Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Еріх Фромм: відчуження і любовСодержание книги
Поиск на нашем сайте
Своєрідного розвитку вчення Фрейда набуло у творчості Еріха Фромма (1900—1980 pp.), який намагався поєднати його з персоналістично орієнтованим марксизмом. На відміну від Фрейда, Фромм не вважає, що сутність людини можна "вивести" з метаморфоз її сексуальної енергії. Фромм відмежовується від фрейдівської біологізації людини: "Хоча і є деякі потреби, загальні для всіх людей, такі як голод, спрага, секс, але ті потреби, що створюють розбіжності в характері людини — любов, прагнення влади і прагнення підпорядковуватися, насолода чуттєвим задоволенням і страх перед ним, — це продукти соціального процесу. Найпрекрасніші і найпотворніші схильності людини являють собою не компоненти фіксованої і біологічно запрограмованої людської природи, а результати соціального процесу, що творить людей" п. Однією з центральних категорій світорозуміння Фромма є категорія відчуження, шо походить від вчення про відчуження людини у молодого Маркса. 27 Там само. 28 Фромм Э. Бегство от свободы. — Μ., 1994. — С. 98. 5. Психоаналітична парадигма людського буття 187
Однак Фромм говорить про відчуження передусім в психологічному смислі — це явище, що пронизує всі епохи і проявляється в усіх народів. Джерело відчуження — не лише в соціальних умовах, а й у самій особистості. Фромм виводить відчуження людини з ЇЇ розуму, шо виділяє людину з природи. Людина приречена бути і частиною природи, і чимось більшим. Людина "вийшла з тваринного світу, зі світу інстинктивної адаптації, перейшла межу природи — хоча вона при цьому ніколи її не залишає: вона — частина природи, але все ж таки, колись відірвавшись від неї, людина вже не може до неї повернутися; якби вона, вигнана колись із раю — стану початкової єдності з природою, — спробувала туди повернутися, їй би стали на перешкоді херувими з вогненними мечами" 29. Людину приводить до відчуження "усвідомлення себе як окремої сутності, усвідомлення обмеженості свого життєвого шляху, усвідомлення того, шо вона не від своєї волі народилася і проти своєї волі помре, що або вона помре раніш за тих, кого любить, або вони помруть раніше за неї... — все це перетворює її самотнє, осібне існування на каторгу. 1 коли людина не може звільнитися від цієї каторги, вийти на волю, не може об'єднатися якимось чином з людьми і зовнішнім світом, вона втрачає розум" 30.
Негативні межі людини для Фромма — це межі її самотності, породжені відчуженням. "Людина будь-якої епохи і будь-якої культури стикається з одним і тим же питанням: як подолати самотність, як досягти єднання..." 31. Але як досягти єднання? Як звільнитися від відчуження і самотності? Це можливо тільки в любові, вва- 29 Фромм Э. Искусство любить // Душа человека. — Μ., 1992.-С. 114. 30 Там само. 31 Там само. — С. 115. 188 Лекція 9. Атеїстичне подолання гносеологізму
жає, Фромм. "Любов це зв'язок, що передбачає збереження цілісності особистості... любов допомагає людині подолати почуття самотності і відчуження і водночас дає змогу їй залишатися самою собою, зберегти свою цілісність. Парадокс любові в тому, що дві істоти складають одне ціле і все ж залишаються двома істотами" 32. В розумінні любові Фромм, звичайно, не обмежується лише еротичною любов'ю, він говорить про любов у широкому сенсі, підкреслюючи, що любов — це "установка, орієнтація характеру особистості, що визначає ставлення особистості до світу в цілому..." 33. Любов до когось завжди повинна переростати в любов до усього, інакше це не любов. "Якщо я кажу комусь: "Я тебе люблю", то це справді так, якщо я можу цим сказати: "В тобі я люблю всіх; люблячи тебе, я люблю весь світ, в тобі я люблю і самого себе" 34, Звідси зрозуміло, чому Фромм поряд з еротичною любов'ю розглядає такі види любові, як братерська любов, материнська любов, любов до себе і любов до Бога. Любов руйнує стіни навколо відчуженої людини; в багатогранному почутті любові ви-вишується все інстинктивне і біологічне в людині — все, що породжує егоїзм сліпої волі до життя і волі до влади. Через розуміння сенсу Любові, непомітно для себе Е. Фромм виходить за межі символічного бачення Бога і просувається від атеїзму фрейдівського психоаналізу і марксистського соціоцентризму до іншого світорозуміння, в якому Любов не менш реальна (важлива для життя, онтологічна), ніж біологічне бажання і матеріальна потреба. 32 Там само. 33 Там само. — С 134. 3<1 Там само. 5. Психоаналітична парадигма людського буття 189
§ 120. Висновки і перспективи. Зміст і тенденції не класичної філософії XIX — початку XX ст.
І. Немасична філософія XIX— початку XX cm. виступила проти гносеологізації людської сутності, намагаючись у матеріальній практиці, волі до життя і волі до влади, а також у несвідомому розшукати те підґрунтя, де знаходяться корені людини і Π страждань. Це відбулося через оголошення трансцендентного, потойбічного спочатку безособовим, а потім і ілюзор-ним, символічним началом. Згодом саме ця тенденція призведе до реального утвердження абсурдності людського буття. 2. Однак розвиток некласичноТ філософії приводить і до інших наслідків. Так, неомарксизм і неофрейдизм у тій чи іншій мірі відходять від символічного трактування трансцендентного і схиляються до його онтологічного бачення. Найбільшою мірою це характеризує вчення К. Юнга і Е. Фромма. Подібна тенденція по-своєму розвивається в таких новітніх течіях психоаналізу, як, наприклад, інтегральний психоаналіз, аналітична трилогія Норберто Кеппе. ЛІТЕРАТУРА ДО Э-ϊ ЛЕКЦІЇ • Галеви Д. Жизнь Фридриха Ницше. — Μ., 1991. • Левчук Л. Т. Психоанализ: от бессознательного к "усталости сознания". — К., 1989. • Маркс К. Зкономическо-фклософские рукописи 1844 гола. Гл. Отчужденный труд// Из ранних произведений. — М-, 1956. - С. 559-572. • Маркс К,, Энгельс Ф. Коммунистический манифест // Соч. - Т. 4. • Маркс К., Энгельс Ф. Немецкая идеология. Гл. Фейербах // Избр. соч.: В 9 т. - М., 1985. - Т. 2. • Ницше Ф. Рождение трагедии из духа музыки // Античная культура и современная наука. — М., 1985. • Ницше Ф. Так говорил Заратустра. — М., 1990. • Сартр Ж. П. Фрейд - М., 1994. • Фейербах Л. Вопрос о бессмертии души с точки зрения антропологии // Избр. соч. — Т. I. — М., 1995. 190 Лекція О. Атеїстичне подолання гносеологізму
• Фрейд 3. Я и оно //Избранное. — М., 1989. • Фрейд 3. Будушее одной иллюзии // Сумерки богов. — Μ., 1989. • Фрейд 3. Психопатология обыденной жизни // Психология бессознательного. — М., 1992. • Фромм Э. Душа человека. Ее способность к добру и злу // Душа человека. — М., 1992. • Фромм Э. Искусство любить// Душа человека,— М., 1992. • Шопенгауэр А. Мир как воля и представление. • Юнг К. Об архетипах коллективного бессознательного // Архетип и символ. — М., 199І. • Юнг К. Подход к бессознательному // Архетип и символ. - М., 1991. • Юнг К. Проблема души современного человека // Архетип и символ. — М., 1991. • Юнг К. Психология и религия // Архетип и символ. — М., 1991. • Юнг К. Тэвистокские лекции. — К., 1995.
Лекція 10 ЗУСТРІЧ СХОДУ ТА ЗАХОДУ В УКРАЇНСЬКІЙ ТА РОСІЙСЬКІЙ КЛАСИЧНІЙ ФІЛОСОФІЇ Українська класична філософія: першість серця. Російська класична філософія: людське і боголюдське. Попереднє зауваження Схід і Захід зустрілися в слов'янській метакультурі1. Слов'янська метакультура у своїх духовних основах є християнський феномен, в якому католицьке і православне начала християнства з'єдналися з міфологічними мотивами слов'янських народів. Слов'янська метакультура — це і католицька Польща, і православна Росія, і православно-католицька Україна. У слод'янстві Захід і Схід зустрілися як римське і візантійське начала, західне і східне християнство і, водночас, як Європа та Азія. Для Заходу на сьогоднішній день усе слов'янське асоціюється насамперед b Росією. Такий погляд має під собою підставу — Росія є єдиною державою у світі, що географічне і геополітично з'єднала Європу і Азію, породжуючи своєрідний тип ментальності Проте суть слов'янства не зводиться лише до цього з'єднання.
Визнання наявності слов'янської метакультури — це визнання того факту, що слов'янські народи Центральної Європи не були асимільовані Європою Західною, а східне слов'янство не зводиться до російської культури, а є щось ширше. 1 Під метакультурою тут розуміється сукупність споріднених культур.
З усього різноманітного слов'янського регіону Захід і Схід найбільш з'єдналися в українській і російській культурах. Україна є трагічне і драматичне злиття західного і східного християнства, Росія — не менш драматична і не менш трагічна єдність європейського і азіатського начал. Можливо,, саме тому ми зустрічаємо в українській і російській культурах надзвичайно цікаві концепції людини. Розглянемо ті з них, що можуть бути названі класичними.
|
||||||||||||||||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; просмотров: 362; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.142.131.69 (0.008 с.) |