачає свідоме використання теоретичних знань з основ образотворчої грамоти у творчій практичній роботі.

Принцип діалогу культур спрямований на врахування художніх інтересів та запитів сучасних школярів та усвідомлення учнями закономірностей історичного розвитку образотворчого мистецтва і художньої культури в цілому. Він передбачає розуміння вчителем того, що спираючись на наявні у школярів естетичні запити та інтереси, необхідно знайти такі форми та засоби їх задоволення, які породжували б нові естетичні потреби. Організовуючи процес естетичного виховання молодших школярів засобами образотворчого мистецтва, педагог повинен при виборі творів мистецтва і під час їх обговорення максимально враховувати інтереси дітей і використовувати найменшу можливість для зв’язку змісту твору мистецтва з оточуючою дійсністю, спираючись на його життєвий досвід.

Принцип врахування вікових особливостей сприйняття образотворчого мистецтва учнями. Вікові особливості школярів сприяють засвоєнню національних цінностей, загальнолюдських ідеалів та чеснот, моральних правил, традицій та звичаїв саме через емоційно-почуттєву сферу. Вплив мистецтва викликає позитивні реакції, полегшує і прискорює засвоєння цінностей, що втілені в національній та світовій культурі.

Принцип інтегративності передбачає осмислення єдності видового багатства мистецтва. Для естетичного виховання молодших школярів найбільш доцільна інтегративна взаємодія різновидів мистецтва. У школярів є певна база естетичних знань, оскільки основні види мистецтва: образотворче мистецтво, музика, хореографія, дитяча художня література вивчаються як навчальні предмети у початковій школі. Вступаючи у взаємодію, різні види мистецтва наповнюються новим художнім змістом, здобуваючи якісно нові властивості і якісніше діють на особистість порівняно з впливом окремого виду мистецтва.

Взаємодіючи між собою, різні види мистецтва не тільки розвивають ті сфери почуттів, на які вони діють безпосередньо, але й формують, відточують їх, концентруючи естетичні переживання в різноманітні емоційні стани. Взаємодія різновидів мистецтва в школі спрямована на забезпечення цілісного формування особистості учня: свідомості, моральної та естетичної, морально-етичної поведінки, моральної готовності до праці та естетичного до неї ставлення, творчої активності.

Принцип виховуючого характеру навчання.

Виховний потенціал мистецтва міститься у самій його суті і пояснюється тим, що емоційна сторона свідомості, естетичні ідеали особистості -- первинні стосовно інтелекту в формуванні духовних інтересів, ставлення до світу взагалі. З-поміж інших видів мистецтва образотворче є унікальним у вирішенні завдань як художнього, так і особистісного розвитку, громадського і духовного становлення підростаючого покоління. Це зумовлено не тільки природою сприймання образотворчого мистецтва, а й тим, що вже в ранньому віці образотворча діяльність становить одну з найдоступніших і емоційно захоплюючих форм творчості.

Перед образотворчим мистецтвом як навчальним предметом поставлено завдання виховного змісту. Ці завдання розв’язуються на уроках з усіх видів образотворчої діяльності. Так під час уроків сприймання мистецтва розвивається естетичний смак дітей, вміння співчувати, бачити красу у навколишньому світі. Вивчення та аналіз школярами творів образотворчого мистецтва формує емоційно-естетичне ставлення до об’єктів і явищ навколишньої дійсності, вміння давати власну емоційно-естетичну оцінку творам мистецтва та висловлювати моральну думку про їхній зміст. За умови майстерного викладання образотворчого мистецтва успішно впроваджуються завдання патріотичного, екологічного, естетичного, морального виховання.

Проблема поліпшення емоційно-естетичного і духовно-морального виховання диктує такий розподіл акцентів завдань у викладанні образотворчого мистецтва, серед яких виховні та художньо-розвивальні були б провідними стосовно навчальних. Адже саме вирішення художньо-розвивальних завдань передусім формує рівень художньо-творчої свідомості особистості, що й визначає ступінь залучення її до глобальних культурогенних процесів.

Метою художнього виховання засобами образотворчого мистецтва є розвиток у дітей високих естетичних ідеалів, формування потреб і здібностей до образотворчого мистецтва в процесі художнього осмислення світу.

Завдання художнього вихованням є формування у дітей художньо-естетичного ставлення до дійсності як здатності до неутилітарного, художнього пізнання світу та його образної оцінки. Це передбачає наявність таких особистісних якостей, як відчуття краси та гармонії, здатність емоційно відгукуватися на різноманітні вияви естетичного у навколишньому світі, вміння підмічати прекрасне у спостережуваних явищах та усвідомлювати його, потреба в спогляданні та милуванні. Важливо поєднувати уроки з позаурочною естетико-виховною роботою (відвідування музеїв, театрів, концертів, виставок тощо) для розуміння учнями зв’язків мистецтва з культурним середовищем життєдіяльності, усвідомлення власної причетності до художніх традицій свого народу і водночас виховання культури міжнаціонального спілкування через вивчення мистецтва народів світу, розуміння полікультурного простору світової цивілізації. З метою полікультурного виховання доцільно організовувати силами учнів під керівництвом учителів шкільних мистецьких вечорів, конкурсів і фестивалів, присвячених явищам національної культури та мистецтва різних народів світу, зокрема й тих, що компактно проживають у різних регіонах України.

Крім загальнодидактичних педагогікавикладання мистецьких дисциплін визначає специфічні принципи мистецького навчання. Це провідні положення, що визначають сутність, зміст, провідні вимоги до взаємодії вчителя і учнів, виконання яких передбачає досягнення результативності процесу оволодіння учнями мистецтвом.

Успішний художньо-творчий розвиток дітей буде зумовлено дотриманням низки методичних принципів, адекватних специфіці мистецтва:

· Керівництво художньо-творчим розвитком учнів передбачає врахування вікових, індивідуальних, національних, культурних, регіональних особливостей і традицій; останнє зумовлює звернення до глибоких коренів народної творчості, проникнення національним духом, а не сліпе копіювання взірців і канонів національного декоративного мистецтва.

· Залучення учнів до розуміння змісту та сутності мистецтва повинно здійснюватися шляхом особистісно-емоційного сприйняття художньої інформації. Саме через це досягається духовно-моральне й естетичне виховання особистості учня, пробудження в його душі добрих почуттів, чуйності, здатності до співпереживання.

· Художній образ -- це основа, на якій будується художньо-образне сприймання мистецтва і власна художня діяльність. Через це опору на художній образ передбачається у всіх видах художньої діяльності -- і в розділі "Практична робота", і в розділі "Сприймання".

· Опанування мови мистецтва і формування навичок практичної роботи здійснюються в художньо-образному ключі як освоєння засобів виразності художнього образу. Інакше набуті знання й уміння будуть позахудожніми (тобто марними).

· Заняття образотворчим мистецтвом повинні бути організовані за законами мистецтва, що передбачає:

а) нестереотипність, структурну різноманітність, структурну режисуру;

б) залучення учнів до співпереживання, створення відповідного щодо теми уроку емоційного настрою, чому сприятиме включення до сценарію уроку ігрових, казкових моментів, використання інших видів мистецтв (художнього слова, музики, елементів театрального дійства, кінофрагментів);

в) наявність трьох основних структурних елементів уроку (відповідно до законів будь-якої художньої творчості): сприймання, формування творчого задуму, його посильна творча реалізація.

У монографії „Педагогіка мистецтва” Г.М. Падалка визначає принципи навчання мистецьких дисциплін: цілісності, культуровідповідності, естетичної спрямованості, індивідуалізації, рефлексії.

У навчально-методичному посібнику О.П. Рудницької „Педагогіка загальна та мистецька” окреслено такі вихідні положення мистецької освіти:

-принцип довершення навчальної дії виховною у педагогічному впливі;

-принцип урізноманітнення видів і форм діяльності учнів в організації педагогічної взаємодії;

-принцип залежності розвитку особистісних якостей від створюваних педагогічних ситуацій;

-принцип емоційної насиченості навчально-виховного процесу;

-принцип спонукання до творчого самовираження.

У той же час Б. Неменський пропонує такі принципи:

«закон художнього уподібнення»;

принцип неспішності засвоєння матеріалу;

принцип зв’язку з життям;

принцип єдності форми і змісту;

принцип опори на апогей в мистецтві;

принцип формування художніх потреб.