Розвиток фізіології людини на кафедрі нормальної фізіології при Київському медичному інституті в 30–40 рр.

У 1936 р. до керівництва відділом нормальної фізіології приступив Олександр Васильович Леонтович (1869–1943), учень С. І. Чир’єва.

 

 

 

 

Олександр Васильович Леонтович (1869-1943)

В. О. Леонтович народився в Києві. Закінчив Київський університет у 1893 р. У 1900 р. захистив докторську дисертацію на тему «Іннервація шкіри людини».

Із 1913 р. – професор Московської сільськогосподарської академії

 

 

(згодом – Московська сільськогосподарська академія ім. Тимірязева). Працював у Київському університеті, Київському політехнічному інституті, Інституті клінічної фізіології АН України.

Академік АН УРСР із 29 червня 1929 р.

Із 1936 р. – завідувач відділу нормальної фізіології Інституту клінічної фізіології АН УРСР.

 

Основні наукові праці В. О. Леонтовича стосуються фізіології та гістології вегетативної нервової системи. Учений установив подвійну іннервацію шкіри людини цереброспінальними та симпатичними нервовими волокнами. Запропонував метод забарвлення й фіксації нервових структур метиленовим синім, із допомогою якого знайшов автономне периферичне нервове сплетення (сплетення Леонтовича), а також найтоншу структуру нервових закінчень. О. В. Леонтович – перший автор підручника для ВНЗ «Варіаційна статистика» (1935). О. В. Леонтович запропонував оригінальну теорію збудження нейрона. Опублікував працю «Нейрон як апарат змінного струму (на основі досліджень електрофізіології перицелюлярів)»; «Анатомія і фізіологія сільськогосподарських тварин».

Після смерті Г. В. Фольборта, у 1960 завідувачем кафедри обрано професора Миколу Івановича Путіліна (1910–1982). Він продовжує дослідження свого вчителя із вивчення процесів утоми й відновлення на підставі температурних змін. М. І. Путілін вважав, що температурні коливання відображають трофічні процеси в органах і тканинах. Також учений розробляв проблеми вищої нервової діяльності й кортико-вісцеральних відносин. Він запропонував метод вивчення впливу кори головного мозку на трофічні процеси. На кафедрі нормальної фізіології Київського медичного інституту М. І. Путилін під керівництвом Г. В. Фольборта використав розроблену ним термоелектричну методику для дослідження умовних рефлексів і виявив особливості розвитку різних видів гальмування та їх розгальмовування. Цінні результати отримано під час вивчення слідових і запізнювальних умовних рефлексів, висловлено

 

можливість тренування умовних рефлексів поєднанням певних комплексів умовних подразників.

Під час паралельного вивчення динаміки низки показників обмінних процесів і змін температури слинних залоз, шлунка, підшлункової залози, печінки виявлено синхронність періодики обмінних і температурних показників. Протягом років М. І. Путілін зі співробітниками та учнями (Д. Г. Наливайко, О. О. Муратов, В. А. Пирогов, С. М. Бєлан, В. І. Коркач, В. К. Пунинська, М. Т. Пиндич, Л. І. Луценко, З. І. Бушмакіна, А. Є. Кулаков та ін.) вивчав зміни температури працюючих органів і тканин у зв’язку зі змінами їх функціонального стану. Отже, визначення температурного показника стало не лише предметом вивчення, а й методом дослідження стану органів і тканин.

Заслуга М. І. Путіліна як завідувача кафедри нормальної фізіології полягала ще й у тому, що він проводить велику роботу з удосконалення викладання нормальної фізіології, запропонував уведення викладання біофізики в навчальний процес, а також розробив методику викладання курсу лекцій і практичних занять із фізіології й біофізики, в основу якої покладено принцип функціональних систем організму. Уведенням цієї методики викладання М. І. Путілін наближав фізіологію до клінічної медицини. Під його керівництвом колективом кафедри видано декілька випусків методичних вказівок до практичних занять для студентів медичних ВНЗ. Кафедра була ініціатором скликання низки міжкафедральних методичних нарад з інтеграції викладання із суміжними дисциплінами. Оскільки кафедра була опорною в Україні, на ній проходили вдосконалення фізіологи з різних міст і прийнято рішення про уніфікацію викладання, методику функціональних систем упроваджено у всі медичні ВНЗ, а також «опыт учебно-методической работы кафедры внедрен за рубежем (Куба и Гвинея-Биссау)».

У період роботи М. І. Путіліна завідувачем кафедри нормальної фізіології тут працював В. В. Фролькіс у майбутньому – академік НАН України.

 

Його дослідження, були «присвячені питанням стомлення і відновлення роботи серця, рефлекторної регуляції серцево-судинної системи. Ним встановлені особливості адаптації рефлекторних реакцій, значення процесів, що відбуваються в рецепторах, аферентних нервах і нервових центрах, висловлено уявлення про гемодинамічний центр як цілісну структуру регуляції кровообігу».

У 1982–1987 рр. кафедру очолював професор Д. Г. Наливайко, учень М. І. Путіліна. У цей час колектив кафедри спрямував свої дослідження на вивчення питань фізіології травлення, зокрема особливості регуляції слинних залоз, підшлункової залози, слизової оболонки шлунка, тонкого кишківника.

Із 1987 – 2013 рр. кафедру очолював учень академіка В. В. Фролькіса – член-кореспондент АПН України професор В. Г. Шевчук, наукові інтереси якого пов’язані з клітинно-молекулярними механізмами регуляції діяльності серця й судин, функцією та регуляцією діяльності гладенько-м’язових клітин травної системи, пошуком нових біологічно активних речовин, що протекторно впливають на функцію міокарда, тонус судин, роботу гладеньких м’язів.

В. Г. Шевчук та його співробітники видали посібник із фізіології, методичні розробки з усіх розділів предмета, три монографії. Як опорна кафедра готує програми та тематичні плани з фізіології для медичних, стоматологічного та медико-психологічного факультетів, розробляє інші інформативні документи. Щорічно на кафедрі підвищують свою кваліфікацію слухачі факультету підвищення кваліфікації – викладачі фізіології медичних закладів України.

Із 2013 р. кафедру очолює Карвацький Ігор Миколайович.

Кафедра за останні роки мала такі здобутки:

· визначено роль і значимість месенджерів у регуляції хронотропних та інотропних ефектів серця;

· розроблено експериментальні підходи перетворення негативної хроноінотропії в позитивну й навпаки;

· розкрито роль донатору оксиду азоту (NO) – L-аргініну в розвитку та протіканні різних стадій гіперфункції
й гіпертрофії міокарда;

· показано, що нові, синтезовані в Інституті органічної хімії НАНУ, фторовмісні блокатори кальцієвих та активатори калієвих мембранних каналів (форидон і флокалін) попереджають гіпертрофію серця й знижують рівень
артеріального тиску, особливо при гіпертензіях;

· Встановлено, що синтезовані в означеному інституті фторовмісні діазоксиди покращують трофіку та енергетику
серця, скоротливість ізольованих кардіоміоцитів і знижують артеріальний тиск;

· установлено ендотелій-пошкоджуючий вплив фактора фракції гранул нейтрофілів на серцево-судинну систему.