Стаття 391. Захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням Володіння

1. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

1. Власник (титульний володілець), за правилами даної статті, може вимагати усунення всяких порушень його права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Таке право забезпечується йому за допомогою негаторного позову. Негаторний позов - це позадоговірна вимога власника, що володіє річчю, до третьої особи про усунення перешкод у здійсненні правомочностей користування і розпорядження майном. Перешкодою в здійсненні правомочностей власника є неправомірні дії порушника цих прав.

До порушень права користування відносяться, наприклад, випадки самоуправного зайняття приміщення в будинку власника чи заборона на експлуатацію підсобних приміщень, що належать йому на праві часткової власності. В усіх зазначених і подібних їм випадках власник чи особа, що правомірно володіє річчю, може захистити свої інтереси, пред'явивши позов про усунення перешкод, що заважають йому користатися майном.

Порушення права розпорядження має місце в тих випадках, коли власник незаконно обмежується у можливості реалізації не тільки правомочності користування, але і розпорядження (наприклад, при здійсненні опису майна чи накладенні арешту). Отже, негаторним позовом може бути захищене право власності і право законного володіння. Можливі випадки, коли при виробництві опису майна останнє вилучається у власника і передається за тими чи іншими підставами третім особам. Оскільки річ вибуває з володіння власника, тут є підстави пред'явити віндикаційний позов.

Правом на негаторний позов володіють власник, а також титульний власник, що володіють річчю, але позбавлені можливості користуватися чи розпоряджатися нею. Як відповідач виступає особа, що своїм протиправним поводженням створює перешкоди, що заважають нормальному здійсненню права власності (права титульного володіння).

Предметом негаторного позову є вимога позивача про усунення порушень, не з'єднаних з позбавленням володіння. Підставою негаторного позову є обставини, що обґрунтовують право позивача на користування і розпорядження майном, я також підтверджують, що поведінка третьої особи створює перешкоди у здійсненні цих правомочностей. Обов'язком власника не є доказування неправомірності дій відповідача. Вони припускаються такими, доки сам відповідач не доведе правомірність своєї поведінки.

Суттю вимог за негаторним позовом є усунення порушення, яке триває і має місце на момент звернення з позовом. Тому на негаторний позов не поширюються вимоги щодо строків позовної давності, оскільки з негаторним позовом можна звернутися в будь-який час, поки існує правопорушення. Якщо ж перешкоди в користуванні чи розпорядженні майном усунуті, то відповідно відсутні підстави і для звернення з негаторним позовом. Однак таке положення не означає відсутність у власника можливості подання позову про заборону порушення права власності, що можуть мати місце у майбутньому. Така можливість надається власнику ч.2 ст. 386 ЦК.

Стаття 392. Визнання права власності

1. Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позов про визнання права власності — це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не з'єднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не зв'язаних з позбавленням володіння. Позови про визнання права власності спрямовані на усунення перешкод у здійсненні власником (чи титульним власником) свого права і виключення домагань на приналежне власнику майно за допомогою підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності.

Зазначений позов може бути заявлений власником індивідуально-визначеної речі, що як володіє, так і не володіє нею (якщо при цьому не ставиться питання про її повернення), права якого оспорюються, заперечуються чи не визнаються третьою особою, що не знаходиться з власником у зобов'язальних чи інших відносних відносинах із приводу спірної речі. Правом на подібний позов володіє і титульний власник майна. Як відповідач виступає третя особа, що як заявляє про свої права на річ, так і не пред'являє таких прав, але не визнає за позивачем речового права на майно.

Підтвердження в суді права власності або іншого речового права на майно, що складає

предмет спору, здійснюється за допомогою спростування в суді установлених фактів (наприклад, факту оголошення особи померлою) або шляхом підтвердження фактів, що свідчать про володіння спірним майном на праві власності або іншого речового права (наприклад, факту приналежності частки у загальному майні власників). Підставою позову є обставини, що підтверджують наявність у позивача права власності чи іншого права на майно. Необхідною умовою захисту права власності шляхом його визнання служить підтвердження позивачем своїх прав на майно. Це може випливати із представлених їм правовстановлюючих документів, показань свідків, а також будь-яких інших доказів, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна. Якщо майно знаходиться у володінні позивача, його права на майно захищає презумпція правомірності фактичного володіння.

Вимога про визнання права власності не є самоціллю позивачів та єдиним предметом позову. Як правило, такі вимоги супроводжують позови про витребування майна з чужого незаконного володіння, про усунення порушень права власності, не пов'язаних з порушенням володіння та ін. Отже, за таких умов, вимоги про визнання права власності є лише передумовою для досягнення позивачем кінцевої мети позову (наприклад, повернути майно у своє володіння). Також спеціальне визнання судом права власності на майно необхідне тоді, коли щодо його належності у позивача відсутні правовстановлюючі документи, і це право оспорює відповідач. Оскільки позови про визнання права власності, з одного боку, не зв'язані з конкретними порушеннями правомочностей власника і, з іншого боку, диктуються триваючим незаконним поводженням третьої особи, на них, як і на негаторні позови, не поширюється дія позовної давності.

Стаття 393. Визнання незаконним правового акта, що порушує право власності

Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Вимоги до державних органів чи органів місцевого самоврядування, тобто позови до публічної влади, зазвичай, виділяють у окрему групу засобів захисту права власності. Це зв'язано з наділенням органів державної влади і керування особливими владними повноваженнями, внаслідок чого характер порушень прав власників з боку державних органів, а також зміст наданого захисту мають визначену специфіку. Відповідачем за даними позовами виступає не держава як рівноправний учасник цивільних правовідносин, а держава як посідач владних прерогатив, наділений законодавчою ініціативою, що дає йому можливість впливати на розвиток цивільних правовідносин власності.

Наділена владними повноваженнями, держава має право втручатися в майнову сферу власника аж до вилучення майна. Тому необхідність захисту інтересів осіб, що здійснюють право власності, від перевищення повноважень державних органів, наділених правом представляти інтереси держави і виступати від його імені, має важливе значення. Цим цілям служать позови до органів державної влади і керування про визнання недійсним акта державного органу чи органу місцевого самоврядування, що порушує право власності. Причому, оскаржені можуть бути як акти індивідуального, так і нормативного характеру (колегіальні і одноособові), у результаті яких або порушені права власника, або створені перешкоди для здійснення власником його прав (див. ст. 21 та коментар до неї).

Правовий акт державного органу чи органу місцевого самоврядування, не відповідний закону чи іншим правовим актам і що порушують цивільні права і охоронювані законом інтереси громадянина чи юридичної особи, може бути визнані судом незаконними та скасовуються, у результаті чого порушене право підлягає відновленню. Підставами визнання недійсними зазначених актів є протиріччя їх закону та іншим правовим актам. Порушення права власності в результаті прийняття цього акта служить лише причиною, що спонукала власника звернутися до суду. Подібні позови можна віднести до негаторних, якщо майно не вибуло з володіння власника.

Разом з вимогою визнати незаконним акт, який порушує право власності, особа, право якої порушено, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на повне відшкодування заподіяних йому збитків та відшкодування моральної шкоди. Збитки, заподіяні громадянину чи юридичній особі в результаті видання акта державного органа чи органа місцевого самоврядування, що не відповідає закону чи іншому правовому акту, підлягають відшкодуванню державою та муніципальним утворенням у повному обсязі, включаючи прямі доходи, реальний збиток і упущену вигоду (див. ст.ст. 22, 23 та коментар до них).

Стаття 394. Відшкодування шкоди, завданої власникові земельної ділянки, житлового будинку, інших будівель у зв'язку із зниженням їх цінності

1. Власник земельної ділянки, житлового будинку, інших будівель має право на компенсацію у зв'язку із зниженням цінності цих об'єктів у результаті діяльності, що призвела до зниження рівня екологічної, шумової захищеності території, погіршення природних властивостей землі.

Основною характерною ознакою права власності є можливість власника здійснювати правомочності володіння, користування, та розпорядження своїм майном за своїм розсудом. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. В свою чергу власник має право на те, щоб діяльності інших осіб не погіршувала властивостей його майна. Це положення стосується будь-яких об'єктів права власності. Такі об'єкти права власності як земельні ділянки, житлові будинки та інші будівлі мають певні особливості, а саме дорогоцінність та залежність їх вартості від збереження навколишнього середовища у нормальному стані, що зумовлює появу окремої норми, яка направлена на захист права власності саме на вказані об'єкти. Дана норма передбачає право власника на компенсацію у зв'язку із зниженням цінності цих об'єктів у результаті діяльності, що призвела до зниження рівня екологічної, шумової захищеності території, погіршення природних властивостей землі. Під впливом вказаних факторів земельна ділянка чи житловий будинок можуть не тільки погіршитися, але й втратити свої основні властивості (наприклад, будівництво біля санаторного підприємства екологічно небезпечного об'єкта зводить нанівець лікувальні властивості, на використанні яких базується санаторій) та знецінитися. В результаті власник може утратити повністю чи частково можливість користування майном та можливість розпорядження ним.

У цьому випадку власник майна має право на компенсацію зниження цінності будинку, земельної ділянки та іншої будівлі. Відповідачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація чи громадянин, чия діяльність призвела до зниження рівня екологічної, шумової захищеності території, погіршення природних властивостей землі, що в свою чергу вплинуло на зниження цінності вказаних об'єктів права власності.

Розділ II

РЕЧОВІ ПРАВА НА ЧУЖЕ МАЙНО

Глава 30