Новий цивільний кодекс україни— кодекс приватного права

Створення нового Цивільного кодексу України тривало понад 10 років. За цей час було створено кілька проектів цього надзвичайно важливого для правового регулювання відносин та забезпечення цивільних прав та інтересів у галузі господарського обігу та побуту громадян законодавчого акта.

Динаміка концепції проекту відображала загальні тенденції розвитку цивільного законодавства в умовах реформування суспільства і мала такий вигляд.

Перший варіант проекту Цивільного кодексу складався з 7 розділів:

І — Загальні положення;

II — Право власності;

III — Володіння та інші речові права;

IV — Зобов'язальне право;

V — Право інтелектуальної власності;

VI — Спадкове право;

VII — Міжнародне приватне право.

Тут звертає на себе увагу вміщення у розділі «Загальні положення» глави про об'єкти цивільних прав, а також глави, яка регламентує участь держави у цивільно-правових відносинах. Цікавим був розділ III цього варіанта проекту Цивільного кодексу — «Володіння та інші речові права». Якщо другий розділ проекту ЦК («Право власності») загалом відображав положення Закону України «Про власність» від 7 лютого 1997 р., то третій розділ проекту містив різноманітні норми у галузі речового права. Він містив, як норми, що регулювали і раніше відомі радянському цивільному праву відносини (право повного господарського відання, право оперативного управління), так і інститути, що не визнавалися радянською доктриною права взагалі або застосовувалися дуже обмежено (сервітутні права, емфітевзис, суперфіцій, довірча власність). У розділі IV — «Зобов'язальне право» з'явилися нові договори, а також невідомі раніше цивільному праву УРСР недоговірні зобов'язання з публічної обіцянки винагороди, ведення чужих справ без доручення, створення загрози заподіяння шкоди та деякі інші.

Наступним значним етапом створення нового Цивільного кодексу України можна вважати проект від 20 березня 1996 р. Цей законопроект відрізнявся від наведеного варіанта проекту ЦК структурою, більшим обсягом, системою викладу (він містив 8 книг, які поділялися на розділи, розділи — на підрозділи, підрозділи — на глави, декотрі з глав поділено на параграфи), низкою нових законодавчих рішень.

Тенденції до забезпечення суверенітету особи знайшли відображення, зокрема, у виокремленні спеціальної книги (другої) «Особисті немайнові права фізичних осіб», що містив норми, спрямовані на забезпечення природного та соціального існування фізичної особи. Змінився підхід до регулювання речових прав, яким була присвячена книга III «Речове право», що мала главу, яка регулювала загальні положення речового права, а також два розділи: «Право власності» та «Володіння й інші речові права». Було також розширено коло відносин, що регламентуються книгою IV — «Право інтелектуальної власності» і книгою V — «Зобов'язальне право». Істотною новелою стало включення у проект Цивільного кодексу книги VI — «Сімейне право», що, загалом, відображало прагнення до регулювання відносин між громадянами єдиним Кодексом.

Такий принциповий підхід загалом зберігався й у проекті Цивільного кодексу від 26 серпня 1996 р., де було враховано положення Конституції України, більш детально регламентовано низку відносин тощо.

Разом з тим, незабаром знову підтвердились оцінки проблеми кодифікації цивільного законодавства, як процесу тривалого та болісного.

По-перше, знову активізувалася дискусія про доцільність прийняття Господарського кодексу, прибічники якого активно використовували сподівання суспільства на посилення державного регулювання економікою як засіб виходу із тривалої кризи.

По-друге, у підході до розв'язання питання про регулювання сімейних відносин перемогла Східноєвропейська (Візантійська) традиція, внаслідок чого Сімейний кодекс був прийнятий, як окремий закон.

По-третє, було піддано сумніву доцільність включення у Цивільний кодекс книги «Міжнародне приватне право».

Президент України 14 лютого 2002 року наклав вето на прийнятті Верховною Радою Цивільного і Господарського кодексів, зазначивши існування низки суперечностей між ними та неврахування (особливо Господарським кодексом) низки положень Конституції України.

Після усунення недоліків, пов'язаних із невідповідністю деяких норм законопроекту положенням Конституції України, 16 січня 2003 р. Цивільний кодекс був прийнятий Верховною Радою і 27 лютого підписаний Президентом України. Чинності він має набрати з 1 січня 2004 р.

Природно, що після прийняття Кодексу постає питання: наскільки відчутними є згадані зміни його структури та змісту окремих норм і яким може бути їх відлуння у майбутньому?

Щоб визначити місце Цивільного кодексу України у системі вітчизняного законодавства, варто звернути увагу на те, що будь-які кодекси можуть бути за своїм характером двох видів.

Перший вид можна назвати «пасіонарним», оскільки у цьому випадку має місце не тільки узагальнення та систематизація вже нагромадженого законодавчого матеріалу, скільки створення важливого законодавчого акта на принципово новій або значно оновленій порівняно з тією, що існувала раніше, основі. Такі кодекси є реалізацією концепції, що суттєво відрізняється від існуючої раніше. Вони вносять істотні зміни у рівень регулювання певного виду суспільних відносин, переводячи його у нову якість, внаслідок чого впливають на суспільні відносини, що регулюються ними. Нерідко вони потім стають взірцем для наслідування у процесі правотворчості в інших державах, надихаючи розробників на нові рішення або на прямі запозичення. Яскравим прикладом такого типу кодексів може слугувати Французький цивільний кодекс 1804 р. (Кодекс Наполеоне), що успішно крокував світом і діє вже майже 200 років. Поміж кодексів, прийнятих останнім часом законом такого типу, є Цивільний кодекс Нідерландів.

Другий вид кодексів є підсумком певного етапу розвитку відповідної галузі права. Тому його можна назвати «підсумковим», оскільки він ніби підсумовує досягнення у цій та іншій сферах, фіксуючи їх стан на момент створення нового узагальнюючого закону. Кодифікації такого виду мали місце раніше і наявні тепер. Прикладом може бути німецький Цивільний кодекс (ВСВ), прийнятий у 1896 р. У вітчизняному праві прикладом «підсумкової кодифікації» є створення «Руської Правди». А в наші дні — прийнятий одночасно з Цивільними — Господарський кодекс України. Названі законодавчі акти об'єднує то, що вони фіксують позицію, яка сформувалася на певному ортодоксальному підґрунті або в кожному разі є компромісом «законсервованих» ідей і вимог суспільства, що розвивається. Як правило, такі кодекси достатньо успішно обслуговують потреби цивільного (торгового) обігу і навіть іноді можуть бути взірцем для наслідування (як, наприклад, у випадку з Німецьким цивільним кодексом, котрий, утім, набув поширення, скоріше, внаслідок авторитету німецької юриспруденції та політичних потуг держави). Але внаслідок консерватизму концептуального підґрунтя або недостатньої методологічної основи запас «пасіонарності» таких кодексів незначний, унаслідок чого незабаром відчуваються їхні хиби і вони піддаються все активнішій критиці, навіть з боку колишніх прихильників.

Отже, Цивільний кодекс України можна віднести до законодавчих актів «пасіонарного типу». Це пов'язано з тим, що він створювався на новій концептуальній основі як загальний кодекс приватного права, з урахуванням сучасних європейських тенденцій і досвіду. Закиди противників Кодексу в тому, що в ньому відчувається вплив Модельного кодексу СНД, Цивільного кодексу Російської Федерації, тих чи інших європейських країн є безпідставними, оскільки має місце не запозичення окремих правничих рішень, а врахування загальних тенденцій розвитку приватного права в Європі, котрі наслідують і названі законодавчі акти.

За своїм характером Цивільний кодекс є актом універсальної дії, що застосовується до регулювання будь-яких відносин, які знаходяться у сфері дії приватного права і не регламентуються спеціальним законодавством. Це означає, що він може субсидіарно застосовуватися, навіть без спеціальної згадки про це, до сімейних, підприємницьких та інших відносин, які безпосередньо не врегульовані нормами відповідного кодексу (іншого спеціального закону) і грунтуються на рівноправності становища сторін цих відносин.

Оцінюючи новий Цивільний кодекс України в цілому, слід зазначити, що, хоча його концепція і зміст зазнали певних втрат, проте, це не впливає на загальну високу оцінку цього законодавчого акта, котрий іноді слушно називають «конституцією громадянського суспільства» або «економічною конституцією держави».

У кінцевому підсумку маємо закон, що визначає принципові засади визначення правового статусу приватної особи (фізичних та юридичних осіб) і створює надійне підґрунтя для розвитку громадянського суспільства та реформування відносин у галузі цивільного обігу.

Редактори:

доктор юридичних наук, професор Є.Харитоиов;

кандидат юридичних наук О. Калітенко

 

Книга перша

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ