Георгій Володимирович Фольборт 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Георгій Володимирович Фольборт



(1885–1960)

 

Георгій Володимирович Фольборт народився 4 лютого 1885 р. в Петербурзі в родині службовця Міністерства фінансів. Здобув добру освіту, спочатку – удома, а потім – в одному з кращих навчальних закладів Петербурга – Петропавлівській німецькій школі.

По закінченню в 1903 р. гімназії перед ним постало питання, який ВНЗ обрати для подальшого навчання. У цьому велику роль відіграла пам’ять про діда, відомого палеонтолога Фольборта. Саме ця обставина спонукала до зацікавленості юнака природничими науками й не випадково його вибір припадає на Військово-медичну академію, що славилася своїми професорами, видатними вченими.

До Військово-медичної академії Георгій Володимирович Фольборт поступив у 1903 р. Серед революційно настроєного прогресивного студентства формувався його світогляд.

Ще на першому курсі Г. В. Фольборт був вражений яскравістю та простотою лекцій І. П. Павлова. Уже на другому курсі вчений звертається до І. П. Павлова з проханням дозволити йому працювати під його керівництвом, на що отримує згоду.

І. П. Павлов запрошує студента Г.В. Фольборта асистувати на лекціях. Із того часу той аж до закінчення академії не пропускає жодної лекції свого вчителя.

І. П. Павлов. запропонував Фольборту самостійну тему наукової праці в галузі фізіології травлення.

У 1908 р. Г. В. Фольборт публікує «Матеріали до фізіології умовних рефлексів», а через рік отримує диплом лікаря з відзнакою й залишається інститутським лікарем на кафедрі фізіології, що відповідає теперішній аспірантурі. І. П. Павлов рекомендує Г. В. Фольборту тему, яка стосується вивчення можливості утворення умовного рефлексу на стан гальмування.

У 1912 р. Г. В. Фольборт блискуче захищає цю працю як дисертацію на ступінь доктора медичних наук і стає асистентом кафедри Військово-медичної академії.

Із 1914 р. Г. В. Фольборт – прозектор тієї ж кафедри, тобто фактично стає заступником І. П. Павлова.

У 1916 р. Г. В.Фольборт професор кафедри фізіології Вищих Стебутовських сільськогосподарських жіночих курсів.

У 1918 році його обирають ординарним професором – завідувачем кафедри фізіології тепер уже Стебутовського сільськогосподарського інституту.

Невдовзі його призначають проректором, а згодом – ректором цього ВНЗ.

 

 

У той же час Г. В. Фольборт не полишає роботу в академії. У рідному закладі він працює викладачем, часто заміщає І. П. Павлова.

У 1923 р. передано в розпорядження І. П. Павлова маєток Колтуші, розмыщений під Ленінградом. Іван Петрович Павлов призначив Фольборта завідувачем цієї експериментальної бази, яка невдовзі стала відомою на весь світ як «столиця умовних рефлексів». Після того, як І. П. Павлов залишив Військово-медичну академію, Г. В. Фольборта призначають тимчасово виконувати обов’язки завідувача кафедри фізіології.

У 1926 р. за рекомендацією академіка І. П. Павлова вчена рада Харківського медичного інституту обирає професора Г. В. Фольборта, уже широко відомого своїми працями з фізіології травлення й вищої нервової діяльності, завідувачем кафедри нормальної фізіології.

Із 1928 до 1934 р. Г. В. Фольборт організовує вісім великих фізіологічних лабораторій в:

- Українському інституті праці;

- Українському інституті експериментальної медицини;

- Українському психоневрологічному інституті;

- Українському інституті харчування;

- Українському рентгено-радіологічному інституті;

- Українському інституті охорони материнства і дитинства;

- Українському інституті ендокринології.

У 1929 р. на ХІІІ Міжнародному конгресі у Бостоні академік І. П. Павлов, професор Г. В. Фольборт виступають із доповідями про умовні рефлекси.

Г. В. Фольборт читає доповідь на V Міжнародному конгресі психологів (США), а також лекції в клініці Мейо в Рочестері, у психіатричній клініці в університеті Дж.Хопкінса в Балтиморі.

У 1934 р. Г. В.Фольборта обрано членом-кореспондентом АН УРСР.

У 1935 році в Москві та Ленінграді відбувся ХV Міжнародний конгрес фізіологів, оргкомітет якого очолював І. П. Павлов, а Г. В. Фольборта призначено секретарем конгресу.

Г. В. Фольборт вільно володів іноземними мовами: німецькою, французькою, англійською. Він перекладав праці І. П. Павлова німецькою та англійською.

У 1942 р. Г. В. Фольборту присуджено премію імені І. П. Павлова за досягнення в галузі дослідження проблеми виснаження й відновлегння функціональних потенціалів.

 

 

У 1946 р. Г. В. Фольборт на запрошення Президії АН УРСР переїжджає до Києва, де його призначають завідувачем відділу фізіології Інституту біохімії АН УРСР і водночас кафедри нормальної фізіології Київського медичного інституту.

Згодом учений перейшов з Інституту біохімії до Інституту клінічної фізіології, де очолив великий відділ.

У складних умовах у повоєнні роки завдяки енергії й таланту Г. В. Фольборта організовано наукову фізіологічну лабораторію в Українському НДІ харчування, де завідувачем був М. І. Путілін. Ці дві фізіологічні лабораторії стали науковою базою для працівників кафедри нормальної фізіології. Головною проблемою, якою займаються співробітники й учні Г. В. Фольборта, є проблема виснаження та відновлення функціональних потенціалів різних органів і систем організму.

У 1951 р. Г. В. Фольборта обирають академіком АН УССР. Йому присуджують звання заслуженого діяча науки УРСР. У 1953 р. Г. В. Фольборта нагороджують орденом Леніна.

Учений на цей час був автором понад 130 наукових праць, виховав 45 кандидатів і 25 докторів наук.

У 1954 р. закінчили будівництво морфологічного корпусу Медичного інституту й кафедра фізіології, замість пристосованого приміщення (вул. Пушкінська, 22), одержала чудове, добре обладнане приміщення. Споруджено віварій за проектом співробітників кафедри. Інтенсивно велася наукова й педагогічна робота, підготовка наукових і медичних кадрів.

До останнього дня свого життя Юрій Володимирович Фольборт напружено працював, читав лекції, очолював відділ вищої нервової діяльності та трофіки в Інституті фізіології АН УРСР і кафедру КМІ, керував науковою роботою співробітників й учнів. Учнями та послідовниками Фольборта були Володимир Фролькіс і Микола Путілін.

Помер Г. В. Фольборт 17 квітня 1960 р.

У перших роботах із фізіології травлення Фольборт за допомогою розробленого ним методу подвійної жовчної фістули спостерігав за виходом жовчі у дванадцятипалу кишку під час травлення й натщесерце в однієї й тієї самої тварини. Він довів, що в голодної тварини вся жовч поступає з печінки в жовчний міхур, а після прийому їжі – до кишечника. Також Фольборт відкрив наявність гормону секретину в кишковому соці. Він відкрив вплив симпатичних нервів на секреторну діяльність шлунка.

 

Г. В. Фольборт створив учення про фізіологію процесів виснаження й відновлення та встановив основні закономірності цих процесів (які І. П. Павлов назвав правилами Фольборта). Ці правила характеризують виснаження й відновлення після фізичного навантаження. Перше з них: «Працездатність органа не є його постійною властивістю, а визначається в кожний момент рівнем, навколо якого коливається баланс процесів виснаження та відновлення». Учений відкрив негативні (гальмівні) рефлекси.

Із 1946 до 1966 р. кафедрою фізіології завідувала член-кореспондент АН УРСР, заслужений діяч науки, доктор біологічних наук, професор Єлизавета Костянтинівна Приходькова (1892–1975). У Харківському медінституті під керівництвом Є. К. Приходькової проведено дослідження з вивчення ролі кори великих півкуль головного мозку в регуляції кровообігу, установлено істотне значення премоторної ділянки кори мозку в регуляції рівня кров’яного тиску. В Українському інституті експериментальної ендокринології (тепер – Харківський НДІ ендокринології і хімії гормонів МОЗ України) вивчали значення зміни гормонального статусу організму в розвитку гіпертонії, у дослідах на тваринах із центрально-нервовою гіпертонією вивчено вплив різних гіпотензивних речовин, що застосовуються під час лікування гіпертонії. Цей колектив працював над вивченням патофізіологічних основ гіпертонічної хвороби й розкриттям значення фізіологічно нормального «спектра» гормонів для діяльності нервової, серцево-судинної та інших систем організму. Під керівництвом Є. К. Приходькової проводили дослідження ролі кори великих півкуль головного мозку в регуляції кровообігу. Установлено суттєву роль премоторної ділянки кори головного мозку в регуляції рівня кров’яного тиску.

Низку робіт щодо вивчення нейро-гуморальної регуляції функцій органів системи травлення вона виконала на кафедрі фізіології Харківського університету в 1939–1946 рр. Результати вивчення слиновиділення підщелепною слинною залозою під час подразнення

 

барабанної струни та симпатичного нерва електричним струмом різної сили й частоти дали змогу Є. К. Приходьковій висловити припущення про причини, які зумовлюють відмінності в якісному складі слини при дії природних подразників. Уперше на залозистому апараті отримано явище песимуму та оптимуму, установлено адаптаційно-трофічні впливи симпатичного нерва на секреторний процес, що можна розглядати як розвиток учення Л. А. Орбелі про трофічний вплив нервової системи. Викликають інтерес результати вивчення впливу гормонів ендокринних залоз, зокрема паращитоподібних, на моторику шлунково-кишкового тракту, холінергічних реакцій травних залоз і роль у цих реакціях ЦНС та гуморальних факторів (Є. К. Приходькова, Р. М. Гланца, С. В. Максимова, 1949, 1950).

Із 1968 р. в Харківському медичному інституті МОЗ упродовж 30 років (із 1967 до 1997 р.) кафедру фізіології очолював вихованець Ленінградської фізіологічної школи професор Федір Петрович Ведяєв (1928–2000) – доктор медичних наук, професор, лауреат премії ім. П. К. Анохіна. Він та його учні вивчали механізми функціональних взаємодій лімбічних утворів з іншими структурами мозку (неокортекс, ретикулярна формація), а також роль цих утворів в організації емоційно-стресової реакції організму

Із 1997 р. кафедру фізіології очолював учень Ф. П. Ведяєва Валерій Гаврилович Самохвалов. Його дослідження стосується вивчення механізмів стійкості до емоційного стресу за умов дії шкідливих факторів навколишнього середовища.

Зараз кафедру фізіології Харківського національного медичного університету очолює кандидат медичних наук, доцент Дмитро Ігорович Маракушин.

Київська школа фізіологів

 

Для першого етапу розвитку фізіології людини і тварин у Київському університеті характерний її тісний зв’язок з анатомією, що не випадково. Із десяти перших професорів медичного факультету шість (у тому числі В. О. Караваєв, М. І. Козлов, О. П. Вальтер, П. І. Перемежко та ін.) або були учнями великого російського вченого М. І. Пирогова, або перебували під його ідейним впливом. М. І. Пирогов, як відомо, уперше у світовій науці запровадив анатомо-експериментальний напрям. Науковець вивчав будову тіла людини й органів, пов’язуючи структуру з функцією, ставлячи експерименти на тваринах. Після нього хірурги Західної Європи при хірургічних клініках тримали тварин, експериментуючи на них. Цей напрям дав дуже багато як для фізіології й анатомії, так і для хірургії. Перші анатоми Київського університету включали у свою наукову підготовку вивчення фізіології.

Першим завідувачем новоутвореної кафедри фізіології призначено в 1842 р. Едуарда Ернестовича Мірама (1811–1877), спеціаліста з порівняльної анатомії. Він писав, зокрема, наукові праці з анатомії органів зору, слуху, із будови тіла деяких тварин.

Народився Е. Мірама 4 (17) серпня 1811 р. в м. Мітава Російської імперії. Фізіолог, зоолог, професор Київського університету німецького походження, завідувач кафедри фізіології, декан медичного факультету. 1840 р. академію відвідав міністр народної освіти, граф Сергій Уваров, який, зокрема, відвідав лекції Мірама та відзначив їх якість. Улітку того ж року прийнято рішення закрити Віленську академію, а її колекції й кабінети передати до новоствореного Київського університету святого Володимира. Міраму запропоновано відправитися на закордонне навчання, на що він дав згоду. 7 грудня 1840 р. наказом міністра його відправлено за кордон на півтора роки. 31 липня 1842 р. учений захистив дисертацію на ступінь доктора медицини «De ossibus nasi», після чого його призначено ад’юнктом на кафедрах фізіології здорової і хворої людини, а вже 10 вересня того ж року – екстраординарним професором фізіології Київського університету. Із 21 жовтня 1843 р. Мірам стає ординарним професором. У 1842–1843 рр. читав також курс зоології. Із 27 грудня 1843 р. працював лікарем при Київській поштовій конторі без оплати. Із 1842 до 1862 р. був завідувачем кафедри фізіології. У 1854–1862 рр. – деканом медичного факультету. У 1862 р. вийшов у відставку після 25-річного терміну служби. Під час епідемій холери в 1847 і 1857 рр. Мірам завідував двома лікарнями в Києві в Печерський і Пласкій частинах, також дитячем лікарем.

Помер 23 березня (5 квітня) 1877 р. у Києві.

Наступником Е. Мірама був не менш видатний учений О. П. Вальтер.

 

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; просмотров: 292; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.172.135.8 (0.018 с.)