Методика навчання дітей творчої розповіді.

В основі творчої розповіді лежить творча уява. В нових комбінаціях синтезуються уявлення пам'яті, перетворюються засвоєні раніше знання.

У дітей дошкільного віку переважає відтворююча уява. В практичній, предметній діяльності (грі, конструюванні, малюванні) відтворююча уява широко проявляється вже в ранньому і молодшому дошкільному віці. В словесній діяльності вона виникає лише в кінці шостого і на сьомому році життя. На цьому етапі уява набуває активного і творчого характеру. Придумуючи розповідь про життя вигаданого героя, дитина здійснює аналіз подібних випадків з свого досвіду, пережитих особисто або почутих від інших, а потім творчо синтезує нове явище, створює новий сюжет, новий образ героя й обставини його життя.

Продуктом творчого розповідання дітей виступає логічно послідовна розповідь сюжетного чи описового характеру. За змістом вона може бути реалістичною чи з елементами фантазування (придумування казок).

Питання навчання дітей творчого розповідання розкривається в наукових працях Є. І. Тихєєвої, Є. О. Фльоріної, Л. О. Пеньєвської, Н. П. Орланової, Е. П. Корот-кової, О. С. Ушакової, Н. Ф. Виноградової, А. М. Бо-родич.

Навчання дітей вмінню придумувати творчі розповіді позитивно впливає на розвиток мови. Діти вправляються в активному використанні словника рідної мови, вчаться граматично правильно будувати речення, логічно поєднувати їх у розповіді. Це допомагає дитині оволодіти усною, а пізніше і письмовою мовою, вчить їх правильно виражати свої думки.

Значну роль відіграє творче розповідання у підготовці дітей до навчання в школі. Шкільне навчання передбачає не лише збагачення знань учнів конкретними фактами, а й розвиток розумових здібностей дітей, творчої ініціативи. Написання творів у школі є прямим продовженням роботи дитячого садка з навчання дітей творчого розповідання.

Творче розповідання виступає як засіб естетичного виховання, засіб розвитку художньотворчих здібностей дітей. Дитина засвоює і розуміє прекрасне не лише шляхом споглядання, а, головним чином, в активній творчій діяльності. Процес пізнання навколишнього світу вже з дошкільного віку повинен йти паралельно з формуванням творчих здібностей дітей. В ігровій, трудовій, навчальній діяльності дітям треба не тільки запам'ятати і відтворити певні дії, а й виявити власну ініціативу, вміння по-своєму передати задум, скомбінувати з елементів життєвого досвіду нові образи і ситуації. У такому взаємозв'язку пізнавального і творчого процесу виявляється в дитини розуміння навколишнього життя, її ставлення до нього, особливості сприймання й уявлення, інтереси і здібності.

Творче розповідання має важливе значення для морального виховання дітей. Придумуючи розповідь, дитина насамперед говорить про те, що її найбільше хвилює, цікавить. Це допомагає вихователеві краще вивчити індивідуальні особливості дітей, правильно накреслити необхідні виховні заходи.

Теми розповідей, запропоновані дітям, можуть бути різноманітні і спрямовані на виховання у них позитивних рис характеру і поваги до старших, добрі стосунки з товаришами, любов до природи тощо.

Програма дитячого садка ставить конкретні завдання щодо навчання дітей творчої розповіді. Починається ця робота з шостого року життя. В старшій групі треба розвивати уміння дітей складати сюжетні розповіді, казки, дотримуватися композиції викладу, характеризувати персонажів казки або розповіді; придумувати події, які передують тим, що відтворені на картинах або є продовженням їх змісту. Вихователь повинен учити дітей виявляти творчу ініціативу, придумувати продовження і закінчення розповіді, придумувати оповідання на тему, запропоновану вихователем, складати зв'язний сюжет, який послідовно розвивається, застосовувати в мові образні слова, епітети, порівняння. Діти повинні вчитися придумувати сюжетні й описові розповіді на основі узагальнень, одержаних при читанні дитячих книжок.

У програмі підготовчої групи передбачається у самостійній творчій розповіді вчити дітей придумувати оповідання і знаходити відповідний стиль розповіді. При цьому використовувати різні варіанти творчих розповідей, придумувати продовження і закінчення розповіді, складати розповіді чи казки за планом вихователя, і темою, запропонованою ним, до аналогії художнього твору; придумувати розповіді чи казки на самостійно обр.і ну тему. Зростають вимоги до якості дитячих розповідей. Вони повинні мати чітку композиційну структуру (опис умов, дійових осіб, розгортання дії, кульмінація, розв'язка). Діти повинні правдиво зображувати дійсність у розповідях на реальні теми, не відхиляючись від основної теми та змісту розповіді.

Творче розповідання — продуктивна діяльність. Кінцевим результатом її повинна бути зв'язна, логічно послідовна розповідь. Тому велике значення в цьому виді діяльності має вміння дітей зв'язно розповідати, оволодіння структурою зв'язної розповіді. В процесі слухання оповідань та казок, переказування, розповідання з досвіду діти повинні практично засвоїти те, що кожна розповідь має початок, кульмінаційний момент, розв'язку, що кожне наступне речення повинно мати логічний зв'язок з попереднім.

З перших занять з творчого розповідання необхідно звертати увагу дітей на те, що означає вказівка «придумати розповідь» чи «розповісти про те, що з тобою трапилось». При правильному розумінні цих завдань перше з них активізує роботу творчої уяви, а друге — покращує процес відтворення. Забезпечення названих умов позитивно впливає на творчість дітей.

Придумані дітьми розповіді можна умовно класифікувати залежно від використаного на занятті матеріалу на такі види: творчі розповіді на наочній основі — це розповідь за сюжетною ігровою обстановкою, сюжетна розповідь про одну іграшку; придумування початку або кінця до подій, зображених на картині; описові розповіді про природу.

Творчі розповіді на словесній основі — це придумування кінця до початку розповіді чи казки вихователя, розповідь на тему, запропоновану вихователем, самостійне складання дітьми казок.

Найлегшим видом занять є розповіді про іграшки. Для занять такого виду можна використовувати образні та дидактичні іграшки: башточки, матрьошки, прапорці та ін. Іграшка як добре знайомий предмет викликає інтенсивну роботу думки, підвищує інтерес до розповідання. В старшій групі починати цю роботу можна із завдання придумати окремі ігрові дії з даною іграшкою. Після опису іграшки треба розповісти, як можна з нею гратися наприклад, провести дидактичну гру «Магазин іграшок», «Подарунок»).

Складнішим видом роботи є розповідання за сюжетною ігровою обстановкою. Ці заняття наближаються до розгорнутого творчого розповідання з опорою на наочний матеріал. Діти повинні скласти невелику сюжетну розповідь про групу іграшок. Це потребує складної ана-літико-синтетичної діяльності. Кожну іграшку дитині треба наділити певними якостями, визначити її місце в розповіді, сюжеті. Спочатку варто створювати найпростішу ігрову обстановку з невеликою кількістю іграшок. Наприклад, дітям пропонується тема «В гостях у ляльки Каті». Вихователь влаштовує лялькову кімнату, в якій за столом сидять три-чотири ляльки і розглядають книгу. Діти розповідають, хто прийшов до Каті в гості, що нового розповіла чи показала їм Катя. Або ситуація «Лялька захворіла». В ліжку лежить «хвора» лялька. Біля неї сидять на стільчиках ще дві ляльки. Діти повинні придумати і розповісти, чому лялька захворіла, хто прийшов її провідати, про що їй розповідають подруги.

На таких заняттях ігрові дії і ситуації створюються самим вихователем. Діти вчаться складати на цій основі зв'язну розповідь. За допомогою наочності можна змінити сюжет, доповнити обстановку новими предметами чи частково замінити їх. Можна скласти цілу серію невеличких розповідей («День народження ляльки», «Подарунки на день народження», «Лялька пригощає гостей», «Гості веселяться» та ін.). На перших етапах навчання вихователь дає дітям зразок розповіді, надалі обмежується лише темою чи планом.

Якщо в розповідях за сюжетною ігровою обстановкою дитині дається фактично готовий матеріал і вона повинна його лише «оживити», то значно складнішої роботи уяви вимагають творчі розповіді про одну іграшку. Дитина повинна самостійно придумати образні ситуації, дії з даною іграшкою. Тому це завдання ставиться лише в підготовчій групі. Спочатку дітям можна запропонувати різні іграшки. Про одну з них розповідає вихователь, про інші повинні розповісти діти. Доцільно дозволити під час розповіді взяти іграшку в руку, показати деякі дії з нею. Складнішим завданням є складання дітьми розповідей про одну іграшку, але з різними сюжетами. Якщо дітям важко його виконати, вихователька може запропонувати кілька варіантів розвитку сюжету.

Коли діти оволодіють умінням складати реалістичні розповіді, можна запропонувати їм скласти казку пре іграшки. Доцільно включити казкові персонажі — Буратіно, Кота у чоботях, Дюймовочку, Червону Шапочку та ін., а також іграшки-тварини, які часто діють у казках,— зайця, ведмедя, лисицю. Потім можна давати для складання казок і звичайні   іграшки. Наприклад, про ляльку діти можуть придумати казку про те, куди пішла лялька, з ким вона зустрілася, які пригоди з нею трапилися.

Різновидністю таких занять є розповіді-інсценівки, які придумують самі діти. Специфіка цих розповідей, казок полягає у тому, що дитина одночасно виконує три завдання: придумує сюжет, рухає іграшки по столу, розповідає слухачам про дії іграшки. Спочатку роль розповідача викликає у дітей труднощі, тому що вимагає швидкої реакції, розподілу уваги між показом і словом. На заняттях-інсценівках дітям треба давати більше часу для обдумування завдання, програвання сюжету в уяві. На першому занятті вихователь дає пояснення, як саме розповідати: «Треба розповідати про іграшку і відразу пересувати її на столі. Одного разу маленький зайчик прибіг до своєї мами [пересуває іграшку] і говорить: «Мамо, а я в лісі бачив якогось великого звіра. Він був рудий з великим пухнастим хвостом. Можна з ним погратися?» Під час діалогу вихователь трохи рухає ту іграшку, яка нібито говорить, і теж показує дії до кінця. Вихователь повторює зразок ще раз, потім викликає дитину повторити. А далі діти розповідають самостійно придумані дії і інсценують сюжети. На наступних заняттях з демонстраційним, а потім і з роздавальним матеріалом можна використати вже дві іграшки, а також елементи декорації (будиночки, тварини, дерева, стіл, посуд тощо).

Можна також використати заводні та музичні іграшки для складання творчої розповіді (рекомендація Е. П. Короткової).

А. М. Бородич рекомендує проводити заняття з роздавальним матеріалом. Дітям роздають однакові дрібні іграшки (наприклад, каченятка, матрьошки, машинки, ляльки). Діти, розглянувши свої іграшки, за зразком або планом вихователя складають розповідь. Далі одна дитина розповідає свою розповідь, а інші, використо вуючи свої іграшки, мовчки зображують дії, про які розповідає дитина. В процесі заняття діти контролюють один одного.

Є. І. Тихєєва пропонує такий прийом, як спільне складання розповіді підгрупами дітей. Дітям, які сидять за одним столом, пропонують один набір іграшок для настільної інсценівки. Діти всі разом складають розповідь, а потім вирішують, хто буде її розповідати.

На заняттях-інсценівках треба трохи уповільнити темп, щоб дати дітям змогу обдумати розповідь, про себе її проговорити. Свої уміння розповідати про іграшки діти переносять у повсякденне життя, скажімо, при показі театру іграшок.

За таким самим принципом проводять заняття на складання дітьми творчих розповідей за картинами.' Творче розповідання за картиною можливе лише тоді, коли діти навчаться добре бачити і розуміти картину та відтворювати зміст зображеного в зв'язній мові. Творча розповідь за картиною включає в себе: події, які передують зображеним, момент, зафіксований на картині, і наступні події (або тільки два з трьох названих елементів).

У підготовчій групі на одному занятті можна пропонувати одночасно декілька картин (відомих і нових). Діти обирають за бажанням одну з них для складання творчої розповіді. Це розвиває самостійність дітей, підвищує інтерес до заняття, урізноманітнює його хід.

Найскладнішими для дітей є описові розповіді про природу. Тому ця робота проводиться в підготовчій групі. Особливості і методику навчання дітей творчого розповідання про природу дослідила Н. Ф. Виноградова. Спочатку діти розповідають про конкретну пору року. Потім розповіді будуються на порівнянні природних явищ (зима і літо, річка восени і весною).

Перед розповіданням про конкретну пору року треба запропонувати дітям розповісти спочатку про погоду, потім про рослини і тварин, про те, як в цю пору року трудяться дорослі і діти, тощо. Можна запропонувати, наприклад, такий план: Яка погода буває весною? Що відбувається весною з деревами і кущами? Як живуть весною птахи і звірі? Що люди роблять на городах і в садах?

Гру-драматизацію можна проводити два-три рази, кожного разу з новим складом учасників.

У середній і особливо старшій групі ігри-драматизації складніші і проводяться в основному як розваги в другій половині дня. Діти разом з вихователькою виготовляють костюми, атрибути, обговорюють, кому з дітей яка роль підходить, колективно їх розподіляють. Вихователька, керуючи грою, нагадує й уточнює текст художнього твору, стежить за точністю виразів, іноді може взяти і собі якусь роль. Старші діти охоче беруть участь у грі-драматизації і виступають її ініціаторами.

У дитячому садку поряд з іграми-драматизаціями проводять ще й інсценування за змістом художніх творів. Інсценізація — це точне і послідовне відтворення авторського літературного твору. Тому на відміну від гри-драматизації тут застосовують спеціальне заучування тексту. Інсценізацію літературних творів проводять лише з дітьми старшої групи в основному під час проведення літературних ранків, концертів, свят. При інсценізації того чи іншого художнього твору обов'язково використовують декорації, костюми, атрибути. В інсценівці, як правило, є ведучий, який промовляє слова від автора. Інсценувати можна віршовані твори: Н. Забіли «Ранок», Олени Пчілки «Журавель та чапля», П. Тичини «Івасик-Телесик», М. Коцюбинського «Івасик та Тарасик», М. Стеценка «Апельсинка», байки Л. Глібова, деякі народні вірші. З інсценуванням художніх літературних творів діти можуть познайомитися, слухаючи грамзапис інсценізації у виконанні артистів художнього слова. Діти можуть інсценувати фрагменти того чи іншого літературного твору при проведенні свята казки, літературної вікторини, клуба винахідливих і кмітливих, свята усної народної творчості, літературних ранків, присвячених творчості письменників, тощо.

 

МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ ЧАСОВИХ УЯВЛЕНЬ ТА ОРІЄНТУВАННЯ В ЧАСІ (СТАРША ГРУПА).

У дітей старшої групи закріплюються і поглиблюються уявлення про одиниці та деякі властивості часу. Назва частин доби пов’язується не тільки з конкретним змістом діяльності дітей і дорослих, що їх оточують, а й з більш об’єктивними показниками часу — явищами природи. Діти ознайомлюються з порами року, назвами днів тижня, визначають, який день тижня був учора, який сьогодні, який буде завтра.

У роботі з дітьми широко використовують спостереження, бесіди, читання, переказування казок, віршів, розгляд картин, фотографій, дидактичні ігри і вправи.

В процесі навчання звертається увага дітей на ритмічну зміну дня і ночі. Для правильного розуміння доби діти мають усвідомити, що добу можна умовно поділити на чотири частини: ранок, день, вечір, ніч.

Діти розрізняють і визначають частини доби за природними орієнтирами: схід і захід сонця. У процесі спостережень за природними явищами діти засвоюють поняття: на світанку, присмерком, опівдні, опівночі. Для формування цих уявлень вихователь використовує насамперед спостереження, розгляд сюжетних картин, а також читання художньої літератури.

Ознайомлення дітей з днями тижня вже в старшій групі треба пов’язувати з формуванням знань про тиждень як міру робочого часу. Зосереджуючи увагу на тому, що люди п’ять днів на тиждень працюють, два дні відпочивають, з’ясовують кількісний склад днів тижня (5 і 2).

Для того щоб діти краще засвоїли назви днів тижня, послідовність їх, можна пояснити походження назв днів тижня. Для закріплення й уточнення знань проводяться дидактичні ігри: «Назви наступний день тижня», «Назви сусідів», «Покажи відповідну цифру».

Назви днів тижня, особливо спочатку, треба пов’язувати з конкретним змістом діяльності дітей.

На одному із занять вихователь, звертаючись до дітей, говорить: «Діти, сьогодні у нас заняття з математики. Мине день, вечір, ніч. Настане ранок, і ми скажемо, що заняття з математики у нас було вчора. Завтра у нас музичне заняття. Настане новий день, і ми скажемо, що музичне заняття у нас сьогодні. Так минають дні за днями. Щоб знати, що і коли було зроблено, що і коли треба зробити, люди дали назви дням. Сім днів (сім діб) становлять тиждень...». Діти добирають і розкладають картинки, що ілюструють їхню діяльність у різні дні протягом тижня.

Потім одному-двом дітям пропонують назвати дні тижня по порядку.

Досвід показує, що діти не всі дні тижня засвоюють однаково легко і швидко. Найкраще вони запам’ятовують неділю, суботу і понеділок.

Спочатку уявлення дітей про дні тижня пов’язують з порядковими номерами.

Для того щоб діти краще запам’ятали послідовність днів тижня, доцільно використовувати картинки-символи із зображенням усіх днів тижня. Як демонстраційний матеріал можна взяти великий круг, на якому по порядку розміщені різнокольорові круги, а на них — маленькі білі кружечки з цифрами від 1 до 7. Посередині великого круга встановлено рухому стрілку. Це умовний своєрідний календар, за яким діти позначатимуть дні тижня. Цей календар можна повісити поряд з календарем погоди.

Як роздавальний матеріал використовують менші круги — дні тижня.

Спочатку діти запам’ятовують дні тижня в прямому і зворотному порядку, починаючи з понеділка. Надалі важливо сформувати уявлення про те, що тиждень може починатися з будь-якого дня. Важливо, щоб минуло сім днів.

Крім того, у старшій групі проводиться робота з формування у дітей уявлень про пори року. При цьому широко використовуються картинки і словесний матеріал: оповідання, казки, вірші, загадки, прислів’я.

З порами року (сезонами) краще ознайомлювати попарно: зима, літо; весна і осінь. На одному із занять вихователь запитує у дітей: «Яка пора року тепер? Які ви; ще знаєте пори року? Скільки їх усього? Правильно, рік складається з чотирьох пір року. Ось круг. Нехай це буде рік. Розділимо його на чотири частини». Діти розглядають частини круга. Кожна частина — різного кольору. Вихователь пропонує дітям умовно зіставити кожну частину круга з певною» порою року.

«Назвіть пори року, починаючи від зими». Важливо сформувати у дітей уявлення про те, що кожний сезон (пора року) має три місяці, що пори року настають одна за одною. Рік може починатися з будь-якого сезону, проте для того щоб минув один рік, необхідно, щоб минули всі чотири пори року по порядку. Діти читають вірші, загадують загадки.

У старшій групі вихователь формує у дітей «відчуття часу», розуміння значення його в житті людей, необоротності. У цій групі є змога ознайомити з об’ємною моделлю, на якій діти бачать неперервність, необхідність, симетричність часу.