У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

Глава 2, як це випливає з її назви та змісту, складається з двох частин: перша з них присвячена визначенню підстав порядку виникнення цивільних прав та обов'язків, друга — встановленню вимог до здійснення цивільних прав та виконання обов'язків.

Ст. 11 встановлює приблизний перелік підстав виникнення цивільних прав і обов'язків, які звичайно іменують юридичними фактами.

Юридичні факти у цивільному праві — це факти обставини, з якими норми цивільного права пов'язують встановлення, зміну, припинення, поновлення тощо цивільних прав і обов'язків. Від юридичних фактів слід відрізняти так звані «юридичні умови» — обставини, що мають юридичне значення для настання правових наслідків, але пов'язані з ними не прямо, а через проміжні ланки. Наприклад, підставою цивільно-правової відповідальності є правопорушення. Але умовами її застосування вважають протиправність дій, наявність шкоди, вину і т. д.

Для настання юридичних наслідків досить наявності й одного юридичного факту. Однак у дійсності частіше маємо справу з комплексом фактів, поміж яких розрізнюють: 1) групу юридичних фактів — кілька фактичних обставин, кожна з яких викликає або може викликати один і той же наслідок, і 2) юридичну (фактичну) сукупність — систему юридичних фактів, пов'язаних між собою так, що правові наслідки наступають лише за наявності всіх елементів цієї сукупності.

Як правило, група юридичних фактів закріплюється в одній нормі і є явищем одного порядку. Наприклад, ст. 229-231 ЦК передбачають, що правочин може бути визнаний

недійсним, якщо його вчинено під впливом омани, насильства, загрози і т. п. У цьому випадку ми маємо справу з групою юридичних фактів. Кожен з них нарізно спричиняє визнання правочину недійсним.

Юридична (фактична) сукупність містить взаємопов'язані елементи, які окремо можуть взагалі не мати правового значення або породжують не ті наслідки, яких прагнули суб'єкти права. Наприклад, для виникнення права на жиле приміщення в будинках державного або громадського фонду необхідна наявність юридичної сукупності: рішення про надання житла, видача ордера, укладення договору найма жилого приміщення. Взяті нарізно, вказані обставини не породжують правовідносин користування житлом, а є лише етапом на шляху до їхнього виникнення.

Поміж різних видів юридичної сукупності виокремлюють акти цивільного стану, тобто обставини, що характеризується відносною стабільністю і тривалістю терміну існування, протягом яких вони можуть неодноразово (у поєднанні з іншими фактами) спричиняти певні юридичні наслідки. Це, наприклад, перебування у шлюбі (див. коментар до ст. 49 ЦК).

Принципово важливим у ст. 11 є правило, згідно з яким цивільні права та обов'язки можуть виникати із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Таке рішення є характерним для приватного права і має основою його засадний принцип: «Можна все, що не заборонено законом».

Слід зазначити, що у ст. 11 підкреслюється відсутність вичерпного переліку підстав виникнення цивільних прав і обов'язків. Тут наголошується, що цивільні права та обов'язки виникають (припиняються, змінюються тощо) не тільки за прямо вказаних обставин, а й «з інших юридичних фактів».

Частина 2 коментованої статті ЦК містить у цілому достатньо традиційну схему юридичних фактів, схожу на ту, що була прийнята свого часу у ст. 4 ЦК1963 р. Разом з тим, акценти дещо зміщені і наголошується на тому, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, передусім, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Правочини (різновидом яких є договори) — основний вид правомірних дій — це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків (див. коментар до § 1 глави 16 ЦК).

Створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності є правомірними юридичними вчинками, котрі породжують цивільно-правові наслідки незалежно від волі особи, що здійснила цей юридичний вчинок, створити своїми діями цивільні права і обов'язки. При цьому відкриття, винаходи, промислові зразки тощо набувають значення підстави виникнення цивільних прав і обов'язків за умови їх належного оформлення у відповідних органах. Створення творів науки, літератури, мистецтва породжує цивільні правовідносини вже внаслідок їхнього існування і надання доступної для сприйняття форми. У додаткових діях по оформленню вказаних творів (легітимації) з метою надання їм юридичного значення тут потреби немає (див. коментар до книги IV).

Завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є протиправною дією (деліктом). Такі дії тягнуть виникнення зобов'язань унаслідок заподіяння шкоди, змістом яких є право потерпілого (кредитора) на відшкодування завданої йому шкоди і обов'язок особи, яка завдала шкоду, відшкодувати її (див. коментар до глави 82 ЦК). Делікти як юридичний факт цивільного права характерні тим, що можуть бути тільки такими, що створюють правовідносини, у деяких випадках — такими, що змінюють їх, але ніколи не бувають такими, що припиняють або поновлюють правовідносини.

Поняття «інші юридичні факти» охоплює такі різні категорії, як правомірні дії (оголошення конкурсу, рятування, ведення чужих справ тощо) та неправомірні дії, що не підпадають під поняття завдання шкоди (безпідставне збагачення, створення небезпеки тощо). При застосуванні цієї норми слід мати на увазі, що перелік підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є лише орієнтовним і доповнюється конкретними нормами ЦК (глави 79, 80, 81 ЦК, присвячені згаданим вище веденню справ, рятуванню життя, здоров'я або майна, створенню загрози завдання шкоди тощо).

Ст. 11 спеціально вказує, що юридичними фактами, є акти цивільного законодавства (див. коментар ст. 4 ЦК). Прикладом можуть бути положення ст. 1220 ЦК, яким передбачено, що смерть спадкодавця породжує спадкові правовідносини. Власне, у цьому випадку має місце сукупність юридичних фактів: цивільно-правова норма (акт цивільного законодавства) і смерть особи. Але вирішальним юридичним фактом можна визнати положення акта цивільного законодавства.

Специфічним видом правомірних дій, що породжують цивільні права і обов'язки, е адміністративні акти (акти управління), які видаються органами влади або місцевого самоврядування, котрі тут діють як суб'єкти публічного, а не приватного права. Акт управління породжує адміністративні правовідносини між органом, що видав акт, і особами, яким цей акт адресований. Цивільні відносини, засновані на цьому акті, складаються між особами, яким цей акт адресований. Так, розпорядження відповідного державного органу про передачу майна іншій організації, породжує цивільні правовідносини між організаціями.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. Прикладом такого юридичного факту може бути рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою (ст. 43 ЦК), оголошення її померлою (ст. 46 ЦК) тощо. Рішення суду може бути правовстановлюючим (визнання права власності за особою), правоприпиняючим (визнання правочину недійсним), правозмінюючим (рішення про примусовий обмін жилого приміщення), правопоновлюючим (скасування рішення про визнання особи недієздатною).

Події, тобто такі обставини, які виникають та існують незалежно від волі людини і непідконтрольні їй, мають юридичне значення у випадках, коли вони вказані в актах цивільного законодавства або договорі як такі, що породжують цивільно-правові наслідки. Це можуть бути явища природного (повінь, землетрус тощо) або соціального (війна, страйк тощо) характеру.