Anatomie undihre Ergebnisse» (Вена, 1873 р.)

 

 

Препарати Ф. Рюйша поклали початок фондам першого російського музею – Кунсткамери (Kunstkamera; від Kunst – мистецтво), заснованого Петром I – своєрідного Петровського музею рідкостей (нині – Музей антропології й етнографії РАН у Санкт-Петербурзі). За указом Петра І (1718), ця колекція стала розширюватися й поповнюватися завдяки працям російських учених.

Найвищого розквіту Лейденський університет досяг у перше десятиліття ХУІІІ ст., коли його ректором був Герман Бурхааве (1668–1738).

 

 

 

Герман Бурхааве

(1668–1738)

 

Герман Бурхааве народився 31 грудня 1668 р. в невеличкому селі Вооргоуд у передмісті Лейдена в сім’ї сільського священика. В 11-річному віці під керівництвом батька здобув хороші знання з латинської та грецької мов і вишуканих мистецтв. Крім того, він вивчав історію, натурфілософію, логіку та метафізику, навіть іврит і халдейські мови, щоб читати Священне писання в оригіналі та здобувати для себе мізерні кошти на харчування приватними уроками.

Згідно з волею батька Герман готував себе до духовного звання. Закінчив богословський факультет і захистив докторську дисертацію «Про розподіл душі і тіла», він уже збирався піти слідами батька. Проте його відштовхнула жорстка нетерпимість духовенства до будь-якої незалежної думки. Одного разу він виступив проти нападів ортодоксів на захист Спінози й накликав на себе звинувачування в безвір’ї. У результаті Герман не міг розраховувати на отримання церковної кафедри.

Що було робити? Він приймає рішення присвятити себя медицині, інтерес до якої з дитинства підтримувався в нього власною хворобою ноги. Разповідають, що в 1680 р. в нього утворилася виразка на гомілці, яку лікарі протягом семи років не змогли вилікувати, аж доки він сам себе не вилікував. Саме ця обставина визначила його пріоритети.

У 15 років він залишився без батька й самостійно приймав рішення про своє майбутнє. Герман поступив до Лейденського університету на медичний факультет. Його вчителями з анатомії був Антоній Нук (1650–1692) – із 1687 року професор анатомії в Лейдені та Реньє де Грааф (Reinier de Graaf) – голландський анатом і фізіолог, член-кореспондент Лондонського королівського товариства. Він відомий своїм внеском у вивчення фізіології й патології жіночих статевих органів, а також методів ін’єкції судин. Він увів у практику інструменти для ін’єкції – шприц і канюлю; запропонував методику накладання слинної та підшлункової фістул, за допомогою яких досліджував хімізм травлення. Саме де Грааф замовив слово за свого геніального співвітчизника Левенгука перед Королівським товариством, після цього науковий світ дізнався про існування мікросвіту.

У короткому викладі подальша кар’єра Бурхааве розвивалася таким чином. Після навчання в Лейденському університеті він здобуває ступінь доктора філософії (1690); 1693 р. – ступінь доктора медицини. Спочатку працює в університеті як доцент, у 1701 р. отримує кафедру теоретичної медицини. Видає повну збірку праць «Везалія». 1709 р. – очолює кафедру медицини і ботаніки; 1710 р. – видає каталог Лейденського ботанічного саду, у якому описав та класифікував низку нових видів рослин. У 1718 р. – завідувач кафедри хімії, практичної медицини (1720). Одночано Грааф читає лекції з метеорології, фізіології, патології, хірургії, офтальмології, фармакології, хімії й ботаніки, об’єднуючи таким чином усі медичні науки того часу. Йому ми зобов’язані терміном «галюцінації» та вивченням складу спинномозкової рідини.

Учні з’їжджалися до нього з усіх європейських країн. Його лікарі називали «вчителем всієї Європи».

Основоположник терапії нового часу, Бурхааве намагався зв’язати анатомію й фізіологію з практичним досвідом. У 1729 р. Бурхааве захворів на подагру та залишив університет. 23 вересня 1738 р. через хворобу серця Герман Бурхааве помер.

 

Найбільшу славу вчений здобув як викладач внутрішніх хвороб. У 1698 р. організував першу терапевтичну клініку, на базі якої стали всебічно вивчати хвороби та розв’язувати наукові проблеми в інтересах хворого. До Бургааве приїжджали вчитися студенти й лікарі з інших країн і називали його «всієї Європи вчитель». Бурхааве був прихильником ятрофізичного напряму в медицині та вважав рух основою життєдіяльності людини. Тепло в організмі, згідно з його поглядами, створюється в результаті тертя крові об стінки судин, а захворювання є наслідком застою крові в капілярах. Звідси для лікування, насамперед, рекомендували гімнастичні вправи, перебування на повітрі, дієту. Свої погляди на терапевтичну клініку він узагальнив у праці: «Вступ до клінічної медицини». У практику лікарського огляду хворого ним уведено термометрію.

 

 

Термометри Бурхааве

 

Учнями Бурхааве були відомі лікарі з багатьох країн. Серед них слід згадати Ліннея, Галлера, Ламетрі й відомих реформаторів медичної освіти в Австрії, клініцистів Антона де Гаена та ван Світтена, які не забували критикувати в пресі вчення Галлера про подразливість і чутливість.

У фізіології Альбрехт Галлер перевершив не лише Бурхааве, але й усіх учених XVIII ст. Недарма Бурхааве, рекомендуючи 28-річнього Галлера на професорство в Геттінгенський університет, писав: «Він буде великим медиком Європи». Учення Галлера про подразливість і чутливість як основні властивості живої матерії справило величезний вплив також на подальший розвиток фізіології й на світоглядні узагальнення таких філософів-матеріалістів, як Д. Дідро та Ж. Б. Робіне. Однак найважливішою заслугою Галлера перед фізіологією є те, що раніше зробили Арістотель і Гален, а пізніше – Йоганес Мюллер, – це узагальнення численних фізіологічних фактів, накопичених до періоду його роботи, у зручне для огляду ціле. У всій історії фізіології такий титанічний подвиг змогли зробити всього чотири людини, кожен у свій час, причому Галлер підбив підсумок розвитку фізіології за 17 століть, із яких лише три останні прийнято вважати плідними. Можна вважати, що не лише Бурхааве, але й Галлер через свого друга І. Ф. Шрейбера (професор Санкт-Петербурзьких лікарських шкіл, увів уперше фізіологію в навчальний план) вплинув на фізіологічну освіту російських лікарів у XVIII ст.

 

 

Альбрехт фон Галлер

Альбрехт фон Галлер (1708–1777 р.) – швейцарський фізіолог, ботанік і поет – народився в 1708 р. в Берні в родині лікаря. Із дитинства вирізнявся великими здібностями. За прикладом батька вирішив стати лікарем. Навчався на медичному факультеті Тюбінгенського університету, потім перевівся в Лейденський університет у Голландії, де у віці всього лише дев’ятнадцяти років одержав ступінь доктора медицини. За звичаями того часу, після закінчення університету здійснив наукову поїздку в Англію та Францію. Повернувшись у Швейцарію, оселився в Базелю, де зайнявся лікувальною практикою, одночасно вивчаючи математику й фізику під керівництвом великого математика Іоганна Бернуллі. Незважаючи на медичну освіту, Галлер не відчував покликання до лікування хворих. Він сам визнавав, що пацієнт починає його цікавити лише після смерті, коли можна зробити розтин його тіла. Особливо цікавився він науковими дослідженнями та підготовкою молодих учених. Тому, як тільки в 1736 р. відкрився новий університет у Геттінгені й Галлеру запропонували очолити там кафедру анатомії, хірургії і ботаніки, він відразу ж погодився. У Геттінгені вчений провів сімнадцять років. Це був найбільш плідний період його життя: наукова спадщина Галлера, за час перебування в Геттінгені досить велика. Його праці стосувалися не лише простої, як сказали б сьогодні, описової анатомії, але й «анатомії живої», яку ми тепер називаємо фізіологією. Саме Галлер перший застосував цю назву до нової галузі науки, що охопила всі нормальні відправлення здорового організму. Саме Галлер заклав основи сучасної фізіології як окремої галузі знання, що спирається на практичні дослідження. На посаді професора Геттінгенського університету Альбрехт фон Галлер заснував у 1751 р. Королівське наукове товариство, ставши довічним його президентом. У період незвичайно напруженої й різноманітної роботи, у 1753 р., Галлер, не пояснюючи причин свого вчинку раптово виїхав з Геттінгена додому, у Швейцарію, і знову оселився в Базелі. Перестав займатися науковими дослідженнями, відкрив лікарську практику й одночасно, став писати.

Незважаючи на творчі успіхи, психоемоційний стан вченого був некомфортним. Він вважав себе проклятим Богом і несприйнятим людьми. За свої єретичні твори вчений відчував постійний страх і міг від нього звільнитися лише великими порціями опію і бесідою зі священиком. У решті-решт, Альбрехт фон Галлер захворів, у нього діагностували рак шлунка. Розповідають, що коли його сильно мучили приступи хвороби, він,боячись страшних болей, приймав опійну настоянку, хоча й стверджував, що цю непотріб треба заборонити.

12 грудня 1777 р. світило медицини згасло. 11 дітей, 20 внуків і тисячі прихильників залишилися без кумира! Він помирає, не доживши року до свого семидесятиліття. Останніми словами Галлера були: «Він вже не б’ється». Він говори про свій пульс, який до цієї миті він відчував.

Після смерті Галлера сини знищили його щоденники за 1748–1774 рр. і копії його листів. Софія Галлер (дружина) продала імператору Австрії бібліотеку чоловіка, яка в 1777 р. складала 25 000 томів, 80 томів рукописів і багато листів. Увесь цей спадок передали в бібліотеки трьох університетів Італії, яка входила до складу Австрії: Павії, Падуї та Мілану.

 

Узагальнена картина знань людства про функції організму людини й тварин, що склалася до останньої чверті XVIII ст., була представлена Галлером спочатку в підручнику «Основи фізіології людини (1747), а потім у 8-томному творі під назвою «Елементи фізіології людського тіла», опублікованому з 1757 до 1766 р., а також у безлічі статей і заміток у чотирьох додаткових томах знаменитої «Енциклопедії» Дідро та Робіне. Великий фізіолог пов’язував функції організму з його структурою і тому називав фізіологію «жвавою анатомією». «Елементи фізіології людського тіла» викладено на 4000 сторінок і містили посилання на 13 000 літературних джерел. Крім того, Галлер видав низку енциклопедичних довідників про видатних анатомів («Бібліотека анатома», котрі містила відомості про роботи 7200 лікарів, що залишили помітний слід в анатомії), ботаніків («Бібліотека ботаніка»), хірургів («Бібліотека хірурга»), терапевтів («Бібліотека медика-практика», у чотирьох томах якої описано досягнення 11 700 лікарів). Літературну спадщину Галлера складають 740 книг і статей із фізіології, анатомії, ембріології, гінекології, терапії, судової медицини, фармакології, ботаніки, геології. Він листувався з 1080 кореспондентами й написав їм понад 13 000 листів на декількох європейських мовах. Серед 9300 відгуків та рецензій на підручники, монографії, дисертації, книги одну тисячу складали його статті з оцінкою романів, повістей, історичних і філософських творів. Очевидно, неспроста на всіх портретах Галлер зображений за письмовим столом із гусячим пером у руці.

Одним із його найбільших досягнень стало відкриття механізму дихання. Він довів, що розширення легень під час вдиху мимоволі залежить від збільшення обсягу грудної клітки. Однак він нічого не знав про хімізм дихання, хоча й стверджував, що основна мета полягає в подачі в кров якихось важливих речовин, що містяться в складі повітря. Галлер подав чудовий і правильний опис механізму виникнення голосу та мови в людини. Багато завзятої праці присвятив дослідженню механізму травлення, але не всі його твердження виявилися правильними. Справа в тому, що без знання основ хімії неможливо пояснити всі особливості процесу травлення. Однак Галлер довів, зокрема, що жовч виробляється в печінці, а не в жовчному міхурі, як думали до нього, і що функція жовчі полягає в засвоєнні жирів. Однак найбільше досягнення Галлера складається у відкритті поняття збудливості й чутливості. Науковець довів, що м’язи скорочуються під впливом подразнення, а нерви чуттєві, тому що мають здатність сприймати зовнішні подразники (стимули). Галлер перший помітив, що серце б’ється мимоволі, незалежно від діяльності мозку та хребетного стовпа. Сила, що спонукає серце працювати, міститься в самому серці. На думку Галлера, серце – найбільш збудливий орган людського організму. Це явище тепер названо автоматизмом серцевого м’яза.