Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває надувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває надувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування.



4. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Інститут набувальної давності вперше введений в національне законодавство даним ЦК. Цей інститут має своєю метою надати існуючим фактичним відносинам юридичного значення, слугує усталеності права та цивільного обігу. Треба вважати, що якщо власник майна тривалий час не виявляв наміру визнати річ своєю, то він погодився з її втратою, і при відсутності презумпції права державної власності, слід визнати цю річ власністю фактичного добросовісного володільця. Тобто інститут набувальної давності захищає права справжнього володільця проти попереднього.

Цей спосіб набуття права власності відноситься до перпіопочаткових, бо права набувача не базуються на попередній власності та відносинах правонаступництва, а базуються на сукупності обставин, зазначених в частині першій статті, що коментується. А саме, тривалого, добросовісного, відкритого та безперервного володіння майном, як своїм власним. Тривалість володіння припускає, що повинен закінчитися передбачений в законі строк, що розрізняється в залежності від виду речі (рухомої чи нерухомої), яка знаходиться у володінні. Строк цей передбачається для нерухомого майна у десять років, для рухомого — п'ять. При цьому давнісний володілець може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Добросовісне володіння припускає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіє річчю незаконно. Тому встановлення добросовісності залежить від підстав набуття майна. Необхідними умовами для набуття права власності за набувальною давністю є також відкритість та безперервність володіння. Володілець повинен володіти річчю відкрито, без таємниць. В іншому випадку виникають сумніви як щодо його добросовісності, так і до інших вимог, що потребує закон. Безперервність означає, що на протязі означеного в законі строку володілець не вчиняв дій, що свідчили б про визнання ним обов'язку повернути річ власнику, а також йому не пред'являвся правомочною особою позов про повернення майна.

Частина третя статті, що коментується, передбачає виникнення права власності за набувальною давністю у випадках, коли особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення. В такому разі строк набувальної давності збільшується: на нерухоме майно — п'ятнадцять років, а на рухоме — п'ять. При цьому строк набувальної давності починає текти не з моменту заволодіння майном, а з моменту закінчення строку позовної давності. Частина четверта встановлює обов'язковий судовий порядок набуття права власності за набувальною давністю на такі коштовні речі, як нерухоме майно, транспортні засоби та цінні папери.

Стаття 345. Набуття права власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності

Фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.

Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Приватизація — це відчуження майна, що перебуває у державній чи комунальній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України. Приватизація є похідним способом виникнення права власності, бо разом з майном до осіб, що приватизували майно, переходять відповідні права та обов'язки.

Чинне цивільне законодавство містить великий перелік законодавчих актів щодо порядку проведення приватизації. До них відносяться: Закон України «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 року (у редакції Закону від 19 лютого 1997 р.); Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» від 6 березня 1992 року (у редакції Закону від 15 травня 1996 року); Закон України «Про приватизаційні папери» від 6 березня 1992 року; Державна програма приватизації, що приймається щорічно, а також інші нормативні акти Кабінету Міністрів України, Президента України, а також відомчі нормативні акти, що прийняті Фондом державного майна України самостійно чи разом з іншими органами.

 

Глава 25

ПРИПИНЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ

Стаття 346. Підстави припинення права власності

1. Право власності припиняється у разі:

1) відчуження власником свого майна;

2) відмови власника від права власності;

3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;

4) знищення майна;

5) викупу пам'яток історії та культури;

6) викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю;

7) викупу нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене;

8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;

9) реквізиції;

Конфіскації.

Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

Підставами припинення права власності, так само, як і підставами виникнення права власності є юридичні факти, тобто такі обставини реального життя, які закон виділяє як підстави припинення права власності. Більш того, одні й ті ж самі юридичні факти можуть одночасно бути підставами припинення права власності в однієї особи і підставами виникнення права власності в іншої особи. Наприклад, договір дарування є підставою припинення права власності у дарувальника і підставою виникнення права власності в особи, якій зроблено подарунок.

В статті, що коментується, дається загальний перелік підстав припинення права власності. Всі ці підстави можна розділити на три групи: 1) добровільне припинення права власності на майно; 2) втрата права власності за об'єктивних обставин; 3) примусове вилучення у власника його майна. Добровільне припинення права власності найчастіше відбувається в результаті передачі цього права іншій особі на підставі договорів купівлі-продажу, дарування, міни тощо. Можливе добровільне знищення речі власником в силу різних причин, в тому числі при її вживанні (використанні) або переробки речі, коли право власності на одну річ замінюється правом власності на іншу річ. Особа може відмовитися від права власності на майно, що їй належить. Право державної та комунальної власності припиняється також на підставі приватизації (див. ст. 345 ЦК та коментар до неї).

Втрата права власності з об'єктивних причин, тобто таких, що не залежать від волі власника, зустрічається у випадку загибелі речі. Якщо при цьому залишається якесь майно, або відходи, то право власності на них належить власникові речі. Право власності з причин, що не залежать від волі власника втрачається: в результаті загублення речі власником та виникнення на неї права власності в особи, що знайшла цю річ або іншої особи (статті 337, 338 ЦК); на підставі набувальної давності (стаття 344 ЦК), а також в інших випадках, передбачених законом.

Стаття, що коментується, містить також перелік випадків примусового вилучення майна у власника. Ці випадки повинні відповідати положенню Конституції України, згідно якого «ніхто не може бути позбавлений права власності, інакше, як за рішенням суду». Примусове вилучення майна у власника також можна поділити на дві групи за підставами вилучення. Так, якщо підпункти 3, 8, 10 передбачають вилучення майна внаслідок неналежної поведінки власника, то правила підпунктів 5, 6, 7, 9 діють незалежно від поведінки власника та зумовлюються державними чи суспільними інтересами. Всі ці підстави припинення права власності розкриваються у наступних статтях.

Стаття 347. Відмова від права власності

Особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.33.139 (0.005 с.)