ТОП 10:

Об’єкт — це те, що зникло з обрію суб’єкта, й завдяки цій зникомості він залучає суб’єкта до своєї фатальної стратегії. І тоді суб’єкт зникає з обрію об’єкта.



Це стосується сексуального об’єкта, що черпає свою потугу у відсутності бажання, це стосується мас, що черпають свою потугу в мовчанні.

Бажання не існує, одне бажання є — бути приділенням для іншого, стати для нього подією, що виходить за межі будь-якої суб’єктивности, подією, що своїм фатальним приходом поклала б край будь-якій можливій суб’єктивності, що звільнила б суб’єкта від його цілей, від його присутности і від будь-якої відповідальности перед самим собою і перед світом в остаточно об’єктивній пристрасті.

Можливість і воля суб’єкта, що прагне розміститися в трансцендентному осерді світу і мислитись як універсальна причиновість під знаком закону, владарем якого він залишається, не заважає йому потайці посилатися на об’єкт як на фетиш, талісман, як на фігуранта обернення причиновости з ніг на голову, як на місцину, де відбувається бурхлива кровотеча суб’єктивности. „За суб’єктивністю подоб завжди стоїть окультна об’єктивність”.

Все приділення суб’єкта переходить об’єктові. Універсальну причиновість іронія підмінює фатальною потугою окремішнього об’єкта.

Фетиш утілює глибинну об’єктивність, яку ми прирікаємо на нормальну причиновість, на сміховинну вимогу визнавати причину за кожною подією і подію за її причиною.

Будь-який наслідок величний, якщо він не зводиться до своєї причини. Втім, лише наслідок і безумовний, причина випадкова.

Фетиш здійснює це чудесне усунення випадковості світу і замінює її цілковитою безумовністю.

У сприйманні причин ми відчуваємо лише відносну безумовність — а отже, й відносне щастя. Нас захоплює лише абсолютна, екстатична безумовність. Те, що здійснює чистий окремішній об’єкт, що вкриває нас божистим покровом.

Ми можемо жити в універсальному, переслідувати об’єктивні цілі, розподіляти життя в чистих формах відмінности, давати речам більш чи менш раціональну оцінку(що все ж таки ніколи не дорівнює тій оцінці, яку ми даємо собі), одначе нам потрібно, щоб за певного моменту щастя й нещастя і навіть сам факт життя втілювався в істоті або в геть своєрідній речі, що не відповідає жодному універсальному визначенню, тій, до якої, у вигляді специфічної невиправданої й цілковито штучної з огляду на „природні” якості цього об’єкта пристрасти, змагають у стислому виразі всі форми ідентичности та відмінности.

Ніщо не може уникнути цього інвестування об’єкта — саме такого об’єкта, — всією окультною потугою об’єктивности. Цей досвід лежить в основі найбільш абсурдних доказів, куди можна зарахувати й Паскалів доказ про існування Бога.

Треба гадати, що цей доказ, який ми висуваємо, має якісь підстави, бо якщо здоровий глузд говорить, що на початкові світу не міг бути єдиний об’єкт, а, навпаки, цей об’єкт і має пояснюватися об’єктивно на основі усіх відомостей про світ, якщо це міркування не може переконувати, якщо попри раціональну очевидність ми й далі поклоняємося світові у вигляді неврозумливої квінтесенції одної з його деталей, то причина в тому, що, можливо, ці підстави і є гіпотетичним доказом.

Не по-яснювати речі, не розподіляти їх за об’єктивними визначеннями і за системою нескінченних критеріїв, а, навпаки, зводити цілий світ до єдиної його деталі, зводити подію до єдиної її риси, зводити всю енергію природи до єдиного її об’єкта, чи то мертвого, чи то живого, — накреслити езотеричний еліпс, знайти найкоротший шлях до чистого об’єкта, що не має нічого спільного зі смислом і ні з ким не ділиться своїм секретом і своєю потугою.

Абсолютний товар

Абсолютним є об’єкт із нульовою цінністю, нейтральною якістю, об’єкт, що все ж таки непідвладний об’єктивному відчуженню, бо стає більше об’єктом, ніж сам об’єкт, — а це надає йому фатальної якости.

Це сходження до крайнощів, цей подвійно революційний порух, оскільки він відповідає відчуженню його ж таки термінологією, неухильно просуваючись шляхами нейтральности, знайшов свій вираз в абсолютному товарі за Бодлером (*). Зіткнувшись за новітньої доби із викликом у вигляді товару, мистецтво (мистецький твір) шукає свій порятунок не в критичному запереченні (адже тоді воно виступає просто сміховинним і безсилим відображенням, точнісінько як діялектична думка, що на підставі критичного заперечення стала хіба що кумедним і нездолящим дзеркалом капіталу), а в роздуванні формальної фетишизованої абстракції товару, феєрії обмінної вартости, — стаючи при цьому більш товарним, ніж товар, бо випадає за межі споживчої вартости.

==========

*Джорджо Аґамден, Станси (вид. Крістіан Буржуа): „Він [Бодлер] ствердив новий характер, якого набув об’єкт завдяки перетворенню на товар; і виявився здатним усвідомити ту потужну притягальну силу, з якою цей характер фатально впливає на мистецький твір… Велич Бодлера полягає в тому, що на вторгнення товару він відповів перетворенням у товар та фетиш самого мистецького твору… Інакше мовлячи, у мистецькому творінні він відокремив споживчу вартість від вартости обмінної… звідси і його непримиренна полеміка з будь-яким утилітарним тлумаченням твору мистецтва… його наполягання на невловному характері естетичного досвіду і його теорія краси як блискавичної і неосяжної епіфанії. Ореол холодної незбагненности, що оточує віднині мистецьке творіння, рівнозначний фетишному характерові, що його набув товар завдяки обмінній вартості…”

„Бодлер не зупинився на утворенні розколу поміж обмінною та споживчою вартістю. Він поставив собі за мету створити, сказати б, абсолютний товар, в якому процес фетишизації сягнув би такого ступеня, що усунув би саму реальність товару як такого. Товар, в якому споживча і обмінна вартості взаємно скасовуються, тож його цінність полягає в непотрібності, а вжиток у незбагненності, вже перестає бути товаром: тому перетворення мистецького твору в абсолютний товар полягає в рішучому скасуванні товару. Звідси й ота невимушеність, із якою Бодлер ставить „шок” у центрі своєї мистецької праці. „Шок” — це той потенціял незвичайности, яким навантажуються об’єкти, коли для того, щоб знову надіти загадкову маску товару, вони втрачають вагу, якої надає їм споживча вартість… Бодлер збагнув, що для того, аби мистецтво зуміло вижити в умовах індустріяльної цивілізації, мистець повинен прагнути до відтворення в своєму творінні ццього руйнування споживчої вартости й традиційної зрозумілости… віднині єдиним порятунком для мистецтва є його самозаперечення”.

„Це просто щастя, що фундатор модерної поезії був фетишистом. Без його пристрасти до жіночого вбрання та жіночих зачісок, до прикрас і макіяжу Бодлерові було б непросто вийти переможцем у його боротьбі з товаром”.

===========

Якщо товарна форма руйнує попередню ідеальність об’єкта (його красу, самобутність і навіть функційність), то не слід намагатися відновити її за допомогою заперечення формальної суті товару, навпаки — у цьому й полягає стратегія модерности, розбещена й ризикована зваба модерного світу, якою бачив її Бодлер, — потрібно доводити до абсолюту цей поділ цінности. Ніякої діялектики поміж ними, синтез — це не вихід, діялектика — ностальгійне вирішення. Рішуче модерне розв’язання лише одне: потенціялізувати в товарі усе нове, самобутнє, неочікуване, цікаве, зокрема, й формальну байдужість до корисности й до цінности, а також його перевагу, що полягає в безоглядній циркуляції. Ось яке має бути мистецьке творіння: воно мусить стати шоком, химерністю, несподіванкою, неспокоєм, плинністю, навіть саморуйнуванням, миттєвістю та ірреальністю, — одне слово, прибрати усіх тих характеристик, що притаманні товарові.

Експотенціялізувати нелюдяність обмінної вартости на байдужих шляхах відчуження за допомогою екстатичної втіхи, а також іронії. Тому в феєрично-іронічній (а не діялектичній) логіці Бодлера мистецький витвір цілковито зближується з такими явищами, як мода, реклама, „феєрія коду” — продажність, мобільність, ефекти ірреференції, непевности й запаморочення, — стає чистим, винятково комутабельним об’єктом, оскільки причини зникли і наслідки в принципі рівнозначні.

Нам добре відомо, що вони можуть бути теж нульовими, та мистецький витвір повинен учинити фетишем цю нульову величину, це зникнення, і в такий спосіб викликати надзвичайні наслідки. Нова форма зваби: не опанування умовними ефектами, не опанування ілюзією й естетичим ладом, а радше запаморочливе кружеляння непристойности, — от тільки в чому ж різниця? Звичайний товар породжує лише світ виробництва — і хтозна, чи цей світ меланхолійний! — виробництва, що набуває потуги абсолютного товару і продукує ефекти зваби.

Новий і переможний (а не сумний і відчужений!) фетиш — твір мистецтва, — повинен працювати над руйнуванням своєї традиційної аури, своєї ваги і своєї ілюзійної потуги, щоб наново засяяти в ореолі чистої непристойности товару. Повинен самоліквідуватись як звичайний об’єкт і набути страхітливої химерности. Та це вже не тривожна химерність витісненого чи відчуженого об’єкта, — цей об’єкт не обтяжений манією чи таємною позбавленістю, він випромінює достеменну звабу, що приходить іззовні, випромінює перевершення своєї форми і оберення в чистий об’єкт, чисту подію.

Ця перспектива, що, згідно з Бодлером, почалася із преображення товару на Всесвітній Виставці 1855 року, за багатьма своїми моментами вища від перспективи Вальтера Бен’яміна. В своїй праці „Мистецький витвір в епоху технічної відтворности” він робить суто політичний (себто політично відчайдушний) висновок з того, що за доби відтворення об’єкт утрачає свою ауру й свою самобутність, і бачить перспективу модерности сумною, тоді як Бодлерів погляд, незмірно модерніший (та, певне, в ХІХ столітті можна було таки по-справжньому бути модерним), полягає в дослідженні нових форм зваби, пов’язаних із чистими об’єктами, чистими подіями і таким модерним захопленням, як гіпноз.

Бодлер чинив найкращий опір тій гнітючій теорії відчуження (що, втім, справила свій руйнівний вплив лише на мляву думку ХХ століття), найкраще, — можливо, завдяки історичній новизні появи товару, — збагнув, якою має бути єдина справжня метафізична й естетична, іронічна й радісна відповідь на цей виклик. І не треба перейматися „естетичною” заклопотаністю Бодлера. Його ідея абсолютного товару є радикальною перспективою в усіх царинах. (*)

=============

*До речі, Маркс теж відштовхувався від товару як дрібного факту і найвищої химерности модерного світу. Він трактував його як щось непоясненне, й не для того, аби пояснити, а щоб обернути загадкою, яка зруйнує догму. Гієрогліф.

Після Маркса над товаром ширяє щось загадкове і феєричне, його тривожна химерність, його виклик осмисленому порядку речей, реальному, моралі, користі, усім цінностям — все це походить від товару, що сам прагнув бути цінністю.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.209.82.74 (0.005 с.)