Волюнтаризм: повстання проти раціо

Загальне поняття волюнтаризму

Під волюнтаризмом у широкому смислі можна розуміти світоглядну установку, відповідно до якої воля як прагнення до досягнення певної мети є вищим началом буття людини і світу.

Волюнтаризм у строгому смислі — це філософська течія XIX ст., що зробила поняття волі своїм головним принципом філософування і протиставила стихію волі раціональному освоєнню світу.

¹⁷ Там само. — С. 131.
4. Волюнтаризм: повстання проти раціо 177

 

Якщо в системах німецької класичної філософії воля визначалася через розум, а свобода волі означала свободу усвідомленого вибору, то такі мислителі, як Шопенгауер, а за ним Гартман і Ніцше, утверджують первинність волі стосовно всіх інших проявів духовного життя, в тому числі й стосовно розуму.

Звільнившись від розуму і піднявшись над ним, воля перетворюється в дивну похмуру стихію, що пронизує світ подібно пантеїстичному Богу.

§ 114. Філософія Артура Шопенгауера: воля, страждання, уявлення

Артур Шопенгауер (1788—1860 pp.) у своїй основній праці "Світ як воля й уявлення" говорить про "волю до життя" як універсальний принцип існування світу. За Шопенгауером, світ на всіх етапах розвитку є не що інше, як матеріалізація й об'єктивізація волі до життя. Кожна з форм волі, в якій втілилася універсальна воля до життя, прагне повного панування над іншими формами волі, тому що кожна форма волі може утвердитися лише всупереч іншим, які стихійно і наосліп діють поряд з нею.

Людина — це вищий прояв волі до життя, тому що усвідомлює її. Сліпа воля в людському існуванні відкриває очі і дивиться на себе. Цей погляд приводить до розуміння егоїзму, який, на думку Шопенгауера, виступає фундаментальною властивістю людини.

На цій підставі проростає песимізм Шоленгауера. Тому що будь-яка перемога ілюзорна, її пронизує страждання як нудьга пересичення. Страждання — ось універсальний результат волі до життя. Воно ЇЇ вічний супутник, який робить похмурим будь-яке щастя. Щастя "не може бути тривалим задоволенням і насолодою, — пише Шопенгауер, — а завжди тільки звільняє від якого-небудь страждання і потерпання, за якими повинне прийти або нове страждання, або... безпредметна туга і нудьга... Всякий епічний або драматичний твір може зображувати

178 Лекція 9. Атеїстичне подолання гносоологізму

 

тільки боротьбу, прагнення, битву за щастя, але ніколи саме щастя, постійне й остаточне" ¹⁸.

Як позбутися страждання? Для цього, вважгє Шопентауер, необхідно відкинути волю. Це означає кінець світу як об'єктивації волі. Це означає ніщо.

Але тільки таким шляхом можливе щире й абсолютне подолання страждання. Цей шлях починається зі співчуття — переповненості всім стражданням існуючого, для того, щоб, переживши його, відмовитися від світу, породжуваного волею. "Воля відвертається від життя; вона здригається тепер перед його радощами... Людина доходить до стану добровільного зречення.., щирої безтурботності і абсолютної відсутності бажань".

Це шлях людей, "в яких воля, досягнувши повної самосвідомості, знову знайшла себе в усьому і потім вільно сама себе відсунула і які чекають тільки моменту, коли вони побачать, як зникне її остання іскра і з нею тіло, яке вона животворить... Замість невпинної боротьби і метушні, замість вічного переходу від бажання до страху і від радості до страждання, замість ніколи невдоволеної і ніколи незавмираючої надії, у чому й минає сон життя людини, що воліє, — замість усього цього перед нами постане світ, що вищий за будь-який розум, повна тиша духу, глибокий спочинок, непохитне сподівання на ясність" ^ί9.

Отже, ми бачимо, що вчення Шопенгауера дивовижно нагадує буддійську філософію. Проте тут є і глибока відмінність. ІПопенгауер відмовляється від волі, щоб уникнути страждання. Але якщо цього досить, щоб піднятися над світом страждання на Сході, то на Заході цей шлях приводить до нового страждання; саме тому Шопенгауер впадає в песимізм як нову форму страждання. На противагу Будді, який відмовившись від бажань і волі, приходить до радості та заспокоєності в нірвані, Шопенгауер одержує "чисте пізнання", отруєне песимізмом.

¹⁸ Шопенгауэр А. Мир как воля и представление // Антология мировой философии: В 4 т. — М., 1971. — Т. 3. — С. 698.

¹⁹ Там само. - С. 701, 703.

4. Волюнтаризм: повстання проти раціо 179

 

Справа в тому, шо у Будд и є вище бажання — входження в нірвану, яка є потойбічним буттям. Шопенгауер же має єдину реальність, яка розчинена у світі — світову волю, начало, що породжує еволюцію матерії. Світова воля трансцендентна світу лише через свій всезагальний характер; і сама вона є страждання страждань, позбавленням від якого може бути тільки смерть... У Шопенгауера немає тієї потойбічної реальності, з якою він хотів би з'єднатися. Це породжує непозбутиий песимізм, світову тугу у Всесвіті, де на місце Бога лосташтена Воля...

§ 115. Фрідріх Ніцше:

людина як канат між звіром і Надлюдиною

Фрідріх Ніцше (1844—1900рр.) прийняв шопенгауе-рівський песимізм як вищу істину, проте запропонував шукати подолання страждального характеру людського існування не у відмові від волі до життя — не в смерті, а в переплавленні волі до життя на волю до влади. Воля до влади, на думку Ніцше, є найглибшим принципом розвитку людського роду. Вона утверджує людське в людині, проте може породити і наступний еволюційний щабель — Надлюдину. Становище Надлюдини відносно людини таке саме, як становище людини відносно ЇЇ тваринних пращурів.

Людина, вважає Ніцше, є проміжною стадією еволюції, що веде до Надлюдини. Вона не має самостійної цінності, а тому повинна прагнути подолати свій людський стан і вийти за його межі.

Але якою повинна бути Надлюдина? Які ЇЇ конкретні риси? Ніцше не дає відповіді на ці питання. У своїй найвідомішій праці "Так говорив Заратустра" він більше критикує недоліки сучасної йому людини і людства, ніж описує позитивні якості Надлюдини. Ніцше заявляє лише про одне — Надлюдина це воля до влади, що обернулася на себе і перемагає жалюгідні чесноти людського пізнання і практики.

Ідея про волю до влади над собою — центральна у творчості Ніцше. Він, безумовно, говорить і про владу

180 Лекція 9. Атеїстична подолання гносеологізму

 

над іншими, про вічність рабства, проте мотив очищення волі до влади від зовнішніх цілей потужно і глибоко звучить у його творчості.

Людина повинна прагнути до загибелі людського. Саме тоді з'явиться Надлюдина. Ніцше пише:

"Я люблю того, хто кидає золоті слова попереду своїх справ і виконує завжди ще більше, ніж обіцяє: тому що він хоче своєї загибелі...

Я люблю того, чия душа переповнена так, що він забуває самого себе...

Я люблю того, хто вільний духом і вільний серцем...

Я люблю всіх тих, хто є важкими краплями, що падають одна за одною з темної хмари, навислої над людством: блискавка наближається, провіщають вони, і гинуть як провісники.

Дивіться, я провісник блискавки і важка крапля з хмари: ця блискавка називається Надлюдина"^и.

Ніцше приходить до ідеї волі до влади над собою через вчення про аполлонівське і діонісшське начала буття — від імен Аполлона і Діоніса. Аполлонівське — ясне, тверезе, розумне; діонісійське — похмуре, ірраціональне, інтуїтивне. Ніцше говорить про забуття ді-онісійського начала в європейській культурі та про Необхідність його відродження. Воля і екстаз повинні потіснити розум і вийти із сутінок на світло, породжуючи нову повноту життя.

Ідеї Ніцще зробили величезний вплив на сучасників і ще більший — на нащадків. Більше того, вважається, що Ніцше був попередником фашизму. Проте це не зовсім так. Ніцше ніколи не висловлювався про панування однієї раси над іншою, його Надлюдина стоїть над расами і національностями.

Вчення Ніцще вплинуло не тільки на фашизм, а й на комунізм, а також практично на всі філософські і художні течії XX ст. Крізь кригу і полум'я ідей Ніцше пройшли Максим Горький і Джек Лондон, Иосиф Сталін і Адольф Гітлер, Сальвадор Далі й Андрій Білий, Микола Бердяев і Лев Шестов, Мартін Хайдеггер і Томас Манн...

¹⁰ Ницше Ф. Так говорил Заратустра. — М., 1990. — С. 14—15.
4, Волюнтаризм: повстання проти раціо 181