Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

У коментованій статті ЦК представництво визначається як правовідношення, у якому одна сторона (представник) зобов'язана за повноваженням вчинити правочин від імені іншої сторони, яку вона представляє. Отже, представництво є системою, що включає правовідносини: 1) між тим, кого представляють, і представником (внутрішні правовідносини представництва); 2) між тим, кого представляють, і третьою особою; 3) між представником і третьою особою.

Внутрішні відносини представництва складаються між тим, кого представляють, і представником, зумовлюючи виникнення у того, кого представляють, прав і обов'язків внаслідок діяльності представника. Для цих відносин характерним є те, що вони, по-перше, спрямовані на упорядкування правових зв'язків між тим, кого представляють, і третьою особою, тобто мають характер організаційних майнових правовідносин; по-друге, мають щодо цих зв'язків службовий (допоміжний) характер; по-третє, виникають і реалізуються не в інтересах того, хто вчиняє дії (представника), а з метою здійснення інтересу того, кого представляють.

Зовнішні відносини представництва бувають двох видів: 1) відносини між представником і третіми особами, які мають організаційний характер; 2) правові відносини між тим, кого представляють, і третіми особами, встановлення яких є результатом дій представника. У силу зовнішніх правовідносин представництва представник зобов'язаний інформувати третю особу про представницький характер своєї дії (інформаційний обов'язок), а також надати докази наявності і змісту повноваження. Невиконання першого обов'язку покладає юридичні наслідки дій представника стосовно третьої особи безпосередньо на представника, невиконання другого обов'язку — може призвести до небажання третіх осіб мати справу з представником, тобто перешкоджає реалізації повноваження.

Внутрішні і зовнішні відносини представництва взаємопов'язані і взаємозумовлені. Це й створює можливість виникнення внаслідок їх реалізації правового зв'язку між тим, кого представляють, і третьою особою.

Представниками і тими, кого представляють, можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Особою, яку представляють, може бути будь-яка правоздатна особа: людина — з народження, юридична особа — з моменту її утворення. У тих випадках, коли тим, кого представляють, є громадянин, він може бути як дієздатним, так і недієздатним. Однак це стосується лише так званого обов'язкового представництва. У добровільному представництві, яке ґрунтується на волевиявленні того, кого представляють, для вираження волі на встановлення відносин представництва необхідна дієздатність цієї особи.

Представниками можуть бути фізичні особи, які мають достатній обсяг дієздатності. За загальним правилом, це повнолітні, тобто особи, що досягли 18-річного віку. Крім того, як представники можуть виступати також особи, що досягли трудового повноліття, тобто шістнадцяти років (наприклад, при прийомі на роботу продавцем неповнолітнього, який досяг шістнадцяти років). Представниками не можуть бути особи, що перебувають під опікою або піклуванням.

Не вважається представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але виступає від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів (ч.2 ст. 237 ЦК). Таке правило логічно пов'язане з положеннями ч. І ст. 238, згідно якому представник має діяти від імені того,

кого представляє, і ст. 239 ЦК, згідно якій правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Щоб дії представника створили юридичні права і обов'язки для того, кого представляють, необхідно, щоб представник мав відповідні повноваження. Повноваження дає представнику можливість діяти від імені особи, котру він представляє, визначає зміст і межі таких дій, тобто виступає як вид і міра можливої поведінки - немайнове цивільне право. Основний елемент цього складного за структурою права — повноваження на власні позитивні дії, тобто можливість представника діяти певним чином від імені особи, котру він представляє. Але, як і кожне суб'єктивне право, повноваження також включає можливість вимоги, у цьому випадку — право вимагати від того, кого представляють, прийняття на себе юридичних наслідків дій, що здійснені в межах повноваження. Носієм повноваження є представник, тому захист повноваження шляхом скарги, подання позовів про визнання повноваження, про припинення дій, що його порушують, здійснюється представником від свого імені і не потребує особливого повноваження.

Право на здійснення правочинів від імені іншої особи ґрунтується на різних юридичних фактах, з якими закон пов'язує виникнення повноваження. Зокрема, представництво може виникати на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Наприклад, виникнення повноважень закон пов'язує з фактом спільного господарювання, спільності майна: при здійсненні одним з подружжя правочинів для спільного сімейного господарства, він виступає як особа, що діє також від імені і в інтересах другого з подружжя, бо згода останнього на здійснення такого правочину припускається.

Стаття 238. Правочини, які може вчиняти представник

Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

2. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє.

Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Коло дій, які можуть бути здійснені за допомогою представництва, не є безмежним. Тому

коментована стаття ЦК якраз і визначає межі дій, котрі може вчиняти представник.

Зокрема, ч. І ст. 238 ЦК вказує, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Це положення стосується лише добровільного представництва, оскільки, наприклад, батьки чи опікун, будучи законними представниками, якраз і мають метою «заповнити» недостатню дієздатність малолітнього.

Не допускається укладення через представника правочину, який за своїм характером може вчинятися тільки особисто тією особою, яку він представляє, а також інших правочинів, вказаних в законі. Наприклад, договір довічного утримання, заповіт, трудовий договір, реєстрація шлюбу, всиновлення тощо — це ті юридичні дії, які мають здійснюватися особисто.

Усі юридичні дії представник зобов'язаний здійснювати в інтересах того, кого представляє. З метою захисту цивільних прав та інтересів того, кого представляють, законом встановлена заборона укладення угоди представником відносно себе особисто або відносно іншої особи, представником якої він одночасно є. Наприклад, опікун не може укладати угод зі своїм підопічним, а також представляти його при укладенні угод або веденні судової справи між підопічним і своїми близькими родичами. Але у деяких випадках при згоді тих, кого представник одночасно представляє, такі дії можуть бути допущені. Така ситуація передбачена ст. 243 ЦК, ч. З якої встановлює, що комерційне представництво одночасно кількох сторін правочину допускається за згодою цих сторін та в інших випадках, встановлених законом. Отже, коли особа постійно виступає від імені підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності, то за їхньою згодою вона може представляти різні сторони правочину (див. коментар до ст. 243).

Стаття 239. Правові наслідки вчинення правочину представником

1. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Див. коментар до ст. 237.

Стаття 240. Передоручення

Представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати свої повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє.

2. Представник, який передав своє повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання цього обов'язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні.