Розділ II. Прийоми і методи створення позитивної атмосфери навчання й організації комунікації учнів

Загальні зауваження......................................................................... 38

Прийоми, методи та технології.......................................................... 39

Розділ III. Прийоми і методи мотивації навчальної діяльності й актуалізації опорних знань, уявлень учнів

Загальні зауваження......................................................................... 60

Прийоми, методи та технології........................................................ 61

Розділ IV. Прийоми і методи засвоєння нових знань, формування вмінь, навичок, емоційно-ціннісних орієнтацій і ставлень учнів

Загальні зауваження......................................................................... 71

Прийоми, методи та технології......................................................... 73

Розділ V. Прийоми і методи узагальнення, систематизації знань, організації рефлексії пізнавальної діяльності

Загальні зауваження......................................................................... 108

Прийоми, методи та технології.......................................................... 110

Алфавітний покажчик методів і прийомів

інтерактивного навчання.................................................................. 140

З

Моїм і друзям і колегам з організації

«Вчителі за демократію та партнерство»

присвячую цю книгу

ПЕРЕДМОВА

Шановні читачі!

К

нига, що ви тримаєте в руках, може бути цікавою для всіх, хто має стосунок до процесу навчання: шкільних учителів, викладачів вищих навчальних закладів і системи підвищення кваліфікації, викладачів і тренерів системи неформальної та додаткової освіти, оскільки присвя­чена інтерактивній технології навчання. Вона допоможе вам збагатити свої знання з цього питання і організувати практичну діяльність із застосу­ванням наведених рекомендацій.

Останнім часом ця технологія швидко поширюється серед педагогів України. Ми можемо зустріти опис інтерактивних уроків на шпальтах педагогічної преси, побачити їх у практиці кращих учителів, на тренінгах у системі підвищення кваліфікації. Обговорюються й теоретичні основи інтерактивного навчання. Певним внеском у теорію та практику інтеракції стали перші в Україні систематизовані видання з цієї проблеми «Інтерак­тивні технології: теорія, практика, досвід» і «Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання»¹. Однак ці видання побачили світ тоді, коли педа­гогічна громадськість потребувала опису перших основ інтерактивного навчання. Нині нагромаджено новий вітчизняний досвід викладання в цій парадигмі, відбулося його осмислення й узагальнення. Саме висвітлен­ню нових ідей, підходів і методів в інтерактивному навчанні і присвячено цю книгу. Проте найперше наше завдання — представити читачам увесь спектр апробованих, надзвичайно ефективних і цікавих способів навчан­ня дітей і дорослих. Понад 100 таких способів описано в Енциклопедії.

У першому розділі книги «Теорія і практика інтерактивного навчання» викладено наше розуміння поняття «інтеракція», сутність цієї технології навчання, педагогічні умови її ефективної реалізації, необхідні уміння й навички вчителя та інші положення, важливі для практики. У цьому розділі також висвітлено теорію інтерактивного уроку, описано його складові ча­стини й методику проведення. Принципово новою та важливою є рубрика

¹ Пометун О., Пироженко Л. Інтерактивні технології навчання: Теорія, практика, досвід: Метод, посібник. — К., 2002.; Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук.-ме­тод, посібн. / О. І. Пометун, Л. В. Пироженко; За ред. О. І. Пометун. — K., 2003.

«Як обрати метод навчання», у якій ми намагалися роз'яснити алгоритм вибору вчителем того чи іншого методу або прийому інтерактивного навчання. Саме це питання часто цікавить учителів у процесі підготовки уроку.

Одним із завдань книги є також певна систематизація та класифікація і інтерактивних методів і прийомів навчання. Це завдання достатньо склад­не. У наших попередніх працях уже зроблені подібні спроби, проте їх не можна вважати достатньо вдалими, оскільки, як і будь-яке явище, що розвивається, сукупність інтерактивних прийомів, методів (у літературі їх називають іще стратегіями, техніками) збагачується новими смислами, аспектами та можливостями застосування в навчально-виховному про­цесі сучасної школи. За основу пропонованої в цьому виданні класифікації ми обрали підхід, пов'язаний з різними етапами навчального процесу (ак­туалізація опорних знань та уявлень учнів, мотивація; засвоєння нових знань; формування вмінь, навичок, емоційно-ціннісних орієнтацій та став­лень учнів; узагальнення й систематизація знань і вмінь, рефлексія пізна­вальної діяльності). Відповідно до цих етапів розподілено прийоми та ме­тоди інтерактивного навчання у другому, третьому, четвертому і п'ятому розділах книги.

Другий розділ присвячено прийомам і методам створення позитивної атмосфери навчання й організації комунікації учнів. Як правило, ця група прийомів і методів не описується й не обговорюється за традиційної моделі навчання, адже в останній вони не відіграють важливої ролі. За інтерактивної технології навчання ефективність процесу й досягнення уч­нями високих результатів можливе лише за умови свідомого застосуван­ня вчителем цих методів і прийомів і його постійної уваги до середовища, в якому відбувається навчання.

Третій-п'ятий розділи послідовно подають опис прийомів і методів від­повідно до дидактичної мети. Опис прийомів і методів у межах кожного розділу розташований за алфавітом. Швидко віднайти певний матеріал ви також зможете за алфавітним покажчиком наприкінці книги. Деякі прийо­ми і методи описані в двох розділах, тож ви побачите варіанти викори­стання методу з іншою дидактичної метою.

Якщо ви вперше розпочинаєте знайомство з інтерактивною техно­логією навчання, обов'язково прочитайте теоретичну частину книги і, на­скільки це можливо, пройдіть навчання у кваліфікованого викладача-тре-нера. У такому випадку використання вами описаних прийомів і методів навчання обов'язково буде ефективним. За довідками стосовно навчан­ня, коментарями, запитаннями щодо змісту книги просимо звертатися за електронною адресою: [e-mail]

Бажаю успіхів, Олена Пометун

Розділ І. ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ІНТЕРАКТИВНОГО НАВЧАННЯ

ЧОМУ ІНТЕРАКТИВНЕ НАВЧАННЯ

С

учасна система освіти видається більшості педагогів настільки зрозумілою, що відкриття й висновки психологів або соціологів у цій галузі інколи виявляються несподіваними й викликають подив і спротив. Подібну реакцію викликала з-посеред учителів-учасників наших семінарів стаття російського дослідника О. Звєрєва «10 і 90 — нова статистика інтелекту» (1997). Дослідження, описане в статті, починалося зі звичайного експерименту. Американські соціологи звернулися до молодих людей з різних країн, які нещодавно закінчили школу, з низкою запитань з різних предметів. Виявилося, що в середньому лише 10 % опитаних правильно відповіли на всі запи­тання. Результат цього дослідження спонукав іншого російського педагога М. Балабана дійти дивного для вчителів висновку: школа, не­залежно від того, у якій країні вона знаходиться, успішно навчає лише одного з десяти своїх учнів².

Можна захоплюватися видовищними уроками, радіти своїм успіхам, педагогічним відкриттям, підраховувати кількість учасників і переможців олімпіад на різних рівнях, проте ефективність педагогічної діяльності пе­дагога середньої школи визначається тими самими 10 % учнів, які засво­юють увесь матеріал. Пояснення цього факту дуже просте: «тільки 10 % людей здатні вчитися з книгою в руках»³.

Іншими словами, лише для 10 % учнів методи, використовувані в тра­диційній школі, є прийнятними. Решта 90 % учнів також здатні вчитися, але не з книгою в руках, а по-іншому: «своїми вчинками, реальними спра­вами, всіма органами чуття»⁴. Результати цього та багатьох інших досліджень призводять до висновку, що навчання має будуватися інакше, по-іншому, таким чином, щоб усі учні могли вчитися. Один з варіантів ор­ганізації навчального процесу — використання в діяльності педагога тех­нології інтерактивного навчання.

² Зверев А. 10 і 90 — новая статистика интеллекта // Знание — сила. — 1997. — № 4. — С. 92-97.

³ Там само. — С. 96.

⁴ Там само.

ЧОМЦ НТЕРПНІТИВНЕ НПВЧПННЯ

Автор книги розуміє інтерактивне навчання як організацію вчите­лем за допомогою певної системи способів, прийомів, методів освітнього процесу, заснованого на:

• суб'єкт-суб'єктних стосунках педагога й учня (паритетності);

• багатосторонній комунікації;

• конструюванні знань учнем;

• використанні самооцінки та зворотного зв'язку;

• постійній активності учня.

Для повнішого розкриття категорії «технологія інтерактивного навчан­ня», порівняємо традиційне навчання й інтерактивне навчання за такими параметрами: цілі, позиція учня й педагога, організація комунікації в на­вчальному процесі, методи навчання. *

А. Цілі

Традиційне навчання ставить перед собою мету: передати учням і до­могтися засвоєння ними якомога більшого обсягу знань. Педагог транс­лює вже осмислену й диференційовану ним інформацію, визначає навич­ки, які, на його думку, необхідно сформувати в учнів. Завдання школярів — якомога повніше й точніше відтворити знання та способи діяльності, ство­рені іншими. Отримані в процесі такого навчання знання учня є певним обсягом інформації з різних навчальних предметів, що існує в його свідо­мості у вигляді тематичних блоків, котрі не завжди мають смислові та зна­ченнєві зв'язки.

Багато хто з педагогів стикається з неможливістю пов'язати зміст сво­го предмета зі знаннями учнів з інших навчальних дисциплін. І тоді вини­кають сумніви щодо глибини усвідомлення учнями навчального матеріалу, його засвоєння та можливості використання знань у позанавчальних ситуаціях. Ці сумніви важко розвіяти ще й тому, що зворотний зв'язок від учня до педагога також являє собою процес відтворення навчального ма­теріалу. Підтвердження тому — слова Ш. Амонашвілі: «Раніше, у тій давній давнині, коли я був імперативним учителем, я не жив зі своїми учнями од­ним творчим горінням, та й складності, з якими вони стикалися, залиша­лися мені невідомими. Для них я був тільки контролер, а вони для мене — правильно або неправильно виконаними завданнями»⁵.

У контексті інтерактивного навчання знання набувають іншої форми. З одного боку, вони є певною інформацією про навколишній світ, особ­ливістю якої є те, що учень одержує її не у вигляді вже готової системи від педагога, а в процесі власної активності. З іншого боку, у процесі взаємо­дії на занятті з іншими учнями і вчителем учень опановує систему випро­буваних (апробованих) способів діяльності стосовно себе, соціуму, світу

⁵ Амонашвили Ш. А. Воспитательная и образовательная функция оценки учения школьников. — М., 1984. — С. 5

Розділ 1. ТЕОРІЯ І ПРЯКТИИП IHTEPRKTI/ІВНОГО НРВЧРННЯ

взагалі, засвоює різні механізми пошуку знань в індивідуальній і колектив­ній діяльності. Тому знання, отримані учнем, є одночасно й інструментом для самостійного їх здобування.

Таким чином, мета інтерактивного навчання — створення педагогом умов навчання, за яких учень сам відкриватиме, здобуватиме й конструю­ватиме знання та власну компетентність у різних галузях життя. Саме це є принциповою відмінністю цілей інтерактивного навчання від цілей тра­диційної системи освіти.

Для конкретизації цілей інтерактивного навчання скористаємося так­сономією когнітивних (пізнавальних) цілей Б. Блума, яка активно обгово­рюється в сучасній українській педагогічній громаді. Відповідно до цієї таксономії, знання — лише перший, найпростіший рівень цієї ієрархії. Далі маємо ще п'ять рівнів цілей, до того ж перші три (знання, розуміння, застосування) є цілями нижчого порядку, а наступні три (аналіз, синтез, оцінювання) — вищого порядку.

Систематизатор когнітивних установок, за Б. Блумом, може бути пред­ставлений у такий спосіб:

1. Знання: здатність дізнаватися, відтворювати спеціальну інформа­
цію, включаючи факти, усталену термінологію, критерії, методологічні
принципи й теорії.

2. Розуміння: здатність буквально розуміти значення будь-якого
повідомлення. Б. Блум виділив три типи режиму розуміння:

• переклад — сприйняття викладеного й перенесення в іншу форму (інші слова, графік тощо);

• інтерпретація — перебудовування ідей у нову конфігурацію;

• екстраполяція — оцінювання та прогнозування, виходячи з раніше отриманої інформації.

 

3. Застосування: уміння брати й застосовувати в новій ситуації прин­ципи або процеси, що раніше вивчалися, без зовнішньої вказівки. Напри­клад, застосування узагальнень соціальних наук до окремих соціальних проблем або застосування природничих і математичних принципів до практичних ситуацій.

4. Аналіз: поділ матеріалу на окремі складові, визначення їх відношень і розуміння моделі їх організації. Наприклад, виявлення несформупьова-них припущень або причинно-наслідкових зв'язків і розпізнавання форм і прийомів у художніх творах.

5. Синтез: творче поєднання частин або елементів у нове ціле. Напри­клад, професійне написання есе, пропозиції щодо способів перевірки гіпотез і формулювання теорій, які можна застосувати до соціальних си­туацій.

6. Оцінювання: формування ціннісних суджень про ідеї, рішення, ме­тоди тощо. Ці оцінки можуть бути кількісні або якісні, але вони мають бути засновані на використанні критеріїв або стандартів, наприклад, містити

ЧОМ^І ІНТЕРРКТИ6НЕ HR64RHHR

оцінювання оптимального способу лікування чи оцінювання результатів роботи на основі стандартів у цій дисципліні⁶.

Очевидно, що способи та прийоми, використовувані в традиційному навчанні, дозволяють досягти лише перших трьох рівнів навчальних цілей. Розглянемо для прикладу завдання, розташовані наприкінці будь-якого параграфа підручника. Зазвичай для їх виконання достатньо простого відтворення інформації тексту. Завдання, що вимагають від учнів ро­зуміння та застосування знань (другий і третій рівень цілей), як правило, позначені як складні і не завжди використовуються вчителями.

Методи інтерактивного навчання також забезпечують досягнення цілей перших трьох рівнів, причому ефективніше за традиційне навчання. Гарне підтвердження цієї тези — піраміда запам'ятовування, зображена на рис. 1.

Соціально-психологічні дослідження, результати яких зафіксовані у на­веденій «піраміди запам'ятовування», наочно показують, що чим більше активною є участь школярів у процесі пізнання, тим більше інформації ни­ми засвоюється. Тому вчителі, які працюють у традиційній парадигмі, час­то використовують так звані «методи активного навчання» (евристичну

⁶ Обучаем иначе. Стратегия активного обучения / Е. К. Григальчик и др. — Мн., 2003, — С. 10.

Розділ 1. ТЕОРІЙ І ПРАКТИКА ІНТЕРАКТИВНОГО НАВЧАННЯ

бесіду, проблемні завдання, реферати тощо) для кращого засвоєння ін­формації учнями. За таких умов ідеться лише про оптимізацію традицій­ного навчання. Це положення, на наш погляд, дуже важливе, оскільки до­зволяє вчителеві визначитись, у площині якої технології він працює.

Продовжуючи розмову про цілі у контексті інтерактивного навчання, за­значимо, що методи такого навчання часто дозволяють досягати цілей вищого порядку (4-6 рівень).

Разом з тим, ця технологія містить іще один блок цілей, реалізація яких сприяє розвитку в учнів соціальної компетентності (уміння вести дис­кусію, працювати в групі, розв'язувати конфлікти, слухати інших тощо).