Публічна звітність товариства з обмеженою відповідальністю про результати його діяльності не вимагається, крім випадків, встановлених законом.

У статуті товариства та у спеціальних законах встановлюється порядок та органи (суб'єкти), що здійснюють контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю.

Контроль за діяльністю товариства здійснюють його учасники, оскільки виконавчі органи звітують перед зборами про результати роботи за певний період. Функція контролю може здійснюватися постійним органом товариства.

У Законі України «Про господарські товариства» таку функцію покладено на ревізійну комісію. Метою діяльності ревізійної комісії є здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю виконавчого органу товариства.

Кодекс не називає, який саме орган/повинен бути створений для здійснення функцій контролю, а надає можливість загальним зборам товариства формувати органи, що здійснюють постійний контроль за фінансово-господарською діяльністю виконавчого органу.

Порядок створення та повноваження контрольного органу встановлюються загальними зборами учасників товариства. Цей орган може бути постійно діючим або тимчасовим, одноособовим (наприклад, ревізор) чи колегіальним.

Для здійснення контролю за фінансовою діяльністю товариства з обмеженою відповідальністю згідно з рішенням його загальних зборів, а також в інших випадках, встановлених статутом і законом товариства, може призначатися аудиторська перевірка.

Порядок проведення аудиторських перевірок діяльності та звітності товариства з обмеженою відповідальністю встановлюється статутом товариства і законом.

Відповідно до Закону України «Про аудиторську діяльність» під аудитом розуміється перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності до чинного законодавства та встановленим нормативам.

На вимогу будь-кого з учасників товариства може бути проведено аудиторську перевірку річної фінансової звітності товариства із залученням професійного аудитора, не пов'язаного майновими інтересами з товариством чи з його учасниками.

У Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» під фінансовою звітністю розуміється бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими фірмами, які уповноважені суб'єктами господарювання на його проведення.

Витрати, пов'язані з проведенням такої перевірки, покладаються на учасника, на вимогу якого проводиться аудиторська перевірка, якщо інше не встановлене статутом товариства. За результатами аудиторської перевірки складається аудиторський висновок. Аудиторський висновок — це офіційний документ, засвідчений підписом та печаткою аудитора (аудиторської фірми), який складається у встановленому порядку за наслідками проведення аудиту і містить в собі висновок стосовно достовірності звітності, повноти І відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності.

Публічна звітність товариства з обмеженою відповідальністю про результати його діяльності не вимагається, крім випадків, встановлених законом.

Проведення аудиту є обов'язковим:

1) підтвердження достовірності та повноти річного балансу і звітності комерційних банків, фондів, бірж, компаній, підприємств, кооперативів, товариств та інших господарюючих суб'єктів незалежно від форми власності та виду діяльності, звітність яких офіційно оприлюднюється, за винятком установ та організацій, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю;

2) перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдінгових компаній, інвестиційних фондів, довірчих товариств та інших фінансових посередників;

3) емітентів цінних паперів;

5) порушення питання про визнання неплатоспроможним або банкрутом.

Проведення аудиту є обов'язковим також в інших випадках, передбачених законами України.

Стаття 147. Перехід частки (її частини) учасника у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю до іншої особи

Учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства.

Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі.

Частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю може бути відчужена до повної її сплати лише у тій частині, в якій її уже сплачено.

У разі придбання частки (її частини) учасника самим товариством з обмеженою відповідальністю воно зобов'язане реалізувати її іншим учасникам або третім особам протягом строку та в порядку, встановлених статутом і законом, або зменшити свій статутний капітал відповідно до статті 144 цього Кодексу.

Частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю переходить до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи — учасника товариства, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства.

Розрахунки із спадкоємцями (правонаступниками) учасника, які не вступили до товариства, здійснюються відповідно до положень статті 148 цього Кодексу.

П. 1 статті, що коментується, надає право учаснику товариства з обмеженою відповідальністю продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Поняття відступлення частки (її частини) включає в себе такі дії, як міна, дарування і передбачає передачу частки (її частини) іншій особі. Не є відступленням передача частки за договором застави.

За загальним правилом учасник товариства може відчужити свою частку (її частину) і третій особі, яка не є учасником товариства. Але у статуті товариства можуть міститися норми, спрямовані на обмеження кількості учасників. Однією з таких норм може бути заборона на відчуження учасником своєї частки (її частини) третім особам.

Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток у статутному капіталі. У статуті товариства чи за домовленістю між учасниками може бути встановлений інший порядок здійснення цього права.

Про свій намір продати частку (її частину) учасник зобов'язаний повідомити усіх учасників товариства. У своєму повідомлені він має зазначити ціну та інші умови продажу (наприклад, терміни та форми розрахунків). Учасники мають право протягом місяця з дня повідомлення реалізувати своє переважне право, якщо інший строк не встановлено у статуті чи домовленістю між учасниками товариства. Якщо учасники не скористаються своїм переважним правом на купівлю частки (її частини), вона може бути відчужена третій особі. Необхідно звернути увагу на той факт, що право переважної купівлі розповсюджується тільки на купівлю частки. Учасники не можуть вимагати додержання правил про переважну купівлю, якщо частка передається іншим, ніж купівля, способом (наприклад, дарування).

Відчуження частки не звільняє учасника від виконання своїх обов'язків перед товариством щодо внесення вкладу до статутного капіталу товариства. Учасник може відчужувати частку лише у тій частині, в якій її уже сплачено.

Товариство може саме придбати у учасника його частку (її частину). У цьому разі воно зобов'язане реалізувати її іншим учасникам або третім особам протягом строку та в порядку, встановлених статутом і законом. Окрім цього, товариство має право зменшити свій статутний капітал на вартість викупленої частки. Товариство не може зменшувати статутний капітал, якщо в результаті такого зменшення його розмір стане менше мінімального розміру статутного капіталу, що визначається у законі.

Як уже зазначалося, перехід часток від учасника до інших осіб відбувається на підставі договору, але можливий перехід частки в силу обставин, що не залежать від волі учасника. Мається на увазі смерть учасника — фізичної особи або ліквідація учасника — юридичної особи. Перехід частки до спадкоємців (правонаступників) можливий, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства.

Якщо спадкоємці (правонаступники) учасника не вступили до товариства, до них застосовується процедура виходу з товариства, що передбачена положеннями ст. 148 ЦК.