ТОП 10:

Проблемно-евристичні технології.



Елементи навчання за так званим сократичним принципом, який виник ще у Стародавній Греції, присутні у спадщині педагогів класиків Я.А.Коменського, А.Дистервега, К.Ушинського.

Під евристичнім навчанням (В.Андрєєв, А.Брушлінський, Ю.Кулюткін, В.Пушкін, А.Хуторськой та ін.) розуміють методи, спрямовані на активацію інтуїтивних процедур діяльності учнів у вирішенні творчих задач. Визначальною властивістю педагогічної евристики є прийоми «наведення» учнів на правильне рішення шляхом так званих «відкритих» запитань, тобто без заданого напряму пошуку відповіді, засобів рішення. Спостерігається закономірність: чим більш невизначеного міститься у запитаннях, тим більше їх евристичний потенціал. «Відкриті» запитання, тобто без заданого напрямку пошуку відповіді, відкривають перед учнями багато шляхів і засобів рішення. Сутність проблемної технології полягає в тому, щоб активізувати пізнавальну роботу. Проблемне навчання відрізняється від евристичного, хоча їх єднає спільна мета – творчий розвиток учнів. Проблемний підхід передбачає, що вчитель «наводить» учнів на вже відоме рішення; евристичний підхід ширше проблемного, тому він націлює на досягнення невідомого заздалегідь результату і активізацію індивідуального досвіду. Евристична діяльність не передбачає наявність попереднього репродуктивного досвіду, вміння діяти за зразком. Проблемне навчання застосовується переважно у викладання предметів, що вимагають інтелектуальної діяльності. Евристичне – ширше, більш універсальне і може застосовуватися під час вивчення всіх шкільних предметів, воно сприяє розвитку евристичних здібностей – комплексних інтегральних якостей. Евристична освітня діяльність також ширша за творчу діяльність, тому включає не лише творчі процеси, а й пізнавальні процеси, необхідні для супроводу творчості, а також організаційні, психологічні та інші процеси, які забезпечують креативну і пізнавальну діяльність особистості.

До операційних аспектів цієї технології належать:

- проблемні (незавершені) запитання;

- проблемний (ігровий або змагальний )виклад матеріалу;

- створення проблемних ситуацій, зокрема шляхом висування гіпотез;

- застосування прийомів «руйнування», «гіперболізації», «мозкового штурму»;

- застосування альтернативних завдань;

- завдання на виявлення прихованих помилок, навмисно допущених учителем із певною дидактичною метою(прийом «навпаки», «Що зайве?», «Знайди помилку!»).

Щоб уникнути одноманітності під час навчання і організувати самостійну художньо-естетичну діяльність учнів доцільно застосовувати на уроках якомога частіше альтернативні завдання (від альтернатива – з фр., лат. – чергую, змінюю). Тобто учитель пропонує не одне для всіх, а кілька завдань, різноманітних за змістом складності, з поміж яких учень має вибрати той варіант, якій він хоче і може виконати. За умов варіативності завдань кожний учень матиме змогу обрати із запропонованих ті, які посильні для нього на даному етапі розвитку, тоді і слабкі учні не відчуватимуть себе невпевнено (прямий шлях до низької самооцінки), і для здібніших індивідуальна планка досягнень не буде опускатися з огляду на загальний невисокий рівень підготовленості всього класу.

Завдання, спрямовані на виявлення прихованих помилок, навмисно допущених учителем (одна з назв – «метод руйнування»), мають значний дидактичний потеціал і сприяють активізації пізнавальних інтересів учнів.

Приклад завдання («знайди зайве»):

- ряд візуальних творів одного жанру (марина, сільський, міський,

- фантастичний, гірський пейзажі) серед яких «помилково» поміщено зразки інших жанрів (портрет або натюрморт).

Складовою проблемно-евристичної технології є метод евристична бесіда.

Евристична бесіда – це словесний діалогічний метод навчання за якого вчитель організовує активну пізнавальну діяльність шляхом конструювання серії взаємопов’язаних запитань, на які учні мають дати відповіді, завдяки чому вони під педагогічним керівництвом сам стіно опановують всі складові пошуку знання. На відміну від настановчих, відтворюючих, систематизуючих типів бесід метою евристичної бесіди є розвиток мислення учнів.

Як частково-пошуковий метод евристична бесіда доцільна при інтерпретації змісту творів мистецтва саме в силу їх багатозначності. Відповідна багатоваріантність тлумачень художніх образів є не тільки можливою, а й вельми бажаною. Багата дитяча уява, природна здатність до фантазування, асоціативність мислення, з одного боку, та допитливість, активність пізнавальних інтересів, з іншого, грамотний вчитель має гнучко поєднувати, вибудовуючи поелементно (крок за кроком) непростий, але захоплюючий шлях самостійного відкриття таємниць світу мистецтва, а не зводячи аналіз твору до формального з’ясування ідеї і засобів митця. Проблемно-евристичні технології вимагають значних витрат часу.

Прояв креативного потенціалу учнів доцільно стимулювати під час сприймання та інтерпретації творів мистецтва на основі міжвидового порівняння, тобто поєднуючи з інтегративною технологією.

 

Інтерактивні технології

Для загальної мистецької освіти застосування інтерактивних технологій є мало дослідженим аспектом інноваційної діяльності учителя.

Інтерактивний (англ.. interaction – взаємодія) означає «здатний до взаємодії, співробітництва, діалогу». (Префікс «інтер»… у дослівному перекладі з латинської мови означає «перебування поміж»).

Інтерактивне навчання – це специфічна організація пізнавальної діяльності, яка має конкретно передбачувану мету – створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуватиме свою успішність, інтелектуальну спроможність. Головне – інтерактивні методи створюю умови для між особистісної взаємодії учнів.

Метою інтерактивних технологій навчання є набуття учнями інтеркультурної компетентності – готовності, здатності до комунікативної і кооперативної діяльності, оволодіння комплексом відповідних умінь. З огляду на велику кількість інтерактивних умінь, класифікуємо їх у такі основні групи:

- вміння слухати партнерів і виявляти до них прихильність, доброзичливість, толерантність;

- вміння переконувати, аргументувати власну думку, керувати емоційним станом;

- вміння дискутувати, підтримувати зворотній зв’язок, ініціювати спілкування, доходити компромісу;

- вміння взаємодіяти, співпрацювати, встановлювати ділові контакти, працювати в парі, малих групах, колективно.

Отже основою інтерактивних технологій є спілкування. Спілкування – це форма діяльності, психічного контакт, що здійснюється між людьми, як рівноправними партнерами, і виявляється в обміні інформацією, взаємовпливі, взаєморозумінні. Спілкування буває вербальне і не вербальне.

На уроках мистецтва зазвичай панує монолог учителя, хоча в організації будь-якого виду художньо-пізнавальної діяльності можна знайти належно місце діалогу і полілогу. Діалог (вербальний, візуальний, кінетичний, пара лінгвістичний та ін..) – це форма існування людини, її сутнісна характеристика, що передбачає обмін духовними цінностями. Діалогічне спілкування є засобом стимулювання художньо-інтерпретаційної діяльності учнів, прояву рефлексії у процесі пізнання мистецтва.

Педагогічний діалог – це своєрідна поліфонія взаємодії, де специфічні дії вчителя, який моделює навчально-виховний процес на партнерських стосунках (відкритість, довіра, повага, симпатія тощо), створюють умови для самовираження кожного учня. Завдання вчителя – гуманного, а не авторитарного – допомагати школярам долати чи нейтралізувати психічні, смислові та інші бар’єри спілкування, емоційно захоплювати спільною діяльністю, розкривати й підтримувати творчий потенціал особистості.

Під терміном «діалог» розуміється не просто розмова, бесіда (дослівний переклад з грецької), а насамперед ланцюжок взаємозалежних вербальних і не вербальних дій-спілкувань між педагогом і учнями на основі партнерських стосунків, обміну особистісними духовними цінностями. Діалогова педагогічна взаємодія має бути забарвлена позитивними емоційно-естетичними переживаннями школярів і ґрунтуватися на емпатійному ставленні вчителя до всіх учнів (співучасть, допомога, підтримка). За таких умов у дітей виникає захоплення художньою діяльністю, домінують відчуття успіху, насолоди від бодай мінімальної самостійної участі на шляху до пізнання мистецтва.

Значні роль у мистецькій педагогіці має стиль художнього спілкування. Художні твори. з одного боку, здатні моделювати людські стосунки, з іншого, - мистецтво у своїй сутності само є спілкуванням, діалогічним за своєю природою.

Інтерактивні художньо-педагогічні технології передбачають форми організації взаємодії учнів ц навчальній діяльності: роботу в парах, трійках, малих і великих групах з використанням методу проектів.Групова діяльність здійснюється на засадах кооперації. Кооперація (від лат. coopero – співробітники.Метод проектів

Передусім навчально – виховна функція уроку полягає в вирішенні локальних проблемних завдань. Психологи доводять, що з проблемними завданнями учні справляються краще і швидше в колективі. При цьому проблемна технологія виступає як особливий вид пізнавальної активності, мотивований проблемним протиставленням відомого і невідомого, що має на меті активізацію процесу пізнання.

Загалом педагогічні проекти класифікують за такими параметрами:

· за складомучасників проектної діяльності:

· індивідуальні

· колективні (парні, групові)

· Характером партнерських взаємодій:

· кооперативні

· змагальні

· конкурсні

· Рівнем реалізації міжпредметних зв”язків

· монопредметні

· міжпредметні

· надпредметні

· характером координації проекту

· безпосередній

· прихований

· тривалістю

· короткі

· середньої тривалості

· тривалі

· метою і характером проектної діяльності

· інформаційні

· ознайомлювальні

· пригодницькі

· мистецькі

· науково-пошукові

· конструкційні.

На уроках мистецтва школі з матою формування навичок спілкування і взаємодії доцільно чергувати перераховані форми кооперативної діяльності учнів від поставлених дидактичних і виховних завдань. Робота в групах сприяє вихованню в учнів толерантності, колективізму, взаємодопомоги, вона стимулює процес художнього пізнання з позиції «Ми».

Метод проектів застосовується на етапах уведення в тему (переважно інформаційний тип), розкриття основного змісту теми (дослідницький ті інформаційний типи), під час узагальнення теми (ігровий або художньо-творчий типи).

Враховуючи, що повноцінна реалізація методу проектів вимагає цілого комплексу соціокультурних компетентностей, треба якомога раніше починати з елементів цього проекту, розвиваючи й ускладнюючи їх поступово, від класу до класу.

Під час формування малих і великих груп доцільно враховувати спеціальні здібності та естетичні інтереси учнів, їх попередній художній досвід та знання з різних видів мистецтв.

Учитель виступає організатором і координатором навчально-пізнавальної діяльності учнів; за потребою консультує окремих учнів або групи; здійснює постійний зворотній зв’язок; стимулює дискусію під час колективного оцінювання результатів роботи, підтримуючи активність, емоційність учнів.

Етапи здійснення проектного завдання:

- обговорення і вибір теми;

- розподіл ролей, обов’язків, проміжних завдань відповідно до компонентів та етапі діяльності;

- організація і здійснення проекту;

- організація та оформлення результатів;

- презентація;

- обговорення результатів в групах;

- колективне оцінювання проекту.

У групи для виконання проектів, як правило, потрапляють учні з різними здібностями й уподобаннями, що дає змогу розподіляти соціальні ролі, різні за мірою активності: лідерські, виконавські, творчі тощо. Бажано дотримуватися рухливості ролей, здійснювати їх зміну, щоб кожний з учнів відчув себе в різних позиціях.

В результаті впровадження методу проектів підвищується мотивація навчально-пізнавальної діяльності; збагачується емоційна сфера (ефект емпатії, «проживання» емоційно-естетичних почуттів іншого); відбувається систематизація та інтеграція знань, посилюється їх прикладна спрямованість; виховується толерантність у перебігу дискусій, обговорення різних інтерпретацій, версій трактувань, оцінок; розвивається поліфонічність «бачення» неоднозначних мистецьких явищ; формуються комунікативні навички, досвід діалогового спілкування, вміння працювати у команді і умовах співробітництва і взаємодопомоги (ефект соціалізації) глибше усвідомлюються відповідальність за результат – власний і колективний.

 

Cугестивні технології

Сугестивні художньо-педагогічні технології (від лат. suggestion – навіювання, натяк) виникли в рамках сугестології (Г.Лозанов), що вивчає особливості психологічних явищ навіювання та самонавіювання у формах зовнішнього впливу, здебільшого словесного, інколи пара лінгвістичного, оптико-кінетичного, екстралінгвістичного. Сугестивні художньо-педагогічні технології ґрунтуються на природному емоційному потенціалі мистецтва, вони підсилюють емоціогенність навчально-виховного процесу (емпатія, катарсис). Гуманізм цих технологій полягає у педагогічному оптимізмі, адже, знімаючи психічні бар’єри у навчанні, підвищуючи працездатність і мотивацію, вони посилюю впевненість учнів у власних силах.

Технологічний інструментарій сугестології: а) експресивний педагогічний вплив через інтонаційну палітру голосу, темп мовлення, виразність пауз, шепіт; б) створення емоціогенність ситуацій для переживання учнями успіху через захоплення, подив, відчуття краси; в) арт-терапія, саморегуляція психофізіологічного стану учнів. Cугестивні технології

Сугестивні художньо-педагогічні технології (від лат. suggestion – навіювання, натяк) виникли в рамках сугестології (Г.Лозанов), що вивчає особливості психологічних явищ навіювання та самонавіювання у формах зовнішнього впливу, здебільшого словесного, інколи пара лінгвістичного, оптико-кінетичного, екстралінгвістичного. Сугестивні художньо-педагогічні технології ґрунтуються на природному емоційному потенціалі мистецтва, вони підсилюють емоціогенність навчально-виховного процесу (емпатія, катарсис). Гуманізм цих технологій полягає у педагогічному оптимізмі, адже, знімаючи психічні бар’єри у навчанні, підвищуючи працездатність і мотивацію, вони посилюю впевненість учнів у власних силах.

Технологічний інструментарій сугестології: а) експресивний педагогічний вплив через інтонаційну палітру голосу, темп мовлення, виразність пауз, шепіт; б) створення емоціогенність ситуацій для переживання учнями успіху через захоплення, подив, відчуття краси; в) арт-терапія, саморегуляція психофізіологічного стану учнів.

Сугестивна технологія — це навчання на основі емоційного навіювання, що спричиняє надзапам’ятовування. Реалізація цієї концепції передбачає створення особливих психолого-педагогічних умов навчання людини.

Художник Поль Гоген вважав, що в живопису, як і в музиці, слід шукати не опис, а навіювання, що заворожує. Митець цими словами передав ідею, яка стала ключовою для розвитку сугестив­них технологій (від латин, suggestio — навіювання, натяк). Нову галузь науки обґрунтував її основоположник — болгарський уче­ний Г. Лозанов, і саме в Болгарії було створено перший у світі спе­ціальний науково-дослідний інститут (1966), що здійснює сугестологічні дослідження [1]. Спочатку новий метод апробувався під час навчання іноземних мов, потім поширився на інші предмети (історія, географія та ін.), зараз цим методом лікують невротичні захворювання в дітей.

Вітчизняний сугестопедичний досвід розкрито в монографії С. Пальчевського [2]. Він розглядає сугестопедію як один із напрямів сугестопедагогіки, який з метою розкриття внутрішніх резервних мож­ливостей вихованців використовує засоби навіювання у звичайному стані свідомості.

Сугестологія вивчає особливості психологічних явищ навіювання та самонавіювання — здебільшого словесного, інколи паралінгвістичного впливу на людину, і спрямована на підвищення її емоційності, працездатності. Усі сугестивні методи стимулюють мотивацію навчан­ня, викликають позитивні емоції, пізнавальний інтерес, підсилюють додаткові зовнішні емоціогенні впливи (емпатію, катарсис).

Ці гуманні за характером впливу технології створюються в кон­тексті педагогічного оптимізму: вони виконують функцію піднесен­ня учня, впевнення його у власних силах, зняття психічних бар'єрів у навчанні. Передбачається, що навчання за сугестивними техноло­гіями здійснюватиметься в умовах психологічного комфорту, ненапруженості. Психологічний клімат — якісний бік взаємовідносин між учасниками навчально-виховного процесу. Атмосфера — особливість оточуючих умов, середовища впливу.

Інструментарій сугестивної технології складається з методів:

1) експресивних впливів (інтонаційні та образна палітра голосу, ви­разність пауз, шепіт); , '

2) створення емоціогенвих ситуацій: мета — пережити почуття ус­піху (джерело — мовлення вчителя — захоплююче, яскраво емо­ційне, що викликає подив, переживання почуття краси);

3) арт-терапії (функціональна музика, функціональний колір, жи­вопис тощо).

Під час створення предметно-просторового середовища шкіль­ного навчання як частини середовища соціального бажано врахо­вувати золоте правило «Нічого зайвого!». Тобто порядок і простота забезпечують ергономічність навчання, зосередженість його учасни­ків на пізнавальній діяльності.

- високий авторитет, широка обізнаність, високі особисті якості, сила переконання тощо;

- інфантилізація — встановлення природного середовища довіри, коли учень ніби доручає себе викладачеві;

- двоплановість при подачі нового матеріалу: кожне слово, яке несе самостійне смислове навантаження, супроводжується відповідною інтонацією, жестом, мімікою тощо.

 

Для цього, у свою чергу, необхідно:

- формування віри в здійсненність навчальних завдань;

- постійне позитивне емоційне підкріплення за рахунок естетичних і комфортних умов;

- навіювання думки про величезні можливості власного інтелекту, демонстрації швидкого поступу у вивченні навчальної дисципліни тощо.

Сугестивна технологія відповідно до педагогічних технологій є засобом психологічного впливу на колектив, який навчається. Цей засіб, керуючись тими чи іншими реакціями чи процесами в організмі людини, викликає ефект розширення пізнавальних і репродуктивних можливостей особистості, що в цілому спричиняє інтенсифікацію навчального процесу, тому що сугестія — це форма емоційно-вербального керування різними психічними, психофізіологічними та фізіологічними реакціями людини. Тому в сугестивних технологіях широко використовується метод релаксації.

Релаксопедичне навчання вигідно вирізняється доступністю та простотою у зв’язку з такими його особливостями:

1.Можливостями точно орієнтуватися на різні вікові категорії осіб, що навчаються.

2.Прискорене навчання визначає нову організацію і методику занять, що потребує відходу від традиційної авторитарної системи навчання.

3.Організація релаксопедичного навчання не потребує якогось особливого спеціального обладнання: заняття можуть проводитись в будь-якій аудиторії, що дає можливість масово впроваджувати таке навчання.

4.Основою релаксопедичного навчання є психічна саморегуляція, яка має велике профілактичне значення. Керування психічним станом відбувається спершу через регуляцію психічного стану студента за допомогою та під керівництвом викладача, а в міру того, як опановується аутотренінг, переходить в саморегуляцію.

5.Основною умовою ефективності релаксопедичного навчання є спеціальна підготовка викладача, який повинен мати певні психічні якості. Але цей метод дає можливості будь-якому викладачеві опанувати прийоми психорегуляції.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.173.234.237 (0.016 с.)