Російська державна бібліотека

 

 

Щоб перевірити правильність установленого погляду, що серце є джерелом теплоутворення, Бореллі на живих тваринах визначив температуру в різних органах. Його недосконалий ще термометр показав у

серці, легенях, печінці й кишках однакову температуру – 40°. Звідси він зробив висновок, що серце не є основним джерелом теплоутворення.

 

У вченні Бореллі про рухи тварин розвивались ідеї Рене Декарта.

 

Декарт Рене (1596–1650) – французький філософ, фізик, фізіолог, математик.

Рене Декарт (латинізоване Картезій; Cartesius) народився у Франції 31 березня 1596 р. Він отримав від батька невеликий спадок, який дав йому змогу присвятити своє життя науці та подорожам. Із 1604 по 1612 рр. навчався в езуїтському коледжі, де отримав добру гуманітарну та математичну освіту. Також виявляв великі здібності до філософії, фізики та психології. Через слабке здоров’я директор коледжу звільнив Декарта від відвідування ранкових богослужінь і дозволив йому залишатися в ліжку до полудня –звичка, яка збереглася в Декарта на все життя. Саме ці тихі ранкові години були для нього особливо живодайними у творчому плані. У 1628 р. переїхав до Голландії і жив там до 1649 р. Тут написав більшість своїх робіт.

 

Декарт надавав великого значення практичному застосуванню наукових знань. Так, його цікавило, яким чином можна вберегти волосся від посивіння. Він проводив також деякі досліди з кріслом-гойдалкою.

Одного разу під час служби в армії Декарту наснився сон, що мав велике значення для всього його життя. День 10 листопада він провів на самоті у своїй кімнаті, роздумуючи над науковими та математичними проблемами.

Для продовження занять математикою Декарт повернувся до Парижа, але столичне життя знову швидко йому набридло. Він продав маєток, який отримав від батька, і переїхав до самотнього сільського будинку в Голландії.

У 1649 р. перебрався в Стокгольм. Кволий і хворобливий Декарт стійко переносив ранні підйоми та жорстокі ранкові холоди протягом майже чотирьох місяців. Проте однаково він захворів на запалення легень і помер 11 лютого 1650 р. Усі власні папери та рукописні роботи Декарта зібрано й після його смерті морем відправлено до Парижа. Проте корабель потонув, не діставшись до причалу. Папери протягом трьох днів були під водою.

 

У 1644 р. надруковано трактат «Про людину». У ньому вчений уперше розробив теоретичну схему безумовного рефлексу та в найпростішому вигляді рефлекторну дугу. Висловив переконання, що живі істоти – це автомати, мозок яких отримує сигнали із зовнішнього середовища за допомогою органів чуття й передає розпорядження м’язам тіла.

Основоположник раціоналізму, згідно з яким наші знання складаються здебільшого або виключно з апріоричного знання, ідей, які в нас вже наявні. Висунув розум на перше місце, а роль досвіду звів до простої перевірки даних інтелекту. Вважав, що розум – у стані пізнання світу, проте потребує правильного застосування (методу). Він поставив за основу заново обґрунтовані знання з огляду на нові досягнення в природних науках тієї епохи, які він порівнює з частинами дерева: коріння – метафізика, фізика – стовбур, механіка, медицина та мораль – окремі гілки. Останні науки потрібні людині для опанування нею природи.

Послідовниками Бореллі були англічани Френсіс Гліссон (1597–1677) і Роберт Гук (1635–1703), француз Жюльєн Офре де Ламетрі (1709–1751) та багато інших.

 

Френсіс Гліссон (1597–1677)

Френсіс Гліссон народився в м. Рампишем, Дортсетшит (Великобританія), помер 16 жовтня 1677 р., у Лондоні (Великобританія). А нглійський лікар, анатом, професор у Кембриджі, один із найвидатніших лікарів першої половини XVII ст. Неоціненні його заслуги й у галузі фізіології. Він розробив учення про подразливість як про основну властивість усіх предметів у природі реагувати на подразнення.

У своєму творі про рахіт (Лондон, 1660) науковець звернув увагу лікарів на хвороби дитячого віку. Гліссон вивчав будову печінки (1654) і кишечника; його іменем названо оболонку, яка покриває печінку (гліссонова капсула, або капсула Гліссона). Він першим описав сфінктер, який пізніше названо сфінктером Одді.

 

 

Жюльєн Офре де Ламетрі (1709–1751)

(25 грудня 1709, Сен-Мало, Бретань –11 листопада, 1751, Берлін) –французський лікар і філософ-матеріаліст.

Народився Жюльєн Офре де Ламетрі в сім’ї багатого продавця тканин. Вивчав богословські науки, фізику та медицину. У Лейдені навчався під керівництвом лікаря, ботаніка й хіміка Бурхааве. У 1742 р. повертається в в Париж. У 1743–1744 рр. бере участь у Війні за австрійський спадок в армії герцога Граммона. Ламетрі був полковим лікарем. Захворів на гарячку, на основі спостережень за своєю хворобою прийшов до висновку, що духовна діяльність визначається тілесною організацією. Ця ідея лягла в основу його першого філософського твору «Природна історія душі» («Histoire naturelle de l’âme» (1745), або «Трактат про душу»), який розгнівив духовенство й був спалений. Незважаючи на те, що твори вийшли з друку анонімно, Ламетрі емігрував у Голландію. Тут він знову анонімно опублікував твір «Людина-машина» («L’homme machine» (1747), російський переклад – 1911), який теж був публічно спалений, проте приніс автору широку популярність.

У 1748 р. на запрошення прусського короля Фрідріха ІІ переїхав у Берлін, де був членом Академії наук, особистим лікарем короля й отримав можливість безперешкодно видавати свої праці, серед них – «Людина-рослина» (1748), «Людина більше, ніж машиниа» (1748) і «Система Епікура» (1751). Проте швидко і в Сан-Сусі в ученого виникає конфлікт із королівським двором, він вимушений виставляти себе чудаком і придворним кашком. Помер Ламетрі, за переказами, від отруєння паштетом. Згідно з показами самого Ламетрі, які він залишив у своїх останніх творах, ученого отруїли. Смерть Ламетрі так ніколи й не розслідувана..

Ламетрі першим у Франції зробив логічний виклад системи механістичного матеріалізму. Він відкидав думку Р. Декарта про тварин як про прості автомати, які не мають здатності відчувати. Згідно з Ламетрі, людина й тварини створенні природою з однієї й тієї самої «глини» та людина відрізняється від тварини лише більшою кількістю потреб, а отже, більшою кількістю розуму, тому Ламетрі визнавав потреби тіла «мірилом розуму».

Людський організм Ламетрі розглядає як самозаводну машину, подібну до годинникового механізму.

У своїх останніх роботах Ламетрі прийшов до ідеї еволюції, висловлював думки про єдність походження рослинного й тваринного світу, про поступове вдосконалення матерії та тваринного царства. Ламетрі висунув гіпотезу про існування зоофітів – рослин-тварин, що пізніше підтверджено наукою.