ТОП 10:

ЧАСТИНА ІІ. Експериментальний період у розвитку функцій організму



Класична середньовічна схоластика ХІІІ ст. основана на трьох положеннях: 1) усі знання містяться в працях авторитетних авторів, які визнаються церквою; 2) наука зводиться до вміння виводити нижчі поняття з вищих через формальну логіку; 3) викладання – процес теоретичний, що абсолютно виключає дослід.

Великий вплив на розвиток природознавства (і фізіології) на початку ХІІІ ст. мав англійський філософ і політичний діяч Френсіс Бекон (1215–1294). Він не був лікарем, проте окреслив шлях подальшого розвитку медицини й зокрема. фізіології.

 

 

 

Ф. Бекон (1561–1626)

 

Магістр богослов’я Оксфордського університету й франциський монах спробував заново осмислити та переробити освячені церквою догмати, за що жорстко поплатився. У народі його назвали «дивним лікарем». У своему трактаті «Opus majus» Р. Бекон проповідував точні природничі науки – математику, механіку та алхімію, яка на його думку, вивчає природу, грунт, рослини, тварини та засоби медицини. Він був противником схоластики й повернувся до дослідного методу, який він вважав єдиним критерієм істини. У результаті Р. Бекона звинуватили в «спілкуванні з нечистою силою» та інквізиція засудила вченого на 24 роки. Із тюрми він вийшов старцем.

Розділ 5. Зародження фізіології як науки

Фізіологія як самостійна наука, яка ґрунтується на експериментальному методі дослідження, розпочинається з епохи Відродження й відкривається роботами Уільяма Гарвея, який математично розрахував та експериментально обґрунтував теорію кровообігу

 

Вільям Гарвей (1578–1657) – англійський медик, основоположник фізіології та ембріології

.

Вільям Гарвей (1578–1657)

Народився в родині купця. У 1588 р. вступив у Королівську школу, де вивчав латинь. У травні 1593 р. прийнятий у Киз-коледж Кембриджзького університету, у тому ж році одержав стипендію із медицини, засновану в 1572 р. архієпископом Кентерберійським. Перші три роки навчання Гарвей присвятив вивченню «дисциплін, корисних для лікаря» –класичних мов (латині й древньогрецької), риторики, філософії та математики. Особливо його цікавила філософія. З усіх наступних творів Гарвея видно, що величезний вплив на його розвиток як ученого зробила натурфілософія Арістотеля.

 

Наступні три роки Гарвей вивчав дисципліни, що безпосередньо належать до медицини. У той час у Кембриджі це вивчення зводилося в основному до читання й обговорення творів Гіппократа, Галена й інших древніх авторів. Іноді влаштовувалися анатомічні демонстрації; викладач природничих наук зобов’язаний був робити це щозими, а Киз-коледж мав дозвіл проводити два рази в рік розтин тіл страчених злочинців. У 1597 р. Гарвей одержав звання бакалавра, а в жовтні 1599 р. залишив Кембридж: за звичаєм школярів того часу, він відправився в п’ятирічну подорож.

Точна дата його першого відвідування Падуі невідома, але в 1600 він уже займав виборчу посаду «старости» – представника англійських студентів у Падуанському університеті. Медична школа в Падуї була в той час на вершині слави. Анатомічні дослідження процвітали завдяки Джироламо Фабриціо д’Аквапенденте, який займав спочатку кафедру хірургії, а потім кафедри анатомії й ембріології. Фабриціо був учнем і послідовником Г. Фаллопія.

Коли Гарвей прибув у Падую, Фабриціо був уже літньою людиною, більшість його праць уже написано, хоча не всі опубліковано. Найбільш значний його твір, «Про венозні клапани» («De venarum osteolis») вийшов у світ у перший рік перебування Гарвея в Падуї, але Фабриціо демонстрував студентам ці клапани ще в 1578 р. Хоча вчений сам показав, що входи в них завжди відкриті в напрямі серця, проте він не побачив у цьому факті зв’язку з кровообігом. Твір Фабриціо вплинув на Гарвея, як і його книги «Про зрілий плід» («De formato foetu», 1604) і «Про розвиток яйця і курчати» («De formatione ovi et pulli», 1619).

Серед падуанських учителів Гарвея був також Джуліо Кассеріо.

25 квітня 1602 р. Гарвей завершив навчання, одержав ступінь доктора медицини й повернувся в Лондон. Ступінь визнано Кембриджзським університетом, але це ще не означало, що вчений може займатися лікарською практикою. Ліцензію видано Колегією лікарів, куди Гарвей і звернувся в 1603 р. Він складав іспити навесні того ж року та «оскільки цілком задовільно відповів на всі питання», то був допущений до практики, до наступного іспиту, що повиннен був відбутися через рік. Тричі з’являвся Гарвей перед екзаменаторами й 5 жовтеня 1604 р. був прийнятий у члени Колегії. У 1607 р. став дійсним членом Колегії лікарів, а два роки потому звернувся з клопотанням про зарахування його лікарем у лікарню Св. Варфоломія. Робота в ній вважалася дуже престижною для практикуючого лікаря, тому Гарвей підкріпив своє прохання листами президента Колегії й інших її членів і навіть самого короля. Керівництво лікарні погодилося прийняти його на цю посаду, як тільки звільниться місце. 14 жовтня 1609 р. Гарвея офіційно зараховано в штат. У його обов’язки входило відвідування лікарні не менше двох разів на тиждень, огляд хворих і призначення лік. Іноді хворих посилали до нього додому. Протягом двадцяти років Гарвей виконував обов’язки лікаря цього медичного закладу, незважаючи на те, що його приватна практика в Лондоні постійно розширювалася. Крім того, він працював у Колегії лікарів і проводив власні експериментальні дослідження.

У 1613 р. Гарвея обрано доглядачем Колегії лікарів, а на два роки пізніше він став лектором Ламліанских читань, заснованих у 1581 р. лордом Ламлі задля підвищення рівня медичного рівня в Лондоні. У той час усе утворення зводилося до присутності на публічних розтинах тіл страчених злочинців, що чотири рази на рік улаштовували Колегія лікарів і Товариство цирульників-хірургів.

На початку 1631 р. Гарвей став лейб-медиком короля Карла I. Після бою при Еджхилле в 1642 р. під час громадянської війни в Англії Гарвей пішов за королем в Оксфорд. Тут він відновив лікарську практику й продовжив спостереження й експерименти. У 1645 р. король призначив Гарвея деканом Мертон-колледжу. У 1646 р. Гарвей видав у Кембриджі два анатомічних нариси «Дослідження кровообігу» («Exercitationes duae de circulatione sanguinis»), а в 1651 р. вийшла його друга фундаментальна праця «Дослідження про зародження тварин» («Exercitationes de generatione animalium»), де узагальнювалися результати багаторічних досліджень Гарвея стосовно ембріонального розвитку безхребетних і хребетних тварин, сформульовано теорію епігенезу. Гарвей затверджував, що яйце є загальною першоосновою всіх тварин і все живе походить із яйця. Дослідження Гарвея з ембріології слугували могутнім стимулом до розвитку теоретичного й практичного акушерства.

Із 1654 р. Гарвей жив у будинку свого брата в Лондоні або в передмісті Рохамптон. Був обраний президентом Колегії лікарів, однак відмовився від цієї почесної посади, пославшись на похилий вік.

3 червня 1657 р., прокинувшись, Гарвей відчув, що не може говорити. Він зрозумів, що це кінець, прощався з рідними просто, легко, для кожного знайшов маленький подарунок і помер тихо та спокійно.

 

У 1628 р. в Франкфурді опубліковано працю Гарвея «Анатомічне дослідження про рух серця і крові у тварин» («Exercitatio anatomica de motu cordis et sanguinis in animalibus»). У ньому він уперше сформулював свою теорію кровообігу й привів експериментальні докази на її користь. Вимірявши величину систолічного об’єму, частоту скорочень серця і загальну кількість крові в тілі вівці Гарвей довів, що за 2 хв уся кров

 

повинна пройти через серце, а протягом 30 хв через нього проходить кількість крові, яка дорівнює вазі тварини. Звідси випливало, що, усупереч твердженням Галена про надходження до серця все нових і нових порцій крові від органів, що її виробляють, кров повертається до серця по замкнутому циклу. Замкнутість же циклу забезпечують дрібні трубочки –капіляри, що з’єднують артерії й вени ( про капіляри Гарвей здогадувався, але їх не бачив)

Відкриття Гарвея зустрінуте шквалом критики вчених, які притримувалися поглядів (за Арістотелем та Галеном), що кров утворюється в печінці з їжі й рухається по венах, що сліпо закінчується в органах. Проте відкриття кровообігу Гарвеєм визнано вченими (Декарт, Шлегель, Пеку й ін.) ще при його житті.

 

Роберт Бойль (1628–1691)англійський фізик, хімік і богослов, сьомий син Річарда Бойля, графа Коркського.

Народився 25 січня 1628 р.

Перше виховання й навчання одержав удома й у колегії в Ітоні, а на дванадцятому році був посланий батьком у Женеву, де вчився кілька років під керівництвом одного француза, а потім завершив своє навчання подорожжю в Італію та Францію.

Повернувшись в Ірландію, Бойль після смерті батька одержав значний спадок та оселився у своєму маєтку Сталльбриджі, займаючись спочатку переважно філософією й релігією. У 1654 р. переселився в Оксфорд, де став більше віддаватися заняттям фізикою та хімією й брав участь у заснуванні Товариства наук, що потім, у 1660 р., перемістилося в Лондон, а згодом за назвою Лондонського королівського товариства одержало велику популярність. Бойль не був одружений; з посад: виконував обов’язки президента Лондонського королівського товариства та багато років був одним із директорів Ост-Інської компанії.

 

 

Помер 30 грудня 1691 р. і був похований у Лондоні, у Вестмінстерському абатстві.

У вивченні природи науковець був послідовником Бекона Веруламського, супротивником схоластичної філософії й надавав перевагу досвідові перед розумом; іноді цей напрям заважав йому робити узагальнення змісту помічених ним явищ. Досить важливий фізичний закон стискання газів, що названий тепер його ім’ям (закон Бойля-Маріотта), залишився б, можливо, непоміченим Бойлем, якби не первісна вказівка його учня Річарда Таунлі (Richard Townley) на правильність стискання газів зі збільшенням тиску в дослідах Бойля.

Упродовж 20 років Бойль ставив досліди на тваринах для вивчення суті дихання й прийшов до висновку, що в атмосферному повітрі є щось таке, без чого життя неможливе. Це невідоме життєве начало поступає в організм тварин через легені. На відміну від послідовниів учення про пневму, Бойль уважав, що це «щось» є матеріальною субстанцією, а не святим духом.

Бойль робив також оптичні дослідження й зробив висновок, що колір не залежить від складу речовини, а походить від деяких змін, вироблених світлом на поверхні тіл, унаслідок чого вони по-різному діють на зір; узагалі він думав, що всі кольори – це видозміни білого.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.215.62.41 (0.006 с.)