Документ, який не містить обов'язкових реквізитів цінних паперів і не відповідає формі, встановленій для цінних паперів, не є цінним папером.

1. Цінні папери є основним інструментом фондового ринку і можуть бути використані для кредитування і платежу, забезпечення виконання зобов'язань, мобілізації вільних коштів, участі широких верств населення у підприємницькій діяльності.

Спроба дати легальну дефініцію цінним паперам була зроблена в ст. 31 Основ цивільного законодавства Союзу РСР та республік 1991 р.,

де цінними паперами визнавалися документи, які свідчать майнове право, яке може бути здійснено лише при пред'явленні оригінала цього документа. Це визначення цінного папера вказує на таку рису цього об'єкта цивільних прав, як пов'язаність із долею документа, який уособлює в собі права держателя цінних паперів. Разом з тим воно теж є недосконалим, адже не завжди права з цінного папера здійснюються шляхом пред'явлення оригіналу цього документа.

Стаття 194 ЦК пропонує більш детальне визначення цінного папера. Крім неї легальне поняття цінних паперів сформульовано в ст. 1 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 р.: цінні папери - це грошові документи, що засвідчують взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають із цих документів іншим особам.

Особливе місце цінних паперів серед об'єктів цивільних правовідносин пояснюється їх дуалістичною природою. Будь-який цінний папір можна розгадати у двох рівнях. По-перше, як спосіб оформлення будь-яких зобов'язальних відносин. У такому разі можна говорити про права, засвідчені цінним папером («права щодо папера»), тобто зобов'язальні права. В іншому аспекті цінний папір за своїм правовим режимом вважається майном, на яке можуть виникнути право власності або інші речові права, він може бути предметом різних цивільно-правових угод (купівлі-продажу, схову, застави та інших). У цьому випадку мова йдеться про «права на папір», тобто право на рухомі речі.

Зв'язок прав «щодо» цінного папера із правами «на» цінний папір дозволяє відмежувати цінні папери від легітимаційних знаків.

Характерними ознаками цінних паперів є те, що:

1) будь-який цінний папір — це документ, що свідчить певне майнове право або сукупність цих прав;

2) цінний папір — це документ, нерозривно пов'язаний із закріпленим у ньому майновим правом, оскільки реалізувати це право або передати його іншій особі можна лише шляхом відповідного використання самого паперу (це підтверджується і положенням пункту другого статті, що коментується);

3) цінний папір придатний до цивільного обігу, оскільки він є об'єктом майнових цивільно-правових відносин;

4) цінному паперу властива ознака публічної достовірності. Вона полягає в тому, що добросовісний володілець папера може довіритися тим формальним ознакам, які легітимують його як суб'єкта, вираженого в папері права. Стосовно належним чином легітимованого володільця цінного паперу зобов'язана особа може висувати лише такі вимоги, які випливають із тексту самого документа, або підґрунтям до яких є безпосередні відносини між боржником за документом та його володільцем. По відношенню до добросовісного володільця документа боржник не може висувати такі заперечення, які б міг висунути стосовно попереднього володільця. Право належного утримувача документа, таким чином, не залежить від право на документ його попередника.

5) цінний папір є суто формальним документом, оскільки він обов'язково містить реквізити, встановлені законом (ст. 196 ЦК);. Отже характерною ознакою цінного паперу є його суто формальний характер, тому що він обов'язково повинен містити реквізити, встановлені законом.

Наприклад, Женевською конвенцією 1930 р. про переказні та прості векселі (діє на території України на підставі Закону України від 6 липня 1999 р.), встановлені наступні обов'язкові реквізити цього виду цінних паперів: 1) вексельна мітка; 2) вексельне зобов'язання; 3) найменування платника; 4) вказівка на строк платежу; 5) вказівка на місце платежу; 6) вказівка на ремітента; 7) вказівка на дату та місце складання векселя; 8) підпис векселеотримувача.

2. Документ, який не містить обов'язкових реквізитів цінних паперів і не відповідає формі, встановленій для цінних паперів, не є цінним папером. Такий папір може мати силу простої боргової розписки. Стягнення за ним буде провадитися за загальними правилами цивільного права, без застосування спеціальних правил, передбачених для стягнення боргу за цінним папером, які, як правило, є набагато спрощеними, а тому — зручнішими для кредитора (це стосується насамперед векселя, чека і т.д.).

3. Стаття 195 ЦК містить перелік груп цінних паперів, виходячи зі змісту закріплених у них прав. Окрім вказаних у ній можна виділити й інші групи цінних паперів, класифікувавши їх наступним чином:

- залежно від способу легітимації правомочного суб'єкта: папери на пред'явника, іменні, ордерні;

- за строком існування: строкові, безстрокові;

- за формою існування: документарні, бездокументарні;

- за національною належністю: вітчизняні, іноземні;

- за типом використання: інвестиційні (капітальні), неінвестиційні;

- за формою власності: державні, недержавні;

- за оборотоздатністю: ринкові або вільно оборотні, неринкові;

- за рівнем ризику: безризикові чи мало-ризикові, ризикові;

- за наявністю доходу: доходні, бездоходні;

- за формою вкладення коштів: боргові, володільницькі дольові.

Окрім того, різні види цінних паперів згадуються у ст. З Закону України «Про цінні папери та фондову біржу». Ця норма передбачає можливість обігу на території України наступних видів цінних паперів:

- акцій;

- облігацій внутрішньої та зовнішньої позики;

- облігацій місцевих позик;

- облігацій підприємств;

- казначейських зобов'язань;

- ощадних сертифікатів;

- векселів;

- приватизаційних паперів.

Цей перелік цінних паперів розширений Законом України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30.10.1996 р. за рахунок так званих похідних цінних паперів (ст. 1 вказаного закону). До них, зокрема, належать: деривативи, форвардний контракт, ф'ючерсний контракт, опціон.

Не закріплені в Законі України «Про цінні папери та фондову біржу»: коносамент (Кодекс торговельного мореплавства України), інвестиційні сертифікати (Закон України «Про інститути сумісного інвестування...»), чеки «Інструкція Національного банку України «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті»), бони в іноземній валюті: короткострокові боргові зобов'язання, що емітуються казначейством, муніципальними органами та приватними фірмами та використовуються їх утримувачами як покупного чи платіжного засобу (Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність»), варанти (складські свідоцтва) (передбачені Законом України «Про заставу»).

Цінні папери, обіг яких дозволено на території України, можуть випускатися в документарній і бездокументарній формах (регулюється Законом України «Про національну депозитарну систему України та особливості бездокументарного обігу цінних паперів»). При переході до бездокументарних цінних паперів (на сьогоднішній день ними можуть бути фактично тільки акції) фактичні документи замінюються записами, зробленими з використанням процедури автоматичного опрацювання даних. Юридичне значення володіння документом замінено юридичним значенням реєстрації прав власності на нього.

Стаття 197. Передання прав за цінним папером

1. Права, посвідчені цінним папером, можуть належати:

1) пред'явникові цінного папера (цінний папір на пред'явника);

2) особі, названій у цінному папері (іменний цінний папір);

Особі, названій у цінному папері, яка може сама здійснити ці права або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу уповноважену особу (ордерний цінний папір).

Законом може бути виключена можливість випуску цінних паперів визначеного виду як іменних, або як ордерних, або як паперів на пред'явника.

Для передання іншій особі прав, посвідчених цінним папером на пред'явника, достатньо вручення цінного паперу цій особі.

Права, посвідчені іменним цінним папером, передаються у порядку, встановленому для відступлення права вимоги (цесії). Особа, яка передає право за цінним папером (індосант), відповідає лише за недійсність відповідної вимоги і не відповідає за її невиконання.

5. Права за ордерним цінним папером передаються шляхом вчинення на цьому папері передавального напису (індосаменту). Індосант відповідає за існування та здійснення цього права.

За передавальним написом (індосаментом), вчиненим на цінному папері, до особи, якій або у розпорядження якої передаються права за цінним папером (індосата), переходять усі права, посвідчені цінним папером. Індосамент може бути бланковим (без зазначення особи, якій має бути здійснене виконання) або ордерним (із зазначенням особи, якій або за наказом якої має бути здійснене виконання). Індосамент може бути обмежений тільки дорученням здійснювати права, посвідчені цінним папером, без передання цих прав індосату. У цьому разі індосат виступає як представник.

Залежно від способу легітимації правомочного суб'єкта розрізняють цінні папери на пред'явника, іменні, ордерні.

Поділ цінних паперів на іменні, пред'явницькі й ордерні має велике значення, оскільки залежно від цього визначається порядок передачі закріплених у ній прав: папери на пред'явника переходять шляхом звичайної передачі самого документа; ордерні -- шляхом індосаменту; іменні — шляхом поступки відповідної вимоги (цесії).

Варто особливу увагу звернути на порядок передання прав за цінним папером шляхом вчинення індосаменту, який є інститутом, виключно застосовним щодо цінних паперів.

Найбільш ретельна правова регламентація індосаменту властива вексельному праву. Відповідно до Женевської конвенції 1930 р. про переказні та прості векселі передача векселя провадиться за допомогою передаточного надпису, котрий здійснюється на ньому самому (як правило, на звороті), чи на доданому листі (алонжі), і носить найменування індосаменту, або бланку, або жиро. Особа, яка здійснила передаточний надпис, іменується індосантом, а особа, яка отримала його таким чином — індосатом. Індосамент можливий стосовно будь-якої особи, у тому числі платника та векселедавця, причому без обмеження їх права на подальшу індосацію векселя. Існують різні види індосаменту: бланковий, забезпечувальний, інкасовий та інші.