Персоналізм як спосіб буття і філософська течія

Персоналізм є спосіб людського буття у світі, що утверджує головною цінністю буття — вільну особистість, яка творить. Саме в акті творення відбувається глибинне спілкування Особистості людини і Божественної Особистості. Результатом такого співтворчого спілкування стає навколишній світ. Внаслідок своєї творчої природи Особистісне Начало в людині єдине з Божественним Особистісним Началом, а тому укорінене у Вічності.

Персоналізм як спосіб буття передбачає діяльно-творче ставлення до світу і повагу до будь-якого особи -стісно -творчого начала. Персоналістичний спосіб буття породжує персоналістичний спосіб розуміння і філософування, що є вираженням і розвитком екзистенціального способу філософування.

Елементи персоналізму можна знайти у цілого ряду мислителів минулого і на Заході, і на Сході. Проте як розвинута філософська течія персоналізм з'являється в XX ст. і стає однією з парадигм філософії людини.

Персоналізм досить важко відокремити від релігійного екзистенціалізму. Дійсно, обидві ці течії виникають на християнській основі і походять з ідеї унікальності особистісного існування і його спрямованості до Бога як трансценденції. Однак дві суттєві відмінності все-таки проглядають.

1. Персоналізм не прив'язаний ні до якої релігійної конфесії, для нього вихідним є особистіске начало в єдності з Абсолютною Особистістю, а вже потім — соборне співтовариство особистостей.

2. Персоналізм говорить про творчу діяльність як начало, в якому людина не тільки осягає Бога і відкривається Йому, а й перетворює своє буття за подобою і образом Божим. Творчість доводиться до творення себе, в ході чого людина набуває риси Боголюдини,

Досить показовим є прагнення деяких мислителів побачити укоріненість персоналізму в слов'янському

З, Персоналізм 237

 

світі. Так, наприклад, О. Кульчицький говорить про "український персоналізм", а М. Лосський називає "російськими персоналістами" мислителів XX ст. (А. Козлова, Л. Лопатіна, Н. Бугаєва та ін.). Не можна не погодитися, що такий підхід виражає глибинну рису слов'янського менталітету. Водночас необхідно зазначити, що:

по-перше, завжди слід досить чітко розділяти персоналізм і індивідуалізм — близькі, але не тотожні поняття;

по-друге, персоналізм не може належати лише одній національній ментальності — цілком доречно говорити "французький персоналізм", "американський персоналізм" тощо.

Інша справа, що в філософську культуру XX ст. персоналізм був введений двома слов'янськими мислителями — Миколою Бердяєвим і Левом Шестовим. Знайомство з вченнями сучасного персоналізму ми почнемо саме з них.

§ 148. Микола Бердяев:

Боголюдина над безоднею

нествореної свободи

Доля всесвітньо відомого філософа Миколи Бердяева (1874—1948 pp.) на перший погляд здається трагічною: кадетський корпус, виключення з університету, вислання з Росії в 1922 році, нерозуміння сучасниками... Так, він страждав далеко від батьківщини, йому тяжко було зносити нерозуміння його глибоких ідей, але найголовніша причина, що завдавала йому болю — це "чужинність світу, далекість усього,... незлиття ні з чим... Все моє існування, — пише Бердяев, — перебувало під знаком туги за трансцендентним" ³⁷.

Наблизитися до трансцендентного, божественного можна тільки у творчому зусиллі і натхненні. Вже з ранніх років Бердяев пережив атаду творчості. "Мої здібності виявлялися лише тоді, коли розумовий процес йшов

³⁷ Бердяев Η. Самопознание. — Μ.: Книга, 1991. — С. 9.
238 Лекція 11. Філософія людини І її меж у XX ст.

 

від мене, — говорить Бердяев, — коли я перебував у активному і творчому стані; і я не міг виявити здібностей, коли потрібне було пасивне засвоєння і запам'ятовування, коли процес йшов ззовні до мене" ^м.

Бердяев прагне ототожнити свою філософію зі своїм життям. І якщо він пише про творчість, то живе і дихає творчістю, прагнучи подолати все монотонне і рутинне в своєму бутті. Без творчості його життя позбавлене всякого сенсу. Саме у творчому акті — глибинне призначення людини, яке вивищує її природу.

"У творчому досвіді, — пище Бердяев, — розкривається, що "я", суб'єкт, первинніше і вище, ніж "не-я", об'єкт. 1 водночас творчість протилежна егоцентризму, це забуття про себе, спрямованість до того, що вище за мене" ³⁹.

Але творчість трагічно замикає дух людини в об'єктах культури. Бердяеву хочеться вирватися за межі об'єктивованої творчості у самотворення. "Творчість для мене не стільки оформлення в кінцевому, в творчому продукті, скільки розкриття безкінечного, політ в безкінечність, не об'єктивація, а трансцендування... Тому для мене виникала трагедія творчості в продуктах культури і суспільства..." ⁴⁰

Справжня творчість виходить за межі культури, стає вогнем, що змінює людське в людині. Вона є "потрясіння і підйом усієї людської істоти, спрямованої до іншого, вищого життя, до нового буття" ^4І.

Так у Бердяева народжується ідея Боголюдини, що є надзвичайним результатом творчої еволюції людської особистості. Боголюдина Бердяева відрізняється від ніщпеанської Надлюдини тим, що вона не замкнута в колі Вічного Повернення часу і не перебуває в абсолютній самотності в безбожному світі; Боголюдина є результат творчого діалогу Бога і людини і їй дана Вічність як безмежне відновлення.

Проте чи не є гординею прагнення людини до творчості як самозміни? Бердяев переконаний, що

³⁸ Там само. - С. 24.

³⁹ Там само. — С. 211.

⁴⁰ Там само. - С 210.

⁴¹ Там само. — С. 211.

3. Персоналізм 239

 

людину закликав до творчості сам Бог. Бог-Творець чекає від людини, яку створив за Своїм образом і подобою, не поклоніння, а творчої відповіді. Творча са-мозміна є не тільки право, а й сакральний обов'язок людини перед Богом. Людина зобов'язана створити із себе Боголюдину, інакше вона не виконає свого призначення.

"Богом дано людині творчий дар, талант, геній і дано світ, в якому і через який повинен здійснитися творчий акт. Бог закликає, щоб людина вчинила творчий акт, здійснила своє покликання, і Бог чекає відповіді на свій заклик" ⁴².

Людина, творчо спрямована до Боголюдського буття, піднімається над буденністю і долає її. Бердяев відчуває почуття гострого неприйняття буденності з її безглуздою круговертю: "Коли прокинулася моя свідомість, я відчув глибоке відштовхування від буденності. Але життя світу, життя людини значною мірою це буденність..." ⁴³

Бердяев іде від буденності в пошуках таємниці людини і смислу, що прихований у цій таємниці. Тому що смисл людини закритий для повсякденного буття і трансцендентний йому. Смисл людини відкривається мислителю, що зробив крок на шляху самовизначення. "Мене притягує завжди і в усьому трансцендентне, інше, що виходить за грані і межі, і що містить в собі таємницю" "⁴, — пише Бердяев.

Вихід за межі буденності означає для Бердяева народження особистісного буття. Тільки в ньому можна знайти власну неповторність. Таке народження завжди трагічне, пов'язане з бунтом, повстанням, самотністю. Особистість у цьому світі глибинно протистоїть масі, роду, завжди тужить. "Я — виразник повстання особистості проти роду", — говорить Бердяев.

Особистість породжується творчістю. Проте не всяка творчість приводить до цього. Особистість є ре-

⁴² Бердяев Η. О назначении человека — Μ., 1993. — С. 118.

⁴³ Бердяев Η Самопознание. — М-, 1991. — С. 46.

⁴⁴ Там само. — С. 47.

240 Лекція 11. Філософія людини І її меж у XX от.

 

зультат морально перетворюючої творчості. Досить цікава в цьому плані характеристика Бердяевим Андрія Белого: "Андрій Бєлий, індивідуальність надзвичайно яскрава, оригінальна і творча, сам казав про себе, що в нього немає особистості, немає "я". Іноді здавалося, шо він цим пишався. Це тільки підтверджувало для мене розходження між індивідуальністю й особистістю.,. У особистості є моральний, аксиологічний момент, вона не може визначатися лише естетично" ^4S.

Отже, Бердяев рішуче розділяє індивідуальність і особистість. Особистість перебуває в індивідуальності в згорнутому вигляді і лише духовно ^моральна діяльність як творення самого себе може розгорнути й актуалізувати її.

Основним атрибутом особистості є свобода. Свобода для Бердяева розгортається в творчості як у своєму вищому бутті. А творчість знаходить у свободі буттєву глибину і силу.

Бердяев обожнює свободу, перетворює її в Абсолют, називаючи споконвічною безоднею, що передує особистості і людині, і навіть Богу. Він говорить про безодню "нествореної свободи", з якої виростає будь-який творчий акт і сама особистість.

Дивовижний гімн свободі звучить у словах: "Бог жадає від людини свободи духу, Богу потрібна лише людина вільна духом. Божий задум про світ і про людину не може бути втілений без свободи людини, без свободи духу" *.