Леонардо да Вінчі. Малюнки м’язів і внутрішніх органів в епоху Середньовіччя



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Леонардо да Вінчі. Малюнки м’язів і внутрішніх органів в епоху Середньовіччя



 

 

Різноманітні й усеосяжні були інтереси Леонардо. Смерть не дала йому змоги здійснити його безмежні задуми, «приймаючи до уваги впевненість у смерті та непевність у годині цій», як писав у своєму заповіті 23 квітня 1518 р. Леонардо, він заповідав свої рукописи й книги своєму улюбленому учневі Франческо Мельці.

Леонардо помер 2 травня 1519 р. на 67-му році життя. Франческо Мельці зберігав дорогоцінну спадщину до своєї смерті недоторканною. Отже, праці Леонардо з анатомії отримали визнання лише у ХVІІІ ст. (уже після виходу у світ праць А. Везалія), а опубліковані ще пізніше (Турин, 1901 р.).

У Падуанському університеті здійснено видатні дослі­дження з анатомії й фізіології людини. Ці дисципліни в ті часи ще не були відокремлені. У 1478 р. у Венеції видано підручник анатомії Мондіно де Луцці. Ця праця перевидавалася понад 25 разів і протягом двох століть залишалася єдиним підручником анатомії, за яким навчався й Андреас Везалій, який пізніше став основоположником наукової анатомії.

У 1521 р. Бенердіно де Карпі опублікував свої коментарі до цього підручника, які супроводжувалися малюнками, що стали першим анатомічним посібником для художників Європи. Цього|із| анатома, котрий згодом трудився в Болоньї, слід назвати|накликати| справжнім діячем епохи Відродження, воїна та вченого, видатного|визначного| анатома. Він був професором із 1502 по 1507 р. і міг гордитися тим, що розітнув|розтинав| понад сто трупів. Про нього говорили, нібито він не зупинявся навіть перед вівісекціями на людях –докір, який часто робили|чинили| на адресу анатомів, у більшості випадків несправедливий. Бенердіно де Карпі був «войовничим» анатомом – одного разу|одного дня| він навіть розгромив квартиру свого наукового супротивника|противника|. Він проповідував в Болоньї, що анатомія – не книжкова|книжна| наука, а наука спостереження й відчуття|розкритті|. Потрібно багато що побачити та, передусім,|передусім| самому потримати в руці, тільки|лише| тоді можна претендувати на викладання анатомії. У 1529 р. Бенердіно де Карпі в

 

 

новому виданні Мондіно висловив сумнів щодо можливості безпосеред­нього переходу крові з одного шлуночка серця в другий, як учив Гален.

Надалі, у результаті|унаслідок,внаслідок| наполегливих вимог, влада подолала|здолали| опір людей, котрі виступали|вирушали| проти|супроти| розтинів|розкриттів|, і в Болоньї відпала потреба проводити|виробляти,справляти| розтини|розкриття| таємно, на квартирі професора при дверях, що охороняються: викладання анатомії й демонстрації на трупах могли відтепер|віднині| відбуватися|походити| без усякого|усякого| побоювання та приховування. Сьогодні нам здається|видається| дивним, які на таких розтинах|розкриттях| часто були присутні не медики і що всі професори інших факультетів, зокрема юристи й філософи, могли приходити на дискусії, які виникали після|потім| лекцій анатома, причому всі, зазвичай, користувалися лише|лише| латинню. Після закінчення лекції та диспуту професор сходив із кафедри й показував – або ж примушував|заставляв| показувати свого демонстратора – те, про що він говорив у лекції. Крім цих розтинів|розкриттів|, що належать до навчальної програми, відбувалися|походили| й публічні|прилюдні| розтини|розкриття|, на яких була присутня вся знать Болоньї, представники влади, духовні особи|обличчя,лиця| та багаті пани|дам|, які не бажали пропускати таку суспільну|громадську| подію

 

. Мондіно де Луцці на кафедрі анатомії Ілюстрація з книги Йоганна де Кетама «Fasciculus Medicinae», 1493 р. (Гравюра по дереву).

 

У XVIII ст.|віці| інтерес до медичних процедур у Болоньї став буквально модою, публічні|прилюдні| розтини разом із|поряд з,поряд із| танцями|танком| та маскарадами входили в програму карнавальних розваг. Не можна при цьому забувати, що інтелектуальний| рівень дам у Болоньї того часу був набагато вищий, ніж де-небудь в іншому місці і, більше того|більше того|, там було відомо немало жінок, котрі знайшли себе в науці. Можна було б без перебільшення говорити про особливий інтелектуальний клімат Болоньї, яка вважалася тоді центром ученості та освіти.

Проте|однак| Болонья була|з’являлася,являлася| винятком|винятком|. У більшості інших місць|місце-миль| розтини заборонялися і, як наслідок цього, практикувалося таємне викрадання|викрадення| трупів. Навіть Везалій, великий Везалій, із якого починається анатомія людини| така, яку ми знаємо тепер, ходив уночі на кладовище, щоб|аби| роздобути труп, який розкривав|розтинав| таємно|потайки,потай| в себе вдома|вдома,дома|, або ж, почувши про яку-небудь страту, ішов розшукувати місце|місце-милю|, де вона проведена|виробляти,справляти|.

Професори деяких університетів|, які відчували нові віяння, прагнули задовольнити жадання знань медиків хоча б у|хоча би| незначній мірі й вирішували час від часу робити розтини трупів.

У той час існували вже університети, тобто навчальні заклади, що відмовилися від послуг ченців|монахів|, які так|настільки| довго були єдиними володарями та хранителями|охоронцями| знань. В університетах починали|розпочинали,зачинали| досліджувати й учити|вчити| без їх допомоги. Такий навчальний заклад дуже|дуже| рано виник у Салерно, у Нижній Італії. Там утворилася перша західноєвропейська вища школа, перший, якщо так можна вважати|виказувати,висловлювати|, університет: там вивчали науку про лікування, тісно дотичну з|із| ученнями|навчаннями,вченнями| класичних шкіл древно|сті|, проте|однак| прагнули оберігати цю науку від впливів церкви. Той факт, що в цій школі мали право викладати і вчитися жінки, свідчить про її характер|вдачу|. На початку в ній панував споглядальний метод греко-александрійських| лікарів|лікарок|, потім, відповідно до епохи, найбільший вплив приділявся|уділяв,наділяв| арабам. Але|та| значення Салернівської школи незабаром знизилася, оскільки|тому що| її випередили інші європейські університети.

 

Проте|однак| і тут анатомії відведено небагато місця|місце-милю|. Хоча тоді й розуміли, що лікареві|лікарці| потрібно знати структуру людського тіла, проте|тим не менше| йшли по шляху|колії,дорозі|, указаному Галеном: у присутності учнів розкривали|розтинали| різних хребетних|хребцевих| тварин, щоб|аби| із|із| їх анатомії робити|чинити| висновки|висновки,виведення| про анатомію людини. Студенти потребували також письмових повчань із керівництва практикою розтинів, а також|розкритті| для допомоги|посібнику| під час підготовки до іспитів|екзаменів|, і в Салерно вийшло багато таких навчальних посібників. Один із них, що належить до XII ст.|віку|, розповідає|розказує| про функції жіночих органів; яке теж ґрунтувалося на анатомії тварин. До тексту одного з повчань до виготовлення розтинів|розкриттів| додавався| невеликий характерний|вдача| малюнок: молодий хлопець|парубок| веде за собою чорну свиню. Річ у тому, що|справа в тому , що,дело в том | розтини|розкриття| проводилися|виробляли,справляли| майже виключно|винятково| на тваринах. Звідси зрозуміло, що Мартіан «протомедик|», верховний лікар|лікарка| школи –звернувся|обертався| в 1238 р. до імператора Фрідріха II з|із| проханням салернівським |івськимі івлікарям|лікаркам| кожні п’ять років розкривати|розтинати| один людський труп. Звичайно, це прохання в той час задоволене не було.

 

 

 

Мініатюра з рукопису XIV ст., що міститься|перебуває| в Оксфорді.

Це найдавніше|прадавнє| із всіх|всія| відомих нам зображень розтину|розкриття|.

Показує|, як лікар|лікарка| і чернець|монах| застають не медика біля|біля,в| жіночого трупа. Довкруги розкидані нирки|бруньки|, серце, легені, шлунок і т. д. У правій руці його –печінка.

 

 

Іншою вагомою причиною виникнення значних перешкод на шляху|колії,дорозі| розвитку анатомії людини було беззастережне визнання|зізнання| церквою Гіппократа й Галена. Рудольф Вірхов указав, що вони обидва, «хоча й не отримали|одержувати| прямої санкції церкви, стали проте|тим не менше| поступово визнаватися нарівні з батьками церкви, сумніватися в правоті яких вважалося|лічило| святотатством. Отже, тези галенізму|, і без того шанобливі|шановні| через свою старовину, перетворилися на справжні|теперішні,дані| догми». Цим пояснюється|тлумачить| та обставина, що за 1400 років у галенівській| анатомії нічого не було зайвим|. Поки|доки| дослідження людського трупа проводилися|виробляли,справляли| дуже рідко й у таємниці, ні анатомія, ні патологія не могли знайти міцного ґрунту. Природна огида|відвертання,відраза| народу до розтину|розкриття| людських трупів була посилена церковною забороною. До цього додалося й те, що люди, переконані в безпомилковості|непогрішимості| Галена, не мали|відчували| потреби проводити|виробляти,справляти| розтини|розкриттів|. Для чого розтинати|розтинати|, якщо будова|устрій| тіла вже відома?». Звідси виникла незвичайна|незвична| дилема: «Щоб|аби| установити, чи помилявся Гален, потрібно було проводити|виробляти,справляти| розтини|розкриття| – цього вимагала наука; але ж церква оголосила, що непогрішність|непогрішимість| учення|навчання,вчення| Галена безперечна й немає потреби робити таке|настільки| погане діяння».

Проте,|однак| в кінці кінців, і на це вказав Вірхов, єдина інстанція, яка могла допомогти справі|речі|, а саме вищий церковний авторитет, винесла ухвалу на користь науки. Тому Мондіно Болонський і отримав|одержував| на початку XIV ст. дозвіл розтяти|розтинати| декілька людських трупів. Ми знаємо, що цей дозвіл залишався в силі лише нетривалий час, та все ж| один зі шляхів до досліджень був відкритий|відчиняти| і ним намагалися|пробували| скористатися й інші. І безліч студентів зі всього світу, особливо з Півночі, стікалося до Болоньї, Падуї та в інші італійські університети.

У 1490 р. в Падуї збудовано перший анатомічний театр.

 

Розтини були сенсацією й збирали велику кількість глядачів – студентів, міщан, серед яких були також жінки. Магістр сидів на кафедрі та зачитував відповідні уривки з творів Галена, тоді як оператор показував публіці названі частини тіла. Серед цих молодих учених були й ті, котрі замінили| в XVI ст.|віці| анатомію тварин Галена анатомією людини та перетворили тим самим анатомію на одну з основоположних наук, складових частини медицини – Леонардо да Вінчі й Андреас Везалій.

У надрах феодалізму в цехових об’єднаннях купців та ре­місників поступово складався та зростав новий клас (буржуазія), для якого феодальний лад із його обмеженнями, пануванням в усіх галузях життя богослов’я й сухої схоластики в школах був «тяжкими путами». Нові епохальні географічні відкриття, такі як відкриття Америки Христофором Колумбом (1492 р.), мор­ського шляху до Індії Васко да Гаммою (1498 р.), потреба в роз­витку й обслуговуванні нових видів добувної й обробної промис­ловості, ставили перед наукою та технікою все нові завдання.

 

Боротьба з феодалізмом, засиллям церкви відбувалася в різ­них країнах по-різному та в різні часи. Вихідним моментом усіх цих процесів був розвиток продуктивних сил. Найсприятливіші умови для переходу від феодалізму до капіталізму створилися в країнах Західної Європи. Ці держави не зазнали в минулому численних нападів, які спустошили країни Азії, Східної Європи, були роззміщені близько до морських шляхів світової торгів­лі. Народи Русі захистили Захід від кочівників. Ці історичні обставини сприяли успішному розвиткові в Західній Європі ре­месел, зростанню міст і торгівлі. Зростання торговельних і про­мислових центрів супроводжувалося класовими конфліктами, селян­ськими війнами, повстаннями ремісників, які протягом XV–XVII ст. розхитували в цих країнах феодальний лад. Оскільки в середні віки єдиною ідеологією була релігія, то всі ці соціаль­ні рухи, спрямовані проти паралізуючого впливу церкви, оціню­валися як єресь.

Передові діячі перехідного періоду, борючись проти всесиль­ної офіційної церкви й схоластики, використали культурну спад­щину античної давнини, особливо античної Греції. Звідси – тер­мін Відродження – досить неточне позначення, що збереглося в науковій літерату­рі до наших днів. Насправді культура пізнього Середньовіччя, що різко відрізнялася за історичними умовами свого виникнен­ня й формування від умов античного світу, ніяк не могла бути простим відтворенням античності. Однак діячі епохи були щиро впевнені, що переживають і здійснюють відродження. У галузі медицини Західна Європа прийняла, крім спадщини античної ме­дицини, також спадщину передової медицини народів Сходу, що стало відомим у Європі завдяки діяльності арабістів, перекла­дачів з арабської мови на латинську (Герарда Кремонського, Костянтина Африканського та ін.). Енгельс писав: «Це був най­більший прогресивний переворот з усіх пережитих до того часу людством, епоха, яка потребувала титанів і яка породила ти­танів щодо сили думки, пристрасті й характеру, щодо багато­сторонності та вченості. Але що особливо характерне для них, так це те, що

вони майже всі живуть у самій гущі інтересів сво­го часу, беруть жваву участь у практичній боротьбі. Кабінетні вчені були тоді винятком».

Протягом багатьох сторіч після Галена фактично нічого но­вого в анатомії не було відкрито. Церква суворо забороняла професорам-ченцям, які здебільшого були викладачами анато­мії, робити розтини людських трупів; перші легальні розтини для навчання в університетах (найчастіше один раз на рік) по­чали робити більш ніж через тисячу років після Галена.

Розвиток анатомії як науки

У ХVІ –ХVІІ ст успіхи фізіології визначалися великими анатомічними відкриттями Андреаса Везалія (1514–1564), Бартоломео Євстахія (близько 1510–1574), Габріеле Фаллопія (1523–1562) в італійських ы і французських медичних школах. Подолавши супротив галенівських апологетів, які несли 13 століть традиції галенівської медицини, вони пішли значно вперед щодо фізіологічних трактувань результатів власних анатомічних досягнень і виправили багато помилок свого видатного попередника.

Андре́ас Веза́лій(справжнє прізвище – Віттінгс) ( 1514–1564) –лікар, анатом.

 

Народився 31 грудень 1514 р. в Брюселі Вивчав медицину в Монпельє, Парижі, доско­нально володів грецькою, латинською й арабською мовами. З перших років навчання на медичному факультеті виявив ви­няткову пристрасть до вивчення анатомії. Не задовольняючись лекціями своїх учителів, які викладали її за Галеном, Везалій навіть під загрозою смертної кари викопував із товаришами потайки на кладовищі свіжі трупи й знімав повішених злочинців за стінами міста, переховував їх у себе в приміщенні та вивчав на них анатомію. Маючи 23 роки, він поїхав у Падую, де був у ті часи найкраще обладнаний анатомічний театр, блискуче провів там низку диспутів, виявив великі знання з анатомії й невдовзі (у віці 25 років) отримав звання професора анатомії цієї відомої школи. Везалій, досліджуючи людські трупи, виправив усю тогочасну анатомію, відзначив близько 200 істотних помилок Галена. Праці Везалія стала об’єктом шаленої критики прибічників Галена, які вважали авторитет Галена непорушним. Учитель Везалія в Парижі Жак Дюбуа Сільвій прилюдно прокляв свого учня, спалив його книгу, обізвавши його не Везалієм, а Везанусом (vesanus – божевільний). Доля Везалія була сумна. За на­мовою заздрісників, його звинуватили в анатомуванні ще живої людини – і він змушений був їхати замолювати свій гріх над «гробом господнім» у Єрусалимі. На зворотному шляху корабель розбився, Везалій опи­нився на безлюдному остро­ві Занте. Помер 15 жовтня 1564 р., на острові Занте в Іонійському морі від голо­ду й хвороби. Тут пізніше йому встановлено па­м’ятник.

 

Він переконливо спростував твердження Галена, що правий шлуно­чок серця у дорослих сполучається з лівим. Везалій критикував помилки Галена спочатку дуже обережно, у формі шанобливих «коментарів». Та, зібравши свої анатомічні дослідження й систе­матизувавши їх, він опублікував у 1543 р. великий твір «De humani corporis fabrica, libri septem» («Будова людського тіла, в семи частинах»), який прекрасно ілюстрував художник Калькар – учень Леонардо да Вінчі та Тиціана. У І книзі описано скелет, II –зв’язки й м’язи, III – судини, IV – нерви, V – нут­рощі, VI – серце, органи дихання, VII – мозок.

Праця Везалія, за визначенням І. П. Павлова, у його перед­мові до російського видання трактату Везалія (М., 1950), – «це перша анатомія людини, яка не просто повторює вказівки й думки стародавніх авторитетів, а спирається на роботу вільного дослідницького розуму». У 1555 р. вийшло

 

 

друге видання твору Везалія, доповнене й перероблене ним і набагато краще надру­коване.

Серед анатомів Падуанської школи перше місце належить Андреасу Везалію, праці якого становлять цілу епоху в анато­мічній науці. На численних рисунках людське тіло ніде не зобра­жено у Везалія непорушним, у лежачому положенні, а всюди динамічно, у русі. Рисунки до лекцій Везалія свідчать, що його лекції су­проводжувалися порівняль­ними

демонстраціями із жи­вим натурщиком, зі скеле­том. Везалій був новатором не лише у вивченні, а й у викладанні анатомії. Його лекції так само, як і рисун­ки в книзі, давали уяв­лення не тільки про будову, але частково й про функції організму. Вони характерні для епохи Відродження, її життєствердного оптимізму, що зна­ходило свій вияв нелише в художній літературі, але навіть і в анатомічному атласі. Для учнів Везалій опублікував скоро­чений виклад великої праці – «Епітоме» (щось на зразок кон­спекту або узагальнених висновків).

Ця перекладалась книга у XVIII ст. в Москві Єпіфанієм Славинецьким («Врачевская анатомия»).

 

 

Хребетний|хребцевий| стовп людини за Везалієм (а) і Леонардо да Вінчі (б), порівняно із сучасним зображенням (в). Малюнок Леонардо точніше передає вигини|згини| стовпа, ніж малюнок, поміщений півстоліттям опісля в книзі Везалія.

Малюнки скелетів (іллюстрації до твору А. Везалія» Про будову людського тіла». Гравюра І. С. Ван Калькара, 1543 р.).

 

 

 

Малюнок м’язів людини А. Везалія

 

 

А. Везалій

 

 

Роботу Везалія щодо дальшого вивчення будови людського організму продовжували багато видатних учених, переважно італійських. Габріель Фаллопій (1523—1562 рр.)описав анатомію зубного апарату, слухового органа, статевих органів (фаллопієві труби).

Габріель Фаллопій народився в м.Модена. Італійський лікар та анатом епохи Відродження.Його сім′я була знатною, але бідною, тому йому було дуже важко отримати освіту.Щоб покращити матеріальне становище Фалопій став священником і в 1542 році був призначений канонніком кафедрального собору Модени. Медицині він навчався в університеті Падуї у Везалія та Реальдо Коломбо, а також в університеті Феррарі, де в той час була одна з кращих медичних шкіл Європи

Завідував кафедрою анатомії в Феррарі, Пізі та Падуї. В Падуї був директором знаменитого ботанічного саду.

Описав напівкружні канали, клиноподібні пазухи, трійчастий, слуховий та язикоглотковий нерви, канал лицевого нерва, а також маточні труби, які названі в його честь фаллопієві. Свої відкриття Фаллопій описав в праці «Opera genuina omnia» (1600, 1606рр.)

 

Бартоломео Євстахій (1510—1574 рр.) докладно описав нирки, орган слуху (євстахієва труба).

слуху (євстахієва труба).

 

 

БартоломеоЄвстахій (лат. Eustachius; італ. Eustachio; народився біля 1510 — 27 августа 1574) — італійський лікар та анатом, был папським лейб-медиком і професором анатомії в римській школі Сапієнца. Євстахій є одним із основоположників наукової анатомії. В її основу покладено порівняльно-анатомічні дослідження органів людини і людського зародка , а також патологічні розтини. Його іменем названа відкрита ним «Євстахієва труба» (лат tuba Eustachii.) – сполучна труба між барабанною порожниною і носоглотковою порожниною,яка сполучала середнє вухо з повітрям, що знаходиться зовні. Таким чином ця труба вирівнює тиск повітря між середнім вухом та оточуючим повітрям. Зазвичай ця труба закрита і відкривається під час ковтання та позіхів.

Євстахію належит відкриття наднирників у людини, протее про важливу їх функцію він не підозрював. Також він вивчав будову нирок та зубів

За своїми поглядами Євстахій був послідовником Галена і противником А.Везалія.

Як всі анатомии Євстахій працював лікарем і здобув славу хорошого та доброзичливого цілителя. Студенти обожнювали його цікаві лекції. Євстахія ставлять в один ряд з А.Везалєм та Фаллопієм- третій великий анатом XVI століття.

Помер Б.Євстахій в 1574 р. У віці біля 54 років.

 

 

Одночасно з ним Вв Іспанії цілком самостійно описав мале коло кровообігу доктор Мігель Сервет (1509 (1511)—1553 рр.). – іспанський мислитель і лікар. Висловив ідею про існування малого кола кровообігу й передбачив його фізіологічний сенс.

Мігель Сервет, богослов-антитринітарний, лікар, уперше в Європі описав мале коло кровообігу. Мігель вивчав право в Тулузькому університеті, потім якийсь час був секретарем Хуана де Кинтани, сповідувача Карла V. Покинув Іспанію в 15-річному віці та його подальше життя пройшло в поневіряннях.

 

 

Антитринітарні погляди Сервета викликали протест як на католицькому, так і в протестантському світі, і він був вимушений ховатися, прийнявши ім’я Михайла Віллановануса (Мішель Вільнев), за назвою свого рідного міста. Після 1532 р. Сервет поселяється в Ліоні й протягом трьох років працює в друкарні Трехзелей. У цей період він пише коментарі до нового видання «Географія», у якому, зокрема, відновлює забутий пріоритет Колумба у відкритті Нового світу.

У 1535–1538 рр. Мігель Сервет вивчає медицину в Паризькому університеті. Його астрологічні заняття викликали незадоволеність професорів університету, справа розглядалася Паризьким парламентом, після чого Сервет був вимушений утікати з міста. Він живе в різних містах Франції, займаючись під чужим ім’ям лікарською практикою. Після 1540 р. Мігель стає особистим лікарем архієпископа П’єра Пальм’є у Венні. Листування з Кальвіном, яке Сервет веде протягом декількох років, виявляє повну незгоду їх у поглядах, і Кальвін відносить Сервета до злих ворогів християнської релігії.

У 1553 р. у Венні анонімно виходить головна праця Мігеля Сервета «Відновлення християнства», що висловлює основи його антитринітарної «раціональної теології». Убачаючи безглуздим хрещення немовлят, Сервет вважає, що хрещення повинне здійснюватися вже в зрілому, свідомому віці. Розглядаючи поняття душі, Сервет спробував дати уявлення про кров як домівку душі, уперше в Європі описав мале коло кровообігу. Пріоритет його у вивченні кровообігу вважався незаперечним до тих пір, поки в 1929 р. в Дамаску не був знайдений рукопис арабського лікаря Ібн-аль-ннНафіса з описом легеневого кровообігу. Прямі текстові збіги в описах Сервета й Ібн-аннафіса дають змогу припускати знайомство Сервета з текстом його арабського попередника.

 

 

Книга Мігеля Сервета була визнана єретичною, а весь її тираж знищений. Книга вийшла з ініціалами M. S. V., що дало змогу інквізиції встановити авторство Сервета. Він був зарештований, але під час судового процесу втік із в’язниці й був заочно засуджений до смерті. Покинувши Францію, Сервет, мабуть, намагався знайти притулок в Неаполі. Його шлях лежав через Женеву, де його впізнав Кальвін, і за вироком женевської консисторії, Мігеля Сервета спалено на вогнищі (27 жовтня 1553 р.).

Упродовж життя Мігель Сервет не був прийнятий ні католиками, ні протестантами. Він увійшов в історію насамперед як перша жертва протестантського фанатизму, і його смерть поклала початок багатовікової дискусії про свободу совісті.

Сервет спростував погляд Галена щодо просочування крові з лівої половини серця в праву через невеликі отвори, які нібито є в перетинці між передсердями, і вперше дав правильне уявлення про рух крові з правого шлуночка серця до легень по гілках легене­вої артерії й від них – по гілках легеневих вен у ліве передсердя. Він уважав, що в легенях відбувається видалення з крові «сажі» і її насичення «свіжим повітрям», внаслідок чого утворюється «життєвий дух», що є джерелом усіх рухів організму.

Після Сервета дослідження руху крові продовжувалося.

Із Падуанського університету вийшла праця Ієроніма Фабріція (1537—1619рр.) учня Фаллопія та вчителя Гарвея, який першим продемонстрував в експерименті (1603 р.) й описав ве­нозні клапани. Він помітив, що вени відкриваються в бік серця, але не дав цьому пояснення.

 

 

 

 

Фабріцій Джіроламо (Fabrizi Girolamo d'Acquapendente, 1537—1619) — італійський анатом і лікар, вчитель Вільяма Гарвея. Народився в Аквапенденті. З 1550 року вивчав медицину в Падуанському університеті. З 1562 по 1566 року — професор анатомії в Падуї, пізніше очолював кафедру анатомії та хірургії в Венеції. В Падуї за його допомогою був збудований новий , вдосконалений анатомічний театр. Один из основоположників порівняльної анатомії та ембріології. Точно описав будову легень, гортані, стравоходу, ока, а також пуповини і плаценти. Відкрив венозні клапани (1574). Досліджував развиток курчати в яйці. Фабріцій в 1600 році описав мозкову тріщину, яка відділяє скроневу кістку від лобової. На честь вченого названий лімфоепітеліальний орган, який розміщений в задній частині клоаки у птахів – фібріцієва сумка. Рукопис Фабріція «De formatione ovi et Pulli», що в перекладі означає «Про розвиток яйця і курчати» знайшли серед його лекцій після смерті. Вона опублікована в 1621 році і містить перший опис сумки. Праці Фабріція були видані в 1687 году Бернхардом Альбінусом.

 

 

Знаменитий своїми відкриттями в галузі анатомії та ембріології італійській лікар узагальнив хірургічні знання свого часу у двохтомній праці, яку видав у 1617 р. Професор із Падуї прославився і своєю щедрістю: на гроші, які він накопичував упродовж життя, він побудував знаменитий анатомічний театр. Унікальна на той час споруда прославила Падуанський університет , а медики Європи отримали можливість відкрито й комфортно проводити розтини.

Професор цього ж університету Реальдо Коломбо (1516—1559 рр.),безпосередній учень і наступник Везалія по кафедрі, залишив опис малого кола кровообігу.

 

Коломбо народився в Кремоні в 1515 або 1516 році в родині аптекаря. Працював спочатку в аптеці, пізніше навчався в Мілані, Венеції і Падуї.Вивчав мистецтво в Мілані, пізніше на протязі 7 років працював асистентом відомого венеціанського хірурга. В 1540 році переїхав в Падую, де вивчав медицину на кафедрі А.Везалія. В 1541 році він став асистентом Везалія В 1543 році Коломбо був тимчасово призначений зав кафедрою замість Везалія,.В січні 1543 року він став постійним завкафедрою, а Везалій був призначений придворним хірургом імператора Священої Римської імперії Карла V.

Між А.Везалієм та Коломбо були спочатку дружні відносини. Проте після того як Везалій в 1543 дізнався, що Коломбо публічно критикує його анатомічні роботи, дружба розірвалася. Везалій назвав Коломбо «не до кінця освітчений».

В 1545 році Коломбо очолив кафедру анатомії у новому університеті Пізи. В 1545 році він переїхав в Рим і став професором Римського університету в Ла Сапієнца, де працював до самої смерті в 1559 році. В Римі проводив анатомічні дослідження разом з Мікеланджело. Керув лікуванням відомих представників духовенства

Працею всього життя Коломбо була книга De re anatomica,, в якій він описав свої анатомічні спостереження і висновки. Книга складалася з 15 розділів і була закінчина незадовго до смерті в 1559 році. Планувалось, що ілюстрації до книги виконає Мікеланджело, але цим планам не довелося здійснитися, так як художник помер за 5 років до завершення роботи над текстом. Єдина гравюра Мікеланджело, на якій зображений Коломбо в анатомічному театрі за розтином трупа.

Гравюра Мікеланджело. Коломбо за розтином трупа

 

 

У праці «De re anatomica», надрукованій у Венеції в 1559 р., він під­твердив, що «кров прибуває легеневою артерією до легенів, де розріджує­ться, потім, поєднавшись із повітрям, вона іде до лівого шлуночка серця через легеневу вену; це явище досі ще ніким не було помічене, хоч і доступне для спостереження всім». Центром кровообігу Коломбо вважав, за Галеном, не серце, а печінку.

 

 

Андре́а Чезальпіно, або Цезальпіно (1519–1603)

Народився

 

6 червня 1519, Ареццо, Тоскана, Італія — помер 23 лютого 1603, Рим, Італія) — Італійський лікар, природознавець і філософ . На початку діяльності він працював і Пізі. (1555) В Римі Цезальпино продовжував свою викладацьку діяльність в папській Колегії мудрості 1592).

 

У Римі Чезальпіно займався викладацькою діяльністю й там же помер.

Деякі учені вважають, що Чезальпіно першим (ще до Гарвея) відкрив кровообіг, він описав велике коло кровообігу.

Серце Чезальпіно розглядав як центр руху крові та вказав на доцентровий струм крові у венах. Він докладно описав камери серця, малого кола кровообігу, відзначив розходження в структурі легеневих артерій і вен, аналогічні розходженням у структурі системних артерій і вен, але в нього ще не було уявлення про велике коло кровообігу. Чезальпіно знайшов з’єднання між ворітною та нижньою порожнистою венами, описав зв’язок між розширенням артерій і скороченням серця й звернув увагу на питання можливого зв’язку між артеріями та венами.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.132.225 (0.018 с.)