Йоганн Вольфганг Ґете: людина як Всесвіт

§ 94. "Всю долю людства хочу я випробувати в собі"

У XX ст. Поль Валері написав про Ґете: "Він являє нам, добродії люди, одну з кращих наших спроб уподібнитися богам".

 

Дійсно, коли нам потрібно навести приклад людської універсальності і всебічності, що межує з фантастичністю, ми називаємо ім'я Ґете, Його багатогранність дивує і навіть викликає недовіру: поет, філософ, учений, політик, адміністратор, перекладач, окультист, живописець — і це далеко не повний перелік. Якщо ж ми спробуємо сховатися за самозаспокійливим запереченням, що Гете був у першу чергу поетом, а все інше додавалося, то факти нам нагадають: Ґете — творець порівняльної анатомії, сучасної морфології рослин, фізіологічної оптики, ідеї льодовикового періоду, поняття про гомологію, про морфологічний тип і багато іншого. Для хобі забагато...

Ґете було двадцять шість, коли 18-річний герцог Карл Август запросив його у Веймар і наділив усіма повноваженнями влади. У його віданні були: зовнішня політика, фінанси, військова справа, народна освіта, будівництво доріг і каналів, система зрошення і копальні, богодільні й театр. На невдоволення веймарської знаті щодо цього герцог відповів одним запереченням: "Використовувати геніальну людину там, де вона не може застосувати свої надзвичайні обдарування, значить використовувати ці обдарування на зло"¹.

Як же йому вдалося поєднувати таку обтяжливу адміністративну діяльність зі своїм покликанням? "Найбільший дар, за який я вдячний богам, полягає в тому, що швидкістю і розмаїттям думок я можу розколоти один-єдиний ясний день на мільйони частин і створити з нього маленьку вічність", — так відповів Ґете.

Ким же насправді був цей незбагненний пан Таємний Радник? Найбільш точну відповідь дав, можливо, Хрістіан Моргенштерн: єдиним фахом Ґете було з'ясувати, на що здатна людина і що в людських силах. Це була тема не філософського трактату і не роману, а життя. Він творив себе, а не літературу, і казав, що вся його поезія (3150 віршів) — "дитяче белькотіння і брязкітки у порівнянні з внутрішнім свідченням моєї

¹ Chamberrlian Я., St. — МопсЬен, 1912. - S. 39 (цит. за: Свасьян К. А, Гете. - Μ., 1989).

Ί 44 Локція в. Релігійне подолання гносоологізму

 

душі"². Запам'ятаємо — це визнання людини, яка, за словами Г. Грімма, "створила німецьку мову І літературу. До нього вони не мали ніякої значущості на світовому ринку європейських народів... Лише після того, як "Вертер" Ґете був зачитаний до дірок англійцями і французами, і навіть потрапив в Італію, ззовні була допущена можливість німецької літератури вищого рангу..."³.

Проте Ґете категорично відмовився вважати себе тільки поетом: адже це означало потрапити в прокрус-тове ложе спеціалізації, це загрожувало одностороннім перерозвитком у собі якоїсь однієї сторони, тоді як завдання полягало в тому, щоб стати Всім — Людиною. " У арабів, — сказав він якось, — впродовж п'яти віків було лише сім поетів, яким вони надавали значущість, а водночас серед знедолених було багато пройдисвітів кращих за мене", — і додавав: "...писати — значить зловживати мовою... Весь вплив, який людина може чинити на людину, здійснюється через її особистість". Звідси випливає головне гетівське кредо: "Будемо чекати і сподіватися, що років так через сто ми... зможемо нарешті стати не абстрактними вченими і філософами, а людьми"⁴.

Щоб стати Людиною, тобто "всім", йому в першу чергу потрібно було уникати того, щоб бути "чимось". "У людському дусі, — стверджував Ґете, — як і у Всесвіті, немає нічого ні вгорі, ні внизу; все вимагає рівних прав відносно до загального центру, приховане існування якого виявляється саме в гармонійній співвідносності з ним усіх частин"⁵. Відомий сучасний філософ К. А. Свасьян запропонував чудову аналогію, що здатна прояснити нам Ґете: якщо порівняти духовні здібності людини з оркестрантами, то стає зрозумілим, що тут немає ніяких привілеїв — жодна геніальна перша скрипка не врятує ситуацію, якщо, на-

¹ Зиммель Г. Гете. - M._t 1928. — С. 13.

³ Grimm H. Goethe. — Berlin, 1882. — S. 2 (цит. за: Свасьян К. А. Гете).

⁴ Эккерман И. П. Разговоры с Гете. — М, 1981. — С. 575. ^s Цит. за: Свасьян К. А. Гете. — С. 60.

1. Иоганн Вольфганг Ґете: людина як Всесвіт 145

 

приклад, литаврист почне невчасно чи флейтист зі-грає фальшиво свої кілька нот, бо в музиці (а всяка справжня особистість — це музика) усі рівні, і ц краса визначається співзвучністю оркестру, а не одноманітністю одного, хай навіть віртуозного, інструмента.

Але чи можливо на цій землі стати Всім? Яким чином це може бути нам під силу?

§ 95. "Людина — це той, хто здатний на неможливе"

Ще в юнацькі роки Ґете виробив правила свого шляху:

\) справжній індивідуалізм можливий тільки через універсалізм;

2) бачити — значить завжди бачити ціле}

3) істина — це плодотворність.

Щоб здійснити, говорячи його словами, "кар'єру в неможливому" — а лише це, за Ґете, і може бути справді людською метою — треба бути повністю відкритим світу, увібрати весь світ у себе: Ґете зобов'язав себе використовувати все, "навіть ворожі речі". Недаремно, слідом за Клопштоком, його всі називали "страшним загарбником": геній, у першу чергу, повинен мати величезну щиросердну місткість — немає жодної людської властивості чи стану, подвигу чи злочину, що не були б йому відомими зсередини. "Я. не знаю жодної вади, на яку б не спромігся", — жартував він. Отже, принцип універсальності мав для Ґете таку формулу: "Будучи вільним від усіх, я всім поневолив себе, щоб більше придбати"^б.

Але відкритість світу повинна дорівнювати за силою протистоянню світу: таке надсприйняття зобов'язане врівноважуватися прихованою внутрішньою міцністю. Головну таємницю Ґете можна сформулювати трьома словами: "Те, чому я вчу, здається досить легким, але здійснити його майже неможливо: це —

⁶ Там само. ~ С. 64,
146 Лекція 8, Релігійне подолання гносеологізму

 

піддатливість при великій волі ¹, За п'ять днів до смерті, ніби підбиваючи підсумки свого життя, він написав у листі до В. фон Гумбольдта: "Вищий геній — це той, хто все вбирає, все здатний засвоїти, не завдаючи водночас ніякої шкоди своєму справжньому основному призначенню, тому, що називають характером" ⁸.

Другим принципом Ґете був принцип "бачити", і тому найдорогоцінншіою здатністю і навіть обов'язком людини Ґете вважав здивування. Він знав, що здивування — це бумеранг: той, хто вміє дивуватися таємницям світу, сам викличе всесвітнє здивування.

У наступному правилі Ґете говорить, що "істинним є лише те, що плідне". Масштабність експерименту, який він здійснював над собою, змушувала його відтинати все, що може виявитися безплідним поглиначем енергії і часу. Триматися подалі від усіляких суперечок, викриттів і критики. "Хто кидається на негативне, — попереджає Ґете, — той руйнує сам себе і розпорошується в чаді. Таким чином борючись із нерозумністю — в неї впадають".

Але уникати полеміки — не означає бути безхребетним чи примиренцем. Ґете чітко визначив свою позицію: "...ні полемічно, ні примиренськи, але позитивно й індивідуально" ¹⁰.

1 все-таки свою головну відповідь на поставлену життям загадку, як стати всім і залишитися при цьому собою, Ґете зашифрував у "Фаусті". Що робить Фауста здобиччю Мефистофеля? Те, що він не стримався перед спокусою зупинити найчудовішу мить і завмерти в існуючому своєму образі. Все життя Ґете немилосердно боровся з цією спокусою: бути собою — значить бажати і бути здатним змінювати свій вчорашній образ. "Вони смикають зміїну шкіру, яку я саме скинув. 1 як тільки досить дозріє нова, я одразу скину і ЇЇ, щоб знову ожити і молодим мандрувати в чистому царстві богів" ^и.

⁷ Там само.

⁸ Там само.

⁹ Эккерман И. П, Цит. соч. — С. 444.

¹⁰ Цит. за: Свастьян К. А. Гете. - M._t 1989. - С. 57.

¹¹ Там само.

J. Иоганн Вольфганг Ґете: людина як Всесвіт 147

 

Встояти перед життям можна, тільки починаючи кожний божий день так, ніби це найперший день. Збереглося 167 портретних зображень Гете: створюється враження, що вони відображають різних людей, навіть якщо портрети датовані одним роком. Його друг Лафатер у своїй знаменитій "Фізіогномці" глузував над тим, хто забув, "скільки натур змішала в ньому матір-природа".

Але всі духовні образи людини повинні бути з'єднані в ціле. Вони зливаються в єдине завдяки творчій діяльності, що виходить за межі будь-якої тілесності і залишається собою навіть після смерті. "Для мене, — підводить риску Гете, — переконаність у вічному житті випливає з поняття діяльності. Оскільки я дію невпинно до самого свого кінця, природа зобов'язана надати мені іншу форму існування, якщо нинішній довше не утримати мого духу" ¹².