ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Олександр Олександрович Богомолець (1881–1946)



Олександр Олександрович Богомолець народився 24 (за старим стилем 12) травня 1881 р. в Києві, у Лук’янівській в’язниці, де на той час була його мати – політична ув’язнена Софія Богомолець, засуджена до 18 років каторги; батько – Олександр Михайлович, земський лікар, засуджений за участь у революційному русі до заслання в Сибір на сім років. Тому хлопчик виховувався в родовому маєтку діда до повернення із заслання батька.

1900 р. Олександр Богомолець закінчив із золотою медаллю 1-шу Київську гімназію й поступив на юридичний факультет університету Св. Володимира, але того ж року перевівся на медичний факультет. За станом здоров’я в січні 1901 р. він переїжджає до Одеси, де продовжує навчання на медичному факультеті Новоросійського університету. Під час навчання на другому курсі університету О. О. Богомолець опублікував першу наукову роботу «До питання про будову і мікрофізіологію бруннерових залоз» (1902).

У лютому 1906 р. майбутній учений закінчив університет на «відмінно» і був удостоєний звання лікаря, у січні 1907 р. його призначено понадштатним лаборантом

на кафедрі загальної патології Новоросійського університету, а з 1910 р. - приват-доцентом цієї кафедри.

У травні 1909 р. в Імператорській військово-медичній академії О. О. Богомолець успішно захистив дисертацію на тему «До питання про мікроскопічну будову і фізіологічне значення надниркових залоз в здоровому і хворому організмі»

 

Одним з опонентів на захисті був великий російський фізіолог, академік І. П. Павлов, який високо оцінив дослідження молодого вченого.

У січні 1911 року Богомольця відряджено за кордон на один рік для підготовки до професорського звання. Там він працював у кращих клініках та університетах Франції й Німеччини. Після повернення того ж року його призначено екстраординарним професором кафедри загальної патології і бактеріології медичного факультету Імператорського Миколаївського університету (нині Саратовський університет). Цю посаду він обіймав до 1925 року.

Саме в Саратові Богомолець зробив найбільший внесок у науку як виданий учений. Там уперше виявилися його блискучі організаторські здібності молодого професора. Богомолець створив у Саратовському університеті наукову лабораторію й обладнав її кращим устаткуванням того часу. Частину приладів він привіз із Парижа, частину сконструював сам. Саратовська лабораторія О. О. Богомольця стала провідним центром експериментальної роботи в галузі патологічної фізіології в Росії.

У науковій діяльності Богомолець значну увагу приділяв проблемам імунології, вивченню механізмів клітинного й гуморального імунітету, анафілаксії.

Після Жовтневої революції професор Богомолець став старшим епідеміологом Саратовського губернського відділу охорони здоров’я. У роки громадянської війни він був науковим консультантом санітарного управління Південно-західного фронту Червоної армії й санітарного відділу Управління залізниць Поволжя. 1923 р. О. О. Богомолець організував першу в країні протималярійну лабораторію, яка ефективно працювала в Саратовському Заволжі. 1921 р. Учений підготував і видав у Саратові підручник «Короткий курс патологічної фізіології»

У березні 1925 р. він переїжджає до Москви, оскільки був обраний професором на кафедрі патологічної фізіології медичного факультету 2-го Московського державного університету. У Москві Богомолець написав такі фундаментальні наукові праці, як «Криза ендокринології» (1927), «Загадка смерті» (1927), «Введення у вчення про конституції і діатез» (два видання, 1928), «Про вегетативні центри обміну» (1928), «Набряк. Нарис патогенезу» (1928), «Артеріальна гіпертонія. Нарис патогенезу» (1929), видав значно перероблений і розширений підручник «Патологічна фізіологія» (3-тє видання, 1929).

Одночасно з 1928 до 1931 р. Богомолець працював директором Інституту гематології і переливання крові Академії наук. Там під його керівництвом уперше розв’язано завдання надійної консервації крові.

 

 

У 1930 р. О. О. Богомолець переїжджає до Києва, де згодом стає президентом Академії наук Української РСР і директором двох інститутів – Інституту експериментальної біології і патології та Інституту клінічної фізіології Академії наук Української РСР (нині обидва інститути носять ім’я академіка Богомольця). Праці вченого в київський період життя розкривають найважливіші питання патологічної фізіології, ендокринології, вегетативної нервової системи, учення про конституції й діатез, онкології, фізіології та патології сполучної тканини й проблеми довголіття.

Значним досягненням ученого став розроблений ним метод дії на сполучну тканину антиретикулярною цитотоксичною сироваткою (АЦС, або сироваткою Богомольця). Окрім того, академік Богомолець розробив теорію, яка пояснює механізм дії переливання крові колоїдокластичним шоком (шок від пошкодження колоїдів). Усю війну успішно застосовували його методику консервації крові.

Ним створено потужну школу патофізіологів. Олександр Олександрович Богомолець – автор учення про взаємодію пухлини й організму, яке змінило тогочасні погляди на ріст пухлин. Окрім того, він показав себе як мужня людина. Так, у часи масових репресій на його прохання і під його відповідальність звільнено з місць позбавлення волі чимало видатних учених. У 1932 р. О. О. Богомольця обрано академіком Академії наук СРСР, 1929 – академіком академії наук Української РСР, 1939 – академіком Академії наук Білоруської РСР.

На початку війни разом з Академією наук УРСР його евакуйовано до Уфи, де він зумів провести масову реорганізацію української науки для потреб воєнного часу. Це зумовило не лише вражаючі наукові результати, але й зіграло велику роль у розвитку оборонної промисловості. Згодом учений продовжує дослідження в галузі патофізіології для військової медицини.

Із 1942 р. О. О. Богомолець – віце-президент Академії наук СРСР. Він активний соратник академіка М. М. Бурденка в справі створення Академії медичних наук СРСР, згодом його обрано дійсним членом академії (1944).

За видатні досягнення в галузі охорони здоров’я країни за скрутних умов воєнного часу указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 січня 1944 р. Олександру Олександровичу Богомольцю присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці із врученням ордена Леніна та Золотої медалі «Серп і молот».

 

Весною 1944 року учений повернувся до звільненого Києва й очолив роботи з відтворення Академії наук Української РСР і залучення її до відновлення народного господарства.

На академічній сесії 1952 р. учення Богомольця визнано помилковим і таким, що не відповідає генеральній лінії радянської фізіології. Теорію Богомольця про сполучну тканину визнано псевдонаукою. Після цього засновані ним Інститути експериментальної біології та медицини й клінічної фізіології було закрито, а членів сім’ї академіка почали переслідувати. Проте незабаром після смерті І. В. Сталіна ці рішення визнано помилковими, погляди О. О. Богомольця знову почали широко застосовувати в нашій країні та за кордоном. Обидва наукові інститути, створені Олександром Олександровичем Богомольцем, відновили, вони продовжують роботу й у наш час, стали найбільшими науковими центрами у своїх галузях та отримали широке міжнародне визнання.

Помер О. О. Богомолець 19 липня 1946 р. від туберкульозу, на який хворів у юності. Похований у центрі Києва, у парку в будівлі Інституту клінічної фізіології.

 

Після реорганізації й об’єднання з Інститутом експериментальної біології та патології Міністерства охорони здоров’я в 1953 р. Інституту фізіології АН УРСР надано ім’я засновника –О. О. Богомольця. Зараз Інститут організований із трьох секторів, які включають 13 наукових відділів та чотири дослідницькі лабораторії. У 1946–1953 рр. директором Інституту клінічної фізіології АН УРСР був професор Ростислав Кавецький, а директором Інституту експериментальної біології та патології МОЗ - Олег Богомолець.

 

 

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.216.79.60 (0.008 с.)