Першим (греком), котрий розтинав людські трупи

 

 

Герофіл (кінець IV — перша половина III століття до н. е) — давньогрецький анатом і хірург. Першим почав проводити систематичні розтини трупів людини для вивчення анатомії.

Народився в Халкідоні (Віфінія). Онук Аристотеля, учень філософа-стоїка Хрісіппа і знаменитого лікаря Праксагора. Значну частину життя провів в Александрії. Ім'я Герофіл часто згадують разом з ім'ям його сучасника Ерасістрата. Обидва вважали, що центром нервової системи є головний мозок, і розрізняли «чутливі» і «рухові» нерви.

У праці «Анатомія» Герофіл описав будову шлунково-кишкового тракту, морфологію оболонок головного мозку, основні риси будови різних частин серцево-судинної системи. Під час проведення розтинів Герофіл відкрив синусний відтік, де сходяться всі канали (синуси) потиличної частини голови. Йому належить опис грудної протоки, хоча нічого не згадується про її значення. Учений також залишив найточніший для свого часу опис чоловічих та жіночих статевих органів.

Він мріяв зробити опис усього людського тіла, його органів і їх взаємозв’язків, бо всі анатомічні описи на той час були всього лиш фрагментами, випадковими даними, отриманими з епізодичних спостережень, або ж переносили анатомію тварин на людину, що зазвичай призводило до неправильних уявлень.

Медицина й фізіологія цінує Герофіла як анатома, який уже не об’єднував і не змішував нерви із сухожиллями, а вважав їх продовженням головного та спинного мозку, відростками «білої субстанції». Як відомо, у головному й спинному мозку розрізняють сіру та білу речовини. У головному мозку сіра речовина оточує білу, а в спинному – навпаки. Герофіл залишив майстерний опис усіх трьох відомих нині мозкових оболонок. Із них зовнішня, завдяки своїй міцності привернула увагу дослідника ще раніше. Він описав великі кров’яні порожнини головного мозку, на зразок маленьких озер, що збирають венозну кров, і мозкові шлуночки.

Герофіл назвав першу кишку, що приєднується до шлунка, дванадцятипалою. Крім того, він описав печінку такою, як вона виглядає в людини, тоді як колишні описи були, по суті, описами печінки тварин. Важливе значення мали його дослідження ока, яке ним добре описане. У праці «Про очі» Герофіл розповів про склоподібне тіло оболонки ока та сітківку.

Проте найбільш відомий його трактат «Про пульс», у якому визначено частоту пульсу дорослої людини, показано діагностичне значення цього параметра.

Герофіл багато займався пульсом, властивість якого добре вивчив. Ми практично розрізняємо лише декілька його властивостей, називаючи пульс прискореним або сповільненим, ритмічним чи аритмічним, ниткоподібним і т. ін., тоді як Герофіл розрізняв значно більше форм та створив дуже складне вчення про пульс, яке й донині робить вплив на мислення лікарів і спонукає їх вважати промацування пульсу одним з найважливіших компонентів лікарського огляду.

 

Герофіл описав легеневу артерію й дав назву легеневим венам, що збереглася до наших днів Про місце та час смерті вченого нічого невідомо, а його великі відкриття були забуті на довгі століття.

Другим великим лікарем тієї епохи був Еразістрат. Він народився в місті Юліде на острові Кеос, розміщеному недалеко від грецького материка. Імовірно, дядько-медик спонукав його відправитися до Александрії, де Еразістрат заслуживши велику пошану, був особистим лікарем царя. Розповідають, що одного разу, за бажанням царя, він обстежував його сина, принца Антіоха, хворого на загадкову хворобу, проте не міг виявити нічого, що б пояснило причини хвороби. Несподівано до кімнати увійшла красуня Стратоніка, рабиня царя, – і тут лікареві відразу став зрозумілий діагноз: за поведінкою принца та його пульсом, який Еразістрат якраз у цей час вивчав, він виявив, щo принц закоханий у Стратоніку й що саме це й призвело до хвороби принца. Лікар розповів про це царю і схилив його покласти кінець стражданням сина, віддавши йому красуню.

 

 

 

Ерасистрат досліджує любовну хворобу Антіоха.

 

Бенджамін Вест (1772). Художній музей (Бірмінгем)

 

 

Еразістрат цікавився найважливішими питаннями анатомії. Особливо ретельно він намагався досліджувати головний мозок людини, і лише в похилому віці йому вдалося виявити місце виходу чутливих нервів та доповнити, таким чином, відомості про призначення й суть нервів. Один з римських авторів розповідав пізніше, нібито Еразістрат задля цього здійснював вівісекції над засудженими злочинцями. Проте доказів цього немає, тому, найімовірніше, що це є вигадкою.

Видатний історик медицини Пушман підкреслює, що зі стародавніх лікарів Еразістрат був першим, чиї уявлення про фізіологію наближалися до сучасних. Еразістрат називав природу майстринею, вважав її дбайливою й відповідною своєму призначенню. однак Він завжди був готовий оголосити непотрібним орган, значення якого не міг збагнути. Так він учинив із селезінкою.

У нього не було прагнення до «наукової допитливості», бажання проникнути в таємниці природи, чого якраз і вимагає робота медика-

 

природодослідника, особливо фізіолога. Він вважав, що лікареві необʼязково знати, звідки та для чого утворюється сік, чи утворюється, наприклад, жовта жовч у шлунку чи надходить туди із їжею, – усе це його не стосується. Він учив, що людське тіло складається з частинок, що не змінюються, – із крихітних, твердих, бездушних і спочатку млявих атомів, які оживають лише під впливом тепла, що надходить із зовні. Він стверджував, що вродженої теплоти не існує. Не погоджуючись із цією теорією Гіппократа, не погоджувався і з іншими його поглядами, відкидаючи вчення про чотири соки в організмі (гуморальні уявлення гіппократиків), а віддав перевагу твердим часткам.

Згідно з А. К. Цельсом, Еразістрат проводив розтин трупів. Він установив, що в результаті смерті від водянки печінка стає твердою, як камінь, а в результаті отруєння ядом змії псуються печінка й товстий кишківник. Отже, Еразістрат зробив перші кроки на шляху до патологічної анатомії.

Послідовників Еразістрата називали еразістраторами; їхніми учнями були видатні лікарі Стародавнього Риму: Асклепіад, Диоскорид, Соран, Гален.