Цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.

Характеризуючи акти цивільного законодавства України, ЦК розрізняє: основу цивільного законодавства України (Конституція України) і цивільне законодавство як таке. Конституція України не є актом цивільного законодавства у прямому значенні, оскільки є основою всього законодавства України і містить норми різного характеру, визначаючи основи не лише цивільного, а й адміністративного, карного, процесуального тощо законодавств. Разом з тим, окремі її положення є нормами цивільного права, котрі прямо регулюють цивільні відносини і можуть безпосередньо застосовуватися судами для захисту цивільних прав та інтересів, як передбачених, так і непередбачених у ЦК (постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»).

Цивільне законодавство як таке у свою чергу поділяється на головний акт — Цивільний кодекс України та інші закони України, які видаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Значення такого поділу відображається в тому, що інші акти законодавства не можуть суперечити Кодексу, а при змінах і доповненнях мають узгоджуватися з ним.

Цивільні відносини можуть також регулюватися актами Президента України. Ст. 106 Конституції України передбачає, що Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.

Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів, що мають загально-нормативний характер і регулюють цивільні відносини.

Якщо акти Президента, видані у випадках, встановлених Конституцією України, та постанови Кабінету Міністрів у галузі цивільного права у кожному разі є актами цивільного законодавства, то інші органи державної влади можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених законом. Тобто, вимогою до актів Президента та Кабінету Міністрів у галузі цивільного права є відповідність цих актів Конституції, ЦК або іншому закону у той час, як вимогами до актів інших органів влади України є, по-перше, наявність у законі вказівки про те, що вони можуть видавати нормативно-правові акти, які регулюють цивільні відносини, а по-друге, відповідність цих актів положенням ЦК та інших законів.

Оскільки нормативні акти можуть містити норми різної галузевої належності, то положення коментованої статті слід розглядати як такі, що стосуються не лише законів у цілому, а й окремих норм, котрі регулюють цивільні відносини, вміщених у законах комплексного характеру.

Стаття 5. Дія актів цивільного законодавства у часі

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Дія актів цивільного законодавства у часі визначається за загальними правилами. Зокрема, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання чинності цими актами.

Порядок набрання чинності законами та іншими нормативно-правовими актами на території України визначається, передусім, Конституцією України (ст.ст. 57, 58, 94, ч. З ст. 106, ст. 117).

Зокрема, відповідно до загальних правил ст. 57 Конституції, закони та інші нормативно-правові акти, які визначають права і обов'язки громадян, повинні бути доведені до відома населення в порядку, встановленому законом. Недотримання цього правила тягне недійсність відповідного акту. Стаття 94 Конституції України передбачає, що закон набирає чинності через 10 днів від дня його офіційного обнародування. Самим законом може бути передбачено, що він набирає чинності в іншому порядку, але в будь-якому випадку це відбувається не раніше дня його опублікування у відповідних офіційних виданнях. Офіційним опублікуванням законів та інших актів Верховної Ради України визнається їх публікація у «Відомостях Верховної Ради України» протягом ЗО днів, а також в газеті «Голос України» протягом 5 днів після дати прийняття.

Порядок набрання чинності іншими нормативно-правовими актами визначається окремо. Відповідно до Указу Президента України від 10 червня 1997 р. «Про порядок офіційного обнародування нормативно-правових актів і набрання ними чинності» офіційними друкованими виданнями у цьому випадку є «Відомості Верховної Ради України», «Офіційній вісник України», газета «Урядовий кур'єр».

Акти Президента України загально-нормативного характеру набирають чинності через 10 днів від дня їх офіційного обнародування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в одному з указаних офіційних друкарських видань.

Нормативні акти, видані Кабінетом Міністрів України, набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо інший термін вступу їх у силу не передбачений у цих актах. При цьому потрібно мати на увазі, що акти Кабінету Міністрів, які визначають права і обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.

Якщо нормативно-правовий акт опублікований у газеті «Урядовий кур'єр» раніше, ніж в «Офіційному віснику України» і «Відомостях Верховної Ради України», він набирає чинності після опублікування в цій газеті в порядку, викладеному вище.

Є особливості набрання чинності нормативно-правовими актами інших органів виконавчої влади. Відповідно до Указу Президента України від 3 жовтня 1992 р. (зі змінами від 21 травня 1998 р.) «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств і інших органів виконавчої влади» з 1 січня 1993 р. запроваджено обов'язкову державну реєстрацію нормативно-правових актів, що стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер.

Такій реєстрації, зокрема, підлягають нормативні акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління і контролю, а також місцевих органів виконавчої влади в Автономній Республіці Крим, областях, Києві, Севастополі, районах областей, районах міст Києва і Севастополя. Вказані нормативно-правові акти набирають чинності через 10 днів після їх державної реєстрації, якщо в них не встановлено більш пізній термін набрання чинності. Державну реєстрацію здійснюють Міністерство юстиції України і його органи в Автономній Республіці Крим, областях, районах.

За загальним правилом дія закону не обмежена строком, якщо в самому законі не вказано інше (зокрема, термін його дії), або якщо сама сутність закону не припускає його дії протягом певного терміну.

Як правило, Закон діє до його скасування у встановленому порядку. Про скасування закону може бути прямо вказано в новому законі. Можливе також «опосередковане скасування». Так, якщо в новому законі нічого не сказано про дію раніше ухваленого закону, що регулює ті ж відносини, або вказано, що інше законодавство діє в частині, яка не суперечить новому закону, то, коли попередній закон суперечить новому, його слід вважати скасованим у відповідній частині або в цілому з моменту набрання чинності нового закону.

Акт цивільного законодавства зворотної сили не має, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Отже акти цивільного законодавства діють на майбутній час і не застосовується до тих відносин, які виникли до набрання ним чинності.

До цивільних відносин, які виникли раніше, новий акт цивільного законодавства застосовується стосовно прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Як випливає з ч. З ст. 5 ЦК, для цього необхідне додержання трьох умов: 1) відносини належать до сфери цивільно-правового регулювання; 2) акт, що регулював їх, утратив чинність; 3) права і обов'язки по цих відносинах виникають і після набрання чинності новим актом цивільного законодавства.