Сексуальність розчиняється не в сублімації, репресії та моралі, а в сексуальнішому, ніж секс: порнографії. Порно — це сучасна гіперсексуальність гіперреальности.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Сексуальність розчиняється не в сублімації, репресії та моралі, а в сексуальнішому, ніж секс: порнографії. Порно — це сучасна гіперсексуальність гіперреальности.



Загалом, видимі речі добігають свого кінця не в мо###році й безгомінні — вони розчиняються в більш видимому, ніж видимість: у позасценічності.

С.12

Прикладом такої екс-центричности речей, такого відхилення в розростанні є вторгнення в нашу систему випадку, невизначености, відносности. Реакцією на цей новий стан речей було не покірне забуття давніх цінностей, а радше божевільне надвизначення, загострення цих референтних, функційних, кінцевих і причинових цінностей. Може, природа справді жахається порожнечі, бо саме там, у порожнечі, народжуються, щоб відвернути її, надлишкові, гіпертрофовані, пересичені системи, — надмір завжди розміщується там, де немає нічого.

Визначеність стирається не на користь невизначености, а на користь гіпервизначености — надмір визначености в порожнечі.

Фінальність зникає не на користь випадковости, а на користь гіперфінальности, гіперфункційности: більш функційного, ніж функційність, більш фінального, ніж фінал, — на користь гіпертелії.

Випадкові, що занурив нас ув аномальну непевність, ми відповіли надміром причиновости й фінальности. Гіпертелія — не випадковість в еволюції деяких видів тварин, а виклик фінальності, що відповідає зростаючій невизначеності. В системі, де речі дедалі більше переходять під владу випадку, фінальність обертається до нестяму і розвивається за рахунок елементів, аж поки вони не охоплять геть усю систему.

Поведінка ракової клітини (гіпервітальність у єдиному напрямку) провадить до гіперспеціялізації об’єктів та людей, до операційности щонайменшої деталі, до гіперсигніфікації щонайменшого знака: це лейтмотив нашого повсякденного життя, та заразом і секретна недуга всіх ситих і ракових систем, систем комунікації, інформації, продукції, деструкції? — все вже давно вийшло за межі своєї функції, своєї споживчої вартости, аби увійти в примарну ескаладу фінальности.

С.13

Істерія, протилежна істерії фінальности: істерія причиновости, що відповідає одночасному стиранню первин і причин; фанатичний пошук первини, відповідальности, референції, намагання вичерпати феномени аж до їхніх нескінченно малих причин. Але також і складність генези та генетики, що до різних їхніх найменувань піднімається психоаналітична палігенеза (вся гіпостазна психіка раннього дитинства, всі знаки, що стали симптомами), біогенетика (всі ймовірності, що насичені фатальним розташуванням молекул), гіпертрофія історичного пошуку, несамовите прагнення все пояснити, все приписати, всьому знайти референцію… Все воно походить від фантастичного нагромадження посилань, що переживають одне одного та ще й за рахунок одне одного. Тут також розвивається наростаюча інтерпретаційна система без жодного стосунку зі своєю метою. Все це призводить до кровотечі об’єктивних причин.

С.14

Феномени інерції розгортаються. Розмножуються закляклі форми, і зростання нерухоміє в розростанні. Такою є форма гіпертелії, того, що йде далі власного кінця: в рачків, що віддаляються від моря (до яких секретних цілей?) вже не залишається часу, щоб повернутися. Розростання гігантизму в статуй острова Паски.

Мацакувата, випукла, зростальна, гіпертельна: такою є доля інерції насиченого світу. Заперечувати гіперфінальністю свій власний кінець — чи ж це теж не раковий процес? Реванш зростання в розростанні. Реванш і додавання швидкости в інерції. Маси теж охоплені цим велетенським процесом інерції через прискорення. Маса — це процес розростання, що прискорює загибель будь-якого зростання. Це кільце, замкнене страхітливою фінальністю.

„Екссон”(*): американський уряд вимагає в міжнаціональної корпорації глобального звіту про всю її діяльність у світі. Результат: дванадцять томів на тисячу сторінок, аби їх прочитати, не те, що проаналізувати, потрібні цілі роки праці. Де ж інформація?

=========

*Найбільший у світі нафтовий концерн, що володіє широкою мережею бензоколонок. Правління компанії розташоване в м. Ірвінг, штат Техас. — Прим. пер.

=========

С.15

Чи потрібно знайти дієтетику для інформації? Чи треба знежирювати ситість, ситі системи, і створювати інститути дезінформації?

Неймовірно руйнівна надпотенційність стратегічного озброєння — її можна порівняти лише з усесвітнім демографічним розростанням. Хоч як парадоксально, й те, і те має однакову природу й відповідає тій самій логіці розростання й інерції. Тріумфальна аномалія: їх не здатен приборкати жоден принцип права чи міри, вони взаємно пхають одне одного вперед. І найгірше те, що тут немає жодного прометеєвого виклику, жодного безміру пристрасти та гордости. Просто видається, ніби вид перетнув таємничу специфічну межу, звідки неможливий ні регрес, ні зниження швидкости, ні гальмування.

Страшно уявити, що після певного часового пункту історія перестала бути реальною. Вся сукупність роду людського, сама того не усвідомлюючи, зненацька опинилася б поза реальністю. Все, що відбулося б відтоді, більше не було б правдивим, та ми не змогли б цього збагнути. Тепер наше завдання і наш обов’язок полягає в тому, щоб виявити цей пункт, й поки не сягнемо його, вперто продовжувати нинішню деструкцію.

Канетті

С.16

Dead point: мертвий пункт, що в нім будь-яка система перетинає тендітну межу обернености, протиріччя, сумніву, аби живцем увійти в не-суперечність, в своє власне розгублене споглядання, в екстаз…

Тут починається патафізика систем. Це логічне подолання, ця ескалація, втім, не приносить нічого, крім прикрощів, навіть якщо вона завжди набуває форми повільної катастрофи. Те саме стосовно систем руйнування та стратегічних озброєнь. Сцена війни закінчується у пункті подолання деструктивних сил. Немає вже корисної кореляції поміж потенціялом знищення та його метою, і безглуздо на неї розраховувати. Система усуває сама себе, й у цьому полягає парадоксально прибутковий ефект усунення: вже немає простору для війни. Тож потрібно бажати подальшої ядерної ескалації та гонитви озброєнь. Це буде та ціна, що платиться за чисту війну (*), себто за чисту і порожню форму, за гіперреальну й вічно залякуючу форму війни, де ми вперше зможемо вітати себе з відсутністю подій. Навіть якщо війна, як і реальність, ніколи не матиме місця. Якщо тільки ядерна потуга не доб’ється своєї деескалації і не зуміє окреслити нові простори війни. Якщо тільки військова могуть ціною деескалації цього божевілля, дивовижно корисного на другому ступені, знову не знайде сцену війни, не знайде обмеженого і, сказати б, людського простору війни, й тоді зброя знову набуде своєї споживчої вартости і вартости… обмінної: тоді знову можна буде обміняти війну. В своїй орбітальній та екстатичній формах війна зробилася неможливим обміном, й ця орбітальність нас береже.

===========

*Див. праці Поля Вірільо.

===========

С.17

В чому ж полягає прагнення Канетті знову оволодіти цим сліпим пунктом, що за ним „речі перестали бути правдивими”, історія перестала б існувати без нашого відома — тож нам не залишається нічого іншого, як затято провадити сучасне руйнування?

Цікаво, що ми робили б, якби змогли визначити цей пункт? Яким це дивом історія стала б знову правдивою? Яким дивом зуміли б ми відновити час, аби відвернути його зникнення? Адже цей пункт є і кінцевим пунктом лінійного часу, тож усі дива наукової фантастики з „відновлення часу” марні, якщо віднині його вже немає, якщо позад нас минуле вже геть зникло.

Як потрібно було б убезпечуватися, щоб уникнути такого історичного колапсу, такої коми, цього вивітрювання реального? Може, ми зробили якусь помилку? Може, припустився людський рід якоїсь омильности, порушив якусь таємницю, вчинив фатальну необережність? Марно допитуватися в себе про це, як марно й питати себе, чому вас полишила дружина: все одно нічого не зміниться. Жахливий аспект події такого штибу полягає в тому, що після перетину певної межі всі зусилля для її вигнання лише прискорюють її, жодне передчуття нічим не зарадить, кожна подія цілковито підтверджує попередню. Наївність приписувати будь-якій події її причини спонукає нас гадати, ніби вона не відбулася б, — чиста подія, подія без причини, може розгорнутися лише невідворотно, — зате її ніколи не можна відтворити, тоді як причиновий процес може бути повторений. Та саме тут і заковика: завдяки цьому він уже не є подією.

Тож прагнення Канетті — благо, якщо гіпотеза його є радикальною. Пункт, що про нього він каже, неможливо виявити за визначенням, бо якби можна було його осягнути, то час нам було б повернуто. Пункт, від якого можна було б обернути назад процес розпадання часу та історії, втікає від нас — тим-то і перетнули ми його не помітивши і, звичайно ж, самі цього не бажаючи.

С.18

Втім, цього пункту, може, й немає. Він існує лише тоді, якщо можна довести, що до нього справді була історія, — а це неможливо, бо його вже перетнули. У сфері, що чужа історії, сама історія не може ні відбитися, ні дати докази свого існування. Ось чому ми вимагаємо від усіх попередніх епох, від усіх способів життя, від усіх способів мислення виявитися в історії, розповісти про себе в доказах і документах (усе стає документальним): ми добре розуміємо, що все це потребує підтвердження в нашій сфері, що є сферою кінця історії.

Ми не можемо ні повернутися назад, ні прийняти цю ситуацію. Дехто хутко вирішив цю дилему: вони відкрили пункт анти-Канетті, межу зменшення швидкости руху, що дозволила б повернутися в історію, в реальне, в соціяльне, як ото супутник, що загубився в гіперпросторі, знову повернувся б у земну атмосферу. Облудна радикальність завела нас у доцентрові простори, вітальний ривок повертає нас до реальности. Все знову стає правдивим, все знову набуває смислу, приборкавши настирливу ідею ілюзорности історії, раптового краху часу й реальности.

Може, вони й мають рацію. Може, й справді треба було б зупинити цю кровотечу цінности. Доста вже терористичної радикальности, досить симулякрів — зростання моралі, віри, смислів. Геть похмурі аналізи!

С.19

Потойбіч цього пункту існують лише події без наслідків (і теорії без наслідків), тож оскільки вони поглинають в себе смисл цих наслідків, то й нічого не переламують, нічого не провіщають.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.13.53 (0.013 с.)