Німецька класична філософія як ціле

Під німецькою класичною філософією можна розу міти філософську культуру Німеччини кінця ХVІІІ— початку XIX ст., що підняла на недосяжний рівень теоретичний спосіб філософування. Наявність розгалуже-

 

них теоретичних систем, що претендують на розуміння Абсолютної Істини і Абсолютної Ідеї, — характерна рисf філософування таких представників німецької філософської класики, як Кант, Фіхте, Шеллінг і Геґель.

Більше того, німецьку класичну філософію можна розглядати як єдину філософську систему, хоча й суперечливу, але єдину, тому що кожний наступний філософ прагне розв'язати суперечності системи свого попередника і загальна логіка розвитку веде від однієї системи до іншої.

Трохи обабіч від філософів-теоретиків німецької класики знаходиться життя і творчість Ґете, який оформив свою філософську систему не тільки в теоретичній, айв художній формі. Саме тому Гете не є ланкою в ланцюгу німецьких класиків-теоретиків, а запліднює своїми ідеями всю німецьку класичну філософію. Більше того, його філософське мистецтво виходить за межі гносеологізму німецької філософської класики^!,

Які ж загальні риси німецької класичної філософії можна виокремити?

1. Вона вирішує одну загальну проблему — проблему граничних пізнавальних можливостей людини? що в процесі вирішення стає проблемою тотожності мислення і буття.

2. Був знайдений і проведений єдиний принцип рішення цієї проблеми — принцип діяльності — активності суб'єкта пізнання, що створював у навколишній реальності свій об'єкт.

3. Суб'єкт розглядається (за традицією, що походить ще від Декарта) як носій активності, об'єкт — як та частина реальності, на яку спрямовано увагу суб'єкта, промінь його активності.

4. Принцип активності і пізнавальної самостійності суб'єкта витікає з ідеї саморозвитку як результату такого розв'язання суперечностей всередині суб'єкта чи об'єкта, що приводить до нової якості.

¹ Підкреслюючи існування глибинного зв'язку творчості Гете з німецькою класичною філософією, слід зауважити, Ідо Гете не е представником цієї філософії.

118 Лекція 7. Поглиблення гносеологізму

 

Суперечність розглядається не тільки як логічний, а й як гносеологічний і онтологічний феномени. Це означає, що суперечність є не помилкою в розмірковуванні, а загальним джерелом розвитку буття, а також умовою пізнання цього буття. Вищого розвитку таке розуміння досягає в системі Геґеля. Для нього суперечність — це збіг логічного, онтологічного і гносеологічного начал — збіг логіки, діалектики і теорії пізнання².

5. Абсолют у вченнях мислителів німецької класичної філософії розуміється як розгортання якогось логічного процесу у світі, що можна побачити за зовнішньою, емпіричною реальністю. Таким чином, у німецькій філософській класиці в цілому відбуваються деперсоналізація і пантеїзація Бога — тут знову можна побачити продовження традиції філософії Нового Часу.

Німецька філософська класика і її епоха

Коли Гегель стверджував, що "філософія є епоха, схоплена думкою", він мав на це серйозні підстави. 6 усякому разі німецька класична філософія наскрізь пронизана струмами часу, що її породив, і щоб проникнути в глибину її мислення про людину, необхідно упіймати й утримати думкою образ тієї епохи.

Що ж це була за епоха?

Епоха німецької класики — це епоха буржуазних революцій і контрреволюцій. Але де? Звичайно, у Франції, а не у феодальній Німеччині, що була охоплена чварами майже двохсот дрібних, розрізнених князівств. Проте філософське і соціальне -політичне життя не синхронне. Переживаючи умоглядно, з боку, інтенсивне політичне життя і боротьбу французів, германські мислителі реалізували свій потенціал у створенні "німецької теорії французької революції".

² Див.: Шинкарук В. И. Теория познания, логика и диалектика Канта. — К., 1974; Шинкарук В. И. Логика, диалектика и теория познания Гегеля. — К., 1964.

I. Феномен німецької класичної філософії 119

 

Епоху німецької класичної філософії характеризує те, що в цей час темп зміни одних суспільних відносин іншими став стрімким, і сформувався принципово новий тип мислення. Для того, щоб ідея розвитку стала актуальною, необхідно, щоб кардинальні зміни в суспільному житті відбулися на очах одного покоління — тоді вони можуть стати об'єктом аналізу.

Важливо зазначити, що німецька класична філософія — пряма наступниця протестантської Реформації. Іншими словами, вона могла виникнути тільки на ґрунті протестантської культури. Але не варто забувати, що майже всі представники німецької філософської класики за освітою теологи. Гейне стверджував, що філософська революція в Німеччині — неминучий наслідок релігійної революції, здійсненої Лютером.

Які ж ідеї протестантизму ввійшли до німецької філософії? У першу чергу, це ідея раціонального трактування релігійних істин, необхідності їх розуміння По-друге, — це ідея інтимного спілкування людини з Абсолютом, ідея свободи і суверенності людини У людині стільки людини, скільки в ній свободи. Але як стати вільним? По суті, розв'язанням цієї проблеми і зайнята вся німецька класична філософія: вона сходиться на шеллінгівському афоризмі — "свобода — альфа і омега моєї філософії". 1 німецька класична філософія відповідає: звільнення приходить через пізнання.

ІММАНУЇЛ КАНТ: МЕЖІ РОЗУМУ

§ 81. "Що таке людина?"

Іммапуїя Кант (1724—1804 pp.) вважається родоначальником німецької класичної філософії.

Гейне говорив: "Робесп'єру виявили занадто багато честі, порівнявши його з Кантом, У Робесп'єра були напади скаженої манії руйнації, але Кант, великий руйнівник у царині думки, набагато перевершив тероризм Робесп'єра". "Великий руйнівник" Кант почи-

120 Лекція 7. Поглиблення гносеологізму

 

нaє не тільки німецьку класику. Мало знайдеться філософів, у яких би була така незліченна кількість послідовників: багато впливових філософських течій сучасності ведуть свій початок від Канта.

Дві речі, на думку Канта, наповнюють душу людини неперевершеним захопленням — "зоряне небо над нами і моральний закон всередині нас". Мабуть, у перший, так званий докриичний, період творчості Канта на першому місці було зоряне небо: основним його захопленням була астрономія. Канту належить Ідея розширення Всесвіту. Його хвилювали питання, чи старіє Земля і чи змінюється швидкість її обертаная навколо власної осі? На друге питання Кант відповідав позитивно: так, обертання Землі уповільнюється, тому що під впливом тяжіння Місяця морські припливи переміщаються із сходу на захід, тобто в напрямку, протилежному обертанню Землі, і гальмують це обертання.

1 лише після того, як, за словами самого Канта, філософія Юма пробудила його від "догматичного сну", Кант вирішив для себе, що найважливіше питання, на яке повинна відповісти філософія, це питання: "Що таке людина?' За Кантом, воно поділяється на три питання:

1. "Що я можу знати?"

2. "Що я повинен робити?"

3. "На що я можу сподіватися?"

Цим питанням і відповідають три основні кантівські праці — його три "Критики" — "Критика чистого розуму", "Критика практичного розуму" і "Критика здатності судження⁷⁴.

Відповісти на питання: "Що таке людина?" можна лише подивившись, що вона робить. Основними ж формами діяльності, за Кантом, є: а) пізнання; б) практика; в) пізнання + практика — творчість. Аналіз цих трьох форм і структурує філософію Канта; в результаті остаточною відповіддю на питання про людину буде: "Людина — це творець". Бо якщо взяти теоретичну і практичну діяльність, то вони обмежені й односторонні, ними не вичерпується єство людини,

2. Іммвнуїл Кант: межі розуму 121

 

тому що в них не збігаються ціль діяльності і сама діяльність. (Ми пізнаємо заради практичної діяльності, ціль же практики не в ній самій, а в її результатах) Необхідно знайти таку діяльність, мета якої — в ній самій. За Кантом — це творчість.