Становлення та розвиток мовленнєвого спілкування в період дошкільного дитинства

Молодший дошкільний вік найбільш сенситивний щодо мовленнєвого розвитку. У дітей цього віку надзвичайно розвинене мовне чуття, вони дуже рано помічають і виправляють мовленнєві огріхи й покручі у мовленні інших. До трьох років дитина оволодіває, правильною звуковимовою більшості звуків, натомість упродовж усього означеного періоду (до п’яти років) діти відчувають труднощі у вимові шиплячих, свистячих звуків і звука р. Для більшості дітей молодшої групи характерна загальна пом’якшеність мовлення, пропуск, спотворення і перестановка звуків складів, їх заміна, порушення звукової структури слова, уподібнення звуків. Завдяки добре розвиненому фонематичному слуху діти диференціюють звуки.

У мовленні діти використовують усі частини мови, хоча переважають іменники (до 50 %) і дієслова (28-30 %), багато ще полегшувальних слів, слів-універсалізмів. Пасивний словник переважає над активним.

Четвертий і п’ятий роки — це періоди надзвичайної мовленнєвої активності. Діти цього віку занадто балакучі й допитливі, що виявляється в численних запитаннях дітей до дорослих. Вік дітей від 3 до 5 років традиційно називають «чомусиками».

До 4,5 року завершується формування граматичної правильності мовлення. У житті дитини настає унікальний період — словотворення. Вершина словотворення припадає на п’ятий рік життя, після чого воно поступово згасає. Вихователі повинні реально оцінювати вияви «дитячої мовленнєвої геніальності» і пам’ятати, що всі дитячі неологізми є наслідком недосконалого мовлення дитини, нестійкого засвоєння граматичних форм рідної мови. У мовленні дітей четвертого і п’ятого років життя ще багато граматичних помилок у відмінюванні іменників, прикметників, у вживанні роду і числа іменників, у дієслівних формах, У чергуванні приголосних звуків тощо.

Характерною особливістю мовлення дітей цього віку є нестійкість (у поєднанні з голосним вимовляють приголосний звук, у поєднанні з приголосним спотворюють або випускають його) і неточність вимови. Діти часто не розуміють значення просторових, часових і абстрактних понять, переносного значення і багатозначності слів.

Відбуваються позитивні зміни і в розвитку зв’язного мовлення. Головною формою спілкування залишається діалогічне мовлення. У першій половині означеного віку ще переважає ситуативне мовлення.

Наприкінці четвертого року життя в мовленні дитини з’являються складносурядні й складнопідрядні речення, а також питальні, які дуже широко функціонують. На п’ятому році життя діти вживають усі типи речень, хоча ще трапляються помилки: неправильний порядок слів, невдале вживання сполучників тощо. Розвивається монологічне мовлення, мовлення - повідомлення. Дитина відтепер будує висловлювання різного типу: мовлення-розповідь (сюжетні розповіді на наочній і словесній основі, творчі розповіді, переказ художніх творів), мовлення-описи.

Наприкінці четвертого року життя у дітей зникає загальна пом’якшеність мовлення, зменшується кількість перестановок та пропусків звуків і складів у багатоскладових словах (трапляються лише поодинокі випадки), зникає уподібнення звуків та складів. Діти чітко й правильно вимовляють голосні та приголосні звуки (крім р), оволодівають правильною вимовою шиплячих звуків (ш, ж, ч). Темп мовлення швидкий. Фонематичний слух добре розвинений, дитина диференціює як далекі, так і близькі фонеми у словах. Оволодіває розповідною, питальною та окличною інтонаціями. Мовлення недостатньо виразне (малоемоційне, нечітка дикція, занадто голосне чи, навпаки, тихе, швидкий чи уповільнений темп). Переважають номінативна та експресивна (виражальна) функції мовлення. Багато використовує невербальних засобів спілкування (рухи, дії, міміка, жести тощо). У повсякденному спілкуванні переважає ситуативне мовлення (можливі пропуски окремих частин членів речення). Форма спілкування — діалог. Дитина володіє навичками розмовного мовлення. Підтримує розмову, висловлює бажання, прохання, думки простим поширеним та складним реченнями. Звертається до дорослих та дітей із запитаннями, відповідає на них. Оволодіває найбільш уживаними формами словесної ввічливості: вітається, прощається, просить вибачення.

У словнику налічується близько 1800-2000 слів, переважають іменники (до 50 %) і дієслова (до 30 %). Ще багато слів-універсалізмів (гарний — може означати красивий, добрий, чарівний, чемний тощо). Переважають вказівні займенники ось, тут, цей. Допускаються неточності у вживанні абстрактних, узагальнювальних, збірних, часових та просторових понять. Яскраво виражене словотворення (пгджакет, малювець, лунник).

Дитина оволодіває основними граматичними формами (рід, число, відмінок), правильно вживає рід та число іменників, засвоює закінчення родового та знахідного відмінків, кличну форму. Легко утворює нові слова за допомогою префіксів (за-, з-, на-), суфіксів (що виражають зменшеність чи збільшеність предмета, емоційну оцінку пестливості), добирає однокореневі слова. Яскраво виражені форми словотворення за допомогою суфіксів (ігри в «нові слова»). У словнику дитини з’являються складні слова, іменники зі з’єднувальною голосною {пароплав, паровоз) та прикметники (довговухий, довгоногий, жовтогарячий, світло-синій). Вона правильно вживає теперішній, минулий і майбутній часи дієслів та наказову форму дієслова; ступені порівняння прикметників. Користується займенниками. Будує прості, поширені речення з прийменниками, сполучниками, однорідними членами речення, з прямою мовою; складносурядні та складнопідрядні речення зі сполучниками та сполучними словами (із 39 наявних сполучників та сполучних слів використовує 20). У неї з’являються мовні самокорекції, граматичне чуття мови (елементи само- та взаємоконтролю мовлення). Оволодіває навичками монологічного мовлення: відповідає на запитання за змістом сюжетних картин, художніх текстів (оповідань, казок, віршів), діафільмів, театральних вистав. Складає за допомогою дорослих (підказування слів, речень) описові розповіді (з 3-4 речень) про іграшки, овочі, фрукти, ди товаршшв тощо.

Діти п’яти років в оволодіваютъ правильною вимовою всіх звуків рідної мови, в тому числі шиилячими і звуком р (хоча ще спостерігаеться деяка нестійкість у вимові цих звуів).

Словник дитини налічуе 2200-2500 слів. Діти п’яти років характеризуються надзвичайною мовленневою активністю, балакучютю, допитливістю, яка виражаеться у нескшченних занитаннях: «Чому?» (за хвилипу до 15-25 запитань. В активному словнику дитини є узагальнювальш слова, абстрактні поняття (радість, чемність, хоробрість); вона правильно використовує багатозначні слова. Легко добирае синоніми, антоніми, класифікує предмета за ознаками, властивостями. Недоетатньо розуміє переносне значения слів. Знає прислів’я, загадки, скоромовки, приказки. Наприкінці п’ятого року завершуеться засвосння граматичних форм, відмінкових закінчень, але в мовленні ще спостерігаються граматичні помилки, особливо в чергуванні приголосних. Діти легко утворюють нові граматичні форми за допомогою суфіксів, префіксів від інших частин мови; виявляють ініціативу щодо мовленневих ігор з дорослими. Легко утворюють форми однини і множини (однак до-пускають помилки в іменниках, що мають тільки форму однини чи множини). Будують прості речення, складносурядш зі сполучними словами, речения з прямою мовою.

Мовлення дітсй старшого дошкільного вже досягає високого рівня розвитку. Вони оволодівають правильною вимовою всіх звуків, хоч у деяких дітей цього віку ще транляються окремі неточності у вимові важких звукв (р, ш, ц, ч, дж, дз). Діти шостого року життя легко помічають і виправляють мовленневі неточності, помилки як у мовленш інших, так і у своєму власному. Словник дітей старшого дошкільного віку розширюеться досить швидко.

Одним із головних типів спілкування є спілкування з однолітками та встановлення мовленнєвих контактів з іншими дітьми, при цьому діалогічні форми спілкування дедалі частіше замінюються контекстовими, монологами.

До шести років у дітей зміцнюються м’язи мовленнєвого апарату, діти вже можуть правильно вимовляти всі звуки (як голосні, так і приголосні) рідної мови. Регулюють силу голосу: за вказівкою вихователя знижують чи підвищують голос залежно від ситуації, у спілкуванні з однолітками користуються помірною силою голосу. Встановлюється переважно помірний темп мовлення (у розповідях, переказах, скоромовках темп може уповільнюватися чи прискорюватися). Користуються питальною та окличною інтонацією, виражальними засобами передають різні емоції (сум, гнів, радість, здивування тощо). У мовленні дітей шостого року життя ще наявні окремі випадки неточної вимови звуків р, ш, ж, ч, г та звукосполучень щ, дж, дз. Спостерігається неточність у вимові важких багатоскладових слів зі збігом приголосних.

У словнику дітей налічується 3500-4000 слів. Дитина вживає в активному мовленні усі частини мови. Помітно збільшується кількість абстрактних понять, що характеризують взаємовідносини між людьми, морально-етичних понять (чемність, хоробрість, ввічливість, дружбу, гостинність), узагальнених понять (речі, тваринний світ, транспорт, засоби пересування).

У мовленні користуються різними реченнями як простими, так і складними, зі сполучниками та сполучними словами, з однорідними членами, прямою мовою (в одному складному реченні налічується 10-15 слів). На пропозицію вихователя складають окличні, питальні, розповідні, безособові речення, речення зі вставними словами. Дають оцінку мовлення, помічають і виправляють граматичні помилки у мовленні товаришів, власному та дорослих.

Водночас мовлення дітей шести років ще не позбавлене граматичних помилок, які трапляються у відмінкових закінченнях (складні форми з чергуванням приголосних), вживанні невідмінюваних іменників, слів, що мають одне число (множину чи однину, у відмінюванні деяких займенників, числівників; порушення порядку слів у реченні).

Оволодівають навичками зв’язного мовлення: складають описові розповіді різного типу відповідно до композиційної структури, контамі-новані (сюжетно-описові), сюжетні за картинками, з власного досвіду за зразками та планом вихователя. Без допомоги дорослого вміють передати зміст знайомої казки, мультфільму, вистави; розповісти про події, свідком яких дитина була (що трапилося по дорозі, на відпочинку, в транспорті), про що дітям читали вдома.

За зразками та планом вихователя складають творчі розповіді, продовжують розповідь, розпочату вихователем, об’єднують опорні слова у творчу розповідь, складають розповіді за сюжетною ігровою обстановкою; коротенькі розповіді-міркування, розповіді-пояснення. Переказують знайомі художні тексти різної складності й композиції за планом вихователя та за частинами. Оцінюють прослухані розповіді, які були записані на магнітофон.

 

ПЛАНУВАННЯ РОБОТИ З МАТЕМАТИКИ у дитячому садку.

  Плануючи роботу з математики в ДНЗ, вихователь враховує різні її форми, а саме: заняття з математики, ігри, спостереження, робота із усією віковою групою, індивідуальна робота. Складаючи план заняття з математики виділяють такі 3 частини: програмний зміст, дидактичний матеріал до заняття, хід заняття. До програмового змісту добирають фактичний матеріал, що рекомендується до певного заняття: сукупність практичних та розумових дій, відповідні поняття.

Крім занять вихователь повинен планувати і іншу роботу з навчання дітей математичних знань. Так на два тижні слід запланувати одну-дві гри з математичним змістом. Це можуть бути різні ігри: настільні, рухові тощо.

Крім цього планують спостереження: наприклад, визначити форму листя на деревах, порівняти за товщиною стовбури дерев, їхню висоту тощо.

Обов’язково планується індивідуальна робота з окремими дітьми, частота планування такої роботи визначається конкретними потребами.

Готуючись до заняття або до іншої форми роботи, вихователь продумує і визначає ативізуючі прийоми навчання. Добираючи необхідний дидактичний матеріал, вихователь враховує чи він відповідає програмному змісту та періоду навчання.

У процесі підготовки до заняття з математики вихователь продумує і відбирає навчальний матеріал, передбачає методику, відповідно до етапу навчання, намічає послідовність роботи на занятті, визначає потрібний для певного заняття дидактичний матеріал, продумує міру його застосування, готує в достатній кількості.