Збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.

Категорія сервітуту у правилі ч. І статті, що коментується, використана з тим змістовим навантаженням, що маються на увазі ті підстави, в силу яких встановлюються сервітутні права, перераховані у ч. І ст.402 ЦК. Таким чином, не тільки в договорі, але і в нормі права, заповіті або рішенні суду повинно бути чітко визначене коло прав стосовно обмеженого користування чужим майном. Зміст сервітуту охоплює обсяг прав сервітуарія щодо обмеженого користування чужим майном. Зміст сервітуту можуть складати можливість проходу, проїзду через сусідню земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку та трубопроводів, забезпечення водопостачання та меліорації тощо. В залежності від змісту сервітутів проводиться їх класифікація. Зміст сервітуту визначається, у першу чергу, обсягом прав сервітуарія щодо користування чужим майном. В цілому, такі права можуть мати або позитивний, або негативний характер. Тобто правомочності сервітуарія можуть реалізовуватись або у можливості вчинення певних дій (прохід, проїзд, прокладка лінійних комунікацій тощо), або у можливості вимагати від власника (володільця) слугуючого майна утриматися від певних видів його використання (не протидіяти відводу води з сусідньої земельної ділянки), які за звичайних умов він мав би право вчиняти.

Обов'язки сервітуарію також визначають зміст сервітуту, а саме: використовувати об'єкт сервітуту з певною метою, яка має відповідати цілі слугуючого майна у момент встановлення сервітуту, враховуючи при цьому інтереси власника (володільця) слугуючого майна та діючи в межах, необхідних для задоволення своїх господарських потреб; вносити власникові (володільцю) слугуючого майна адекватну плату за користування майном; здійснювати сервітут способом, найменш обтяжливим для власника (володільця) майна, щодо якого він встановлений. Правам сервітуарія кореспондують певні обов'язки власника (володільця) слугуючої речі, але зобов'язання останнього завжди носять пасивний характер, полягають у зобов'язанні або терпіти дії сервітуарія, або не вчиняти певних активних дій. Повноваженню сервітуарія не може кореспондувати зобов'язання іншої особи що-небудь зробити на користь іншої. Зміст сервітуту завжди стосується права користування і ніколи не розповсюджується на право розпорядження. Сервітутні права стосовно слугуючого майна завжди є вужчими за зміст права власності.

Зміст сервітуту також визначає строк, на який встановлюється сервітут, він має бути визначений при його встановленні. Строк не є суттєвою умовою такого договору; якщо строк, на який встановлюється сервітут, не визначений договором, іншою підставою надання сервітутного права, він вважається встановленим на невизначений строк, тобто безстроковим (для земельного сервітуту) або довічним (для особистого сервітуту). Сервітут також може бути встановлений на період дії певних обставин, які є підставою встановлення сервітуту, і в разі припинення таких обставин, сервітут також припиняється. За загальним правилом, строк, на який встановлюється сервітут, може бути визначений шляхом позначення його у вигляді проміжку часу або визначенням кінцевої дати його дії.

Незалежно від встановленого строку дія особистого сервітуту припиняється смертю сервітуарія, на користь якого його було встановлено.

Земельний сервітут, встановлений без визначення строку, у п.2 ст.98 ЗК носить назву постійного, що не змінює його природи.

Власник слугуючої речі має право, якщо інше не передбачене договором або законом, вимагати від сервітуарія адекватну (відповідну) плату за користування зазначеним чужим майном. Це є загальним правилом, яке може бути змінено договором, законом, заповітом або рішенням суду шляхом встановлення іншого порядку користування зазначеним майном. Компетенція щодо визначення плати також відноситься до відання сторін. При визначенні її розміру необхідно виходити з того, що плата має носити адекватний характер та відповідати тим обмеженням, які зазнає власник (володілець) у реалізації свого права на обтяжене сервітутом майно. Безоплатність користування сервітутом повинна бути прямо передбачена в договорі (це стосується й заповіту, рішення суду та закону), в іншому випадку сервітут вважається таким, що встановлений не безоплатно.

Незважаючи на те, що сервітут є окремим речовим правом, він не підлягає самостійному відчуженню окремо від майна, для забезпечення користування яким його встановлено. Сервітут не може бути самостійним предметом купівлі-продажу, застави і не може передаватись яким-небудь іншим способом особам, які не є власниками нерухомого майна, для забезпечення користування яким сервітут був встановлений. В цьому змісті сервітут носить акцесорний (придатковий (підрядний)) характер стосовно того права, в інтересах якого його встановлено. Якщо припинилися підстави, за яких був встановлений сервітут, то він на вимогу власника слугуючого майна може бути припинений.

Наведене не означає абсолютну неможливість переводу сервітутних прав на іншу особу. Це питання вирішується в залежності від виду сервітуту. Для особистого сервітуту перенесення прав на іншу особу взагалі є неможливим, оскільки сервітут встановлюється на користь конкретно визначеної особи як такої для задоволення виключно її потреб. Так, право довічного користування частиною житлового приміщення, встановлене за допомогою легату, не може бути передане за волею як відказоодержувача, так і спадкоємця (абз.2 ч.2 ст.1238 ЦК). При земельному сервітуті особистість власника (володільця) слугуючого майна не має значення для існування сервітутного права. Земельний сервітут встановлюється не на користь конкретної особи як такої, а на користь так би мовити сусідньої земельної ділянки (іншого нерухомого майна), тобто її власника (володільця). Тому заміна власників (володільців) слугуючого майна, так само як і пануючої ділянки (майна) не впливають на долю встановленого сервітуту.

Відповідно до положень ч.5 цієї статті встановлення сервітуту на певне майно не позбавляє його власника повноважень щодо володіння, користування та розпорядження ним. При встановленні сервітуту йдеться лише про встановлення обмежень прав власника при реалізації цих повноважень. Дія цього правила забезпечується вимогою до сервітуарія використовувати слугуюче майно найменш обтяжливим для власника способом, а також правом власника вимагати припинення сервітуту, якщо реалізація сервітутних прав унеможливлює використання цього майна за його цільовим призначенням.

Правилом частини 6 статті, що коментується, закріплюється така спільна для всіх речових прав ознака, яка полягає у праві слідування, тому що сервітут зберігається в разі переходу права власності на майно, обтяжене сервітутом, до іншої особи. Це правило стосується як особистих, так і земельних (предіальних) сервітутів. Якщо інше не встановлено законом, договором або не випливає з сутності відносин сторін, земельний (предіальний) сервітут зберігається і тоді, коли до іншої особи переходить право на пануючу земельну ділянку (інше майно).

Відносини з приводу сервітуту можуть виникати на підставі договору, але це не впливає на визначення їх природи у якості речово-правових. Це, у свою чергу, обмежує можливість використання зобов'язально-правових засобів захисту прав та інтересів суб'єктів сервітутних правовідносин, крім випадків, прямо зазначених в законі або договорі. Виняток з цього правила складає наступна ситуація: оскільки серед норм речового права немає спеціального правила, не виключається можливість звернення сервітуарія з вимогою до власника майна про відшкодування збитків, завданих йому чи його майну неправомірними діями власника (володільця) майна, обтяженого встановленим на його користь сервітутом, відповідно до загальних правил про відшкодування шкоди, встановлених Главою 82 ЦК. Враховуючи зміст правила, що «збитки... відшкодовуються на загальних підставах», це не дає можливість власнику (володільцю) слугуючого майна звертатися до сервітуарія з вимогою про відшкодування збитків від встановлення і правомірного використання слугуючого майна, оскільки відсутня така загальна підстава для відшкодування збитків як неправомірність дій їх заподіювача.

Стаття 404. Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном

Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.