Еріх Фромм: відчуження і любов

Своєрідного розвитку вчення Фрейда набуло у творчості Еріха Фромма (1900—1980 pp.), який намагався поєднати його з персоналістично орієнтованим марксизмом. На відміну від Фрейда, Фромм не вважає, що сутність людини можна "вивести" з метаморфоз її сексуальної енергії. Фромм відмежовується від фрейдівської біологізації людини: "Хоча і є деякі потреби, загальні для всіх людей, такі як голод, спрага, секс, але ті потреби, що створюють розбіжності в характері людини — любов, прагнення влади і прагнення підпорядковуватися, насолода чуттєвим задоволенням і страх перед ним, — це продукти соціального процесу. Найпрекрасніші і найпотворніші схильності людини являють собою не компоненти фіксованої і біологічно запрограмованої людської природи, а результати соціального процесу, що творить людей" ^п.

Однією з центральних категорій світорозуміння Фромма є категорія відчуження, шо походить від вчення про відчуження людини у молодого Маркса.

²⁷ Там само.

²⁸ Фромм Э. Бегство от свободы. — Μ., 1994. — С. 98.

5. Психоаналітична парадигма людського буття 187

 

Однак Фромм говорить про відчуження передусім в психологічному смислі — це явище, що пронизує всі епохи і проявляється в усіх народів. Джерело відчуження — не лише в соціальних умовах, а й у самій особистості.

Фромм виводить відчуження людини з ЇЇ розуму, шо виділяє людину з природи. Людина приречена бути і частиною природи, і чимось більшим. Людина "вийшла з тваринного світу, зі світу інстинктивної адаптації, перейшла межу природи — хоча вона при цьому ніколи її не залишає: вона — частина природи, але все ж таки, колись відірвавшись від неї, людина вже не може до неї повернутися; якби вона, вигнана колись із раю — стану початкової єдності з природою, — спробувала туди повернутися, їй би стали на перешкоді херувими з вогненними мечами" ²⁹.

Людину приводить до відчуження "усвідомлення себе як окремої сутності, усвідомлення обмеженості свого життєвого шляху, усвідомлення того, шо вона не від своєї волі народилася і проти своєї волі помре, що або вона помре раніш за тих, кого любить, або вони помруть раніше за неї... — все це перетворює її самотнє, осібне існування на каторгу. 1 коли людина не може звільнитися від цієї каторги, вийти на волю, не може об'єднатися якимось чином з людьми і зовнішнім світом, вона втрачає розум" ³⁰.

Негативні межі людини для Фромма — це межі її самотності, породжені відчуженням. "Людина будь-якої епохи і будь-якої культури стикається з одним і тим же питанням: як подолати самотність, як досягти єднання..." ³¹.

Але як досягти єднання? Як звільнитися від відчуження і самотності? Це можливо тільки в любові, вва-

²⁹ Фромм Э. Искусство любить // Душа человека. — Μ., 1992.-С. 114.

³⁰ Там само.

³¹ Там само. — С. 115.

188 Лекція 9. Атеїстичне подолання гносеологізму

 

жає, Фромм. "Любов це зв'язок, що передбачає збереження цілісності особистості... любов допомагає людині подолати почуття самотності і відчуження і водночас дає змогу їй залишатися самою собою, зберегти свою цілісність. Парадокс любові в тому, що дві істоти складають одне ціле і все ж залишаються двома істотами" ³².

В розумінні любові Фромм, звичайно, не обмежується лише еротичною любов'ю, він говорить про любов у широкому сенсі, підкреслюючи, що любов — це "установка, орієнтація характеру особистості, що визначає ставлення особистості до світу в цілому..." ³³. Любов до когось завжди повинна переростати в любов до усього, інакше це не любов. "Якщо я кажу комусь: "Я тебе люблю", то це справді так, якщо я можу цим сказати: "В тобі я люблю всіх; люблячи тебе, я люблю весь світ, в тобі я люблю і самого себе" ³⁴,

Звідси зрозуміло, чому Фромм поряд з еротичною любов'ю розглядає такі види любові, як братерська любов, материнська любов, любов до себе і любов до Бога. Любов руйнує стіни навколо відчуженої людини; в багатогранному почутті любові ви-вишується все інстинктивне і біологічне в людині — все, що породжує егоїзм сліпої волі до життя і волі до влади.

Через розуміння сенсу Любові, непомітно для себе Е. Фромм виходить за межі символічного бачення Бога і просувається від атеїзму фрейдівського психоаналізу і марксистського соціоцентризму до іншого світорозуміння, в якому Любов не менш реальна (важлива для життя, онтологічна), ніж біологічне бажання і матеріальна потреба.

³² Там само.

³³ Там само. — С 134. ^3<1 Там само.

5. Психоаналітична парадигма людського буття 189

 

§ 120. Висновки і перспективи. Зміст і тенденції не класичної філософії XIX — початку XX ст.

І. Немасична філософія XIX— початку XX cm. виступила проти гносеологізації людської сутності, намагаючись у матеріальній практиці, волі до життя і волі до влади, а також у несвідомому розшукати те підґрунтя, де знаходяться корені людини і Π страждань. Це відбулося через оголошення трансцендентного, потойбічного спочатку безособовим, а потім і ілюзор-ним, символічним началом. Згодом саме ця тенденція призведе до реального утвердження абсурдності людського буття.

2. Однак розвиток некласичноТ філософії приводить і до інших наслідків. Так, неомарксизм і неофрейдизм у тій чи іншій мірі відходять від символічного трактування трансцендентного і схиляються до його онтологічного бачення. Найбільшою мірою це характеризує вчення К. Юнга і Е. Фромма. Подібна тенденція по-своєму розвивається в таких новітніх течіях психоаналізу, як, наприклад, інтегральний психоаналіз, аналітична трилогія Норберто Кеппе.

ЛІТЕРАТУРА ДО Э-ϊ ЛЕКЦІЇ

• Галеви Д. Жизнь Фридриха Ницше. — Μ., 1991.

• Левчук Л. Т. Психоанализ: от бессознательного к "усталости сознания". — К., 1989.

• Маркс К. Зкономическо-фклософские рукописи 1844 гола. Гл. Отчужденный труд// Из ранних произведений. — М-, 1956. - С. 559-572.

• Маркс К,, Энгельс Ф. Коммунистический манифест // Соч. - Т. 4.

• Маркс К., Энгельс Ф. Немецкая идеология. Гл. Фейербах // Избр. соч.: В 9 т. - М., 1985. - Т. 2.

• Ницше Ф. Рождение трагедии из духа музыки // Античная культура и современная наука. — М., 1985.

• Ницше Ф. Так говорил Заратустра. — М., 1990.

• Сартр Ж. П. Фрейд - М., 1994.

• Фейербах Л. Вопрос о бессмертии души с точки зрения антропологии // Избр. соч. — Т. I. — М., 1995.

190 Лекція О. Атеїстичне подолання гносеологізму

 

• Фрейд 3. Я и оно //Избранное. — М., 1989.

• Фрейд 3. Будушее одной иллюзии // Сумерки богов. — Μ., 1989.

• Фрейд 3. Психопатология обыденной жизни // Психология бессознательного. — М., 1992.

• Фромм Э. Душа человека. Ее способность к добру и злу // Душа человека. — М., 1992.

• Фромм Э. Искусство любить// Душа человека,— М., 1992.

• Шопенгауэр А. Мир как воля и представление.

• Юнг К. Об архетипах коллективного бессознательного // Архетип и символ. — М., 199І.

• Юнг К. Подход к бессознательному // Архетип и символ. - М., 1991.

• Юнг К. Проблема души современного человека // Архетип и символ. — М., 1991.

• Юнг К. Психология и религия // Архетип и символ. — М., 1991.

• Юнг К. Тэвистокские лекции. — К., 1995.

 

Лекція 10 ЗУСТРІЧ СХОДУ ТА ЗАХОДУ В УКРАЇНСЬКІЙ ТА РОСІЙСЬКІЙ КЛАСИЧНІЙ ФІЛОСОФІЇ

Українська класична філософія: першість серця.

Російська класична філософія: людське і боголюдське.

Попереднє зауваження

Схід і Захід зустрілися в слов'янській метакультурі¹. Слов'янська метакультура у своїх духовних основах є християнський феномен, в якому католицьке і православне начала християнства з'єдналися з міфологічними мотивами слов'янських народів. Слов'янська метакультура — це і католицька Польща, і православна Росія, і православно-католицька Україна.

У слод'янстві Захід і Схід зустрілися як римське і візантійське начала, західне і східне християнство і, водночас, як Європа та Азія.

Для Заходу на сьогоднішній день усе слов'янське асоціюється насамперед b Росією. Такий погляд має під собою підставу — Росія є єдиною державою у світі, що географічне і геополітично з'єднала Європу і Азію, породжуючи своєрідний тип ментальності Проте суть слов'янства не зводиться лише до цього з'єднання.

Визнання наявності слов'янської метакультури — це визнання того факту, що слов'янські народи Центральної Європи не були асимільовані Європою Західною, а східне слов'янство не зводиться до російської культури, а є щось ширше.

¹ Під метакультурою тут розуміється сукупність споріднених культур.

 

З усього різноманітного слов'янського регіону Захід і Схід найбільш з'єдналися в українській і російській культурах. Україна є трагічне і драматичне злиття західного і східного християнства, Росія — не менш драматична і не менш трагічна єдність європейського і азіатського начал.

Можливо,, саме тому ми зустрічаємо в українській і російській культурах надзвичайно цікаві концепції людини. Розглянемо ті з них, що можуть бути названі класичними.