Основні риси філософії Нового Часу



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Основні риси філософії Нового Часу



Говорячи про основні риси філософії Нового Часу, можна виділити:

1. Гносеологізм; 2. Деїзм'; 3. Механіцизм.Що несли із собою ці настанови?

1. Гносеологізм характеризує той культ пізнання й абсолютизації науки, про який йшлося вище. Гносеологізм можна визначити як світоглядну настанову, яка виходить із того, що теоретичне пізнання є вищим виявленням духовності і сенсом життя людини. Самегносеологізм виступає основною рисою філософії Нового Часу, визначаючи інші.

2. Деїзм вказує на ті зміни, що відбулися у ставленні людини до Бога. Він, наче сейсмограф, вловлює ознаки майбутнього духовного "землетрусу" — атеїстичного вибуху. Поки що це лише відоме об-

1 Термінпочинає активно вживатися з другої половини XVI сторіччя.

90 Лекция 6. Філософія Нового часу: гносеологізація

 


леження ідеї Бога, але в ньому вже чути підземне стугоніння фейєрбахівської і ніщпеанської "переоцінок цінностей".

Усе почалося з того, що філософи Нового Часу відчули певне ускладнення, прагнучи поєднати ідею Бога як всемогутнього Творця і Деміурга з уявленнями про внутрішні закономірності природи. Деїзм запропонував варіант так би мовити "Бога і машини ": Бог дає світу перший поштовх, а потім усувається від справ, надаючи Всесвіту-машині розвиватися відповідно до природних законів.

Тут необхідно зазначити, що всі мислителі Нового Часу і навіть епохи Просвітництва були людьми віруючими. Наприклад, краса і гармонія фізичних формул ще раз переконали Ньютона в існуванні Творця. Але процеси секуляризації і "обезбожнення" (за висловом М. Хайдеггера) свідомості вже почалися: в основі їх лежав невтомний пошук природних і незалежних від Богазакономірностей природи.

3. Механіцизм характеризує спосіб розуміння і природних процесів, і людини, він був властивий Новому Часу і полягав у тому, що всі різноманітні форми розвитку світу можуть бути зведеш до механічного руху. Якщо світ облаштований раціонально, значить, він схожий на відлагоджений механізм, в якому всі складові елементи діють узгоджено і виконують свою функцію. Адже механіка, завдяки Ньютону, стала законодавицею і засобом опису будь-яких процесів, як стосовно суспільства, так і стосовно людини. Знаменита формула "людина — машина" — це крайнє вираження механіцизму Нового Часу.

Обмеженість того розуміння людини бачили вже сучасники: так, шведська королева Кристина, посміхаючись, говорила своєму філософському кумиру Де-карту, що в його побудовах все дуже розумно, але їй "ніколи не доводилося бачити, щоб механічний годинник народив маленький годинничок..."

1. Загальне характеристика філософії Нового Часу 91

 


2. ПРОТИСТОЯННЯ РАЦІОНАЛІЗМУ ТАЕМПІРИЗМУ

§ 66. Френсіс Бекон: "Знання — сила!"

"Ми можемо стільки, скільки ми знаємо" — любив повторювати Френсіс Бекон (1561—1626 pp.)» — "знання і могутність людини збігаються".

Стосовно цього англійського філософа — основоположника емпіризму й індуктивного методу — існує небезпідставна гіпотеза, ніби він і ІПекспір — одна й та сама особа. Деякі дослідження текстів і деякий збіг "шифрограм" у сонетах Шекспіра і творах Бекона дають підставу для гіпотези про те, що видатний актор "Глобуса" зіграв у своєму житті дві значні ролі: поета і філософа. Але навіть якщо такі припущення і мають підстави, це не спростовує того факту, що між світоглядами Шекспіра і Бекона пролягла прірва, про що йтиметься далі. Тепер же вернімося до особливостей беконівського філософування.

Отже, хоча знання і є запорукою могутності людини, а експеримент і практична ефективність знань — доказом їхньої істинності, Бекон, проте, засуджує людей, які цікавляться знанням лише для того, щоб мати негайний практичний зиск. Цим людям корисно пам'ятати міф про Атланту: аркадська мисливиця Атланта була переможена в змаганні з бігу лише після того, як її партнер Гіппомен відвернув її увагу золотими яблуками з садів Гесперид. Бекон так інтерпретував цей міф: якби вчені не відволікалися на дрібниці під приводом одержання практичної користі із знань, що вже є, а прямували основним шляхом подальшого розвитку знань, то наука просувалася б уперед швидше за природу. Від цих міркувань Бекон переходить до знаменитого розрізнення між "плодоносними" і "світоносними" досвідами. Перші приносять безпосередню користь, другі відкривають широкі обрії, пояснюючи закони природи. "Природа перемагається тільки шляхом покори їй", тобто необхідно поважати її закони, тому філософія покликана бути теоретичним обґрунтуванням практики світоносних досвідів.

92 Лекція в. Філософія Нового Часу: гносеологізація

 


Як же здійснити цю мету — знаходження наукою всемогутності? Перш за все слід усунути перешкоди, що лежать на шляху до пізнання. Такими перешкодами є "Ідоли" пізнання — "глибинні причини самообману людського розуму" (термін "idola" походить від грецького "ейдолон" — тінь "померлого", тобто його оманливе бачення). У своїй головній праці "Новий Органон" Бекон наводить чотири таких "ідоли.

1. ідоли роду. Вони притаманні всьому людському роду, тому що в усіх людей недосконалі органи чуттів. Справа ускладнюється ще й тим, що мислення інертне, піддається владі звички і прагне "швидше" все пояснити.

2. Ідоли печери. Це поширені суб'єктивні перекручування і деформації процесу пізнання із-за особистих пристрастей, симпатій і антипатій людей. Назва "Ідоли печери" походить від платонівського міфу про печеру, де свідомість людини було уподібнено тій стіні печери, на якій виникають тьмяні відблиски подій, що відбуваються поза печерою. Бекон вважає, що розум людини більш схожий не на відшліфоване дзеркало, а на нерівну стіну печери або "магічний ліхтар, що створює міражі".

3. Ідоли ринку (або площі) полягають в прихильності забобонам, що з'являються від словесної плутанини.

4. Ідоли театру виникають з помилкових філософських вчень. Бекон вбачає у багатьох філософських системах минулого нібито театральні комедії про вигадані світи, що не відповідають істинному стану справ, і своє завдання вбачає у зриванні театральних масок (тут, дійсно, відчувається перегукування з Шек-спіром).

Очищення розуму від помилок — це тільки перший крок. Наступним повинен стати вибір продуктивного методу відкриттів. Такий метод має бути "мистецтвом винаходу", адже досі відкриття робилися випадково, не методично, їх було б зроблено набагато більше, якби дослідники були озброєні: по-перше, знаряддями, що сприяли б удосконаленню здатності вашого сприйняття; по-друге, знаряддями, що удоскона-пюють саму людську думку.

2. Протистояння раціоналізму та емпіризму 93

 


Потрібно обрати один з трьох можливих шляхів пізнання: "павука", "мурашки" чи "бджоли".

1) "Шляхпавука" — це спроба вивести всі істини тільки з власної свідомості, подібно павуку, що вимотує із себе павутиння.

2) "Шляхмурашки" — це вузький емпіризм, що безладно тягне в "мурашник" усі факти, що трапляються на його шляху, але не здатний ні на які узагальнення.

3) І тільки третій шлях — "бджоли" — поєднує в собі гідності перших двох: він полягає в розумовій переробці матеріалів, які нагромаджуються з досвідом, подібно до бджоли, що збирає з квітів солодкі соки і переробляє їх на мед.

Щодо сучасних йому людей, то Бекон не має ілюзій, але людина може і повинна стати видатною. Вона здатна перемогти все, навіть страх смерті — стати бе-конівським кумиром — Прометеем.

Образ такої людини Бекон змальовує в своїй знаменитій утопії "Нова Атлантида". Вся влада на вигаданому острові Бенсалеме зосереджена в руках мудреців, які відокремилися в "будинку Соломона": тут є підземні лабораторії й універсальні музеї, кон-диціонування повітря й опріснення води, підводні човни і літальні апарати, регулювання погоди і зорових ілюзій, синтетична їжа і perpetuum mobile. "Нова Атлантида" є ескізом першої науково-фантастичної утопії.

§ 67. Рене Декарт: "Мислю — отже існую"

У той час, коли в Англії закладалися основи емпірико-індуктивного методу, у Франції почав створюватися інший — дедуктивно-раціоналістичний — метод пізнання 2. Його основоположником був Рене Декарт

2 Причинцьому, окрімвсього іншого, слід шукати в особливостях етнопсихології: див. цікавий аналіз сенсорної сприйнятливості у англійців і пристрасті французів до чіткої раціональності у книзі К. Г. Юнга "Тэвистокские лекции" (К., 1995).

94 Лекція в. Філософія Нового Часу: гносеологізація

 


(1596—1650 pp.). Чуттєвий досвід, за Декартом, не може бути джерелом знання і критерієм істини — самe в цьому він противник Бекона. Чому ж не може? А тому, що дані чуттєвого досвіду абсолютно ненадійні: адже під час сну ми теж щось відчуваємо, що реально цеіснує, — це є ілюзія чуттів. Чи не є ми жертвами таких ілюзій на кожному кроці? Відомо, наприклад, що ампутована нога болить на погану погоду, і подібних прикладів багато (оскільки Декарт у молоді роки вивчав медицину і вів життя мушкетера, ці приклади були відомі йому дуже добре). Тому Декарт виходить ізпринципу: сумнівайся в усьому! У тому, що існує навколишній світ і навіть власне тіло: може, якийсь злий і всемогутній ошуканець створив мене таким, що мені тільки здається, ніби в мене є тіло, а насправді Його немає? Єдине, що безсумнівно — це сам акт мого сумніву. Якщо я сумніваюся, значить я мислю, отже, факт мого сумніву точно доводить існування мислення.

На цьому фундаменті — на визнанні мислення основою всього — Декарт і зводить високий будинок свого дедуктивно-рацвоналістичного методу. Одна з найхарактерніших рис раціоналізму — ототожнення реальної причини (causa) і логічної основи (ratio), тобто мається на увазі, що природні зв'язки можна повністю звести до зв'язків логічних, і, таким чином, пізнаючи власний логічний смисл, розум пізнає і весь навколишній світ.

Отже, дедукція — це ланцюжок достовірних логічних висновків, що спираються на "абсолютно достовірні положення" (тобто, аксіоми). Достовірність же аксіом, за Декартом, полягає в тому, що вони являються розуму інтуїтивно: дуже ясно, зрозуміло і чітко. Озброєний достовірними засобами (інтуїцією і дедукцією), розум здатний "досягти пізнання всього".

Справжню філософію, вважав Декарт, завжди пі
знаєш по тому, що її пронизує єдиний метод і вона
складається в єдину систему."Всі науки настільки
пов'язані між собою, що легше вивчити їх усі Одра-
2, Протистояння раціоналізму та емпіризму 95

 


зу..." 3. У своїй знаменитій праці "Міркування про метод" Декарт викладає правила раціоналістичного методу, що задовольняють чотири вимоги:

1. Приймати за істинне лише те, що з'являється розуму в ясному і чіткому вигляді, так що до нього не має жодного сумніву, тобто, цілком очевидне. Це значить, що розумна інтуїція, яка базується на вроджених ідеях, абсолютно безпомилкова і не потребує навіть якоїсь особливої напруженості духу.

2. Ділити кожне досліджуване явище на стільки частин, на скільки це можливо і необхідно для подолання всіх труднощів. Йдеться, як бачимо, про аналіз.

3. Дотримуватися певного порядку мислення: "...Тільки із самих простих і найбільш доступних речей повинні виводитися найсокровенніші істини" 4, — заявляє Декарт.

4.1 останнє: складати перелік і огляди так повно, щоб була впевненість у тому, що нічого не пропущено.

Отже, "мислю — значить існую" — основа раціоналізму. Але Декарту цього замало: йому мало мати доказ існування свідомості, йому потрібно мати доказ і реальності світу. Для цього йому спочатку необхідно було довести існування Бога, тому що Бог — гарант існування світу: якщо Він існує, то Він не може ошукувати людину, нав'язуючи їй помилкове враження про сутність світу, якого немає, адже ясне світло нашого розуму вчить нас, що неправда і обман є необхідний наслідок якогось недоліку, якого у Бога не може бути.

Але апеляція до Бога поставила Декарта перед новою проблемою: звідки беруться помилки у пізнанні, якщо Бог "не може бути ошуканцем"? Декарт припускає, що Бог зробив людей такими, які можуть помилятися, а отже недосконалими, в інтересах глибшої гармонії всесвіту. І помилки трап-

3 Це Декарт з успіхом І намагається робити, роблячи відкриття у фізиці, оптиці, механіці, анатомії, психології, особливо ж у математиці, створивши аналітичну геометрію.

4 Декарт Ρ. Избранные произведения. — Μ., 1950. — С. 115.

96Лекція 6. Філософія Нового Часу: гносеолоіізація

 


ляються не від розуму, а від вільної волі. Це протиставлення пізнання і волі розростається в дуалізм Декарта, про який йтиметься далі.

§ 68. Томас Гоббс: "Війна всіх проти всіх"

Вернімося в Англію. У цей час там тривала громадянська війна, що, почавшись у 1640 p., продовжувалася з перервами два десятиліття, до того ж під релігійними прапорами. Не дивно, що найпекучішими філософськими проблемами стають проблеми релігії, віротерпимості і державного права.

Найбільш яскраве й послідовне їх розв'язання запропонував Томас Гоббс (1588—1679). Він виходив з лілових настанов Нового Часу:

а) зробити політику науковою;

6) спробувати пояснити за аналогією з механізмом не тільки людину і природу, а й громадське життя;

в) показати, що суспільство і державна влада мають не божественне походження, а виникають із законів і властивостей людської природи.

Для того, щоб розібратися в гоббсівському вченні про "людину природну" і "людину цивільну"', необхідно спочатку звернутися до його позицій у теорії пізнання: до кого зі своїх попередників приєднується Гоббс? Чи обрав він емпіризм свого земляка Бекона (вченим секретарем якого він був тривалий час), чи раціоналізм Декарта (на батьківщині якого він довго вивчав математику — законодавицю наук, а потім викладав її англійському королю Карлу Другому)? Гоббса приваблює і те й інше. Саме синтез раціоналізму й емпіризму став однією з найголовніших життєвих задач Гоббса, Ніхто окрім нього не зміг у XVII ст. так глибоко поставити проблему єдності цих двох методів.

Отже, за Гоббсом, спочатку в силу вступає чуттєве, емпіричне пізнання. Починається індуктивний рух — шлях від знання дій до пізнання причин. Далі слід іти протилежним шляхом дедукції: знаючи причини,

9. Протистояння раціоналізму та емпіризму 97

 


прогнозувати дії. Такий подвійний шлях перетворює науку в "природну магію". Цей погляд на науку як на чарівну паличку — характерна риса Нового Часу, відлуння якого доходять до наших днів. Таким чином, Гоббс поставив проблему "обертання методу"; філософія є "дослідження методу руху від дій до причин, а потім від пізнання причин до ще більш різноманітних дій" 5.

Застосуємо тепер метод Гоббса до пізнання людини. Людина — це проміжна ланка між природою і суспільством. З одного боку, вона — складне тіло природи (і в цій якості розглядається Гоббсом у праці "Про людину"), а з іншого — конструктор штучного соціального тіла (цю іпостась Гоббс описує в книзі "Про громадянина")· Природа людей — це сукупність потреб, пристрастей, здібностей і сил. За здібностями, потребами і пристрастями, вважає Гоббс, усі люди рі вні, ніякої вродженої ознаки станів на людях немає Але саме це рівне право усіх на все і робить "людину людині вовком". "Полум'я пристрастей ніколи не просвітлює розум". 1 справа доходить до того, що "людям неприємне чуже щастя і, навпаки, приємне нещастя своїх побратимів" 6.

Гоббс сперечається з Аристотелем, який вважав людину від природи суспільною істотою. За Гоббсом, у звичайному стані люди керуються тільки природним законом самозбереження. Тут право збігається із силою. Починається "війна всіх проти всіх". Але ця війна суперечить прагненню до самозбереження Тому доводиться шукати миру шляхом договору. Людина природна перетворюється на людину цивільну. "Суспільство слід розглядати як одну особу" 7. Тому Гоббс називає державу Левіафаном — ім'ям міфічного біблійного чудовиська, — натякаючи тим самим на те, що його можна розглядати як кульмінацію земної могутності, свого роду богом на землі. "Левіафану" як

! Гоббс Т Избранные произведения. — Μ., 1964. — Τ. 1. — С. 52.

6 Там само. - Т. 2. - С. 212, 252

7 Там само. - Т. 1. - С. 345.

98 Лекц/я О. Філософія Нового Часу: пюсеологізація

 


«сальному цивільному державному механізму протистоїть"Бегемот" — рецидив природного стану, державе, що розтерзана протиріччями, охоплена озвірінням Бегемот" в метафориці Гоббса означає "Сатана").

Саметаку небезпеку бачив Гоббс у сучасних йому релігійній нетерпимості і революційних чварах, що перешкоджали економічному розвитку Англії.

Власне кажучи, теорія добровільної' суспільної домовленості, (домовленості, що виводить людину із тваринного стану до людського громадянського миру, де кожний відмовляється від права на все і тим самим передає частину свого права іншим), задає межі людині у філософії Гоббса: виходить, що людина сформувала себе сама своєю власною діяльністю.

§ 69. Джон Локк: Людина — "чиста дошка"?

Горезвісна суперечка емпіризму з раціоналізмом досягла свого апогею на початку XVIII ст. в полеміці Між англійським емпіриком Локком (1632—1704 pp.) і Німецьким ідеалістом Лейбніцем.

"Немає нічого в інтелекті такого, чого не було б раніш у чуттях", — стверджував Локк. "Окрім самого інтелекту", — відповідав Лейбніц. Пізніше Шопенгауер — прихильник емпіризму в теорії пізнання — висловив позицію емпіриків таким чином: розум з його поняттями — це асигнації, а чуття — золоті монети. Асигнація, природно, чогось варта, оскільки має золоте забезпечення. Так і поняття: для того, щоб вони мали раціональний смисл, вони повинні підтвердити Свою "платоспроможність", тобто, зв'язок із чуттєвою реальністю.

Сам Локк аргументує свою позицію так: "Істинне знання вперше виникло у світі завдяки досвіду і раціональним спостереженням, але гордовита людина, не задовольняючись тими знаннями, одержати які вона була здатна і які для неї корисні, хотіла б проникнути У приховані причини речей, висунути принципи і встановити максимуми щодо рушійних сил природи,

2. Протистояння раціоналізму та емпіризму 99

 


даремно очікуючи, що природа, або, по суті, Бог, чинитиме відповідно до тих законів, які людина для неї накреслила... Це марнославство поширилося на багато розділів натуральної філософії, і чим більше воно уявляється витонченим і вченим, тим більше воно виявляється шкідливим, перешкоджаючи зростанню практичного знання" (з незавершеної праці "Про медичне мистецтво", 1668). Такою ж була позиція Ньютона, коли він відмовився висунути будь-які гіпотези щодо прихованих причин сил тяжіння, обмежившись просто встановленням факту і обмовившись при цьому відомими фразами: "Гіпотез не вигадую" і "Фізика, бережись метафізики".

Але які можуть бути наслідки для того, хто обере одну з цих парадигм — емпіризм або раціоналізм? Зрештою, ця дилема наштовхується на різні розв'язання проблеми про співвідношення науки і філософії. В емпіризмі втілилася ідея саму філософію перетворити за образом і подобою експериментальної науки. Саме тоді була закладена тенденція, інерцію якої ми відчуваємо і зараз: міряти філософію масштабом науки. Проте тут нас у першу чергу цікавить, як ці настанови відбилися на погляді про сутність людини?

Локк і його послідовники головне своє завдання вбачали у створенні "науки про людську природу" на зразок ньютонівської фізики. Обговорення гносеологічних питань не було для емпіриків самоціллю — воно було засобом для напрацювання вчення про людські' поведінку. Саме про це писав Локк: "Доцільно зробити висновок, що найбільш прийнятним для нас заняттям буде знання в цій сфері, що найбільше відповідає нашим здібностям і є для нас найцікавішим, тобто знання умов нашого вічного добробуту. Звідси можна зробити висновок, що теорія людської діяльності чи моральність є внутрішньо властивий людству предмет вивчення і дії" 8. Таким чином, стара метафізика по-

8 Цит. за: Киссель М. А. Судьба старой дилеммы.— М., 1974. - С. 13.

100 Лекція в. Філософія Нового Часу: гносоолоіізація

 


ринна була поступитися місцем експериментальній філософії людської природи.

Лейбніц у суперечці науки і філософії про їхнє "первородство" рішуче зайняв сторону, як він говорив, "вічної філософії", хоча його досягнення саме в науці і його слава вченого-експериментатора величезні.Монадологія Лейбніца — це грандіозна спроба об'єднати механічну ньютонівську картину світу звічнимирелігійними істинами, примирити, як він сам говорив, Платона і Демокріта, поєднати експериментально-математичні дослідження природи і причинне пояснення світу з телеологічною космологією. Лейбніц писав: "Відкриття в науці потрібно робити без афективного прагнення до незвичайного або нового, що я вважаю небезпечним не тільки на практиці, а й в теорії, бо я встановив після тривалих досліджень, що зазвичай найбільш давні думки є найкращими, якщо їх витлумачити належним чином"9.

Отже, вододіл між раціоналізмом і емпіризмом був зумовлений різним розумінням сутності людини: емпірики висунули ідею "tabula rasa" (свідомість кожного новонародженого подібна чистій дошці, на якій досвід може записувати будь-який зміст). Раціоналісти ж висунули постулат "вроджених ідей",

Що привело Декарта, а потім Лейбніца до переконання про існування вроджених ідей? Як раціоналісти, вони не сумнівалися, що вивести загальне знання, наприклад, знання про Бога, із чуттєвого досвіду неможливо. Деякі речі ми відчуємо інтуїтивно, і вони мають для нас не меншу, а більшу достовірність, ніж знання, отримані шляхом чуттів. Отже,інтуїція повинна мати у своєму розпорядженні той матеріал, що дає змогу їй робити свої змістовні прозріння. Лейбніц, правда, дорікав Декарту в спрощеному розумінні вродженості, але все-таки, коли Декарт твердив, що душа людини мислить безперервно, навіть в утробі матері, тому що дух завжди активний, він мав на увазі лише ембріони думок, нечіткі їхні зарод-

9 Там само. — С. 14.
2. Протистояння раціоналізму та емпіризму 101

 


ки, для прояснення яких необхідна діяльність природного "світла розуму".

Проте сучасні дослідження експериментально підтвердили правомірність декартівського припущення: Станіслав Гроф довів існування у людини внугрішньоутробної пам'яті і можливість її активізації шляхом застосування особливого роду технік. Звернемо увагу, що ідея вродженості деяких знань, "закодованості" в свідомості людини якоїсь інформації, яку потрібно пригадати, весь час з'являється в історії філософії: Платон — Августин — Декарт... Здавалося б, ця лінія була розірвана емпіричною теорією пізнання, але в XX ст. вона одержує несподіване підівердження з боку досліджень з глибинної психології. Ідея архетишв колективного несвідомого (К. Г. Юнг) — це теорія вроджених ідей, модернізована відповідно до вимог сучасної науки.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.237.124.210 (0.035 с.)