Володимир Соловйов: ідея Боголюдства

Ідеї Достоевського і Толстого продовжив і розвив Володимир Соловйов (1853—1900 pp.). Водночас на Соловйова вплинула "філософія серця" Памфіла Юрке-

⁶ Толстой Л, Дневники // Собр. соч. В 22 т. - Т. 22. — С. 337.

204 Лекція 1О. Зустріч Сходу та Заходу

вича, лекції якого він слухав у Московському університеті. Цікавим є той факт, що по материнській лінії Соловйов є нащадком Григорія Сковороди, думки якого знаходять відгук у його творчості.

На Соловйова сильно вплинула німецька класична філософія Канта, Гегеля і особливо Шеллінга, 3 цим пов'язана виражена системність філософської творчості Соловйова.

Соловйов вважається християнським релігійним мислителем. Більш того — містиком. Релігійний світогляд Соловйова пройшов тернистий шлях і був сформований у муках. У підлітковому віці — так само, як і Ніцше — він втрачає віру в Бога. Але, на відміну від Ніцше, вже в дев'ятнадцять років Соловйов відновив свою віру на новій основі. У одному з листів 1872 року він так розмірковує про руйнацію "дитячої, несвідомої, сліпої" віри:

"Звичайно, небагато треба розуму, щоб відкинути цю віру — я її заперечив у 13 років, звичайно людина, яка може про щось розмірковувати, вже не може вірити так, як вона вірила, коли була дитиною; і якщо це людина з розумом поверховим або обмеженим, то вона так і зупиняється на цьому легкому запереченні своєї дитячої віри, переконана, що казки її няньок або шкільні фрази катехізису складають дійсну релігію, дійсне християнство..." ⁷, але деякі люди йдуть далі — вони породжують віру, сполучену з розумом дорослого. Соловйов переконаний, що "людина, яка релігійно розвивається правильно, проходить три стадії: спочатку стадія дитячої або сліпої віри, потім друга стадія — розвиток розуму і заперечення сліпої віри, нарешті, остання стадія віри свідомої, що грунтується на подальшому розвитку розуму... Відомі слова Бекона, фундатора позитивної науки: "трохи розуму і трохи філософії віддаляють від Бога, більше розуму І більше філософії знову приводять до Нього" ⁸.

⁷ Цит. за: Лосев А. Вл. Соловьев. Жизнь и творчество // Философия. Мифология. Культура. —- М, 1991. — С. 477.

⁸ Там само. — С. 479.

2. Російська класична філософія 205

 

Проте, на яких конкретних основах ґрунтується "свідома" віра? Бог у ній не є авторитарним началом, що чекає лише поклоніння і підпорядкування. Це Абсолютна Особистість, яка припускає вільний розвиток людини і людства, розвиток, що наближує людське начало до божественного. Так народжується ідея Боголюдства.

Але шо таке Боголюдство? Чим відрізняється воно від людства? Для Соловйова — це людство, що зуміло здійснити релігійний синтез Сходу і Заходу і насамперед — синтез православного і католицького християнства, християнства грецького і римського. Такий синтез стає для Соловйова глибоким переконанням і справою всього його життя.

Далі, Соловйов вважає за необхідне докорінне духовне перетворення державності Сходу і Заходу. "Мирська політика повинна бути підпорядкована церковній, — пише він, — але ніяк не через уподібнення Церкви державі, а навпаки — через поступове уподібнення держави Церкві. Мирська дійсність повинна змінюватися по образу церкви, а не образ церкви повинен зводитися до рівня мирської дійсності... Церква повинна залунати, притягувати до себе всі мирські сили, а не втягуватися, залучатися в їхню сліпу й аморальну боротьбу" ⁹.

Звичайно, Соловйов говорить про Ідеальну Церкву, зважаючи на те, що історична церква сама потребує морального відродження і розвитку. Адже поки що Церква — як на Заході, так і на Сході — домагається покірності від людини за допомогою зовнішніх засобів — насамперед страху фізичного страждання. Але "домагаючись покірності зовнішніми засобами, церковна влада хоче відібрати в людини силу морального самовизначення" ¹⁰. Саме "звертаючись не до моральних сил людини, а до її фізичної слабкості, Церква тим самим втрачала свою моральну перевагу над особистістю і, водночас, справедливо налаштовувала її проти себе" ^а.

⁹ Соловьев Вл. Великий спор и христианская политика // Соч.: В 2 т. -Т. 1. - С. 149.

¹⁰ Там само. — С. 151.

¹¹ Там само.

206 Лекція 10. Зустріч Сходу та Заходу

 

Отже, Боголюдство означає для Соловйова фундаментальне перетворення і релігійно-церковного, і соціально-державного життя людини. Але таке перетворення можливе лише на шляху свободи морального розвитку особистості, без чого всі проекти зміни суспільства є недосяжними утопіями.

Що ж означає вільний моральний розвиток особистості? Передусім любов, що розв'язує суперечності чоловічого і жіночого, а також життя і смерті.

А тепер звернемося до вчення про межі людського і боголюдського начал у творчості Олени Блаватської.

§ 130. Олена Блаватська: містична еволюція людини і людства

Олена Блаватська (1831—1891 pp.), яка розгорнула таке своєрідне вчення, як теософія, стоїть осторонь від описаної вище традиції російської філософської класики. З усіх вчень слов'янських мислителів XIX ст. теософія Блаватської найбільшою мірою укорінена в релігійних і філософських культурах Сходу. Але водночас у її вченні проявилися практично всі риси російської класичної філософи'. Більш того, саме приналежність до російської і слов'янської філософської культури дала змогу Блаватській так глибоко проникнути на Схід, як не проникав до цього жоден західний мислитель.

Тому вчення Блаватської, незважаючи на його не-традиційність, можна віднести до російської класичної філософи*. Варто додати, що теософія Блаватської мала настільки сильний вплив на "срібний вік" росіиської класичної філософії, що, не врахувавши цього впливу, багато тенденцій цієї філософії не можуть бути усвідомлені.

Можна виділити дві фундаментальні ідеї розуміння людини і людства у Блаватської.

1. Людина — не перша мисляча істота на нашій планеті. Блаватська збільшує історію Розуму на нашій планеті до десятків мільйонів років. До людини було ще чотири Раси розумних істот, які мали іншу тілесну природу.

2. Російська класична філософія 207

 

Перша і Друга Раси, на думку Блаватської, майже неможливо описати, тому що вони дуже сильно відрізняються від людини сучасного типу.

Третя Раса — так звані лемурійиі — жителі Лемури Четверта Раса — атланти, що населяють Атлантиду Рештки знань лемурійців і атлантів дійшли до сучасного людства — П'ятої Раси — у формі так званих таємних езотеричних знань.

Отже, людство для Блаватської — лише етап на шляху еволюції Розуму на нашій планеті. Його смисл полягає у виході за межі духовної і тілесної обмеженості і породженні нової, Шостої Раси, що володіє надлюдською могутністю і досконалістю.

2. Еволюція людства для Блаватської є вторинною щодо еволюції кожної окремої людини. Блаватська говорить про розвиток безсмертної індивідуальності, яка проходить цілий ряд перевтілень на Землі, які перериваються періодами існування свідомості в потойбічному світі. Під час цього розвитку людська індивідуальність^ переборює свою обмеженість і зливається з Єдиним Божественним Началом.

Смисл кожної людини — це життя в Дусі. У своїй повісті "Зачароване життя" Блаватська описує цікавий діалог:

"— Що ви розумієте під життям у Дусі?..

— Життя в духовному світі, яке буддисти називають Девалока (рай). Людина може підготувати собі блаженне існування в проміжках між двома народженнями, переносячи поступово на цей вищий щабель буття всі здібності, що під час її земного існування виявляються через її тілесні органи, і, як ви його називаєте, через фізичний мозок...

— Яка дурниця! 1 як же людина може зробити це?

— Споглядання і сильне бажання уподібнитися благословенним богам дадуть їй можливість досягти мети.

— А якщо людина відмовиться від цього цікавого заняття, під яким ви, мабуть, розумієте устремління очей на кінчик свого носа, що стане з нею після смерті її тіла?..

208 Лекція 10. Зустріч Сходу те Заходу

 

— Це залежатиме від стану ЇЇ свідомості, в якому помітні кілька ступенів; найкраще — негайне нове народження; у гіршому випадку —... щиросердне або суб'єктивне пекло. Але зовсім не потрібно бути аскетом, щоб мати духовність, що тривала б і в Посмертному стані. Потрібне лише бажання наблизитися до області Духу,.." ¹².

У вченні Блаватської можна побачити сильний вплив індуїзму і буддизму, але воно виходить за їхні межі. Теософія Блаватської — це не просто осучаснені істини древніх релігій Сходу. Це спроба синтезу західного і східного способів буття. Не дивно, що цілий ряд філософських і релігійно-езотеричних вчень XX ст. відчули на собі її вплив,

§ 131. "Срібний вік" російської класичної філософії

"Срібний вік" російської класичної філософії — це період розвитку філософської культури Росії перших двох десятиліть XX ст. Він приніс нові вчення про людину. Які істотні риси цього періоду?

Насамперед його характеризує поворот до релігії і містики широких прошарків інтелігенції Росії, що визначило глибинний настрій філософії "срібного віку". Цікаве зауваження робить М. Лосський про те, що в другій половині XIX ст. у Росії "інтелігенція мало цікавилася питаннями релігії. Одна її частина болісно займалася проблемою усунення від влади самодержавства, а інша так само односторонньо була поглинена... проблемою запровадження соціалізму. Наприкінці ХГХ і початку XX ст. значна частина російської інтелігенції звільнилася з полону цього хворобливого моноідеїзму" ¹³.

У період "срібного віку" відбувається діалог церковних (насамперед православних) і світських мислителів, вони разом обговорюють проблеми людини, її

¹² Блаватская Е. Заколдованная жизнь. — Днепропетровск, 1991. - С 9-Ю.

^ιϊ Лосский Η. История русской философии. — М., 1991. — С. 196-197.

2. Російська класична філософія 209

 

місця у світі, її можливостей і меж. Так, наприклад, у 1901 р. у Петербурзі було засноване "Релігійно-філософське товариство", в якому брали участь як церковники, так і миряни.

Можна з усією впевненістю сказати, що російська філософська думка "срібного віку" — це релігійнофілософська думка. Спектр її надзвичайно широкий. З одного боку — це такі православні мислителі-теологи, як отець Павло Флоренський і отець Сергій Булгаков, з іншого боку — вільний релігійний філософ Микола Бердяев, і, нарешті, ще одну грань російської філософії "срібного віку" виявляє трагічно-скандальний релігійний вільнодумець Василь Розанов.

Говорячи про релігійний характер філософської думки "срібного віку", не варто забувати про те, що на неї величезний вплив мали не тільки Достоєвський, Толстой, Соловйов, Блаватська, а й Ніцше та Маркс. "Срібний вік" народжував свої вчення про людину в діалозі і полеміці з усіма цими мислителями.

Точно так само, як і в "золотому віці" свого існування, російська філософія тяжіє до філософського мистецтва. Особливо цікавими тут є ідеї поетів-сймволістів — Андрія Белого і В'ячеслава Іванова. Досить цікава поезія і проза Валерія Брюсова.

Ми коротко зупинимося на позиціях Василя Розанова, Андрія Белого і Сергія Булгакова, які досить точно визначають проблему меж людини.

У різноманітній і суперечливій творчості Василя Розанова (1856—1919 pp.) проблема меж людини ставиться насамперед як проблема меж статі.

Стать трактується Розановим дуже неоднозначно. З одного боку — стать це благо, поєднання статей породжує родове життя, що є для Розанова вищим проявом людського життя. З іншого боку — стать спричинює самотність людини, яка може зруйнувати родове життя.

Розанова болісно переслідує проблема "третьої статі", якій присвячена його найоригінальніша книга "Люди місячного світла". Розанов із жадібною цікавістю аналізує життя чоловіків і жінок, які психологічно поєднують у собі риси чоловіка і жінки. Його ставлення до цих людей суперечливе — від потаємного

210 Лекція 1О. Зустріч Сходу та Заходу

 

презирства до такого ж таємного замилування. Саме вони, на думку Розанова, залишають межі роду, створюючи релігійні рухи і філософські системи, Розанов і у своїй психіці знаходить багато жіночого.

Надто сильна цікавість до плоті, тілесності парадоксально поєднується в Розанова з його концепцією свободи духу від плоті. Межі духу — це межі втілення. Сам же дух безмежний. Після смерті тіла дух є "форма чистого існування, не обмежена нічим".

Для Розанова, який розривається між голосом Плоті і голосом Духу, напрочуд характерне персоналі-стичне бачення Бога. Саме Бог є вищою межею і безмежністю для Розанова. Він пише; "Я люблю Того, Хто змушує мене сумувати І радіти, Хто зі мною говорить, мені дорікає, мене розраджує.

Цей Хтось. Це — Особа. Бог для мене завжди "він". Або "ти" — завжди близький.

Мій Бог — особливий. Це тільки мій Бог; і більше нічий. Якщо ще "чийсь" — то цього я не знаю і не цікавлюсь.

"Мій Бог" — безкінечна моя інтимність, безкінечна моя індивідуальність. Інтимність схожа на лійку або навіть на дві лійки. Від мого "суспільного я" йде лійка, що звужується до точки. Через цю точку-щілину проходить тільки один промінь: від Бога. За цією точкою — інша лійка, але вона не звужується, а розширюється в безмежність: це Бог... Так що Бог

1) і моя інтимність,

2) і безмежність, в якій світ є частиною" ¹⁴.

Андрій Бєлий (1880—1934 pp.) — фундатор символізму — системи розуміння світу як цілого в процесі художнього символотворєння. Межі людини для Белого — це межі раціональності, яка не дає істинного пізнання світу, а лише "систематизує відсутність пізнання",

Безмежність і всемогутність людського Я можливі в мистецтві — насамперед у поезії — в символічних осяяннях, що осягають істинну суть життя і творять її. Входячи в життя через переживання^ символи поезії стають реальністю більш високого порядку, ніж реальність матеріальних відношень.

¹⁴ Розанов В. Уединенное. — М-, 1990 - Т. 2 - С 230.
2. Російська класична філософія 211

 

Проблема меж і безмежності людини для Сергія Булгакова (1871—1944 pp.) — це проблема межі і безмежності віри. Так само, як і Володимир Соловйов, він втратив дитячу віру в Бога і так само згодом знайшов ЇЇ. Повернення до віри в Бога для Булгакова — це вихід у безмежне Буття з маленької кімнати буденної свідомості і розуму. Це повернення до віри в безсмертя своєї душі.