Стаття 356. Право спільної часткової власності

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Право спільної часткової власності є основним видом права спільної власності. У ч. 4 ст. 355 ЦК зазначено, що спільна власність на майно є спільною частковою власністю осіб, крім випадків, коли законом або договором передбачене виникнення право спільної сумісної власності, тобто встановлена презумпція, відповідно до якої спільна власність у випадку її виникнення передбачається спільною частковою власністю. Суб'єктами спільної часткової власності можуть бути будь-які суб'єкти цивільного права, тобто фізичні і юридичні особи, держава і територіальні громади в будь-якому їхньому сполученні (ч. 2 ст. 356 ЦК). Для спільної часткової власності характерно, що кожному власнику належить певний розмір частки в праві власності на спільну річ. У літературі немає єдиної точки зору щодо питання про поняття частки в праві спільної власності. Одні автори під часткою в спільній власності розуміють не індивідуалізовану в натурі частку в праві власності на спільну річ (Зимелева М.В. та інші). Інші автори під часткою в спільній власності розуміють частку вартості спільної речі, але не частку в праві власності на спільну річ (Маркова М.Г.). Н.Ю.Линникова відзначає, що в праві спільної власності розуміється кількісний показник (виражений у вигляді дробу або відсотках) обсягу повноважень кожного власника у відношенні спільного об'єкта. У спільній частковій власності, вважає Р.П. Мананкова, кожному з власників належить певний розмір частки в праві власності

на спільне майно. Частка — це частина цілого. Це арифметичний показник співвідношення вартості оцінки внеску кожного власника і вартості всього майна (ця частка від розподілу цих вартостей). Н.Н. Мисник висловлює думку, що учаснику спільної власності належить частка в речі, як матеріальна, так і ідеальна. Частка матеріальна, тому що річ матеріальна. Частка ідеальна, тому що виділяється шляхом ідеального, уявного розподілу речі (Мисник Н.Н. Правовая природа общей собственности// Правоведение. -- 1993. - №1. - С.24 -34). Більш правильною слід вважати першу точку зору, відповідно до якої кожному учаснику часткової власності належить частка в праві власності на спільну річ. Таке поняття частки в праві спільної власності відповідає поняттю права спільної власності як «стиснутого» права власності. У визначенні частки в праві власності на спільну річ, як відзначає Ю.К. Толстой, підкреслюється, що право кожного власника не обмежується якоюсь конкретною частиною речі, а поширюється на всю річ. У цьому визначенні частки враховується, що права інших співвласників також поширюються на все майно в цілому, тобто підкреслюється характер спільної власності як власності багатосуб'єктної і вказується специфіка спільної часткової власності, тому що відзначається, що кожен власник має певний розмір частки в праві власності на спільну річ (Гражданское право. Т. 1. М.: 1999. — С.435). Реальної частки, тобто частки, відособленої в натурі, при спільній власності бути не може. Реальна частка виникає тільки у випадку поділу спільної власності або виділу частки в натурі в спільній власності. Не можна також погодитися з поняттям частки в спільній власності як частки вартості спільної речі. Об'єктом права власності є завжди індивідуально-визначена річ, а не частина вартості спільної речі. Поняття частки в спільній власності як частки в праві власності на спільну річ закріплене в ч. 1 ст. 356 ЦК.

Стаття 357. Визначення часток у праві спільної часткової власності.

Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

Співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені

Ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.

4. Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.

Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.

Частина 1 ст.357 ЦК передбачає презумпцію рівності часток у праві спільної часткової власності, що належать кожному зі співвласників. Разом з тим, якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не визначений законом або угодою, він визначається з урахуванням внеску придбання (виготовлення, спорудження) майна кожним зі співвласників. Однак у цьому випадку кожний зі співвласників у відповідності зі ст. ЗО ЦПК повинен довести розмір свого внеску. Якщо один зі співвласників за згодою інших співвласників зробив поліпшення в спільне майно своїми коштами і це поліпшення не можна відокремити, він має право на відповідне збільшення своєї частки в праві спільної часткової власності.

У випадку, коли на праві спільної часткової власності особам належить житловий будинок, інша будівля, споруда, кожний із співвласників може зробити у встановленому порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує інших прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розмір часток співвласників у праві спільної часткової власності.

Поліпшення спільного майна, яке можна відокремити, належить на праві власності тому зі співвласників, що його зробив, якщо інше не встановлено угодою співвласників.

Стаття 358. Здійснення права спільної часткової власності.

1. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Співвласники можуть домовитись про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Зміст права спільної часткової власності складають належні співвласникам правомочності щодо володіння, користування і розпорядження спільною річчю. Отже, слід розрізняти зовнішні правовідносини спільної власності (між співвласниками і третіми особами) і внутрішні правовідносини спільної власності (між самими співвласниками). Зовнішні правовідносини спільної власності (як спільної часткової, так і спільної сумісної) є абсолютними правовідносинами. Внутрішні ж правовідносини спільної часткової власності за своєю структурою є відносними. Однак вони обумовлені наявністю самого права спільної власності як «стиснутого» права, забезпечують можливість власників безпосередньо впливати на річ. Для їхнього виникнення не потрібно додаткових юридичних фактів. Тому внутрішні правовідносини спільної власності є в основному речовими правовідносинами, хоча в окремих випадках, як буде показано, можуть носити й обов'язковий характер. Частина 1 ст.358 ЦК передбачає, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою. У зв'язку з цим слід вважати, що змістом внутрішніх правовідносин спільної часткової власності є право кожного зі співвласників по володінню, користуванню і розпорядженню спільною річчю й обов'язок кожного зі співвласників погодити свою поведінку щодо володіння, користування і розпорядження спільною річчю з іншими співвласниками (Гражданский кодекс Украины. Научно-практический комментарий. -Харьков: ООО «Одиссей», 2000. — С.189). Учасники спільної часткової власності вправі визначити порядок користування спільною річчю (наприклад, установити черговість користування спільним катером чи спільним комп'ютером). Якщо об'єктом спільної власності є житловий будинок, установити, хто і яким приміщенням буде користатися. Більшість учасників спільної часткової власності не можуть нав'язати свою волю у відношенні здійснення повноважень щодо володіння, користування і розпорядження спільним майном, меншості співвласників.

У праві спільної власності, як вважають Д.М. Генкін, М.Г. Маркова і В.Ф. Маслов необхідно розрізняти два види повноважень її учасників: а) правомочності співвласників із приводу всього спільного майна і б) правомочності кожного зі співвласників у відношенні приналежної йому частки. На думку М.В. Зимельової у праві спільної часткової власності варто розрізняти три види повноважень співвласників: а) правомочності у відношенні всього спільного майна в цілому; б) правомочності кожного зі співвласників у відношенні приналежної йому частки; в) правомочності кожного зі співвласників у відношенні часток інших співвласників. Більш правильною слід вважати точку зору М.В. Зимельової, тому що кожний з учасників спільної часткової власності має право переважної купівлі частки, що належить іншому учаснику у випадку продажу її сторонній особі (ч. 1 ст. 362 ЦК).

Учасники спільної часткової власності повинні погоджувати один з одним свою поведінку по володінню, користуванню і розпорядженню спільною річчю (ч. 1 ст. 358 ЦК). Учасники спільної часткової власності здійснюють правомочності по володінню, користуванню і розпорядженню спільним майном за спільною згодою. Однак у випадку розбіжностей щодо здійснення повноважень по володінню і користуванню спільним майном це питання за позовом кожного з власників може вирішити суд. Якщо ж співвласники не дійдуть згоди з питання про здійснення повноважень стосовно розпорядження спільним майном, то спір, що виник, може бути вирішений судом.

По відношенню один до одного співвласники зобов'язані погоджувати свою поведінку по володінню, користуванню і розпорядженню спільною річчю й у зв'язку з цим утримуватися від дій, що можуть перешкодити реалізації іншими співвласниками їхній повноважень. Обов'язки співвласників можуть бути як пасивними, так і активними. Співвласники зобов'язані активно сприяти шляхом здійснення різних юридичних дій здійсненню іншими співвласниками повноважень щодо розпорядження своєю часткою (наприклад, за вимогою одного зі співвласників інші зобов'язані брати участь в укладанні договору про порядок володіння і користування спільним об'єктом, в укладанні договору про виділ частки).

Угода співвласників є двостороннім чи багатостороннім правочином (договором), у якому визначаються порядок і способи здійснення повноважень співвласниками. Для таких договорів законом не запропонована обов'язкова форма, тому вони можуть відбуватися в усній, письмовій чи нотаріальній формі. Однак, якщо договір між учасниками спільної часткової власності про порядок володіння і користування майном відповідно до часток учасників нотаріально засвідчений, то він є обов'язковим для особи, що згодом набуває частку в праві спільної власності на це майно (ч. 4 ст. 358 ЦК).

У праві спільної часткової власності слід розрізняти правомочності співвласників із приводу всього спільного майна, правомочності кожного зі співвласників у відношенні належної частки в праві власності і правомочності кожного зі співвласників у відношенні часток інших співвласників. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння і користування майном, що належить їм на праві спільної власності. У випадку відсутності такої домовленості, спір вирішується судом.

Здійснюючи правомочності у відношенні належної йому частки, кожен зі співвласників має право на надання в його володіння і користування тієї частини спільного майна в натурі, що відповідає його частині в праві спільної власності. У випадку неможливості такого надання кожен зі співвласників вправі вимагати від інших співвласників, які володіють, користуються спільним майном, відповідної компенсації (ч. З ст.359 ЦК).