Власник матеріалу, який набув право власності на виготовлену з нього річ, зобов'язаний відшкодувати вартість переробки особі, яка її здійснила, якщо інше не встановлено договором.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Власник матеріалу, який набув право власності на виготовлену з нього річ, зобов'язаний відшкодувати вартість переробки особі, яка її здійснила, якщо інше не встановлено договором.



Стаття, що коментується, вперше в національному законодавстві встановлює такий спосіб виникнення права власності як специфікація або переробка. Частина перша містить визначення специфікації, яке не повністю відображає зміст цього поняття. Так тут зазначається, що переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ. Таке визначення більше відображає сутність виробництва, бо саме при виробництві з одних речей створюються інші (нові) речі. Що ж стосується специфікації, то тут визначальною ознакою є не факт створення нової речі з інших речей або матеріалів, а той факт, що нова річ створюється в результаті докладання зусиль і праці однієї особи до матеріалів, що належать іншій особі. А виникнення права власності на таку перероблену річ залежить від добросовісності чи недобросовісності специфікатора, тобто особи, яка використала чужий матеріал для створення нової речі.

Частина друга встановлює наслідки специфікації недобросовісним специфікатором, тобто особою, яка самочинно (без дозволу та відома власника матеріалу) використала чужу річ (матеріал) для створення нової речі. Такий недобросовісний специфікатор не набуває право власності на новостворену річ, бо дії його є незаконними, він таким чином порушує право власності особи, якій належали матеріали, що були перероблені. Крім того недобросовісний специфікатор зобов'язаний відшкодувати власникові матеріалу його вартість, тобто повністю компенсувати йому завдану шкоду.

Третя частина коментованої статті встановлює загальне правило щодо виникнення права власності у разі переробки. Згідно з цим правилом право власності виникає у власника матеріалу, з якого створена нова річ, а не у специфікатора, якщо інше не встановлено законом або договором, а також якщо власник матеріалів бажає, щоб нова (перероблена) річ належала йому на праві власності. Справа в тому, що в деяких ситуаціях власникові матеріалу не потрібна нова (перероблена) річ і тому він має право відмовитися від неї і вимагати від специфікатора лише відшкодування завданої матеріальної шкоди. Дана стаття прямо не вказує, в кого ж в такій ситуації виникне право власності на таку нову річ. Думається, що в такій ситуації воно може виникати у специфікатора. Якщо ж власник матеріалів не відмовляється від нової речі, то в нього виникає право власності на неї. Крім того, як зазначалося вище, якщо нова річ створена недобросовісним специфікатором, то власник матеріалу може також вимагати відшкодування матеріальної шкоди, завданої самочинною переробкою матеріалу недобросовісним специфікатором.

Четверта частина закріплює умови, за наявності яких специфікатор може стати власником нової речі. Такою умовою є вартість переробки та виготовленої речі, які повинні істотно перевищувати вартість витрачених матеріалів. Ще однією умовою повинно бути бажання специфікатора, якщо ж він не хоче мати цю нову річ на праві власності, він може відмовитися від неї або передати у власність особі, якій належали матеріали. Таким чином, аналізуючи дану статтю, можна зробити висновок, що специфікатор набуває право власності на нову річ тільки в тому випадку, коли одночасно наявні три умови: 1) добросовісність специфікатора (до закінчення переробки він не знав й не міг знати, що використовує чужий матеріал для виготовлення нової речі). Ця умова передбачена частиною другою коментованої статті; 2) вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу; 3) бажання специфікатора щодо виникнення в нього права власності на нову річ. Якщо відсутня хоча б одна з трьох названих умов, право власності на нову річ виникає у власника матеріалів, або в іншої особи. Якщо ж наявні всі три умови і право власності виникає у специфікатора, то згідно з положеннями коментованої статті, він зобов'язаний відшкодувати власникові матеріалу моральну шкоду. Дане положення викликає зауваження, бо специфікатор не може відшкодовувати моральну шкоду, якщо цього не вимагає власник матеріалу. Тому більш логічним вважати в даному випадку, що власник матеріалу має право (а не специфікатор зобов'язаний) вимагати відшкодування моральної шкоди. Більш того, у визначеній ситуації (виникнення права власності на нову річ у специфікатора), більш правильним було б вимагати від специфікатора сплати в першу чергу матеріальної шкоди (вартості матеріалу тощо), а потім вже закріплювати можливість власника матеріалів вимагати відшкодування моральної шкоди.

Частина п'ята статті, що коментується встановлює наслідки виникнення права власності у власника матеріалів. Він зобов'язаний відшкодувати вартість переробки особі, яка її здійснила, якщо інше не встановлено договором. Вартість переробки повинна визначатися специфікатором. У разі виникнення спору щодо вартості переробки, сторони можуть звернутися за його вирішенням в суд.

Стаття 333. Привласнення загальнодоступних дарів природи

1. Особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу або здобула іншу річ у лісі, водоймі тощо, є їхнім власником, якщо вона діяла відповідно до закону, місцевого звичаю або загального дозволу власника відповідної земельної ділянки.

Привласнення загальнодоступних дарів природи можна віднести до першопочаткових способів виникнення права власності, бо право власності на ці речі не базується на правонаступництві. За загальним правилом особа, яка зібрала плоди, ягоди, лікарські рослини, зловила рибу, здобула тварину або інші загальнодоступні речі набуває право власності на ці речі. Єдиною умовою виникнення права власності в такому випадку є вимога щодо законності означених дій. Тобто всі вище означені дії повинні вчинятися відповідно до закону, місцевого звичаю або загального дозволу власника земельної ділянки. Це правило зумовлюється тим, що такі загальнодоступні речі — дари природи на момент їхнього збору або здобуття, як правило, належать якомусь власнику, наприклад, державі, чи територіальній громаді, чи іншому суб'єкту відносин власності. І лише вони відповідним чином можуть дозволити означені дії, причому в рамках, передбачених законом, і у межах здійснення цивільних прав та виконання цивільних обов'язків.

Стаття 334. Момент набуття права власності за договором

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

4. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Правильне визначення конкретного моменту виникнення в особи права власності має важливе теоретичне і практичне значення, адже з цього моменту власник набуває право на захист набутої власності передбаченими законом способами. Крім того, з цього моменту набувач має право здійснювати правомочності власника щодо володіння, користування та розпорядження майном, на нього переходить тягар власності і ризик випадкової загибелі або псування майна. Цивільно-правовий договір є похідним способом виникнення права власності, оскільки разом з річчю до нового власника переходять також права і обов'язки попереднього власника стосовно цієї речі. Для виникнення права власності за цією підставою необхідно, щоб між набувачем майна та його відчужувачем був укладений договір, що відповідає вимогам закону. Так, якщо закон під страхом недійсності передбачає укладення договору в певній формі, то договір лише тоді служить підставою для виникнення права власності, коли він укладений в формі, яку вимагає закон.

Право власності завжди є правом на індивідуально-визначену річ. В силу цього на речі, визначені в договорі родовими ознаками (кількістю, вагою тощо), право власності від відчужувача до набувача не може перейти, принаймні доти, доки не відбудеться індивідуалізація речей, виділення їх з маси інших речей того ж роду. Така індивідуалізація найчастіше відбувається в момент передачі речі від відчужувача до набувача. Відносно індивідуально-визначених речей момент виникнення права власності визначається за «системою традиції» або передачі, згідно з якою таке право переходить на набувача в момент фактичної передачі йому відчужуваної речі.

Момент виникнення права власності у набувача визначений законодавцем диспозитивне. Законом або договором сторін може бути встановлений і інший момент (наприклад, момент укладення правочину, реєстрації передавального балансу тощо), в силу чого право власності може перейти до набувача або до, або після передачі речі. Разом з тим, за угодою сторін або згідно із законом момент переходу права власності може бути приурочений до якогось подальшого моменту, наприклад, до моменту повного погашення покупцем купівельної вартості речі.

Частина друга статті, що коментується, розкриває поняття «передання» (передачі) майна. Нею вважається фактичне вручення речі не тільки набувачеві, а й перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки, про яке, до речі, можуть домовитися сторони. Таким чином, під час знаходження в дорозі річ вже знаходиться у власності набувача. Це положення має імперативний характер. Однак воно не стосується нерухомого майна. Згідно із статтею 182 ЦК право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації такої речі, а не з моменту передачі. Тому моментом виникнення права власності на нерухому річ за договором стає момент державної реєстрації такої речі.

Законом встановлюються випадки, в яких нотаріальне посвідчення договору є обов'язковим. При укладенні таких договорів право власності виникає не з моменту передачі майна, а з моменту нотаріального посвідчення. Види цивільно-правових договорів, що потребують посвідчення, а також порядок такого посвідчення встановлюються Законом України «Про нотаріат», а також Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Чинне цивільне законодавство встановлює правило, згідно якого недотримання письмової нотаріальної форми договору тягне за собою його недійсність (дивись статтю 220 ЦК та коментар до неї). Однак з цього загального правила існують винятки. Так частина друга ЦК закріплює такий виняток. Він зводиться до того, що якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору і це підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але при цьому одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. В такому разі подальше нотаріальне посвідчення договору не вимагається, а право власності на майно, що передається за таким договором, виникає з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору не посвідченого нотаріально, дійсним.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.192.27.11 (0.005 с.)