ТОП 10:

Розділ 2. Фізіолого-анатомічні знання античного Середземномор’я. Від Гіппократа до Галена



 

Зі Стародавніх|древніх| часів і до наших днів, із тієї пори, як з’явилися|появлялися| перші згадки|згадування| про медицину, не було яскравішої постаті, ніж постать людини, котра жила в V ст.|віці| до християнської ери. Образ|зображення| її ніколи не зникав|тьмянів,тьмянішав|, хоча на довгий час і випадав з|із| поля зору лікарів|лікарок|. Але|та| саме в новітню|найновішу| епоху ця людина – Гіппократ – постає|з’являється| в дійсному світлі її історичного значення; саме

новітня|найновіша| медицина досягла цінності, яким є вчення|навчання,вчення| Гіппократа і його школи навіть у наш час|в наші часи|.

Гіппократ жив у ту епоху, коли в Греції відбувалися|походили| великі зміни. Небезпека з боку Персії майже минула, велике військо супротивника|противника| було знищене, персидський цар Ксеркс повернувся зі|із| своїм флотом до берегів Азії. Але|та| Греція не могла радіти перемозі –цього не допускало давнє суперництво між Південною Спартою й приморським містом Афіни. Проте|тим не менше| афіняни наперекір усім труднощам показали свою велич. Вони наново|заново| відбудували зруйноване війною місто, оточили його кріпосною стіною й після того, як Перікл сприяв приходу|прибутку| до влади демократії, місто досягло у всіх галузях культури дивовижних|дивних| успіхів. Духовне панування Афін у той час було незаперечним|безперечним|. Ні в одному місті Греції не було такої кількості видатних|визначних| мужів: в Афінах жили найзнаменитіші історіографи, блискучі|лискучі| драматурги, великі філософи й ті люди мистецтва: художники|митці|, скульптори та архітектори|зодчі|, – які прикладали|додавали,докладали| всі сили до того, щоб|аби| прикрасити місто прекрасними спорудами й художніми витворами|добутками|.

Здавалося|видавалося|, наступив|настав| щасливий час, але|та| колишня заздрість і неприязнь Спарти спалахнули знов|знову,щойно| і почалася|розпочинала,зачинала| Пелопонеська війна. Потім між суперниками укладено|ув’язнений| союз|спілка,сполучник|, у який по-справжньому не вірила жодна зі сторін. Далі знову спалахнула війна й, нарешті|урешті|, деспотія Спарти поширилася|поширювалася| на всю Грецію, у тому числі й на Афіни. Але|та| Спарта не була здатна закріпити за собою |в цьому пануюче становище|становищі|. Старі вороги Греції відчули, що півострів ослаб, і розгорнулися такі події, які призвели до загибелі грецької свободи.

Гіппократ частково пов’язав свою долю з долею Греції, насамперед Афін, частково йшов своїм власним шляхом|колією,дорогою|, щоб|аби| виконати місію, на яку його надихав талант, місію, що зробила його найвидатнішим лікарем|лікаркою| у світовій історії.

Єгипетська наука лікування проникла до Греції ще задовго до Гіппократа. Місцевий культ богів перетворив її в особливу систему, у центрі якої стояв бог Асклепій (Ескулап). Про нього говорили, що він приносить хворим зцілення й передає свої знання жерцям-лікарям, котрі служили хранителями|охоронцями| храмів Асклепія. Його культ поширився|поширювався| по всьому грецькому світу. Один із старих і знаменитих храмів Асклепія стояв на острові Кіс. Тут у 459 р. до н. е. народився Гіппократ.

До цього часу вже почався|розпочинало,зачинало| розподіл|поділ| між лікуванням і жречеством|. Жрець-лікар|лікарка|, котрий володів подвійною монополією, був витіснений «чистим» лікарем|лікаркою|; для прогресу медичної науки відкривалися|відчиняли| нові шляхи|колії,дороги|. Для виховання вмілих лікарів|лікарок| було корисно, щоб ця професія|лікарки|, як і майже всі інші, перетворилися на спадкову|спадкоємну|, переходячи в сім’ї від батька|батька| до сина. Завдяки цьому з|із| покоління в покоління передавалися не лише|не лише| традиції й етична атмосфера цієї професії, але й знання, які часто були таємницею. Батько|батько| зазвичай|звично| дуже рано починав|розпочинав,зачинав| учити|вчити| сина. Так трапилося й із|із| Гіппократом, і тому зрозуміло, чому вже у двадцять років від народження він став знаменитістю.

У віці, у якому сучасна молода людина лише приступає до своєї освіти|утворення|, Гіппократ нелише| перейняв досвід|дослід| діда та батька|батька| й самостійно лікував хворих, але|та| й устиг|устигав| побувати в Єгипті, де лікареві|лікарці| тоді багато чому мали повчитися. Незабаром після того, як Гіппократ був посвячений у жерці (таке посвячення в той час ще було обов’язковим для заняття лікарським ремеслом), він| покинув батьківщину та поїхав у країну на Нілі, де його привітно прийняли верховні жерці. Імовірн|певно,мабуть|о, він усвідомив у Єгипті, що потрібно було покласти край духу кастовості, що та|настільки|к сильно панував, як у Єгипті, так і в Греції, бо, крім станової зарозумілості, що сповнювала лікарі|лікарок|в-жерців, кастова таємниця перешкоджала правильній освіт|утворенню|і й тим самим – прогресу медицини. Ал|та|е в Єгипті він побачив також згубну для справ|речі|и надмірну спеціалізацію: кожен ліка|лікарка|р мав право лікувати тільк|лише|и одну хворобу, наприклад катар| дихального горла; це якраз суперечил|перечило|о тому, що Гіппократ укладав у поняття медицини та лікарської діяльності. Ал|та|е, незважаючи н|незважаючи на|а це, він навчався багато чому. Особливо багато єгиптяни досягли в дієтиці|, і знання цієї науки Гіппократ відвіз і|із|з собою на батьківщину, як і багато що |із|з того, що він згодом об’єднав під характерно|вдача|ю назвою «факти, почерпнут|черпнути|і |із|з досвід|досліду|у».

Повернувшись із Єгипту, Гіппократ одружився на двадцятирічній дівчині і нарешті приступив |урешті|, до широкої діяльності лікаря|лікарки| й учителя|учителя|, сповнений передовими ідеями. «Життя коротке, шлях|колія,дорога| до мистецтва тривалий, випадок швидкоплинний, досвід|дослід| брехливий, висновок|висновок,виведення| важкий|скрутний|. Недостатньо, щоб|аби| лікар|лікарка| робив|чинив| усе, що потрібно; сам хворий і все, що його оточує, повинні прагнути до тієї ж мети|цілі|». Ось| мова|язик|, якою він говорив, і це була нова мова|язик|.

Декілька років Гіппократ залишався на Косі, де створив свою школу. Потім він відправився у Фессалію й поселився|оселився| в Ларисі, де жив до тих пір, поки чума, що була в Афінах в 429 році до н. е., не поставила перед ним нове завдання|задачі|. Із|із| поверненням Гіппократа до Афін прийшла надія та бажання зцілитися. Він прийняв дуже дієві|дійові| заходи. На межах|кордонах| міста і на зачумлених вулицях були розкладені|розкладати| вогнища|багаття|: вогонь боровся з|із| міазмами, із|із| зародками хвороби, з|із| отрутою трупів, що розкладаються|розкладають|, які, як здогадувався Гіппократ, сприяли розповсюдженню|поширенню| хвороби. Боротися такими способами з|із| поширенням|поширенням| зарази було справді|воістину| геніальним. «Усі великі явища проводяться|виробляють,справляють| повітрям, – говорив він. – Повітря дає життя й переносить хвороби».

Лікарське мистецтво Гіппократа, як це завжди було в давнину, полягало майже виключно|винятково| в практичному лікуванні та попередженні|попереджувати,запобігати| хвороби|болючий|, проте|тим не менше| він значно більше, ніж інші, прагнув зрозуміти будову|споруду| й функції людського тіла. По книгах, що приписуються Гіппократу і його учням, ми можемо створити собі уявлення про те, що в той час знали про людське тіло або ж уважали|гадали|, що знають.

|більш того|У працях Гіппократа досить детально описані | кістки черепа|кісті|. Із|із| хребців не згадується перший шийний хребець, названий|накликати| пізніше атлантом|, тому що|бо| він утримує голову. Другий хребець, єдиний, який має| зубоподібний відросток|паросток| й утворює разом з атлан|том один суглоб, описаний докладніше|детальним|. В одному місці|місце-милі| вказано, що загальна|спільна| кількість хребців| – 18, в іншому місці –| 22 (нині кожен медик знає, що хребців| 33 або 34, у куприку їх буває чотири або пʼяте). Точніше вказана кількість ребер: є|наявний| сім справжніх і декілька несправжніх ребер. І тепер сім верхніх ребер, що йдуть до грудини й пов’язані з нею, називаються «істинними» (справжніми) ребрами, на відміну від п’яти нижніх|, не зчленованих із|із| грудиною.

 

 

 

Античне зображення скеле|та з|із| грецьким написом|надписом|:

«Пізнай са|мого| себе!» (мозаїка |із| з Помпеї)

 

Добре описано низку|лава,низка| м’язів під певною назвою. Для позначення м’язів часто вживається слово «м’ясо», але|та| також часто зазначається, що позначення, які йдуть від латинського musculus| (м’яз – маленька миша). Це найменування вибране тому, що багато м’язів, особливо на верхній частині|частці| руки, під час напруги|напруженні| нагадують мишу, яка рухається|суне| під шкірою. Різниці між сухожиллями та нервами анатомія Гіппократа не знала.

Шлунок і кишечник розглядаються|розглядують| як дві порожнини одного й того самого органа; у кишечнику деякі частини|частки| диференціюються. Зрозуміло, часто згадується печінка, адже| вона була добре відома за жертвопринесенням; разом із|поряд з,поряд із| селезінкою печінку вважали|лічила| головним джерелом крові. Із|із| залоз Гіппократом і його учнями відзначено|помітити| лише|лише| декілька невеликих лімфатичних залоз та, звичайно, молочні залози. Залози розглядали|розглядували| як вмістище вологи, носії важливої|поважної| для нормального й здорового життя функції. Головний мозок вони також приймали за залозу.

Форму серця Гіппократ порівнював із|із| пірамідою. У навколосерцевій сумці, у яку серце вкладене, як в мішок, міститься|перебуває|, говорив він, – деяка кількість рідини, необхідна для охолоджування|охолодження| жаркого серця (насправді там є незначна кількість вологи, що перешкоджає виникненню тертя між серцем і навколосерцевою сумкою). Є|наявний|, як стверджував Гіппократ, дві серцеві|сердечні| камери – права й ліва, які, як він помилково стверджує|стверджує,ухвалює|, між собою зв’язані, а також дві передні порожнини, або передкамери, із|із| поглибленнями, які вчений називає «серцевим|сердечним| вухом»; отже, є праве та ліве серцеве|сердечне| вухо, але|та| жодне з них не служить слуху|чутці|, жартівливо додає|добавляє| Гіппократ або ж один із його учнів. За переконаннями школи Гіппократа, кров витікає зі|із| своїх джерел – печінки й селезінки (але|та| яким чином детально не вказується|вказує|) – у праве серце; кров спочатку холодна, проте|однак| нагрівається в лівій серцевій|сердечній| камері, де накопичується теплота. Серце потім гонить кров уперед по судинах|посудинах|.

Голос, за Гіппократом, утворюється в дихальному горлі| повітрям, що випускається. Якщо людина, якій набридло життя, перетне|перерізатиме| собі горло, то вона не може більше говорити; якщо ж при цьому зближувати краї рани –голос повертається. Вдихуване повітря служить для того, щоб охолоджувати серце, –це була стара думка, що постійно повторюється, про роль дихання. Зауваження про анатомію чоловічих сечостатевих органів певною мірою|утримують| правильні, але|та| те, що сказане про жіночі органи, почерпнуте|черпнути||передусім| з|із| анатомії тварин. Смішне для нас уявлення про те, що молоко прямує в груди, тому що матка, яка збільшилася, тисне|давить| на черевний сальник і вичавлює|видавлює| звідти молоко вгору, виникло, очевидно, від схожості молока зіз хімусом, який приймали за материнське молоко (хімус –суміш кишкового соку з оберненою в рідкий стан їжею).

Про око Гіппократ мав у своєму розпорядженні досить задовільні знання. Дослідження ока тварини, яке за структурою схоже з людським, не представляло| труднощів. труднощів. Гіппократ учив|вчив|, що в людському оці є три оболонки: «біла оболонка» (тобто білкова оболонка разом із роговою), «тонка оболонка», у якій розрізняється «кольорова оболонка (райдужна або ірис), і «павутиноподібна оболонка|», яку й нині ще називають arachnoideа.|

|

 

 

 

Гіппократ (459–377 до н. е. )

Мармур зберігається у Відні. Уважається|лічить| першим грецьким індивідуальним портретом.

 

Народився близько 460 р. до н.е. на острові Кос, Греція. Гіппократ був з роду Асклепіадів — династії лікарів, що вела свій рід від Асклепія — бога медицини.

Сім'я Асклепіадів, що також називають Косською школою, зберігала в V ст. до н. е. релігійні форми та звичаї, наприклад, у них була заведена клятва, що тісно пов'язувала учнів із учителем, із побратимами за професією. Першу науку медицини Гіппократ отримав від батька — лікаря Геракліда. Із метою наукового вдосконалення Гіппократ у молодості багато мандрував та вивчав медицину в різних країнах з практики місцевих лікарів та з обітниць, що вивішувалися на стінах храмів Асклепія — асклепейонів.

Гіппократ жив за часів Перикла, Сократа й Платона, лікував від удаваного божевілля усміхненого філософа Демокрита. Він є однією з видатних фігур в історії медицини, визнаний «Батьком медицини» та засновником власної медичної школи. Ця інтелектуальна школа докорінно змінила медицину в Давній Греції, відокремила її від чаклунства й філософії, з якими вона традиційно була пов'язана, й зробила медицину професією. Імовірно, він помер у місті Лариса, де тривалий час жив і працював, у віці 83 чи 90 років, хоча деякі підрахунки свідчать про те, що він жив понад 100 років.

 

Не згадує Гіппократ про внутрішній шар – сітківку з її клітинами, що дають можливість бачити. Середина ока, зазначає він, наповнена рідиною (ми називаємо її склоподібнимскловидним тілом), яка подається від «великої залози» – головного мозку. Чи знав він про кришталик, ізіз його праць невідомо, та однак можна вважати, що знав. Він знав про зв’язок між оком і головним мозком, але не розумів значення цього «твердого каналу», під яким треба розуміти зоровий нерв. У «трубках», які ведуть до головного мозку, на думку Гіппократа, міститься «зорова рідина»; її присутністю він і пояснює процес зору. Здатність слухати, вважає|гадає| він, походить від того, що кісткова частина вуха, яку слід відрізняти від м’якої частини, передає звук. Про наявність внутрішнього вуха, яке і є власне органом чуття, у той час уже знали, однак але не знали його функції.

Уявлення Гіппократа про життя грунтуються на чотирьох «стихіях» –вогні, воді, повітрі й землі, а також на властивостях, такиж як теплий, холодний, вологий, сухий. Їм відповідає чотири основні соки живого тіла|: кров (по-латині – сангвис|), слиз (по-грецьки – флегма), жовта жовч (по-грецьки – холе|), чорна жовч (по-грецьки – мелос| – чорний, холе| –жовч|). Жовта жовч виходить ізіз печінки, чорна – із селезінки. Якщо чотири стихії змішати правильно, то людина здорова. Якщо переважає одна з речовин, це веде до хвороби, бо тіло, подібно до кола,кола без початку й без кінця та кожна частина тіла тісно пов’язана зі всіма іншими. Душевний стан людини також визначається різним змішуванням основних соків; звідси – чотири темпераменти: сангвінічний, флегматичний, холеричний і меланхолічний. Життя покоїться на теплі, теплота вкладена в людське тіло й харчується повітрям, що приходить ззовні. Соки заповнюються продуктами харчуванняхарчування. А над усім панують велика та могутня життєві сили, які Гіппократ називає природою.

Учення Гіппократа про соки було першою крупною теорією в медицині, що довго володіла розумами|глуздом|. Із часом|згодом| вона витіснена іншими теоріями, але|та| в наші дні знову набула|набула| значення, хоча, зрозуміло, не в тому вигляді|виді|, як була запропонована Гіппократом, а змінена й така, що грунтується на нових, міцних основах. Цьому ми зобов’язані досягненням науки, передусім|передусім,насамперед| вченню про гормони.

Гіппократ лише|лише| говорив про соки, більшого він знати не міг. Але|та| те, що саме соки визначають суть людського організму та правильне їх поєднання означає здоров’я, а неправильне – хвороба, це була прекрасна ідея, якою ми можемо захоплюватися ще і сьогодні.

Гіппократ помер.|вмер| імовірно,|приблизно| у 377 р. до н. е., далеко від батьківщини, у Фессалії. Сторіччя|століття| по тому його могилу все ще показували приїзджим|приїжджим| чужоземцям. Легенда розповідає|розказує|, що біля неї поселився|оселився| рій диких бджіл, мед яких зціляв дитячі хвороби.

Коли Гіппократ помер|вмер|, Арістотелю було приблизно сім років. Його ім’я заслуговує бути згаданим безпосередньо услід за ім’ям Гіппократа, бо Арістотель і його вчення про ідеї, засноване на точному| спостереженні природи, зробили великий вплив на розвиток медицини.

Із-поміж|із| безлічі залишених ним праць (а| їх нараховують|нараховують| щонайменше 400) дише|лише| мала частина|частка| стосується медицини, але й вони мають велике значення. Уже його твердження|затвердження|, що людині властиво харчуватися, розмножуватися, сприймати навколишній світ, рухатися|сунути| та мислити, показує, що Арістотель виходив із|із| даних спостереження, із|із| діяльності органів та, звичайно, з|із| їх будови|споруди|. Анатомія (учення про будову |споруду|тіла) і фізіологія (учення про діяльність органів тіла) були для Арістотеля –першого укладача|складача| систематичної зоології та ботаніки – початковими|вихідними| пунктами його описів і

класифікації.

 

 

Арістотель (384—322 до н. е.).

 

Арісто́тель ( 384 до н. е., Стагіра — 322 до н. е., Халкіда) — давньогрецький вчений-енциклопедист, філософ і логік, засновник класичної (формальної) логіки.

Арістотель народився в місті Стагіра, грецькій колонії, недалеко від Афонської гори. Тому отримав прізвисько Стагіріт Батька Арістотеля звали Нікомахом, він був лікарем при дворі македонського царя Амінти III. Нікомах походив із родини лікарів, в якій лікарське мистецтво передавалося з покоління в покоління. Батько став першим наставником Арістотеля.

У 367 до н.е. - 347до н.е. вчився в академії Платона в Афінах, у 343 до н. е. — 335 до н. е. був вихователем сина царя Македонії Філіппа II — Александра III. У 335 до н. е. повернувся до Афін, де заснував свою філософську школу — перипатетиків. Серед його творів — «Нікомахова етика», перша«Поетика».

На долю Арістотеля випала місія підвести підсумок досягнень учених і філософів античної Греції і, узагальнивши їх працю, передати наступним поколінням. Тільки такий геній був здатним виконати це титанічне завдання. Він був одним із найвизначніших енциклопедистів, відомих людству. Ним були закладені основи біології, фізики, етики, логіки, психології, соціології.

 

Найголовнішим, мовиться в його працях, є серце. Тому-то воно виникає першим та припиняє свою діяльність останнім. Народження – це перехід із|із| небуття в буття, смерть же – перехід з|із| буття в небуття. Тому в людини, котра народжується, так само як і у тварини, спочатку утворюється серце, як осереддя всього, потім – верхня частина|частка| тіла з|із| великою головою й великими очима, а потім – усе інше. Грудинно-черевна перешкода, зазначає науковець, є щось ніби|начеб,немов,немовби| захисної стінки, яка затримує притікаюче знизу тепло. Зважаючи на|внаслідок,унаслідок| виконання такого важливого|поважного| завдання|задачі| її вважали|гадали| центром мислення, але|та| Арістотель виступає|вирушає| проти|супроти| цього погляду і ставить питання щодо відношення|ставлення| грудинно-черевної| перешкоди до мислення. |дуже|Часто у творах|добутках| стародавніх|древніх| авторів ми натрапляємо на думку, що центром мислення служить серце. Так, наприклад, Гомер говорить в «Іліаді» про Ахілла, що «серце в кудлатих грудях його два обговорювало рішення|розв’язання,вирішення,розв’язування|».

Арістотель приписує людині власну «мислячу душу», яка відрізняє її від усіх інших живих|жвавих| істот, проте|однак| не вказує|вказує| певного місця|місце-милі| в тілі, де вона міститься|перебуває|. Правильне уявлення|виставу,подання,представлення| Арістотель мав про функції оболонок: на його думку, їх призначення – оберігати|запобігати| нутрощі від зовнішніх пошкоджень|ушкоджень|. Тому найважливіші органи – серце й головний мозок – оточені найщільнішою оболонкою, оскільки вони потребують особливо надійної охорони|вартування|, бо|тому що| повинні підтримувати життя. Органи, видимі ззовні, зазначає Арастотель, відомі, але|та| внутрішні органи невідомі. Можна, проте|однак|, припустити|передбачати|, що вони схожі на|із| органи тварин. Серце варить із|із| живильних|живлячих,поживних| речовин кров. Пульс, вважає|лічить| вчений, є здриганням серця; коли через великі кровоносні судини|посудини| до нього подається живлення|харчування|, то це живлення|харчування| закипає в серці й воно від цього різко здригається. Поза сумнівом|безсумнівно|, Арістотель бачив і головний мозок людини, оскільки|тому що| в|біля,в| нього сказано, що цей мозок – більшої величини, ніж у|біля,в| тварин, і вологіший|вогкий|. Водночас|в той же час| він стверджує, що мозок людини позбавлений крові, холодний і не володіє чутливістю. Нирки|бруньки| людини Арістотель порівнює з|із| нирками|бруньками| бика і відзначає|находить|, що вони виглядають так, ніби складаються з багатьох маленьких нирок|бруньок|, (точне зауваження про нирки|бруньки| новонароджених. Як цей, так і деякі інші його висновки|висновки,виведення| свідчать про те, що в стародавній|древній| Греції, де розтини|розкриття|, як правило, були заборонені, анатомічні пізнання все ж таки|все же| могли бути почерпнуті|черпнути| й за допомогою розтину|розкриття| трупів немовлят, очевидно|, трупів дітей із|із| вродженими|уродженими,вродженими| вадами.

Життя, зазначає Арістотель, відрізняється вологістю|вогкістю| та теплотою, старість же – навпаки, холодом і сухістю. Людина живе довше, ніж багато крупних тварин, тому що її тіло містить|утримує| більше вологи й теплоти. Усі виділення виходятьіз непридатної або ж придатної їжі. «Непридатною я називаю таку їжу, яка нічим не сприяє зростанню|зросту| та життю і, якщо її увести|запроваджувати| у великих кількостях, то заподіює|спричиняє| організму шкоду; придатною я називаю їжу, що володіє протилежними властивостями». Далі вчений стверджує, що всі органи складаються з однієї й тієї самої субстанції, однакової первинної|початкової| речовини, але|та| в|біля,в| кожної частини|частки| організму є своя особлива матерія, наприклад особлива матерія слизу – солодкість, жовчі – гіркота; проте|однак| й вони утворилися з|із| тієї самої первинної|початкової| речовини. Організм росте|зростає|, харчується, а потім знову зменшується, – це ми й називаємо життям.

Про сон Арістотель говорить таке|слідуюче|. Сон пов’язаний із живленням|харчуванням|, оскільки|тому що| дія їжі|харчування| на ріст|зріст| відбувається здебільшого в стані сну, ніж при неспанні. | Їжа | приходить іззовні в призначені для неї |помешкання| шлунок і кишки. Це перша правильна вказівка на шлях| |, який проходить|| їжа. Там відбуваються зміни: добре| потрапляє в кров, погане виходить, але також певного виду субстанції за допомогою випаровування переходять у кров. Ці речовини поступають|надходять| у центр тіла – до серця, першоджерела життя. Від випаровувань, що походять із їжі, і виникає, на думку Арістотеля, сон. Речовина, яка випаровується, – це теплота, тому воно прагне вгору|угору|, так само, як тепле повітря завжди піднімається|підіймає| догори, потім охолоджується й потрапляє донизу. Тому їжа та пит вживання вина, що містить багато теплих речовин, викликає сонливість. Арістотель визнає, що в цьому питанні ще багато незрозумілого й запитує себе, чи не настає настає сон тому, що порожнини та ходи всередині голови охолоджуються внаслідок руху, коли туди потрапляють випаровування; він стверджує, що рух спричиняє охолодженняспричиняє охолодження, а шлунок і кишечник, якщо вони порожні, перебувають перебувають у теплому стані, тоді як наповнення їжею призводить призводить їх до руху й тому охолоджує.

Арістотель надає харчуванню (напевно справедливо) набагато більшого значення, ніж це ми робимо тепер. Водночас він багато чого не розуміє. Так, наприклад, учений говорить, що недостатнє харчування служить причиною того, що діти спочатку мають світле рідке й коротке волосся, яке згодом темніє, тому що вони споживають надходить більше. |. Діти перебувають у хорошому настрої , старці ж – у поганому, тому що одні гарячі, інші – холодні. Старечий вік є своєрідним охолодженням|охолодження. Далі Арістотель говорить, що людина, а також кінь і мул живуть довго, тому щобо в них мало жовчі. Це, звичайно, неправильно, оскільки всі ці істоти виробляють жовч у дуже великій кількості. Правильно лише те, що в коня немає жовчного міхура, резервуару для жовчі, але печінка й у коня виробляєвиробляє цю дуже важливу для травлення речовину.

Арістотелем установлено, що людина за розвитком своїх відчуттів залишається позаду багатьох тварин, але вона володіє тоншою чутливістю, а тому є| найрозумнішою зазі всіх живих істот. Тому |й лише тому є люди з хорошими здібностями і ті, котрі наділегі| поганими здібностями, або твердошкірі – менш кмітливі, тоді як люди з| м’якою шкірою вирізняються добрими розумовими здібностями. Очевидно, він мав на увазі фізично міцних і фізично слабких| людей, проте це не відповідає дійсності.

Людина складається з матерії й форми. Матерія проводиться такими стихіями, як вогонь і землягрунтом). Форму визначають,батько крім того, усі зовнішні причини, наприклад сонце.вважав

Арістотель посилено цікавився виникненням і розвитком людського зародка: «Сім’я є початком» – говорив він. Це якоюсь мірою правильно, але в інших зауваженнях ученого про розмноження людини дуже багато помилковою. І цінні лише ті його повідомлення, у яких він наводить дані безпосереднього спостереження. Людина стає зрілою після закінчення двох семиріч. Діти, котрі народилися до сьомого місяця вагітності, вижити не можуть. У більшості випадків жінка народжує за один раз лише одну дитину; у деяких країнах, наприклад у Єгипті з’являються й двійнята, а є місця, де народжуються троє та четверо дітей; найбільше одночасно народжується п’ятеро дітей. Імовірно,, це найбільш ранні відомості, які ми маємо у своєму розпорядженні про народження однією матір’ю п’яти немовлят. Безумовно, такі випадки в ті часи викликали не меншу сенсацію, як і два тисячоліття після. У людського зародка, стверджував Арістотель, спочатку утворюється серце, оскільки воно вважалося початком організму й тому першим утворювалося| в розвитку живого організму.

Арістотель також дотримувався помилкової думки, що серце складається з трьох камер (насправді воно складається з двох камер і двох передкамер).

ІзІз того, що Арістотель виклав у галузі медицини, багато що, звичайно, лише – це продукт його фантазії або ж запозичено в інших. Річ у тому, що не вистачало безпосередніх спостережень, констатації на трупі. Це змінилося надалі в період нового підйому грецької науки, особливо коли Александрія – засноване Олександром Великим портове місто в Єгипті – перетворилася на науковий центр, який не мав собі рівних. Там у знаменитій бібліотеці дослідники могли користуватися сотнями тисяч книг, там збиралися найавторитетніші вчені всіх галузей, там були дозволені розтини людських трупів, що на якийсь час відкрило, нарешті, шлях до дослідження людського тіла. Кращі лікарі того часу зосередили свою увагу на вивченні анатомії й, звичайно, фізіології, яка аж до XIX ст. була галуззю медицини, разом зіз анатомією.

Видатними лікарями першої половини III ст. до н. е., котрі зробили найбільший вклад внесок у вчення про будову тіла, були Герофіл та Еразістрат. Вони перші зробили спробу створити точну природничу науку про людське тіло, справжню анатомію.

Анатом і хірург Герофіл Халкідонський (335–280 роки до н. е.) народився в елінській Віфінії (історична область на території сучасної Турції), але більшу частину свого життя провів у Александріі. Він був онуком Арістотеля, учнем філософа Хрісіпа й знаменитого лікаря Праксагора. Герофіл залишив нащадкам великий спадок, що включав праці з усіх розділів медицини, зокрема з офтальмології, кардіології й акушерства. Його вважали лікарем-»правдопросвітителем|», тобто тим, хто говорить правду, у чому Герофіл схилявся до поглядів Гіппократа та Арістотеля. Вони вважали основою свого вчення чотири стихії й чотири темпераменти, а Герофіл говорив про чотири сили, що володіють людським організмом: миготлива сила, що міститься в печінці, зігріваюча – перебуває у серці, мисляча – у головному мозку та чуттєва – у нервах. Так само як і Гіппократ,

він підкреслював, що лікар зобов’язаний знати про те, що його можливості обмежені, та не забувати про це.

Герофіл першим відважився проводити систематичні розтини трупів людини задля вивчення будови тіла.

 

 

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.201.9.19 (0.013 с.)