Розділ 4. Зародження ятрохімії та ятрофізики – нових напрямів у вивченні організму

Від системи Галена одним із перших відмовивися знаменитий німецький лікар Парацельс - Філіпп Ауреол Теофраст Бомбаст фон Хоенхайм (1493–1541), який створив нове вчення про природу, що ґрунтувалося, передусім, на досягненнях алхімії

ПАРАЦЕЛЬС (Paracelsus) (Філіпп Ауреол Теофраст Бомбаст фон Гогенгейм; von Hohenheim) (24 жовтня 1493 р. – 24 вересня 1541 р.).

Відомий середньовічний лікар та алхімік народився в містечку Айнзидельн (Швейцарія) в сім’ї лікаря. За прикладом свого батька вивчав медицину в Німеччині. Франції та Італії.

У 1515 р. отримав у Флоренції ступінь доктора медицини, після цього мандрував Європою, де продовжував вивчання медицини та алхімії. У 1526 р. Парацельс став професором університету й міським лікарем у Базелі. Лекції він читав німецькою мовою, а Парацельс (1493–1541) – традиційною латинню, що на той час було недопустимим. Лекції приваблювали багатьох слухачів і були широко відомі. Проте Парацельс мав чимало ворогів серед лікарів та аптекарів, тому що у своїх лекціях різко виступав проти схоластичної медицини й сліпого підтримання авторитету Галена. Він спалив підручник із медицини, який був написаний на основі уявлень античних учених. У 1528 р. Парацельс покинув Базель, де йому загрожував суд за вільнодумство. Останні роки життя знову мандрував містами Ельзаса, Боварії, Швейцарії, навіть побував у Пруссії, Польщі та Литві й нарешті, поселився в Зальцбурзі, де знайшов могутнього покровителя – архієпископа. У цьому місті вчений і помер у 1541 р. (за деякими даними, насильницькою смертю).

 

 

Парацельс рішуче відкинув учення древньогрецьких філософів про чотири соки людського тіла та вважав, що всі процеси, які відбуваються в організмі, – хімічні. Він зблизив хімію й лікарську науку, тому вчення Парацельса та його послідовників називають іатрохімією (ятрохімія). Це напрям медицини, представники якого зводили природу біологічних явищ лише до хімічних процесів. За словами Парацельса, «хімія – це один зі стовпів, на які повинна опиратися лікарська наука. Завдання хімії зовсім не в тому, щоб робити золото та срібло, а в тому, щоб готувати ліки». Проте погляди Парацельса та його практична діяльність пронизані середньовічною містикою. Він не відкидав можливості виготовлення філософського каменю, а в його творах можна знайти детальний рецепт виготовлення гомункула. Найважливішим складником своєї медицини Парацельс уважав вчення про «архею» – вищий духовний принцип, який нібито регулює життєдіяльність організму.

 

 

Ян Баптист ван Хельмонт (1579–1644)

Багато лікарів у ХVІ –ХVІІ ст. були послідовниками іатрохімічної системи. Великий внесок у її розвиток зробив голладський учений Ян Баптист ван Хельмонт (1579–1644). В історію фізіології він увійшов як автор хімічної теорії про перетворення харчових речовин в організмі. Ван Хельмонта перший заявив, що травлення в шлунку забезпечується не тепловими процесами, як у печі, що їжа там не вариться, а розщеплюється водою, до того ж гідроліз прискорюється ферментами, що домішані до шлункової кислоти.

Учення ван Хельмонта про ферменти розвинув Франциск (Франц де Буа) Сільвіус (1614–1672), професор Лейденського університету, якого вважають справжнім творцем школи ятрохіміків. Він був професором клінічної медицини: на його лекціях демонструвалися хворі, сам науковець робив розтини померлих, показував учням зміни в органах. Одночасно Сільвіус багато уваги приділяв вивченню анатомії мозку. Назва мозкової западини – fossa Sylvii, aquae-ductus Sylvii – зберігає його ім´я в анатомічній номенклатурі до наших днів.

Франциск (Франц де Буа) Сільвіус (1614–1672)

Він докладно вивчав анатомію жовчновивідних шляхів, що дало йому змогу правильно пояснювати походження жовтяниць. Сільвіус вважав, що в слині, панкреатичному соці, жовчі, лімфі є особливі не знані ще речовини – ферменти, які перетворюють одні речовини в інші. Кінцеві продукти цих перетворень бувають кислі або лужні. Від кількісного та якісного їх співвідношення і залежить здоров´я людини. Сільвіус переосмислив стару гуморальну теорію на новій основі, яка ґрунтувалася на здобутках хімії.

Дещо пізніше від ятрохімії почала розвиватись іатрофізика (ятрофізика ), точніше – іатромеханіка. Її основоположниками вважають італійських природодослідників Джованні Альфонсо Бореллі (1608–1679) і Лоренцо Белліні (1643–1704). Вони намагалися пояснити всі явища життя, уключаючи патологічні процеси, законами фізики.

Д. А. Бореллі (1609–1679)

Д. Бореллі – професор із м. Пізи. Він був учнем Галілея. У своєму трактаті «De motu animalium» («Про рух тварин») він розглядав людський організм як машину, рухи кінцівок уподоблював дії важеля, обчислював математично силу серця тощо.

 

 

 

 

Ятромеханічні уявлення про роботу суглобів і м’язів

Плеча. Таблиця із праці Джованні Альфонсо Бореллі

«Про рух тварин» (Рим, 1680–1681 рр. Москва.