Абсолютна Ідея, Абсолютний Дух і людина



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Абсолютна Ідея, Абсолютний Дух і людина



Георг Вільгельм Фрідріх Геґель (1770—1831 pp.) був мислителем, в особі якого німецька класична філософія досягла свого вищого буття. У центрі світорозуміння Геґеля — вчення про Абсолютну Ідею — споконвічну логіку світу. Абсолютна Ідея існує до матерії і людини. Лише на певному етапі свого розвитку вона відчужує себе в матерію, породжуючи природу. Так виникає еволюція природного світу, що, зрештою, приводить до появи мислячого духу*. В особі своїх кращих представників мислячий дух людини є Абсолютний Дух, головним завданням якого є розуміння Абсолютної Ідеї.

Абсолютний Дух досягає свого тріумфального буття у сфері філософії. Саме тут він може найповніше реалізувати своє надзавдання. Розвиваючись від однієї системи до іншої і, нарешті, дійшовши до системи самого Геґеля, Абсолютний Дух осягає найголовніше й абсолютне в Абсолютній Ідеї — її категоріально-логічну структуру. В результаті Гегель переповнюється

18 Там само.

* Вчення Геґеля одне з перших еволюційних вчень, де кожна наступна форма включає в себепринцип попередньої.

5. Абсолютний Ідеалізм Гегеля


пафосом завершенняісторії філософії. Вся його діалектична логіка як логіка саморозвитку Абсолютного Духу спрямована в минуле.

Людина в її неповторно-особистісному бутті означає дня Геґеля мало. Кожна особистість — навіть особистість видатного філософа — є лише фрагмент розуміння Абсолютним Духом Абсолютної Ідеї. Усвідомлюючи самого себе, Гегель переживає глибинне розчинення своєї особистості у потоці Абсолютного Духу.

Проте, в чому сенс розуміння Абсолютним Духом Абсолютної Ідеї? Гсґель не дає остаточної відповіді на це питання. Для нього зрозумілим єте, що Абсолютний Духзобов'язаний пізнаватиАбсолютну Ідею.

Але чи змінюється Абсолютна Ідея в процесі усвідомлення її Абсолютним Духом? Глибинна логіка гегелівської філософи дає змогу нам позитивно —відповісти на це запитання — Абсолютний Дух, зливаючись із Абсолютною Ідеєю, — наче чоловіче начало з жіночим — повинні породити щось третє. Саметоді Абсолютна Ідея одержує в Абсолютному Дусі відсутню повноту буття, і ЇЇ відчуженість у природу наповняється фундаментальним сенсом.

Третім, синтетичним началом, що однаково підноситься над Абсолютною Ідеєю й Абсолютним Духом, може бути тільки особистість,як начало, що поєднує в собі чоловіче і жіноче, духовне і душевно-ідеальне, начало, що має свободу і здатність до творчості за межами пізнання необхідності.Але визнання значення особистості виходить за межі гегелівської системи, ви-носячи за дужки саме питання про смисл Абсолютного Духу і кожної окремої людини.

Яка ж гегелівська система в її межах, що здаються Гегелю безмежними?

§ 91. "Найсуттєвіше — шлях"

Не маючи можливості приділити тут гегелівській системі тієї уваги, на яку вона заслуговує насправді, ми спробуємо показати деякі найголовніші "крокви",

138 Лекція 7. Поглиблення тосоологізму

 


на яких тримається ця грандіозна філософська споруда. Стрижнями геґелівської філософії е:

1) принцип розвитку;

2) принцип конкретного.

Спробуємо розкрити внутрішній потенціал цих принципів. Геґель виходив із загального для всіх німецьких класиків посилання: для того, щоб стати дійсно філософським, Мислення повинно стати тотожним Буттю, тобто відобразити його в усій повноті думки.

Але людина, яка намагається осмислити світ, постійно забуває головну трудність: думка за своєю природою фіксована, а життя плинне. Свідомість, прагнучи утримати й осмислити дійсність, змушена працювати в режимі "стоп-кадру", тобто зупиняти і виражати в словах послідовні стани того нестримного потоку, що є реальністю.

Спробою наздогнати цю плинність світу і є діалектика. Вона являє собою таке надзусилля думки, що з'єднує, переплавляє суперечності, розділені і розведені розумом на різні полюси, показуючи, як у реальності вони безперервно взаємопереходять одна в одну й існують одна в одній. Прийоми, канони І закони такого розумового мистецтва і задає Геґель.

Головне полягає в тому, що треба раз і назавжди покінчити з догматично наївним уявленням про істину як про якусь остаточну відповідь, яку ми можемо одержати в процесі дослідження. "Істина не е викарбувала і покладена до кишені монета. Вона — процес..," — пише Геґель.

Істина — не кінцевий пункт шляху, а сам шлях, узятий в цілому. В знаменитій "Феноменології духу" Геґель наводить образну аналогію: снігова куля є не що інше як спресований шлях, який ця куля намотує на себе. Так і людина. 1 не тільки щодо її біографічного життєвого шляху — вона несе в собі і шлях усього людства і всю еволюцію, пройдену Абсолютним Духом.

Людина потрібна Богові для самосвідомості, людська свідомість — це дзеркало, в якому Божественний Дух бачить свій власний зміст, що був у ньому у згорнутому вигляді і до початку світу, але тільки тепер

5. Абсолютний Ідеалізм Гвґеля139

 


повністю себе розгорнув. Ми можемо уявити собі Абсолютну Ідею до початку творення (або, висловлюючись гегелівською мовою, до свого відчуження в природу), ніби якийсь фільм, що записаний на плівку, яка згорнута на котушку. Тоді історія світу буде подібна перегляду цього фільму (перемотуванню плівки), хоча весь зміст стрічки "невидимо" вже містився в ній. Завдяки цьому прикладу стає зрозумілим, чому смисл світового процесу — в самому пройденому шляху, а не в тому чи іншому кінцевому пункті призначення, так само, як і смисл фільму — не в останньому кадрі, а у всій кінострічці.

Так ідея тотального розвитку стає наскрізним принципом гегелівської діалектики. З цих міркувань витікає знаменитий ноогенетичний закон Геґеля: люди-на у своєму індивідуальному духовному розвитку відтворює в стиснутому вигляді загальний духовний розвиток людства. "...Окремий індивід є недосконалий дух.. Індивід, субстанція якого — дух вищий, пробігає це минуле... як форми, вже залишені духом, як етапи шляху, вже розробленого і вирівняного; таким чином, щодо пізнання ми бачимо, як те, що в ранні епохи обіймало зрілий дух мужів, зведено до пізнань, вправ і навіть ігор хлоп'ячого віку..."І9.

Саме так Гегель обґрунтовує свою роль останнього провісника Абсолютного Духу. 1 тут Його система дивним і фатальним чином суперечить методу. Вона претендує вмістити в себе істину. Але це можна зробити лише "заарештувавши істину, що все менше стає схожою на процес і шлях.

Висновки і перспективи.

Всесвітнє значення німецької класичної філософії

1. Німецька класична філософія поглибила гносе-ологізм до його логічного завершення. Поглибила настільки, що подальший розвиток філософії став можливим тільки як подолання гносеологізму.

19 Гегель Г, В. Φ. Соч. - Μ., 1959- - Τ. 4. - С. 14-15.
140 Лекція 7. Поглиблення гносеологізму

 


2. Проте у своєму поглибленні Й абсолютизації теоретико-пізнавальної діяльності німецька класична філософія подарувала людству не тільки негативний досвід. Вона дала йому і плоди зі свого древа пізнання і свободи — принцип історизму, вчення про безмежні можливості суб'єкта, діалектичну логіку — логіку розв'язання суперечності, логіку виходу за свої межі.

Заковані в броню своїх систем, на межі часу і вічності нашої пам'яті стоять чотири лицарі німецької класичної філософії — Кант, Фіхте, Шеллінг і Гегель. Над ними проносяться сторіччя, але ці лицарі духу залишаються значимими для нас — як ті, щопройшли шлях теоретичного філософування до його меж.

Саме після них і завдяки їм людина зніме маску суб'єкта і знову стане людиною.

Але це буде вже зовсім інша людина.

ЛІТЕРАТУРА ДО 7-ї ЛЕКЦІЇ

Кант Й. Критика чистого разума. — СПб., 1993.

Кант И. Трактаты и письма. — Μ., 1980.

Гете И. S. Избранные философские произведения. — М., 1964.

Шеллинг Ф. В, И, Философия искусства. — М., 1966.

Шеллинг Ф. В. И. Сочинения: В 2 т. — М., 1987—1989.

Гегель Г. В. Ф, Работы разных лет: В 2 т. — М., 1971.

Гегель Г. В. Ф. Феноменология духа. — СПб., 1992.

Бородай Ю, Благая весть и категорический императив // Опыты. — М., 1990.

Гайденко П. П. Философия Фихте и современность. — М., 1979.

Гайденко П. П. Парадоксы свободы в учении Фихте. — М., 1990.

Гулыга А. Гегель. - М., 1970.

Гулыга А. Кант. — М., 1981.

Гулыга А Шеллинг. — М., 1982.

• Гулыга А. В. Немецкая классическая философия.— М., 1986.

Кушаков Ю. В. Историко-философская концепция Л. Фейербаха. — К., 1981.

Мотрошилова Н. Социально-исторические корни немецкой классической философии. — М., 1990.

5. Абсолютний Ідеалізм Гоґеля 141

 


Ортега-и-Гассет X. В поисках Гете // Ортега-и-Гассет X Эстетика. Философия культуры. — М., 1990.

Свасьян К. А. Гете. - М., 1989.

Фегелин Э. О Гегеле (исследование чародейства) // Логос. — Л., 1991.

Шинкарук В. И. Логика, диалектика и теория познания Гегеля. -К., 1964.

Шинкарук В. И, Теория познания, логика и диалектика Канта. - К., 1974.

Шинкарук В. И. Единство диалектики, логики и теории познания: Введение в диалектическую логику. — К., 1977.

 


Лекція 8 РЕЛІГІЙНЕ ПОДОЛАННЯ ГНОСЕОЛОГІЗМУ: НОВОКЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ XIX ст.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.178.91 (0.008 с.)