Стаття 6. Акти цивільного законодавства і договір



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Стаття 6. Акти цивільного законодавства і договір



Сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.

Коментована стаття містить норми, що конкретизують положення про свободу договору та й узагалі кожного правочину (як це випливає з ч. 4 ст. 6 ЦК). З урахуванням загальних тенденцій підвищення ролі вільного волевиявлення суб'єктів цивільних відносин у ЦК спеціально визначено співвідношення актів цивільного законодавства і договорів.

ЦК розрізняє укладення договорів, взагалі не передбачених актами цивільного законодавства, і договорів, які передбачені такими актами.

Що стосується договорів, не передбачених актами цивільного законодавства, то тут визначальним є те, що допускається вчинення будь-якого договору, який не суперечить засадам цивільного законодавства, вказаним у ст. З ЦК (див. коментар до ст. 3). У таких випадках особи мають право врегулювати свої відносини на власний розсуд. Таким чином відбувається подолання прогалин у законодавстві і договір виступає як джерело цивільного права. Наприклад, норми права можуть встановлюватися корпоративним договором, яким визначаються правила поведінки членів відповідної корпорації, а також осіб, котрі вступають із цією корпорацією у цивільні відносини.

Якщо договір згадується в актах цивільного законодавства, але регламентований ними недостатньо детально, то сторони можуть врегулювати ті свої відносини, які не врегульовані цими актами. Тут також має місце подолання прогалин у законодавстві, а звідси випливає висновок про те, що окремі умови такого договору можуть створювати норми цивільного права.

Частина 3 ст. 6 визначає співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції договору й акта законодавства випливає з того, що вказана норма передбачає ситуацію, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на свій розсуд. Отже, особам надається право вибору: використати вже існуючі норми законодавства для регламентації своїх стосунків або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд.

Разом з тим, варто звернути увагу на те, що, хоча загальним правилом є право суб'єктів договору відступити від положень актів цивільного законодавства, але в ньому існують винятки. Зокрема, відступ від положень актів законодавства не допускається, якщо: а) відступ від положення акту цивільного законодавство прямо заборонений таким актом; б) обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту; в) обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з самої суті відносин між сторонами (наприклад, у договорі дарування не можна передбачити плату за подарунок, оскільки дарування за своєю сутністю є безоплатним).

Стаття 7. Звичай

Цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту.

Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.

Звичай може бути зафіксований у відповідному документі.

Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується.

У коментованій статті вперше у вітчизняному законодавстві вказується на звичай як на джерело цивільного права і визначаються засади його застосування. Якщо ЦК 1963 р. містив лише згадку про деякі види звичаїв: «правила соціалістичного співжиття», «моральні принципи суспільства, яке будує комунізм» (ст. 5), то ЦК 2003 р. дає поняття звичаю, визначаючи його як правило поведінки, котре не встановлене актами цивільного законодавства (хоча і може бути зафіксоване у відповідному документі), але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.

Залежно від характеру правового звичаю можна виокремити кілька його видів: міжнародні звичаї; звичаї внутрішньодержавні; звичаї, що ґрунтуються на звичаєвому праві; судовий звичай; звичаї ділового обігу (обороту) та ін.

Деякі звичаї фіксуються в документах (наприклад окремі судові звичаї зафіксовані у постановах Пленуму Верховного Суду України). Але багато звичаїв у документах не фіксуються, а мають характер правових аксіом, що звичайно приймаються до уваги учасниками цивільних відносин (наприклад, «Двічі за одне й те саме не відповідають», «Домовленості мають виконуватися»).

Звичаї можуть мати характер конкретного правила (наприклад, «Приналежність — слідує за головними речами»). Але вони можуть також бути окреслені у загальному вигляді. Наприклад, ч. 4. ст. 13 ЦК, передбачає, що при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися «моральних засад суспільства». Очевидно, що «моральні засади суспільства» є категорією звичаєвого права, якій надана обов'язкова сила нормою закону. Разом з тим, ця категорія вимагає додаткового тлумачення, а отже потребує з'ясування сукупності конкретних звичаїв, що визначають моральні засади суспільства (положення релігії, яка домінує у певному суспільстві; гуманітарні цінності, прийняті у ньому, тощо).

Частина 2 ст. 7 ЦК визначає місце звичаїв у системі норм цивільного права, передбачаючи, що звичай, який суперечить актам цивільного законодавства або договору, не застосовується. Це положення слід тлумачити поширювально, оскільки не може також застосовуватися і звичай, який суперечить моральності суспільства, публічному інтересу тощо. Таким чином, правові звичаї за юридичною силою поступаються і договорам, і актам законодавства, й іншим видам норм цивільного права.

Такий підхід цілком відповідає східноєвропейській концепції цивільного права (яка прийнята і в Україні), де правовому звичаю як джерелу права традиційно відводиться другорядна роль. Унаслідок цього багато які зі звичаїв закріплені в актах законодавства і нерідко виступають лише як доповнення до цих актів.

Стаття 8. Аналогія

Якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

2. У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

Принцип свободи договору зумовлює доцільність застосування аналогії щодо відносин, не врегульованих цивільним законодавством.

До прийняття ЦК 2003 р. можливість застосування аналогії ґрунтувалася на тлумаченні ст. 4 ЦК 1963 р. і положеннях ст. 12 ЩІК. Натомість ст. 8 ЦК прямо вказує на можливість застосування аналогії закону й аналогії права.

Застосування аналогії закону можливе за таких умов: 1) відносини сторін знаходяться у сфері дії цивільного права, тобто, є цивільними відносинами (див. коментар до ст. 1 ЦК); 2) вказані цивільні відносини не врегульовані ЦК, іншими актами цивільного законодавства або договором; 3) існують норми, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини.

Оскільки ч. 1 ст. 8 передбачає, що аналогія закону може мати місце, якщо цивільні відносини не врегульовані актами цивільного законодавства або договором, то можна зробити висновок, що положення ст. 8 стосуються лише судових органів. Адже, як випливає з неї, аналогія закону може мати місце лише тоді, коли цивільні відносини не врегульовані ні законодавством, ні договором. Отже, врегулювавши свої відносини договором, його сторони не можуть вдаватися до аналогії: їхня угода усуває для них таку можливість.

Якщо використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин неможливо (наприклад, через відсутність норм, що регулюють подібні відносини), то застосовується аналогія права, тобто, використовуються загальні засади цивільного законодавства, встановлені ст. З та ін. цього Кодексу.

Умови застосування аналогії права такі:

1) відносини сторін знаходяться у сфері дії цивільного права, тобто є цивільними відносинами;

2) вказані цивільні відносини не врегульовані ЦК, іншими актами цивільного законодавства або договором;

3) відсутні норми, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини.

Стаття 9. Застосування Цивільного кодексу України до врегулювання відносин у сферах господарювання, використання природних ресурсів, охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин

Положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.204.201.220 (0.014 с.)